Система національних рахунків

Валовий внутрішній продукт є показником, що одночасно враховує сукупний доход усіх суб'єктів національної економіки і загальний обсяг витрат на виробництво усіх товарів і послуг. Це дає можливість ведення всеохоплюючого обліку результатів економічної діяльності у межах усієї країни. Здійснюється такий облік через систему національних рахунків. Вона є всеохоплюючою системою обліку, статистичних розрахунків і балансової моделі процесів виробництва і перерозподілу національного продукту країни. Ця система дає можливість створити цілісну картину руху національного продукту у формі доходів, характеризувати міжгалузеві зв'язки, фінансові та перерозподільні потоки. Система національних рахунків Описує конкретний механізм функціонування національної економіки на усіх її рівнях, виходячи з тих реальних економічних зв'язків, що склалися в ній, та фактичної організації виробництва і розподілу продукту.

Система національних рахунків є статистичною моделлю ринкової економіки, сукупністю міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку країни. Вона охоплює усі види діяльності суб'єктів національної економіки, пов'язаної з виробництвом матеріальних благ і послуг, їх розподілом, перерозподілом і споживанням, розкриває економічні зв'язки між виробництвом, доходами і витратами. Головним призначенням системи національних рахунків є отримання всеохоплюючої різноманітної інформації про стан і тенденції функціонування національної економіки. Це об'єктивна оцінка економічного минулого країни, на підставі якої можна обґрунтувати заходи впливу на національну економіку з метою досягнення певних загальноекономічних цілей. Система національних рахунків, зазначають автори популярного американського підручника «Економікс» професори К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю, дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни, вимірювати обсяг виробництва в конкретний момент часу, передбачати функціонування економіки в довгостроковій перспективі і виступає основою формування державної політики, яка без таких розрахунків ґрунтувалась би на інтуїції.

Система національних рахунків почала формуватися з кінця 40-х років XX ст. Велика увага цьому процесу надавалася Статистичною комісією ООН. Під її егідою система удосконалювалась, і зараз застосовується у понад 150 країнах. Із середини 90-х років минулого століття вона використовується і в Україні.

Основу системи національних рахунків складають зведені рахунки, що є балансовими побудовами за принципом: доходи — видатки, ресурси — їх використання. Система включає такі національні рахунки: виробництва, споживчих витрат, доходів і їх використання, нагромадження (капіталоутворення), фінансування капітальних затрат. Усі вони в кінцевому підсумку об'єднуються у зведену економічну таблицю, на основі якої складається міжгалузевий баланс у вигляді таблиці «затрати — випуск». Усі показники системи національних рахунків кореспондуються між собою у вигляді рівностей.

Розглянемо основні макроекономічні показники виміру національного продукту. Вихідним є показник волового внутрішнього продукту, який, як уже з'ясували, визначає сукупну ринкову вартість усіх товарів та послуг, створених резидентами та нерезидентами на території країни протягом певного періоду часу, за винятком вартості проміжного споживання.

Другим макроекономічним показником є валовий, національний продукт (ВНП). Його визначення пов'язане з власністю на чинники виробництва, з допомогою яких створюється суспільний продукт. ВВП створюється як резидентами, чинники яких є власністю громадян даної країни, так і нерезидентами. В той же час частина національних чинників виробництва, що є власністю громадян даної країни, використовується для виробництва товарів та послуг за межами даної країни. Тому ВНП визначають як товари та послуги, створені лише національними чинниками виробництва як усередині даної країни, так і за її межами. ВНП визначають, зменшуючи ВВП на величину товарів та послуг, створених нерезидентами, і одночасно збільшуючи його на величину доходів, створених національними чинниками виробництва, що є власністю даної країни, за межами даної країни. Тобто ВНП визначається коригуванням ВВП на різницю між чинниковими доходами, одержаними від закордонного виробництва даної країни, і одержаними нерезидентами в даній країні. Тому ВНП можна визначати за формулою:

ВНП = ВВП + ДЗВ, де

ДЗВ — різниця між доходами, одержаними даною країною від її закордонних інвестицій, і доходами, що отримані у даній країні нерезидентами. Різниця між ВВП і ВНП у розвинутих країнах відносно невелика, вона, на думку спеціалістів, коливається у межах 1 відсотка.

Третім макроекономічним показником є чистий національний продукт (ЧНП). Потреба в його визначенні випливає з того, що ВВП і ВНП визначають не лише нову, створену у поточному періоді, вартість, а й частину зносу Основного капіталу економіки у вигляді амортизації. ЧНП і дає можливість визначити цю нову вартість. Це досягається шляхом вираховування з ВНП амортизаційних відрахувань. Тобто, ЧНП визначається за формулою:

ЧНП = ВНП — А.

Цей показник визначає ринкову вартість кінцевих товарів та послуг, що надходять у споживання після заміни зношеного основного капіталу. Він показує розмір доходів ВІД власності на землю, працю, капітал та підприємницькі здібності, якими і був створений ЧНП.

Важливим макроекономічним показником є національний доход (НД). Справа в тому, що у сукупній ринковій вартості кінцевих товарів та послуг, створених чинниками виробництва, крім амортизаційних відрахувань є ще одна складова, яку не можна віднести до чинникових доходів. Це непрямі податки, або податки на бізнес. Будучи частиною створеної чинниками виробництва нової Вартості, ця складова не надходить жодному їх власнику. Будучи включеною у ціну товарів, вона вноситься підприємцями у державний бюджет, тобто присвоюється державою. Тому, вилучивши цю частину з ЧНП, одержуємо ті чинникові доходи, які привласнюють їх власники. Така частина ЧНП називається національним доходом і визначається за формулою:

НД = ЧНП — НП.

Національний доход показує чисті доходи, отримані на чинники виробництва у національній економіці. Розрізняють два їх види: трудові, що отримують від використання праці, та доходи на власність, які отримують від використання власності на матеріальні чинники виробництва. До перших належать заробітна плата (основна і додаткова), до других — рентні доходи, відсотки, доходи корпорацій і некорпоратизованих власників. Отже, національний доход — це зароблений доход, бо він означає лише ту нову ринкову вартість, на величину якої зростає багатство, а отже і добробут населення даної країни. Розрізняють створений і використаний національний доход.

У системі національних рахунків використовуються і такі показники, як особистий доход (ОД) і використовуваний доход (ВД). Особистий доход — той, що отримали домогосподарства. Він визначається вираховуванням з національного доходу нерозподілених прибутків і додаткових платежів у державну систему соціального страхування і збільшенням одержаної суми на величину трансфертних платежів. Якщо з особистого доходу вирахувати прибутковий податок, то одержимо доход, що залишається у розпорядженні домогосподарств і називається використовуваним доходом. Він іде на споживання та заощадження.

Останнім часом дедалі настійніше у структуру системи національних рахунків включається показник під назвою чистий економічний добробут. Це пов'язано з тим, що макроекономічні показники характеризують не тільки обсяг національного виробництва, а й рівень добробуту. Однак такі показники, як ВВП, ВНП, ЧНП і НД неповно, а отже, і неточно характеризують рівень економічного добробуту. Вони не враховують таких елементів добробуту, як дозвілля (вільний час), рівень забрудненості довкілля, і в той же час включають багато компонентів, що не впливають на добробут. Усунути ці недоліки і передбачається шляхом визначення показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Це, на думку його авторів, скоригована міра національного обсягу виробництва, що враховує тільки споживання та інвестиції, що безпосередньо впливають на економічний добробут.

Отже, система національних рахунків — це система, що дозволяє визначати кількісні параметри функціонування національної економіки і служить важливою умовою обґрунтування економічної політики держави.