Генеза та еволюція техногенної цивілізації

 

В історії людства можна виділити кілька періодів, що стали ключовими етапами в створенні передумов виникнення і генезису техногенної цивілізації.

Людина як біологічний вид (Homo sapiens) у його сучасній формі з'явилася приблизно 30 – 40 тис. років тому. Саме з цього часу соціальна спадковість стала грати автономну і постійно підсилюючу роль в еволюції. Таким чином, антропогенез (формування людини як біологічного виду) виявляється сполучною ланкою між біологічною і соціальною еволюцією.

Приблизно 7 – 10 тис. років до н. е. відбулася так звана неолітична революція, перехід людини від добування їжі і збирання до тваринництва і землеробства. З цього часу людина стала єдиним біологічним видом на Землі, який обрав як стратегію виживання не пристосування до навколишнього середовища, а його перетворення відповідно до власних потреб і інтересів.

Значно пізніше (V -е століття до. н. е. у Давній Греції почалося так зване «давньогрецьке чудо», яке продовжувалось 200 – 300 років, – бурхливий розвиток культури і суспільства, під час якого було зроблено два важливих винаходи в соціальній технології:

новий спосіб регулювання життя суспільства – політична демократія;

новий спосіб пізнання світу – теоретична наука.

Тим самим були закладені перші наріжні камені для виникнення значно пізніше принципово нового типу цивілізації, заснованої на одержанні об'єктивних знань, що ґрунтуються на досвіді, і розробці на їхній основі технологій – раціоналістичних способів організації перетворюваної діяльності. Взаємозумовленість цих відкриттів полягає, зокрема, у тому, що професійна науково-дослідна діяльність ґрунтується на неприпустимості примусу при реалізації процедури доказу наукових теорій, відсутності ненаукового втручання в пізнавальний процес, украй низькому статусі авторитету як аргументу в науковій суперечці.

Одним з основних принципів християнства, яке виникло дві тисяч років тому, була ідея рівності (нехай і трансцендентної, потойбічної) усіх людей перед Богом. У XIV – XVI (епоха Відродження) ця ідея втілилася в двох фундаментальних світоглядних концепціях:

самоцінність кожної людської особистості, створеної за зразком і подібністю до Бога;

самоцінність наукового пізнання як розшифровки задуму Божественного утвору, збагнення мови, якого написані книги Божественного одкровення.

Людина усвідомила своє місце у Всесвіті як творця і перетворювача Природи. Власне, зародження й експансія техногенної цивілізації почалась в XVII столітті. Історія розвитку цього типу цивілізації містить у собі кілька стадій:

1. Передіндустріальне суспільство (XVII – XVIII століття).

2. Індустріальне суспільство (XIX – середина XX століття).

3. Постіндустріальне суспільство (1960 – 1990 р.).

4. Суспільство ризику (з кінця ХХ століття).

Індустріальне суспільство характеризується високим рівнем розвитку промисловості, орієнтацією економіки на масове виробництво предметів споживання тривалого користування. Перехід у фазу постіндустріального суспільства пов'язаний з наукомісткими інформаційними технологіями (комп'ютеризацією) і біотехнологіями, центральною роллю наукового знання як джерела нововведень і прийняття політичних рішень, формуванням механізму технологічного прогресу, що самопідтримується. Стадія суспільства ризику, у яку техногенна (Західна) цивілізація вступила, на думку ряду соціологів і філософів, наприкінці ХХ століття, буде розглянута особливо.

 

 

1.4. Сучасна фаза еволюції техногенної цивілізації. («Суспільство ризику»)

 

Установки на перетворення і підпорядкування природи людиною, ідея наукового знання як основного інструменту такого перетворення, були ментальними домінантами техногенної цивілізації протягом усього періоду її існування, тобто останніх 350 – 400 років.

Необхідними умовами реалізації цих установок, які можна назвати стабільною стратегією західної цивілізації, були принцип соціальної автономії науки, безумовної заборони на сторонні (політичні, релігійні, етичні і т. п.) втручання у прийняті в науці норми і процедури перевірки обґрунтованості й істинності наукових теорій. Як писав відомий американський філософ Т. Кун, до числа найбільш твердих етичних норм, прийнятих у науці, відноситься заборона на звертання до керівників держав і широких мас народу з питань науки. «Визнання існування єдиної компетентної професійної групи (наукового співтовариства) і визнання її ролі як єдиного арбітра» диктується специфікою наукового пізнання. Це мало своє раціональне обґрунтування: альтернативне рішення спричиняє рівнобіжне існування декількох несумісних стандартів наукового успіху і ставить під сумнів, чи є наукова істина не особистою і об'єктивною.

Другим принципом етики науки була теза про етичну нейтральність наукового знання. Наука виявлялася поза системою оцінок, зв'язаних з поняттями добро чи зло.

+++ Цей принцип органічно випливав з поділу системи цінностей, які змальовують ідеальний образ майбутнього, і інтересів, що представляють умови реалізації цього способу. Таким чином наукові знання, як засіб досягнення мети, повинні бути відокремлені від самих цілей, науковий дискурс (обговорення обґрунтованості і достовірності знань) - від дискурсу аксіологічного (цілей людської діяльності, від яких залежить його майбутнє)

Отже, держава і суспільство у своїх власних інтересах (збереження довгострокових перспектив історичного розвитку) не повинні переходити певну межу у прагненні одержати конкретні наукові результати, що відповідають їх цілям. Однак, невтручання у внутрішні закономірності процесу наукового пізнання залишалося, в принципі, досяжним, поки ментальною домінантою було не явне ототожнення відомого афоризму Ф. Бекону «Знання — сила» з іншим — «Знання є Добро». Суспільство погоджувалося з тим, що небезпеку представляє не саме наукове знання, а його застосування з антигуманними цілями, приймаючи на себе усю відповідальність за витрати «наукового прогресу». Розвиток науки і технології асоціювався з ідеєю прогресу і процвітання.

Нині становище змінилося. Людина і людство перестали сприймати прогрес науки і технології однозначно позитивно.

Симптоми того, що можливості розвитку техногенної цивілізації на основі прогресуючого збільшення масштабів і глибини технологічного перетворення навколишнього світу близькі до вичерпання, можна звести до декількох глобальних проблем:

1. Удосконалювання зброї масового знищення, що зробило технічно здійсненним самознищення людства в результаті військового конфлікту.

2. Глобальна екологічна криза, що вимагає створення принципово нових способів взаємодії суспільства і природи в процесі господарської діяльності людства.

3. Збереження автономії, гідності й ідентичності людської особистості в умовах створення інформаційних і генетичних технологій, здатних маніпулювати біосоціальною основою кожної людини і людства в цілому.

Принципова відмінність суспільства ризику від попередніх стадій розвитку техногенної цивілізації в соціоекономічній сфері полягає в зміні пріоритету – установка на нагромадження суспільного багатства заміняється установкою на зменшення соціального ризику.

Категорію соціального ризику можна розглядати в зіставленні або з категорією надійність, або з категорією небезпека.

В підсумку «будь-який варіант деякого репертуару рішень, тобто вся область альтернатив, є ризикованим – нехай навіть ризик складається тільки в тім, що не будуть сприйняті досить явні шанси, що в майбутньому, можливо, виявляться сприятливими» [43]. Тому надійність як альтернатива ризику виявляється беззмістовним поняттям «подібно до поняття здоров'я в розрізненні хворий/здоровий» – не можна з належною вірогідністю ідентифікувати досягнення надійності. Розвиваючи цю думку Н. Лумана, далі можна констатувати: надійність – є логіко-математична абстракція, недосяжна межа, до якої прагне людина, приймаючи рішення в умовах неповноти об'єктивної інформації, тоді як ризик – неминучий атрибут усякої людської діяльності чи відхилення від активного діяння – завжди конкретний, хоча і навантажений аксіологічним компонентом.

На противагу цьому в опозиції ризик/небезпека перший член цієї пари відбиває деякі внутрішні характеристики поведінки доцільно діючого суб'єкта («ставиться рішенню», «розглядається як наслідок рішення»), тоді як другий (небезпека) має зовнішнє, об'єктивне джерело («ставиться навколишньому світу»).

Тобто перехід техногенної цивілізації до фази «суспільства ризику» означає зміну ментальних домінант – стимулу людської поведінки. Небезпека, що виходить від природних стихій, витісняється у свідомості ризиком, що виникає з діяльності. Страх завжди супроводжував людину протягом всієї історії її існування. У ментальності техногенної цивілізації його головне джерело знаходиться поза людським суспільством, поза культурою. Боротьба за існування перетворилася в протистояння наділеної розумом людини і нерозумної (хоча і не зловмисної) природи. Образ природи, саме в силу її нерозумності, уявлявся як деяке джерело погрози – супротивник, якого необхідно вивчити, зрозуміти причини його «поведінки» і розробити контрзаходи, що дають можливість не тільки нейтралізувати погрозу але і, хоча б тимчасово, використовувати його собі на благо.

У суспільстві ризику причина страху переміщається усередину соціуму, виходить від самої людини, від прийнятих в умовах неповноти об'єктивних, отриманих наукою знань про процеси і явища рішень, що стосуються їх використання. Протягом існування техногенної цивілізації людина досягла вражаючих успіхів у «створенні Природи». Вихідні від природних стихій небезпеки витіснялися за межі олюдненої природи (культури). Ліквідовані чи узяті під контроль майже всі небезпечні інфекційні хвороби – чума, холера, віспа тощо, від епідемій яких гинули мільйони людей. Тривалість життя зросла в кілька разів. Проблема голоду не вирішена в глобальному масштабі, але погроза голодної смерті ліквідована принаймні для населення промислово розвинутих країн світу. Але погроза існування людства не зникла, вона лише змінила форму – природні небезпеки в усе більшій мірі витісняються ризиком від непередбачених чи не відвернених наслідків розвитку науки і технології.

ХХ століття ознаменувалося народженням поняття небезпечного знання, ризикованої науки. Небезпечним знанням може бути визнана отримана в ході наукових досліджень інформація про людину і її навколишній світ, негативні наслідки застосування якої суспільство на даній фазі свого розвитку не здатне ефективно контролювати. Іншими словами, небезпечне знання – передумова виникнення соціального ризику. До проявів небезпечного знання можна віднести ті наукові концепції, що сполучені з наступними типами соціального ризику:

1. Збільшення потенційної чи актуальної імовірності техногенних катастроф, обумовлених людським фактором – помилками обслуговуючого персоналу чи неврахованими наслідками практичного використання нових технологій, створених унаслідок розвитку фундаментальної науки (класичний приклад – Чорнобиль, Бхопал і т. п.).

2. Створення технологій масового знищення (наприклад, біологічна і генно-технологічна зброя), використовувана у військових цілях, та не контрольована досить ефективно існуючою в даний час системою колективної безпеки.

3. «Несанкціоноване» юридичне використання тих самих технологій з метою залякування (у тому числі – біотероризм і тому подібні явища, грань між якими та так названим «легітимним» використанням під час воєнних дій з погляду авторів не занадто чітка).

4. Зростання соціальної нестабільності внаслідок зіткнення домінуючих у суспільстві ментальних установок зі знову виявленими науковими теоріями і фактами, особливо у випадку диференціальної реакції на останні з боку різних соціальних (етнічних, расових, конфесіональних, політичних) суспільств.

Таким чином, небезпечним знанням можуть бути визнані наступні результати науково-дослідних розробок:

отримана в ході наукових досліджень інформація про людину і навколишній її світ, результати технологічного використання якої суспільство в даний час не може передбачати і/або ефективно контролювати;

наукові концепції, що вступають у конфлікт із ментальними установками, етичними нормативами і їх постулатами ідеолого-політичних доктрин і релігійних навчань, що є базовими для даного типу цивілізації;

засновані на наукових розробках технології, що відкривають принципову можливість цілеспрямованого і широкомасштабного втручання людини у власну біологічну природу (реконструкція генома Homo sapiens), оскільки характер і напрямок еволюції сучасної культури людини пов'язані генетичною спадковістю з попередньою біологічною еволюцією.

Якого ж наслідку для розвитку суспільства мають усі ці зміни?

1. Ризики виявляються тільки за допомогою науки. Загальна залежність суспільства від прогресу науки не зменшується, а зростає. Однак сама наука значною мірою політизується, об'єктивність наукових концепцій піддається усе більшому тиску.

2. Соціальні ризики, породжувані техногенною цивілізацією, розмивають класові структури суспільства, вони небезпечні для усіх, незалежно від величини багатства і соціального статусу.

3. Пошук самих ризиків і засобів боротьби з ними стає новою сферою бізнесу. Формуються соціальні спільноти й економічні структури, джерело існування яких залежить від присутності ризику.

4. У класовому суспільстві, відповідно до відомого постулату Карла Маркса, «буття визначає свідомість». У суспільстві ризику свідомість (усвідомлення реальності ризику) визначає буття.

5. Відбувається політизація тих сфер науки і соціального життя, що раніше були поза політикою (екологія, медицина і т. д.).

 

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття „цивілізація”.

2. Чим відрізняється традиційне суспільство від техногенної цивілізації?

3. Чи є техногенна цивілізація необхідною стадією розвитку культури, чи лише одним з можливих шляхів еволюції цивілізації? Відповідь аргументуйте.

4. Яку роль відіграє в житті техногенної цивілізації наука?

5. Охарактеризуйте основні етапи становлення техногенної цивілізації.

6. Чому політична демократія і становлення науки розглядаються як взаємозалежні соціальні явища? Чи можливий розвиток науки в умовах тоталітарних режимів?

7. Чому християнське сприйняття часу стало однією з передумов виникнення концепції соціального і науково-технічного прогресу?

8. Як змінилася соціальна роль науки з переходом техногенної цивілізації до стадії «суспільства ризику»? Чи означають ці зміни зниження масштабів впливу науки і технології на розвиток суспільства?

 

$$$