Капітал як матеріальна основа підприємництва

Здійснення підприємницької діяльності неможливе без ресурсів, з яких і виготовляються блага. Вони включають різні засоби виробництва — будівлі, споруди, устаткування, сировину, паливо тощо, а також необхідні фінансові ресурси. Економісти називають їх капіталом. З'ясуванню суті капіталу надавали великого значення усі школи економічної теорії. Але єдиної трактовки цього поняття не досягнуто й донині.

Найповніше дослідження поняття капіталу зроблено К. Марксом. Він вважав, що це будь-яка вартість, яка приносить її власнику прибуток. Джерело прибутку Маркс вбачав у специфічному товарі — робочій силі. Вона має здатність створювати нову вартість, більшу ніж її власна. Оскільки умовою отримання цього надлишку, який Маркс назвав додатковою вартістю, є певна сума вартості, що належить капіталісту і використовується для її збільшення, то будь-яка само зростаюча вартість і є капіталом. Щоб відбулося таке самозростання, необхідні певні суспільні умови. Тому капітал є не тільки сукупністю певних речей, що забезпечують одержання додаткової вартості, а й має певну суспільну форму. Таким чином, капітал — це певне суспільне відношення, яке представлене у речах і надає їм специфічного суспільного характеру. Наявність капіталу Маркс вважав головною причиною експлуатації найманої праці за умов капіталізму.

Супротивники марксизму таку трактову капіталу заперечують. Більшість з них зводить капітал до сукупності матеріального чинника виробництва, створеного людською працею. Так, один з відомих сучасних економістів Пол Семюелсон дає таке визначення: «Капітал складається із виробничих товарів тривалого користування, які використовуються у виробництві. Основними компонентами капіталу є устаткування, будівлі та запаси». Автори іншого популярного американського підручника «Економікс» під капіталом розуміють створені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. За умов постіндустріального суспільства все поширенішою стає думка, що капітал не обмежується матеріальними, а охоплює також інформаційний ресурс. Особливо це стосується галузей, що самі продукують інформацію та знання. Але як би не трактувалося поняття капіталу, незаперечним є факт, що він є обов'язковою матеріальною умовою підприємницької діяльності.

Суть капіталу повніше виявляється у його русі. Без постійного руху капітал не може принести прибуток. У процесі руху він проходить певні стадії і набуває певних функціональних форм. Рух капіталу починається з грошової форми. Підприємець авансує певну суму грошей для організації виробництва. Для цього необхідно придбати необхідні ресурси — засоби виробництва і робочу силу. Далі відбувається процес виробництва, у ході якого робоча сила, використовуючи засоби виробництва, створює нові товари, вартість яких перевищує авансовану вартість. Після реалізації виготовлених товарів надлишок набуває грошової форми і виступає у вигляді прибутку. Цикл руху капіталу завершується, і може розпочинатися новий.

Такий рух капіталу, в процесі якого він проходить кілька стадій і набуває певних функціональних форм, називається кругообігом капіталу. Він здійснюється за такою формулою:

Г — Т (_зв^РС …В…Т^’ - Г^’ (Г+ДГ)), де

Г — первісно авансована сума грошей;

Т — товар у вигляді робочої сили (PC) і засобів виробництва.(3В);

В — процес виробництва;

Т^’ — створені нові товари з додатковою вартістю;

Г^’ — гроші, одержані від реалізації товарів.

З формули видно, що процес кругообігу включає З стадії. На першій відбувається підготовка до процесу виробництва шляхом придбання за рахунок авансованого капіталу необхідних засобів виробництва і робочої сили. На цій стадії капітал виступає у вигляді грошового капіталу, головна функція якого полягає у підготовці умов виробництва. Другою стадією є процес виробництва, коли відбувається поєднання засобів виробництва з робочою силою, у результаті чого з'являються нові товари, вартість яких перевищує первісно авансовану на величину додаткової вартості. На цій стадії капітал набуває продуктивної форми, функція якої — створення нових благ і нової вартості.

На завершальній стадії капітал виступає у товарній формі, і його функція заключається у реалізації створених товарів з метою перетворення їх вартості на грошову форму. Такої ж форми набуває і додаткова вартість, виступаючи як прибуток.

Отже, здійснюючи кругообіг, капітал приносить своєму власнику прибуток. Щоб отримувати прибуток систематично, кругообіг капіталу має здійснюватися безперервно. Постійно повторюваний кругообіг називається оборотом капіталу. Час, протягом якого авансований у грошовій формі капітал проходить всі стадії кругообігу і повністю повертається у грошовій формі з прибутком, називається часом обороту капіталу. Він складається з двох частин: часу обігу і часу виробництва. Час обігу — той проміжок часу, протягом якого грошовий капітал перетворюється на продуктивний, а товарний капітал — на грошовий. Час, протягом якого капітал перебуває у процесі виробництва, є часом виробництва.

Час обігу капіталу у різних галузях неоднаковий. Якщо у харчовій промисловості він дорівнює кільком місяцям, то у машинобудуванні триває кілька років. Щоб порівнювати різні капітали щодо тривалості обороту, використовується поняття швидкості обороту капіталу, тобто кількість його оборотів, які здійснюються протягом року. Якщо тривалість одного обороту капіталу дорівнює 3 місяці, він протягом року здійснює 4 обороти, а якщо 5 років, то протягом року—1/5 обороту. Кожен підприємець прагне прискорювати оборот капіталу, бо це дозволяє одержувати більшу масу прибутку з меншою сумою авансованого капіталу.

Оскільки у процесі обороту капітал перебуває у безперервному русі, то він має бути одночасно в усіх своїх функціональних формах і на всіх трьох стадіях. А інакше процес економічної діяльності перериватиметься. Тому частина капіталу знаходиться завжди у грошовій формі, а частина — у продуктивній і товарній. Відповідно капітал поділяється на продуктивний і капітал обігу. Останній включає грошові кошти, що перебувають на розрахункових рахунках підприємств, запаси сировини, палива, матеріалів та готової продукції. Виражені у грошовій формі, вони називаються оборотними коштами.

У процесі обороту різні складові частини продуктивного капіталу обертаються неоднаково. Такі його елементи, як будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, функціонують протягом, тривалого часу, поступово втрачаючи свої якості як елементів капіталу. А такі елементи продуктивного капіталу, як сировина, паливо, матеріали використовуються одноразово і, як правило, втрачають свою натуральну форму. Неоднаково ці різні складові частини капіталу впливають і на вартість створюваної продукції. Якщо вартість другої групи елементів протягом одного виробничого циклу переноситься на створену продукцію, то вартість елементів першої групи — лише частково, у міру зносу. Виходячи з цього, продуктивний капітал поділяють на основний та оборотний.

Основний капітал — це елементи продуктивного капіталу, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігають натуральну форму, а свою вартість на створювану продукцію переносять частинами. До нього входять будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування й засоби праці, а також: не фінансові активи підприємства, що мають відносно тривалий термін своєї служби і окупаються протягом нього. Згідно з бухгалтерським обліком до основного капіталу належать основні засоби, в тому числі незавершені довгострокові інвестиції, нематеріальні активи та довгострокові фінансові інвестиції. До нематеріальних активів належать ліцензійні права користування земельними ділянками, природними ресурсами, інтелектуальною власністю. Довгострокові фінансові інвестиції включають витрати на пайову участь у статутному капіталі інших підприємств, на придбання акцій та облігацій на довгостроковій основі.

Оборотним капіталом називаються ті елементи продуктивного капіталу, що використовуються у одному виробничому циклі, втрачають натуральну форму і свою вартість повністю переносять на створювану продукцію. Він включає сировину, паливо, основні та допоміжні матеріали, а також заробітну плату. За бухгалтерською звітністю виділяються такі складові оборотного капіталу: матеріальні оборотні засоби, кошти у поточних розрахунках, короткострокові фінансові вкладення та грошові кошти.

Оскільки основний капітал функціонує протягом певного періоду часу, то виникає проблема його зносу. Розрізняють два види зносу: фізичний і моральний. Фізичним зносом називається втрата основним капіталом своїх властивостей під впливом сил природи. У результаті тертя, окислення та інших природних сил, що впливають на елементи основного капіталу, вони втрачають свої якості. Це відбувається і тоді, коли вони не використовуються для виробництва або знаходяться у законсервованому стані. Інша природа морального зносу. Він пов'язаний із науково-технічним прогресом. Під впливом останнього, по-перше, відбувається зниження вартості товарів, що є елементами основного капіталу. Якщо, наприклад, на початку виробництва верстат коштував 100 тис. грн., то за кілька років такий самий верстат буде дешевшим (скажімо, 70 тис. грн.). Якщо строк служби верстата — 10 років, то верстат, встановлений через 5 років, буде мати нижчу ціну, ніж: той, що встановлений раніше. Тому останній знеціниться, тобто втратить частину своєї вартості тільки тому, що є новий верстат такої самої продуктивності, але дешевший.

По-друге, під впливом науково-технічного прогресу відбувається поліпшення споживчих властивостей створюваних благ. Це стосується й елементів основного капіталу, які будуть продуктивнішими за своїх попередників, їх використання спричинить зниження вартості одиниці продукції, створеної новими засобами виробництва. Тому застарілі елементи основного капіталу будуть знецінюватися, тобто їх використання стане невигідним, бо продукція, створена за їх допомогою, буде дорожчою, а отже і неконкурентоспроможною.

Отже, моральний знос основного капіталу — це втрата ним частини своєї вартості під впливом науково-технічного прогресу. Розрізняють два види морального зносу. Перша форма пов'язана із створенням елементів основного капіталу, що мають нижчу вартість порівняно з аналогічними, але застарілими. Друга форма виникає тоді, коли створюються продуктивніші елементи основного капіталу, що призводить до недоцільності використання застарілого. Отже, при моральному зносі елементи основного капіталу за своїми фізичними властивостями ще придатні для використання у виробництві, але з точки зору ефективності використання вони стають застарілими, втрачаючи частину своєї первісної вартості.

У практиці господарювання облік зносу основного капіталу відбувається через амортизацію. Це поступове перенесення вартості основного капіталу в міру його зносу на створену ним продукцію і нагромадження грошових ресурсів для його відновлення. Спожита частина основного капіталу включається у ціну продукції й після її реалізації спрямовується у спеціальний фонд амортизації. Це дає змогу накопичувати грошові кошти, щоб замінити зношені елементи основного капіталу новими. Для цього використовується норма амортизації, що є вираженим у відсотках відношенням суми річного зносу основного капіталу до його середньорічної первісної вартості. Амортизація може бути рівномірною, або прямолінійною, і прискореною. При рівномірній амортизації її величина визначається пропорційно вартості основного капіталу і розподіляється рівномірно на весь передбачуваний період його служби. При прискореній амортизації її норма різна для різних періодів функціонування об'єкта: для початкового періоду вона вища, а потім знижується. Це дозволяє прискорити формування фонду амортизації і у такий спосіб зменшити ризик від морального зносу. У той самий час прискорена амортизація стимулює прискорення впровадження нової техніки та технології.