Банки і банківська система

Одним з найважливіших суб'єктів фінансового ринку є банк. Це кредитно-фінансова установа, що здійснює функції посередника у платежах та кредитах, а також емісію грошей і цінних паперів. Без розвинутої мережі банків ринкова економіка не може нормально функціонувати, адже банки виконують дуже важливі функції.

По - перше, вони підтримують у робочому стані системи грошових розрахунків між суб'єктами економічної діяльності, здійснюючи прийом депозитів на їх поточні рахунки і переведення їх через використання чеків та інших форм безготівкових платежів. Банки, по суті, є розрахунковими центрами, бо переважна частина розрахунків між суб'єктами економіки здійснюється саме через них.

По-друге, банки виступають посередниками у кредитах, що дає змогу перетворювати заощадження домогосподарств і юридичних осіб на інвестиції і цим істотно впливати на розвиток економічної діяльності. По-третє, банки надають своїм клієнтам такі важливі послуги, як обмін валют, фінансування зовнішньоекономічної діяльності, робота на оптових ринках грошових ресурсів, надання широкого спектра консалтингових послуг у фінансовій сфері.

Свої функції банки здійснюють через два види операцій — пасивні і активні. Пасивними називаються операції, через які банки формують свої ресурси для здійснення операцій із залучення грошових коштів у розпорядження банку, формування кредитних ресурсів. До пасивних операцій належать такі: формування статутного фонду банку за рахунок внесків засновників, продаж власних цінних паперів банку, залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб у вигляді депозитів (вкладів) та ощадних рахунків, одержання кредитів від центрального банку, рефінансування одержаного прибутку.

Активні операції — це операції із розміщення банками наявних у їх розпорядженні ресурсів, їх поділяють на кредитні (обліково-позичкові) інвестиційні (операції з цінними паперами) та трансформаторні Кредитні операції — це надання банками грошових позик. До них належать вексельні та лізингові операції. Вексельна операція — закупка банками векселів у компаній і видача позики під вексель. Такі операції називаються ще дисконтуванням, або обліком векселів. Лізингові операції — це угоди, при яких один учасник (лізингодавець) за дорученням іншого учасника (лізингоотримувача) вступає в угоду з третім учасником щодо придбання у нього майна за кошти лізингодавця і передачу його у платне користування лізингоотримувачу. В Україні такі операції регулюються Законом «Про лізинг».

Другу групу активних операцій складають інвестиційні операції. Це операції з цінними паперами, або фондові операції. До них належать: придбання цінних паперів для власного портфеля з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів чи відсотків, купівля, збереження та продаж цінних паперів за дорученням клієнтів. До цього виду належать і довірчі, або трастові, операції, суть яких у тому, що довірена особа (банк) на підставі укладеного договору набуває відповідні права і виступає розпорядником майна. Ще одним видом цієї групи операцій є факторингові. Це операції із придбання та уступки грошових вимог, передачі права на стягування боргів та ведення бухгалтерського обліку за дорученням клієнта.

Банки виконують і трансформаторні операції із переведення іноземної валюти та золота з однієї країни до іншої.

Банки, як правило, є комерційними організаціями, метою діяльності яких є одержання прибутку, який називається маржою і є результатом здійснення банком як активних, так і пасивних операцій. Джерелом маржі є, по-перше, доход від надання у позику власного капіталу банку, по-друге, різниця між сумою платежів, стягнених з позичальників банку, та сумою, виплаченою банком своїм вкладникам, і, по-третє, доход від операцій з цінними паперами.

У будь-якій країні функціонують різні банки, які у взаємодії формують банківську систему. За умов ринкової економіки така система є дворівневою. Після одержання незалежності почалося формування такої системи і в Україні. Початок його було покладено прийняттям у березні 1991 р. Закону «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якого на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР було утворено Національний банк України (НБУ), який і став першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Основними завданнями НБУ є, по-перше, обґрунтування та здійснення грошово-кредитної політики держави, а по-друге, регулювання роботи юридичних осіб, що здійснюють видачу кредитів від свого імені за рахунок вкладів або інших поворотних коштів, отриманих від фізичних та юридичних осіб.

Для реалізації названих завдань на НБУ покладено такі основні функції:

1) емісія грошей та організація їх обігу;

2) кредитор останньої надії для комерційних банків (це подання НБУ поміч банкам, що перебувають на меж банкрутства, щоб запобігти паніці). Прикладом може бути прийнята НБУ у березні 1995 р. постанова «Про невідкладні заходи щодо фінансового оздоровлення комерційних банків та відновлення їх ліквідності і платоспроможності»);

3) організація розрахунків між банками;

4) обслуговування державного боргу країни;

5) проведення операцій на ринку цінних паперів і валютному ринку;

6) видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій і контроль за діяльністю цих банків.

Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки та інші банківські установи, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити потреби юридичних і фізичних осіб щодо банківських послуг і створити сприятливі умови для економічного розвитку країни. Комерційний банк. — це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам усіх галузей і сфер економіки. Це головна ланка кредитної системи. Комерційний банк забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських послуг.

Банківська система України на кінець 2001 р. включала 189 банків. Серед них 2 банки державні — Ощадний банк і Укрексімбанк, 162 банки — акціонерні товариства (118 — відкриті і 44 — закриті), 25 банків — товариства з обмеженою відповідальністю, 28 банків України мали у своєму складі іноземний капітал, серед них 6 банків із стовідсотковим іноземним капіталом. Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому еквіваленті склав 4,6 млрд. грн..

 

Ринок цінних паперів

Складовою частиною фінансового ринку є ринок цінних паперів. Цінні папери — це документи, що засвідчують майнове право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між: емітентом цінного паперу та його власником, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цього документа, іншим особам. Цінні папери мають встановлену форму і всі необхідні реквізити. В них мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера (одержання доходу у вигляді дивідендів, або відсотків, чи певного майна). Способи передачі грошових та інших прав, що випливають з цінного папера, залежать від його виду і можуть бути різними — від вільного обігу до заборони передачі іншим особам. Цінний папір, маючи свій номінал, виражає певну величину реального капіталу, що інвестується. Його ринкова ціна може істотно відхилятися від номіналу, тому він є «фіктивним капіталом».

Основною метою цінних паперів є забезпечення переходу коштів інвесторів до громадських організацій і підприємств. Випускаючи цінні папери, уряд, громадські організації і підприємства створюють собі можливість отримати кошти для реалізації власних проектів.

Окремі види цінних паперів, які може випускати емітент, встановлюються законодавством країни. Так, згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» в нашій країні функціонують такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання, сертифікати (ощадні та інвестиційні), векселі.

Акція — цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову (часткову) участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управління ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції поділяються на привілейовані прості, іменні на пред'явника.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачене умовами випуску. Таким чином, облігація є стандартизованим борговим свідоцтвом. Власники облігацій не мають права участі у прийнятті рішень у справах емітента. Згідно з чинним законодавством в Україні випускаються облігації таких видів: облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; зовнішні (так звані євробонди).

Казначейські зобов'язання — це боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних і юридичних осіб, засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають право одержання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску.

Сертифікат— це документарна форма цінного папера, що свідчить про сукупність прав, наданих його власнику. Є ощадні і інвестиційні сертифікати. Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків з нього. Інвестиційний сертифікат— це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Вексель — це офіційне письмове боргове зобов'язання юридичної або фізичної особи, що дає його власнику право вимагати з боржника виплати вказаної у векселі суми у встановлений строк. Вексель може бути простим і переказним.

Ринок цінних паперів є особливим сегментом фінансового ринку. Він виконує такі функції: інвестиційну, перерозподілу власності й притягнення «венчурного капіталу».

Ринок цінних паперів прийнято поділяти на первинний і вторинний. На первинному ринку здійснюється розміщення вперше випущених цінних паперів (первинний ринок охоплює також; розміщення нових випусків цінних паперів емітентами). Основними його учасниками є емітенти цінних паперів та інвестори. Значною мірою первинний ринок визначає розмір накопичень та інвестицій в країні, є фактичним регулятором ринкової економіки.

На вторинному ринку здійснюється обіг цінних паперів у вигляді перепродажу раніше випущених таких самих паперів. Основними учасниками у даному випадку є спекулянти, які отримують прибуток у вигляді курсової різниці. Вторинний ринок не впливає на розміри інвестицій в країні, він забезпечує лише постійний перерозподіл вже акумульованих коштів між різними суб'єктами. За допомогою вторинного ринку формується рівноважний курс цінного паперу на підставі попиту і пропозиції. Таким чином, вторинний ринок забезпечує ліквідність цінних паперів, але треба враховувати, що не всі вони допускаються на вторинний ринок (цінні папери з обмеженим обігом). Вторинний ринок буває організований (біржовий) або неорганізований (позабіржовий).

Від володіння цінними паперами можна одержати два види доходу: інвестиційний і спекулятивний. Інвестиційним є доход від простого володіння цінними паперами. Він відносно стабільний. Це, для прикладу, дивіденди від акцій. Тих, хто при придбанні цінних паперів орієнтується на мінімальний ризик і стабільність доходу, називають інвесторами. Спекулятивний доход — це доход від володіння цінним папером, ціна якого зросла більше очікуваної. На відміну від інвестора спекулянт готовий на розрахований ризик.