Ы34. Проблематика, художня своєрідність повістей М. Коцюбинського «Fatamorgana», «Тіні забутих предків»

Літературний дебют Коцюбинського – оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884) — свідчить про свідоме прагнення письменника йти шляхом реалізму й народності. «Fata morgana» — один з найвидатніших творів української літератури початку XX ст. Перша частина твору завершена в 1903 році, друга – в 1910. Коцюбинський мав намір написати й третю частину, але хвороба і передчасна смерть обірвали здійснення його грандіозного плану. У повісті «Fata morgana» автор відтворив життя і боротьбу українського селянства напередодні і під час революції 1905 року, за соціальні права, за землю й волю, за ліквідацію соціальної нерівності в суспільстві. Твір новаторський за змістом і формою. Автор уникнув довгих описів і авторських відступів. Він стисло, часто драматургічними засобами малює картини, сцени, які відтворюють глибокі людські переживання, бурхливі події революційної епохи. Думки і почуття героїв розкриваються через внутрішні монологи, які чергуються з напруженими діалогами і полілогами. Головний конфлікт повісті — боротьба трудящих селян під проводом робітника Марка Гущі проти панів, багатіїв за землю і волю. Відповідно до цього письменник згрупував персонажів твору. Один табір становлять селяни-бідняки, очолені Марком Гущею, другий — багатії (Лук'ян Підпара, Максим Мандрика, Гаврило), поміщик панич Льольо, економ Ян. Між цими таборами — середняк Панас Кандзюба, який під час піднесення революції стає на боці бідняків, а в період наступу реакції зраджує їх і перекидається у табір зажерливих глитаїв. Марко Гуща — це нова людина. Він дає читати надійним людям заборонену літературу, поширює листівки, роз'яснює селянам, як треба боротися за землю і волю. Коцюбинський майстерно володіє художніми засобами розкриття психології героїв: внутрішніми монологами, діалогами і полілогами. Вміє розкрити внутрішній стан героя через зовнішню деталь. Повість «Тіні забутих предків» (1911) змістом і стилем займає у творчості Коцюбинського своєрідне місце. Це — художнє відкриття загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини (Буковини), тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України. Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, цих українських Ромео і Джульєтти. Іван і Марічка — герої твору — це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося. Іван сприймав світ як казку, повну чудес, цікаву, таємничу і страшну. Іван-юнак був стрункий, як смерека, міцний і вродливий леґінь. Тяжко переживає Іван розлуку з Марічкою, коли був змушений піти в найми, на полонину, і особливо — її загибель під час повені. Смерть коханої погнала його з рідного краю. Палагна, з якою одружився Іван, була з багатого роду, але щастя йому не принесла. Велика туга за щасливим минулим, душевний протест проти безрадісного животіння приводять Івана до передчасної смерті. Ідея повісті — гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами. Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, проблеми філософського плану: справжня краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини і природи, проблеми соціального буття народу. Саме це коло питань окреслює проблематику повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і визначає її мистецьку етичну цінність. Одне з найяскравіших місць у повісті, що дає можливість уявити, як люди захищалися від злих духів, — святий вечір у хаті Івана. Коцюбинський описує звичаї та обряди, дотримання яких забезпечувало благополуччя, або успіх у ґаздуванні (плекання худібки, ворожіння, свята весни, радості й сонця). Сьогодні ми з подивом відкриваємо для себе глибинні традиції наших предків.