Право спільної сумісної власності: поняття, підстави виникнення та припинення

Право спільної сумісної власності — це спільна власність двох і більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізич­ні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст. 368 ЦК).

Підставами виникнення права спільної сумісної власності є:

— придбання майна подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачено законом або шлюбним договором (ч. З ст. 368 ЦК, ч.). і. 60 СК);

— придбання майна внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними (ч. 1 ст. 17 Закону "Про власність", ч. 4 ст. 368 ЦК);

— придбання майна внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо письмовою угодою між ними встановлений режим спільної сумісної власності на придбане внаслідок такої діяльності майно (ст. 17 Закону "Про власність");

— придбання майна особами, що ведуть фермерське господарство, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними (ч. 1 ст. 18 Закону "Про власність", ст. 19 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство");

— передання квартири або будинку, з державного житлового фонду шляхом приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача в їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду");

— домовленість суб'єктів щодо встановлення правового режиму сумісної власності стосовно майна, що перебуває у їх спільній власності.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, здій­снюють право управління такою власністю спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здій­снюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження і цільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нота­ріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинен­ня правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений такою особою без повноважень або з перевищенням повноважень, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника (ст. 369 ЦК).

Співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, в тому ж порядку, що встановлений для виділу частки зі спільної часткової власності (ст.ст. 364, 370 ЦК). У цьому разі вважається, шо частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не вста­новлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Так само, як і при спільній частковій власності, провадиться виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звер­нення стягнення на неї на вимогу кредитора (ст.ст. 366, 371 ЦК), а також поділ майна, що є у спільній сумісній власності. При цьому вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Проте за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (ст. 372 ЦК).

Припинення права спільної сумісної власності на окремі об’єкти чи на все майно в цілому можливе внас- лідок як спільних підстав для припинення права влас- ності, так і за специфічними підставами припинення спільної власності – поділу і виділу. Оскільки спільна сумісна власність є безчастковою, поділ спільного май- на, виділ частки з нього здійснюється лише після попе- реднього визначення частки власників у праві на спіль- не майно. Якщо інше не встановлено законом чи уго- дою співвласників, їхні частки, обумовлені при поділі майна, визнаються рівними. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. По- рядок поділу права спільної сумісної власності і виділу з неї частки визначається за тими ж принципами, що і в спільній частковій власності. Договір про поділ неру- хомого майна укладається в письмовій формі та під- лягає нотаріальному посвідченню. До відносин спільної сумісної власності не застосовується правило про пере- важне право купівлі-продажу частки у праві спільної власності і визначення часток не викликає перетво- рення спільної сумісної власності в спільну часткову. Перетворення відбувається лише під час виділу або по- ділу майна, що є у спільній сумісній власності.