Суть заробітної плати та її функції

У більшості країн ціна праці називається заробітною платою. За умов ринкової економіки проблема визначення рівня заробітної плати є однією з найважливіших, бо пов'язана із життєдіяльністю людей. Заробітна плата для переважної більшості населення виступає головним чинником формування доходів, а отже, визначає і умови їх життєдіяльності. Тому усі економічні школи приділяють велику увагу проблемі заробітної плати, визначенню її об'єктивних основ та величини.

Класична політична економія виходила з так званого залізного закону заробітної плати, за яким її рівень визначався як співвідношення попиту на працю і пропозиції праці і коливався навколо її природного рівня, яким вважався прожитковий мінімум.

Марксизм створив свою теорію заробітної плати. Згідно з нею, заробітна плата є ціною товару, яким є робоча сила. Найманий працівник, продаючи свою робочу силу, одержує її вартість, виражену у грошовій формі, у вигляді заробітної плати. Величина вартості робочої сили визначається вартістю товарів і послуг, необхідних для підтримання життєдіяльності найманого працівника та його сім'ї. Сюди входять засоби, необхідні для задоволення фізіологічних та соціально-культурних потреб, отримання загальних та професійних знань і відтворення робочої сили. Заробітна плата і є тією формою, що забезпечує можливість придбання таких засобів. А відміни у рівнях заробітної плати окремих груп та категорій найманих працівників залежать від відмін у вартості їх робочої сили.

Сучасна немарксистська економічна теорія базується на положеннях про те, що величина заробітної плати є результатом взаємодії двох груп чинників. З одного боку, як і класична політекономія, неокласики вважають, що на рівень заробітної плати впливає попит на працю, пов'язаний з її корисністю, результативністю. З іншого боку, заробітна плата знаходиться під впливом чинників пропозиції, які визначають певний рівень, нижче якого вона не може опускатися. Тобто, рівень заробітної плати визначається з урахуванням як результативності праці, так і витрат на відтворення її носія. При цьому важливу роль відіграють і співвідношення сил найманих працівників та роботодавців, і регулююча роль держави. Заробітна плата залежить як від суто економічних чинників, так і від чинників позаринкових, таких як талант працівника, не престижність певних видів роботи, наявність на ринку так званих не конкуруючих груп працівників. Саме врахування цього комплексу чинників дає можливість розкрити відмінності у рівнях заробітної плати різних категорій працюючих.

Такий підхід до з'ясування природи заробітної плати зумовлений специфічністю товару, формою ціни якого вона виступає. Ринкова система обмежує дію власних законів встановлення рівноваги стосовно цього товару. Це виявляється у специфіці встановлення верхньої та нижчої межі ціни праці. Верхня межа, а отже максимальний рівень заробітної плати, не може перевищувати загальну суму створеної цією працею нової (доданої) вартості, бо за таких умов підприємець не матиме бажання її використовувати, оскільки зникає джерело прибутку. Нижчою межею заробітної плати виступає вартість життєвих засобів найманого працівника, оскільки падіння її нижче цього рівня не дозволить відновлювати життєдіяльність, а, отже, зникає і мотив найму на роботу. Соціальне справедлива величина заробітної плати знаходиться у названих межах, а її конкретний рівень визначається взаємодією сил на ринку праці за регулюючої участі держави.

Слід зазначити, що рівень заробітної плати різних категорій працівників неоднаковий. На його диференціацію впливають такі чинники, як престижність роботи, її привабливість, умови праці, рівень кваліфікації тощо. Так, щоб залучити працівників до виконання непривабливої роботи, збільшують її оплату, а за більш привабливі види робіт оплата праці нижча.

Диференціація заробітної плати зумовлюється й відмінами в освіті та професійній підготовці. Працівники, які виконують роботу, що вимагає високого рівня освіти і професійної підготовки, і які витратили на її одержання значні кошти, одержують і вишу заробітну плату.

Чинником диференціації заробітної плати є і наявність так званих не конкуруючих груп працівників. Як приклад можна взяти юристів і лікарів. Представникам однієї групи практично не можна увійти до іншої групи, бо це пов'язано з великими витратами коштів. А робітникам масових професій цей перехід зробити набагато легше. Тому юристи і лікарі на ринку праці є неконкурентними групами, що робить пропозицію нееластичною і позначається на рівні заробітної плати. Великий вплив на останню мають і особисті риси працівників, насамперед різний рівень здібностей і таланту.

Розкриваючи природу заробітної плати, треба зазначити, що у немарксистській економічній теорії розрізняють поняття «заробітна плата» і «заробіток». Під заробітною платою розуміють ціну за працю в одиницю часу (годину, день тощо). Для цього використовується поняття «ставка заробітної плати». Це норма оплати праці працівника, отримуваної ним за мінімальну кількість робочих годин. Загальний рівень винагороди за стандартний робочий тиждень називається тижневою ставкою заробітної плати. А заробітком називається грошовий доход працівника, який дорівнює ставці заробітної плати, помноженій на кількість відпрацьованого часу. Це повний обсяг коштів, одержаних працівником при роботі за наймом. Він включає основну заробітну плату та інші платежі (премії, доплати за роботу в поточні зміни тощо). Виділяють також номінальну та реальну заробітну плату. Та сума грошей, яку одержує працівник за свою роботу, називається номінальною заробітною платою. Сама по собі ця сума не виступає показником рівня життя працівника. Останнього цікавить насамперед кількість товарів та послуг, які можна придбати за одержану суму грошей. Вона і є реальною заробітною платою. Саме вона характеризує рівень життя працівника, бо визначає реальний рівень його споживання. Величина реальної заробітної плати залежить, з одного боку, від розміру номінальної заробітної плати, а з іншого — від рівня цін на предмети споживання та послуги. Тобто, реальна заробітна плата прямо пропорційна номінальній заробітній платі і обернено пропорційна рівню роздрібних цін на споживчі товари.

Зміну реальної заробітної плати можна визначити за формулою:

І_нзп

І_рзп ⁼ І_цін ,де

Ірзп — індекс реальної заробітної плати;

Інзп — індекс номінальної заробітної плати;

Іцін — індекс роздрібних цін.

Розглянемо основні чинники, що визначають динаміку заробітної плати. Один з них — вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили, їх розмір має бути достатнім не тільки для відтворення працездатності працівника, а й для підтримання непрацездатних членів його сім'ї. Склад цих засобів насамперед визначається потребами відтворення людини як біологічного виду, як живої особи. Але людина є соціальною особою з певним колом соціально-культурних потреб. Залежно від рівня матеріальної і духовної культури у суспільстві коло засобів відтворення робочої сили нормальної якості має включати і засоби задоволення таких потреб.

Тому в розвинутих країнах ринкової економіки уже з середини XX ст. законодавче почали встановлювати мінімальні рівні заробітної плати. Для визначення використовується так званий прожитковий мінімум, або метод бідності. Він визначається для сім»ї, що складається з працівника, його дружини та двох дітей. Розрахунок здійснюється на підставі нормативів задоволення мінімальних життєвих потреб у певному колі товарів та послуг з урахуванням рівня цін. Такий набір повинен забезпечити нормальні умови відтворення працівнику, що виконує найпростішу роботу.

Вперше мінімальна заробітна плата була запроваджена у США в 1938 р. у вигляді мінімальної ставки заробітної плати у розмірі 1/4 долара за годину. На кінець XX ст. вона дорівнювала 7,5 дол.

Одним з чинників зростання мінімальної заробітної плати є розширення кола потреб, що входять у споживання працівника і його сім!, під дією закону зростання потреб. Структура потреб диференціюється, до неї все більше входять товари не лише традиційного попиту, а й тривалого користування, насамперед побутового і культурного призначення. Таке розширення спричинює підвищення реальної заробітної плати.

В Україні законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата, регульована Законом «Про оплату праці», її розмір визначається з урахуванням вартісної величини мінімального споживчого бюджету, загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. Вона повинна встановлюватися на рівні, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості у розрахунку на працездатну особу, її розмір встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів, як правило, один раз на рік при затвердженні Державного бюджету України. На жаль, економічне становище в Україні таке, що ці законодавчі положення ще повністю не втілюються у життя. Підвищення реальних заробітків спричинюється і зростанням кваліфікації працівників та посиленням інтенсивності їх праці. За умов НТР змінюється кваліфікаційний склад сукупної робочої сили у напрямі збільшення частки складної, висококваліфікованої праці. Водночас зростає напруженість праці, що вимагає більшого обсягу засобів для відновлення робочої сили.

Чинником впливу на зростання реальних заробітків виступають і профспілки та інші організації найманих працівників, його дія виявляється насамперед при укладанні тарифних угод з роботодавцями, одним з центральних пунктів яких є вимога профспілок щодо підвищення заробітної плати.

На динаміку реальної заробітної плати впливають і такі чинники, як безробіття, інфляція та рівень податків. Вплив їх, як правило, негативний. Наявність безробіття, що стало хронічним, чинить тиск на зайняту робочу силу, погіршуючи умови найму. Такий самий негативний вплив на реальну заробітну плату справляє також інфляція, що призводить до зростання цін на споживчі товари, знижуючи цим реальне значення номінальних заробітків. Податки також впливають на заробітну плату: що вищий їх рівень, то менша частина заробітку може бути використана працівниками для задоволення своїх потреб.

Отже, заробітна плата — це складна економічна категорія, що виражає відносини між найманими працівниками і роботодавцями щодо розподілу створеної нової вартості. У той самий час вона виступає, з одного боку, ціною специфічного товару, який продають на ринку праці наймані працівники, а з іншого — основним доходом останніх, що забезпечує їх життєдіяльність, її роль у ринковій економіці виявляється у функціях, які вона виконує: відтворювальній, стимулюючій, або мотиваційній, регулюючій, або розподільчій, та соціальній.

Відтворювальна функція полягає у тому, що заробітна плата найманого працівника є основним доходом відтворення його не лише як працівника, а й як соціальної особи. Тому і розмір її має встановлюватися на такому рівні, який дозволяв би задовольнити необхідні для нормальної життєдіяльності потреби. З цією функцією тісно пов'язана стимулююча, або мотиваційна. Вона виникає із залежності заробітної плати як основної форми доходів найманого працівника від результативності затрачуваної праці. Оскільки доход зростає при підвищенні заробітної плати, а останнє прямо залежить від тривалості та ефективності праці, це створює зацікавленість працівника у ефективності трудової діяльності. Що вища частка заробітної плати у загальній масі доходів трудівника, то більший мотиваційний потенціал несе у собі заробітна плата.

Важливою функцією заробітної плати є регулююча, або розподільча. Оскільки рівень заробітної плати визначається як ринковими, так і позаринковими чинниками і характеризується диференційно, то заробітна плата використовується для перерозподілу робочої сили між галузями та видами виробництва. Підвищуючи заробітну плату в сферах, які мають потребу у прискореному розвитку, можна залучати туди додаткову робочу силу, збільшувати її пропозицію.

Заробітна плата виконує і соціальну функцію. Вона реалізується через такий принцип організації заробітної плати, як рівна винагорода за однакову працю. Цим певною мірою визначається принцип соціальної рівності. В Україні, у зв'язку з перебудовою організації заробітної плати на ринкових засадах, ця функція набуває надзвичайно важливого значення.