Право інтелектуальної власності. Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності

Визначаючи поняття "право інтелектуальної власності", слід враховувати, що воно може вживатися у суб'єктивному та об'єк­тивному сенсі, а також нерідко вживається, в тому числі в ЦК — наприклад, ч. 2 ст. 418, для позначення елементу правосуб'єктності (правоздатності) особи.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному сенсі є сукуп­ністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі створення, легітимації, використання та охорони резуль­татів інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі у ч. 1 ст. 418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуаль­ної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншими законами.

Якщо конкретизувати деякі положення наведеного визначення цього поняття, то воно може виглядати так:

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі — це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку всіх інших суб'єктів права результат інтелектуаль­ної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Отже, право інтелектуальної власності є правом творця (та інших осіб, вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуаль­ної, творчої діяльності, який законом визнається об'єктом пра­вового регулювання і охорони.

Визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності з ін­шими майновими та немайновими правами, варто звернути увагу на те, що на сьогодні існує два основних підходи до визначення її правової природи.

В одному випадку права автора результатів творчої діяльності розглядають як право інтелектуальної власності, а, відтак, відносять до різновиду (хоча і специфічного) права власності. Зокрема, Закон "Про власність" у ч. 2 ст. 13 містить пряму вказівку на те, що резуль­тати інтелектуальної праці є об'єктами права власності громадян.

Друга концепція полягає в тому, що права авторів результатів творчої діяльності тлумачаться як виключні права, котрі не є правами власника.

Слід зазначити, що й концепція ЦК з цього питання зазнала трансформацій.

Так, проект ЦК у редакції 1996 р. і навіть у редакції 1999 р. ґрун­тувався, скоріше, на ідеї визнання за творцями виключних прав на використання результатів інтелектуальної діяльності або засобів індивідуалізації (ст. 429). Про "виключні права" йшлося і у ст. 430— 433 проекту ЦК.

Проте ст. 418 ЦК від 16 січня 2003 р, яка містить поняття права інтелектуальної власності, не характеризує його як виключне право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Натомість, ст. 419 Кодексу, визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності і права власності, фактично тлумачить їх як категорії однопорядкові.

Згідно зі ст. 419 ЦК право інтелектуальної власності та право власності на річ існують як самостійні правові категорії, що пов'язано з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності таких відмін­ностей:

1) результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності лише у суворій відповід­ності до вимог закону;

2) існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є аб­солютним, є виключним правом, обмеженим певним строком.

Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями передача кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій було зафіксовано об'єкт творчої діяльності. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматич­ного переходу авторського права до особи, що придбала цю річ.

Таким чином, можна зробити висновок, що згідно з сучасною вітчизняною концепцією у цій галузі право інтелектуальної власності розглядається як особливий різновид права власності, а отже і речових прав на специфічний об'єкт — результати інтелектуальної, творчої діяльності.