Основні риси й особливості організації олігополії

Олігополія – ринкова структура, у якій домінують кілька великих фірм, кожна з них здатна впливатити на ринкову ціну, а входження нових виробників у галузь обмежено.

Риси олігополії:

- Нечисленність фірм: жорстка олігополія (3-4 фірми); м'яка, аморфна (6-8 фірм). Чим вищий рівень концентрації галузі, тим більша частка виробництва припадає на невелике число фірм. Ринок наближається до монополії.

Олігополістичний ринок може бути в галузях, що виробляють як стандартизований (сталь, AL), так і диференційований (сигарети, автомобілі) продукт.

- Високі бар'єри для входження в галузь. Пов'язані з ефектом масштабу, наявністю патенту на технічні відкриття, монопольним контролем над джерелами сировини, витратами на рекламу.

- Загальна взаємозалежність – необхідно враховувати реакцію конкурентів.

Особливості поведінки олігополіста на ринку визначаються двома тенденціями, що діють у протилежних напрямках:

1 - фірми зацікавлені в максимальному сукупному прибутку галузі через угоди і загальні дії, тому що це дає можливість реалізувати монопольну владу.

2 - кожна фірма прагне одержати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоди, що істотно загострює суперництво.

Угода – явна, таємна чи мовчазна домовленість між фірмами в галузі з метою встановлення фіксованих обсягів і цін.

Протиріччя між двома тенденціями ілюструє дилема олігополіста.

Ситуація, з якою зустрічаються олігополісти нагадує стан учасників стратегічних ігор: необхідно обрати варіанти поведінки, відповідні діям і реакції суперника. Тому в аналізі олігополістичних ситуацій використовується теорія ігор, що математичними методами досліджує поведінку індивідів, які мають протилежні інтереси у ймовірностних ситуаціях, пов'язаних із прийняттям рішень.

Предмет теорії – ситуації з заздалегідь заданими правилами (карти, доміно). Стратегія гравців визначається цільовою (платіжною) функцією, що показує виграш або програш учасника. Розрізняють ігри з нульовою і ненульовою сумами. Ігри з нульовою сумою – антагоністичні: виграш одних дорівнює програшу інших, загальна сума виграшу дорівнює нулю.

За характером попередньої домовленості розрізняють ігри кооперативні і некооперативні (коли кожний грає за себе проти усіх).

Некооперативна гра з нульовою сумою – модель Курно, з ненульовою сумою – «дилема в’язня».

«Дилема в’язня». За скоєний злочин піймали двох злодіїв, яким пред'явлене обвинувачення в ряді крадіжок. Перед кожним дилема – зізнатися в минулих крадіжках чи ні. Ув'язнені знаходяться у різних камерах і не можуть домовитися. Некооперативна ненульова (негативний прибуток) гра.

Характерна риса гри – невигідність для учасників керуватися особистими інтересами. Кожний розраховує, що інший не зізнається, якщо він зізнається і він одержить мінімальне покарання (-1), але зізнаються обидва й одержують (-6). Якби кожний покладався на іншого, обидва не зізналися б і одержали (-3).

 

II I	зізнався	ні
зізнався	-6   -6	-10   -1
ні	-1 -10	-3 -3

 

Джон фон Нейман і Оскар Моргенштерн у 1844р. написали книгу «Теорія ігор і економічна поведінка».

Дилема олігополіста (у теорії ігор «дилема в'язня») досліджує стратегічні питання ціноутворення, що вирішує кожна фірма: установити співробітництво і на його основі максимізувати прибуток галузі чи навпаки, намагатися максимізувати власні прибутки.

Умови:

- Фірма А і фірма В діють в умовах дуополії (два виробники поставляють на ринок стандартний товар)

- Кожна фірма обирає цінову стратегію, установлюючи високу чи низьку ціну.

Прибуток фірми А показаний вище по діагоналі, прибуток фірми В - нижче.

Варіанти цінової стратегії, коли фірми діють без угоди:

1.Фірми встановлюють високі ціни – кожна одержить високі прибутки.

2. Фірми встановлюють низькі ціни – кожна одержить низькі прибутки.

3.Одна фірма встановлює низьку ціну, коли конкурент установлює високу – ця фірма одержує надприбуток за рахунок ринкової частки конкурента.

Пасивна політика високих цін має переваги над конкурентною політикою низьких цін.

Таким чином, у даній ситуації має місце як прагнення до угоди, так і до свідомого суперництва заради одержання прибутку.

Олігополістичний взаємозв'язок може набувати різних форм: від утримання цін на одному рівні до цінових воєн. Олігополія неохоче йде на зміну ціни, тому що це пов'язано зі значними витратами. Як правило, фірмі вигідно у випадку зміни попиту змінювати обсяги виробництва, а не ціну. Однак утримання ціни олігополією на одному рівні ефективно тільки в короткостроковому періоді.

Цінові війни вигідні для споживачів, але не вигідні для продавців. Втягування в цінову війну базується на припущенні, що суперник не буде реагувати на зниження ціни. Зменшуючи ціну до рівня, нижчого ціни конкурента, намагаючись збільшити щомісячні продажі, кожний виробник думає, що зможе захопити весь ринок і тим самим збільшити свій прибуток. Суперники відповідають ще більшим зниженням ціни. Ціни знижуються доти, поки фірми вже не можуть отримати з цього ніякої вигоди. Ціна падає до АС, а економічний прибуток – до нуля. Настає рівновага і продавці призначають одну ціну p=AC=MC, а загальний ринковий випуск стає таким, як при досконалій конкуренції.

Руйнівні дії цінових воєн приводять фірми до угод. Цьому сприяють фактори:

- фірми виготовляють стандартну продукцію;

- у галузі невелика кількість фірм;

- не дуже поширені нецінові методи конкуренції;

- галузь переживає період економічного підйому;

- легко може бути виявлене порушення угоди;

- існують високі бар'єри для входу нових фірм у галузь.

Відверта змова: картель.

Картель – об'єднання фірм, що відверто домовляються про обсяги виробництва і ціни. В умовах дотримання умов угоди картель діє як чиста монополія.

Умови створення картелю:

- установити бар'єри входженню в галузь конкурентів;

- установити загальний рівень обсягів виробництва і монопольну ціну, що максимізує прибуток;

- установити квоти для кожної фірми, що входить у картель;

- забезпечити процедуру контролю квот.

Проблема стабільності:

1) у кожного учасника картеля виникає бажання продавати свою продукцію по високій картельній ціні, але перевищувати картельну квоту, одержуючи додатковий прибуток. Якщо такої поведінки дотримується більшість фірм у картелі, він розвалюється.

2) потенційну загрозу картелю несе об'єднання аутсайдерів у контркартель.

У більшості країн відверті картельні змови заборонені законом, тому частіше існують таємні змови, небезпечні для суспільства через неможливість контролю державою.