Ы39. Творчість Тесленка і Васильченка в контексті неореалізму поч. ХХ ст

Неореалізм- поглиблений психологізм, на який скеровується вся увага; заглиблення у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільного оточення; внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви. Архип Тесленко почав писати поезії російською мовою 1902 року, потім перейшов на українську. Перші оповідання, написані 1904 року, були надруковані 1906 року в журналі «Нова Громада» і газетах «Громадська думка» та «Рада». Низка оповідань Тесленка — «За пашпортом», «Хуторяночка», «Радощі», «Наука», «Школяр» (усі 1906 рік) — присвячена зображенню нужденного і безправного життя українського селянства за царату. Тематично близькі до названих автобіографічні оповідання: «Немає матусі», «Поганяй до ями!» (1910), «Що б з мене було» (1911); теж на власному досвіді написані тюремні оповідання: «На чужині», «В тюрмі» (1910). В оповіданнях «Любов до ближнього», «У схимника» (1906) зображено служителів офіційного православія, чужих інтересам українського населення. Одним з кращих творів Тесленка є повість «Страчене життя» (1910 року в основу сюжету покладено трагічну історію двоюрідної сестри автора Зінаїди Строй, героїня Оленка Панасенко), в якій на тлі життя бідної селянської родини показана доля дівчини-вчительки, доведеної умовами жорстокої дійсности до самогубства. Герой оповідання «Школяр» Миколка — добрий і ніжний, його душа завжди поривалася до краси і знань, любив природу. За це любив його шкільний учитель, ставився до нього уважно, співчував хлопчикові і жалів його. Коли вчитель лагідно запитав у Миколки, чи вивчив він уроки, на очі хлопчика набігли сльози. Він розповів учителеві про бідування вдома. В його сім'ї було ще четверо дітей, які теж недоїдали. А тут ще й чоботи у Миколки порвалися. Дізнавшись про це, батько у відчаї побив його халявами по обличчю через те, що купити нові він був не в змозі. Ще й дорікав Миколці школою, обзивав старцюгою і заборонив учитися. Мати на те лише гірко плакала і звинувачувала батька в жорстокості. А батько тим часом побіг до багатія позичати гроші на чоботи синові та ще й мішок прихопив, щоб і хліба позичити. На це багатій Петро Чхурик запропонував Прокопові найняти сина до волів. І батькові довелося погодитися. Повернувшись додому, Прокіп радів, що Миколка багато чого навчився в школі.І так уже хлопчикові хотілося далі вчитися, що Миколка побіг знову до вчителя. Як гарно та світло здалося йому в нього в хаті.. Мріяв Миколка про подальше навчання та красиве життя. Проте, на жаль, хлопчику не судилося вчитися. Не допомогли й чоботи, які подарував школярику вчитель. Сім'я Прокопа продовжувала бідувати, і Миколці довелося-таки піти в найми. Але він почав хворіти, і його віддали у поводирі. Тим часом учитель перейшов працювати в школу до іншого села. Довго він не бачив Миколку. Та якось холодного зимового вечора до нього зі старцем зайшов його улюбленець, весь обірваний і нещасний. Стиснулося в учителя серце. Миколка теж упізнав його, оглянув кімнату, де лежали скрипка, картини, розгорнута книжка, і гірко заплакав. Так і не судилося Миколці вчитися. Адже його батьки були бідні й жили в нестерпних умовах. Того часу лиха доля чекала на багатьох талановитих селянських дітей.Художні твори Степана Васильченка, які стали відомі читачам у 1910 році, позначенні яскравою майстерністю, оригінальністю; вони свідчать про тонкий художній смак автора. Одне з перших оповідань – "Мужицька арихметика" – стало в ряд найкращих творів письменника. У творчості Васильченка виразно відчувається її співзвучність з народно-пісенною поетикою. Ця співзвучність виявилась у мові і стилі, у принципах побудови художніх образів. Уся його творчість наскрізь перейнята мотивами народних казок, пісень, народно-поетичною фантастикою.Працюючи в школах, Васильченко зібрав багатий матеріал про життя сільської інтелігенції, зокрема вчителів. Його серце обкипало кров’ю, коли він бачив, як учитель поневіряється, але замість протесту іноді ламає шапку перед начальством, згинається в три погибелі перед попом та жандармом, запобігає ласки в багатіїв, пристосовується до підлоти. Таким вивів письменник героя оповідання "Вова".Героїня повісті "Талант" – сільська вчителька Тетяна – має неабиякі артистичні здібності. Вона відчуває, що жити не можна без пісні, без театру. Тетяна виступає на кону поміщицького театру, співає в церковному хорі, та цього мало. Вона хоче вчитися, прагне до вершин мистецтва. Тільки не збулися її мрії. Пани поглумилися над Тетяною. Зацькована попом, ошукана й зневажена, талановита дівчина накладає на себе руки.Талант Степана Васильченка неповторний, невмирущій. Його твори озвучують в людських серцях найпотаємніші ліричні струни, оживляють веселі усмішки, утверджують високі пориви до краси і гуманізму.