Поняття ринку і умови його функціонування

Поняття ринку різноманітне і багатогранне. У міру розвитку людського суспільства воно змінювалося. Найпростішим визначенням ринку є місце, де відбувається обмін товарами між виробниками. Дійсно, товаровиробник, виготовивши товар, повинен його обміняти на інші товари. Для цього він мусить вступити у контакт з іншими товаровиробниками. Так формується потреба у постійному місці, де можуть відбуватися такі контакти і обмін товарами. Таким місцем і стає ринок. Однак таке поняття ринку характерне для ранніх етапів розвитку товарного виробництва. З поглибленням суспільного поділу праці і розвитком товарно-грошових відносин поняття ринку набуває складнішого змісту і ширшого тлумачення. Він виступає як сфера економічної діяльності, де відбувається обмін результатами діяльності її суб'єктів згідно із законами товарного виробництва. Найхарактернішою її ознакою є обмін. Він безпосередньо пов'язаний із суспільним поділом праці, і його основною функцією є зміна форм вартості — товарної на грошову і навпаки. Класична і марксистська політична економія вважають, що праця у цій сфері не створює нової вартості, а тому є непродуктивною. Сучасна економічна думка довела, що така праця є продуктивною, бо саме за її допомогою відбувається переміщення благ та задоволення потреб суспільства, а отже, збільшується й саме багатство суспільства.

Обмін пов'язаний з актом купівлі-продажу товарів. Це угода між продавцем та покупцем, що здійснюється за формулою: продавець—товар—гроші—покупець. Через неї виявляються два види зв'язків між; суб'єктами ринку: економічні та юридичні. Економічний зв'язок полягає в тому, що шляхом обміну продавець та покупець прагнуть реалізувати свої економічні інтереси з найбільшою вигодою для себе. З юридичної точки зору обмін є дією, що набуває форми договору купівлі-продажу. Згідно з Цивільним кодексом України за договором купівлі-продажу одна особа (продавець) зобов'язується передати товар у власність іншій особі (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму — ціну. Отже, ця угода означає зміну власників товару і грошей, опосередковану товарно-грошовим обігом. Іншими словами, в цьому випадку відбувається продаж майнових прав. Угода купівлі-продажу — це економіко-правовий зв'язок між продавцем і покупцем. Він виявляється у різних формах договорів: купівлі-продажу, поставки товарів, контрактації, енергопостачання, продажу нерухомості тощо.

Ринок як сфера економіки, де відбувається обмін товарами, забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням і цим забезпечує цілісність суспільного виробництва і відтворення, бо сприяє встановленню рівноваги між тим, що потрібно суспільству, його потребами, і тим, що виробляється економікою для їх задоволення.

Однією з конституюючи, суттєвих ознак ринку є горизонтальні зв'язки між суб'єктами господарювання, тобто прямі економічні зв'язки між: виробниками і споживачами. За ринкових умов самостійні виробники визначають, що і скільки виробляти, кому і де продавати і як розпоряджатися отриманими доходами. Суб'єкти ринку мають максимальний ступінь економічної свободи. Покупець є економічно вільним, бо самостійно вибирає товари із пропонованого асортименту і шукає такого продавця, який його найкраще обслуговує і задовольняє ціною свого товару. В свою чергу, продавець має свободу обирати найвигіднішого покупця, розпоряджатися вирученими від продажу товарів грішми на свій розсуд. За таких умов горизонтальні зв'язки між: рівноправними суб'єктами господарювання є основною формою економічних зв'язків у суспільстві.

Отже, ринок — це певний тип господарських зв'язків між: виробниками і споживачами. Він характеризується рядом ознак.

По-перше, існування такої кількості товаровиробників, які здатні забезпечити масу товарів, достатню для задоволення платоспроможних потреб суспільства.

По-друге, безпосередні, не опосередковані розподілом зв'язки між: виробниками і споживачами продукції, тобто горизонтальні зв'язки між: рівноправними суб'єктами обміну.

По-третє, вільний вибір партнерів по господарських зв'язках.

По-четверте, наявність економічної змагальності між суб'єктами ринку, або конкуренції. Це загальні риси ринку для будь-якої економіки, де здійснюється товарне виробництво.

Повніше суть ринку виявляється у функціях, які він виконує. Вони випливають з того місця, яке ринок посідає в економічній системі. А останнє визначається тим, що ринок є сполучною ланкою між: виробництвом і споживанням. Звідси однією з найважливіших функцій ринку є регулююча. Вона полягає у виявленні системи потреб суспільства, що підлягають задоволенню, з одного боку, і встановленні певних пропорцій розподілу наявних ресурсів економіки для виробництва благ, що задовольняють потреби, з іншого. Ринок виявляє суспільні потреби, формуючи платоспроможний попит. Іншими словами, вимагаючи ті блага, що можуть бути реально оплачені споживачами, тобто придбаними за гроші. Жодний інший інститут, включаючи й державу, зробити реальний облік суспільних потреб нездатний. У той самий час ринок виконує регулюючу функцію і у використанні економічних ресурсів суспільства. Вони будуть використовуватися власниками для виробництва лише тих благ, які можуть бути реально куплені споживачами. Тому ринок виступає регулятором пропорцій в економіці, він здатний оперативно змінювати обсяг і структуру створених благ, пристосовуючи їх до платоспроможного попиту. Регулююча роль ринку виявляється і в забезпеченні остаточного визнання суспільної значущості даного блага та витраченої на його виготовлення праці. Лише те благо визнається потрібним суспільству, або суспільне необхідним, яке знаходить реального покупця. А це здійснюється лише у сфері ринку.

З регулюючою функцією ринку тісно пов'язана і стимулююча функція. Оскільки на ринку визначаються суспільне необхідні витрати на виготовлення товару, а вони, у свою чергу, визначають ціни, за якими товари реалізуються покупцям, то ринок встановлює залежність доходів виробників товарів від рівня ефективності використання ними своїх економічних ресурсів. Що краще вони використовуються, то нижчі індивідуальні витрати порівняно із суспільне необхідними, а доходи вищі. Тому ринкове середовище стимулює власника ресурсів до їх ефективнішого використання. А це передбачає, в першу чергу, технічне удосконалення виробництва, що забезпечується широким використанням досягнень науково-технічного прогресу. Стимулюючу функцію ринок відіграє і щодо споживачів, бо ставить їх у таке становище, що вони вимушені вибирати найраціональнішу структуру споживання, орієнтуючись на ціну та свої доходи.

Ринок відіграє і розподільчу функцію. Вона, насамперед, стосується розподілу економічних ресурсів. Саме ринок виявляє відповідність виготовлення благ суспільним потребам у них. І коли виникає таке становище, що якихось благ вироблено понад платоспроможну потребу в них, ціни на такі блага знижуються і їх виробництво стає невигідним. Це зумовлює скорочення виробництва цих благ, вивільнення частини економічних ресурсів і спрямування їх у ті галузі, де їх використання буде вигіднішим. Так ринок здійснює вплив на розподіл економічних ресурсів, або свою розподільчу функцію.

Важливою функцією ринку є інтегруюча. Вона полягає в тому, що обмін усуває економічну замкнутість господарюючих одиниць, притаманну натуральному виробництву. Прагнення якнайвигідніше реалізувати товари примушує товаровиробників розширювати коло своїх взаємозв'язків, робити останні постійними і тривалими. У результаті встановлюється стійка система економічних взаємозв'язків у межах певних регіонів, а з подальшим поглибленням суспільного поділу праці — і в межах окремих країн та їх об'єднань, на національних і світових ринках. Роль об'єднувача в цих процесах і відіграє ринок своєю інтегруючою функцією.

Функціонування ринку передбачає наявність певних умов, без яких він не може повністю виконувати свої функції. Це, по-перше, економічна самостійність господарюючих суб'єктів, які, будучи юридичне незалежними один від одного, можуть самостійно приймати рішення щодо своєї діяльності. Це досягається, насамперед, існуванням різних форм власності й, відповідно, різних власників, кожен з яких може вступати у рівноправні з іншими господарські зв'язки. З іншого боку, такі самостійні власники несуть і певну економічну відповідальність за використання своїх ресурсів. Вони повною мірою відчувають обмеженість ресурсів і необхідність розраховуватися ними за усіма зобов'язаннями та можливими втратами при прийнятті неефективних господарських рішень.

Другою умовою санкціонування ринкового механізму є достатня кількість суб'єктів ринку для забезпечення між ними економічної змагальності, або конкуренції. Світова практика свідчить, що для забезпечення конкуренції у сфері виробництва повинно бути не менше як 15—20 виробників однотипної продукції з їх правом без обмежень виходити на ринок. При меншій їх кількості конкуренція обмежується і встановлюється більшою чи меншою мірою влада монополій, що істотно обмежує використання ринком своїх функцій, а отже, і його ефективність. Про це переконливо свідчить досвід України після здобуття незалежності. Високий рівень монополізації виробництва значно обмежує можливості використання ринкових механізмів для ефективного господарювання.

Третьою умовою функціонування ринку є відсутність жорсткого режиму адміністративного впливу на господарюючих суб'єктів. Це означає такі умови економічної діяльності, за яких забезпечується реальна свобода вибору партнерів по господарських зв'язках, самостійність і відповідальність за прийняті господарські рішення, здатність суб'єктів ринку самостійно укладати контракти та угоди, розміщувати і приймати замовлення, маневрувати своїми ресурсами та змінювати умови виробництва, його технологію, перемішувати капітали у будь-яку сферу економіки та вільно розпоряджатися хоча б частиною своїх доходів.

Нормальне функціонування ринку передбачає і таку умову, як вільне ціноутворення. Воно означає, що суб'єкти ринку повинні мати право самі визначати ціни на свої товари. Лише при вільному русі цін під впливом кон'юнктури ринку створюються умови для поєднання економічних інтересів як продавців, так і покупців, забезпечується можливість виконання ринком стимулюючої функції.

Важливими умовами функціонування ринку є повнота та доступ до інформації про ринок усіх суб'єктів економічної діяльності, забезпечення політичної та соціальної стабільності в країні, створення розгалуженої мережі служб та організацій, що забезпечують суб'єктам ринку сприятливе середовище для здійснення економічної діяльності.

Слід зазначити, що Україна йде шляхом створення умов для функціонування ринку. Через роздержавлення і приватизацію формуються основи забезпечення економічної самостійності господарюючих суб'єктів. Лібералізація ціноутворення створює певні передумови для забезпечення еквівалентного обміну. Здійснення демонополізації економіки дає змогу формувати конкурентне середовище, без якого ринкові відносини неефективні. Відбувається і створення інституцій, які сприяють функціонуванню ринку — банківської та фінансово-бюджетної систем, страхових та інвестиційних компаній, системи бірж: та інших служб і організацій. Істотні зрушення відбулися у сфері забезпечення законодавчої бази функціонування ринку. Зокрема, прийнято такі важливі законодавчі акти, як цивільний, земельний, бюджетний та інші кодекси, закони, що регулюють відносини власності та підприємництва. Однак процеси ці відзначаються суперечливістю та темпами, що повністю не відповідають потребам формування в Україні ринкової економіки.

Структура ринку

Ринок — це складне утворення, що має розгалужену і складну структуру, її можна аналізувати за різними критеріями. За рівнем розвитку економічних свобод можна виділити вільні, або стихійні, та регульовані ринки. Вільним є ринок, на якому стихійна гра його сил не обмежується жодним втручанням держави або інших неекономічних чинників. На таких ринках діють одноособові власники невеликих підприємств, які створюють продукцію без будь-яких попередніх домовленостей з покупцями, тобто на невідомий ринок. Конкуренція між його суб'єктами не обмежується жодними позаекономічними чинниками. Реалізація створених товарів, як правило, здійснюється самими виробниками. Цей ринок розвивається стихійно, він саморегулюється. Такий тип ринку характерний для періоду розвитку так званого дикого капіталізму, або капіталізму вільної конкуренції.

Регульований ринок — це ринок, функціонування якого здійснюється під впливом держави. Він підпорядкований певному порядку, що закріплений правовими нормами і підтримується державою. Переважна частина благ, що реалізуються на ринку, створюється великими виробниками, причому значна їх частина — за попередніми замовленнями. Реалізація продукції відбувається, як правило, торговими посередниками. Здійснюється значна робота з формування попиту. Велика роль держави як фактора, що впливає на ринок.

Класифікацію ринків можна здійснювати за ступенем зрілості ринкових відносин. За цим критерієм виділяють ринки, що формуються, і розвинені ринки. До першого виду ринків належать ті, що перебувають у стадії становлення. Вони характеризуються недостатньо розвинутими формами обміну, великою часткою товарообміну (бартеру), нерозвиненою системою служб та організацій, що їх обслуговують, недосконалою законодавчою базою. Прикладом є ринок України, що перебуває у процесі становлення.

До розвинених належать ринки з досконалими формами обміну, розвинутою інфраструктурою, досконалою законодавчою базою, що регулює ринкові відносини. Це ринки, на яких висока культура як продавців, так і покупців, толерантне ставлення громадян до ринкових інституцій. Функціонування таких ринків підпорядковане реалізації не тільки економічних проблем суспільства, а й всебічному розвитку соціальної сфери. Такий вид ринків притаманний сучасним економічно розвиненим країнам.

Ринки розрізняють і за територіальною ознакою. Це місцеві, регіональні, національні та світові ринки. Місцевим є ринок, що розташований на певній території, у межах певних населених пунктів. Регіональний ринок охоплює територію певних адміністративних одиниць, що мають спільні історичні, географічні та інші риси. Національним є ринок, межами якого є державні кордони країни. Однією з його ознак є те, що обмін здійснюється за національною валютою. Сукупність національних ринків, пов'язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами, представляє світовий ринок. Обмін на ньому здійснюється за допомогою світових грошей, якими раніше було золото, а за сучасних умов виступають деякі національні (наприклад долар США) або міжнародні валюти (євро).

Одним з критеріїв класифікації ринків є відповідність їх функціонування чинному законодавству. Згідно з цим критерієм розрізняють легальні і нелегальні, або тіньові, ринки. Легальними є ринки, що функціонують згідно з чинним законодавством країни. Це означає, що відносини на такому ринку є прозорими, регулюються законодавчими актами та підлягають контролю з боку як держави, так і громадських організацій. Нелегальні ринки — це ринки, що функціонують з певними порушеннями чинного законодавства. Вони включають два види — сірий та чорний ринки. Перший пов'язаний із торгівлею товарами, що законодавством дозволені до обміну, але здійснюваною з порушенням правил такої торгівлі — відсутність ліцензій, патентів, несплата податків та інших платежів. Чорний ринок — це підпільна торгівля предметами, що заборонені законом. Так, згідно з Цивільним кодексом України передбачено кримінальне покарання за збут зброї, боєприпасів, вибухівки, наркотичних засобів, психотропних речовин. Наявність нелегального ринку пов'язана з такими соціальне небезпечними явищами, як шахрайство, крадіжки, незаконне збагачення. Важливим важелем обмеження нелегальних ринків є правоохоронна діяльність.

Одним з найпоширеніших критеріїв класифікації ринків є економічне призначення об'єктів ринку. За цим критерієм виділяють три групи ринків: споживчих товарів і послуг, чинників виробництва і фінансовий. Одним з найдавніших є ринок споживчих товарів та послуг. Він включає продовольчі та непродовольчі товари, побутові, комунальні, транспортні та інші послуги. Найхарактернішою ознакою є те, що його об'єкти призначені для задоволення особистих потреб людей. Цей ринок представлений широкою мережею торгових об'єктів, пов'язаних із реалізацією споживчих товарів та послуг.

Другою групою ринків за цією ознакою є ринки чинників виробництва. Об'єктами купівлі-продажу на цих ринках є земля, засоби виробництва та робоча сила. За умов постіндустріального суспільства з'явився ще один специфічний об'єкт цієї групи ринків — науково-технічні розробки та інформація. Відповідно розрізняють і чотири види ринків цієї групи. Ринок землі включає такий економічний ресурс, як земля. Тут величезну роль відіграє географічний фактор і обмеженість землі, тому ринки своєрідні для кожної країни. Другим видом є ринки засобів виробництва, їх об'єктом є товари виробничого призначення: машини, механізми, устаткування, сировинні та енергетичні ресурси, будівлі, споруди тощо. Його характерною рисою є різноманітність товарів, що зумовлює потребу в широко розвинутій інфраструктурі.

Третім видом ринків цієї групи є ринки праці або робочої сили, їх специфічний товар — праця, або робоча сила. Ринок праці характерний для розвинутого товарного виробництва, коли створюються умови, за яких людина як власник праці може надавати її у платне користування наймачеві. Це ринок, де зводяться продавці та покупці праці. Тут кожен Індивід має право вільного продажу своєї праці за власним вибором і бажанням, на основі угоди з наймачем.

Ринок технічних розробок та інформації є ринком, предметом якого виступають об'єкти інтелектуальної власності: науково-технічна продукція, технічні засоби інформації, інформативні системи. Важливою складовою є інновації, що включають винаходи, які забезпечують технологічне удосконалення виробничих процесів або досягнення нових ознак уже існуючих товарів. Усе більшого значення набувають на цьому ринку засоби програмного забезпечення.

Третю групу ринків за ознакою економічного призначення їх об'єктів становлять фінансові ринки. Це сфера, де купуються та продаються фінансові ресурси — гроші та цінні папери. Він є сукупністю ринкових інституцій, що спрямовують потік грошових коштів від власників до позичальників. Його головною функцією є акумуляція та перерозподіл тимчасово вільних грошових коштів для інвестування в економіку. Саме завдяки фінансовому ринку тимчасово вільні грошові кошти перетворюються на капітал, що активно функціонує у сфері економіки, приносячи доход як їх власникам, так і позичальникам. Його роль за сучасних умов надзвичайно велика, бо практично немає жодного виду господарської діяльності, яка б не була опосередкована фінансовими ресурсами. Тому стан цього ринку виступає барометром стану усієї економіки, оскільки він надзвичайно чутливий до будь-яких змін у ній.

Фінансовий ринок включає два види ринків — капіталу та цінних паперів, або фондовий. Об'єктом ринку капіталу є гроші, що надаються у позику. Угоди на ньому здійснюються у формі кредитних операцій, Другим видом ринків цієї групи є ринки цінних паперів, або фондові. Це ринки, об'єктом купівлі-продажу яких є цінні папери — акції, облігації, векселі та інші види грошових зобов'язань. Особливим елементом фінансового ринку є валютний ринок, на якому відбувається обмін національної валюти на іноземну.

Названі три групи ринків тісно взаємопов'язані, функціонують у нерозривній єдності. Рівновага в економіці забезпечується тоді, коли на кожному ринку досягається рівновага.

Класифікація ринків здійснюється і за іншими ознаками. За обсягом угод, що укладаються на ринку, розрізняють оптові (гуртові) та роздрібні ринки. За галузевою ознакою виділяють ринки різних товарів, наприклад, автомобільний, зерновий, нафтовий, дорогоцінних металів, побутової техніки тощо.

Інфраструктура ринку

Нормальне функціонування ринку передбачає наявність розвиненої системи засобів, що забезпечують здійснення обміну між його суб'єктами. Вона включає різні засоби та організації, за допомогою яких здійснюється рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів та робочої сили. Ця система отримала назву інфраструктури ринку. Вона включає банки, біржі, фінансові установи — інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, інноваційні фонди, різного роду торгово-посередницькі підприємства, організації та установи. Сюди входить і комплекс організаційно-правових норм, що забезпечують безперервність руху благ між: суб'єктами економічної діяльності з метою задоволення потреб суспільства. Головне призначення інфраструктури ринку — забезпечити цивілізований характер діяльності ринкових суб'єктів. Воно реалізується через функції, які виконує інфраструктура.

По-перше, інфраструктура здійснює правове забезпечення ринку. Це виявляється в установленні для суб'єктів ринку єдиних правил поведінки та охороні їх економічних інтересів шляхом захисту агентів ринку та покарання винних за порушення правових норм. Право надає ринковій діяльності загальнообов'язковість, системність, упорядкованість і стабільність. Основу такого регулювання становить, насамперед, цивільний кодекс. Саме він закріплює одну з найважливіших ознак ринку — економічну свободу його суб'єктів. У Цивільному кодексі України визначені основні вимоги такої свободи — рівність суб'єктів, недоторканність власності, свобода договорів, неприпустимість довільного втручання будь-кого у приватні справи, забезпечення відновлення прав і їх судовий захист.

По-друге, інфраструктура сприяє підвищенню оперативності та ефективності діяльності ринкових суб'єктів. Це досягається за рахунок спеціалізації окремих агентів ринку на здійсненні певних торгових операцій, що прискорює рух товарів від виробника до споживача і цим сприяє підвищенню ефективності усієї економіки.

По-третє, важливою функцією інфраструктури ринку є постійна підтримка конкуренції Такі елементи інфраструктури, як торгові посередники, підвищують мобільність товарів і цим «утворюють умови для усунення дефіцитності, що виникає на ринках. Підтримці конкуренції сприяють і фінансові посередники, забезпечуючи перелив капіталів між галузями економіки.

По-четверте, інфраструктура ринку здійснює функцію інформаційного забезпечення ринку. Наявність інформації про ціни, платоспроможний попит, пропонування товарів є неодмінною умовою ефективного функціонування ринків. Такою інформацією суб'єктів ринку насамперед забезпечують товарні та фондові біржі, аукціони та ярмарки. Ринкова інфраструктура, забезпечуючи організаційне оформлення ринкових відносин, створює рухливі форми державного регулювання економічних процесів. Через розгалужену систему банків, бірж:, фінансово-кредитний механізм державні органи мають можливість здійснювати контроль за дотриманням суб'єктами ринку законодавчих норм, що регулюють ринкові відносини, та заходи, спрямовані на стабілізацію економічного життя. Цим, до речі, створюються умови цілеспрямованої соціальної орієнтації ринку.

Отже, інфраструктура ринку виконує важливі функції в економіці. Розглянемо деякі її елементи. Одним з найважливіших є біржа. Це заклад, в якому здійснюються угоди про купівлю-продаж цінних паперів, валюти або масових товарів, що реалізуються за стандартами або зразками. Економічна роль бірж полягає у виявленні загального рівня платоспроможного попиту і пропозиції на капітал, валюту чи товари і встановлення об'єктивних ринкових цін. Залежно від об'єкта угод щодо купівлі-продажу розрізняють товарні, фондові та валютні біржі та біржі праці.

Історично першим видом бірж були товарні. Товарна біржа — це організація, що діє на основі самоокупності з метою надання посередницьких послуг із укладення торгових угод, упорядкування торгівлі товарами, регулювання торгових операцій і розв'язання торгових спорів, збирання і публікації відомостей про стан виробництва та інших факторів, що впливають на ціни. Це організаційна форма торгівлі масовими товарами стандартних параметрів. Інститут біржі існує багато століть. Прообразом сучасних бірж: були торгові організації в Месопотамії, а перший закон, що регулював біржову торгівлю, був виданий царем Хаммурапі. Історія сучасних бірж починається з XVI ст., що зумовлено біржовим розвитком торгівлі у зв'язку з відкриттям Америки та зміцненням капіталізму в Європі. Перша біржа, механізм торгів на якій близький до сучасного, була заснована в Антверпені 1531 р. Потім виникають Ліонська (1549 р.) та Амстердамська (1608 р.) біржі. Назва походить від латинської «buvsa», що означає «гаманець». Спеціалісти вважають, що ця назва пов'язана з іменем бельгійського купця Ван дер Буреє, який і запропонував ту форму організації торгівлі, що отримала назву «біржа».

Товарна біржа характеризується такими рисами:

1) здійснення купівлі і продажу не товарів як таких, а контрактів на їх поставку;

2) продаж контрактів лише на стандартизовані види товарів, тобто такі, що можуть бути продані великими партіями за зразками або технічним описом;

3) регулярність торгів, що дозволяє зосередити на біржі велику кількість покупців і продавців та виявити ринкові ціни;

4) вільна купівля і продаж контрактів;

5) дія ринкових цін, що формуються під впливом реального співвідношення попиту та пропозиції;

6) здійснення торгів за єдиними біржовими правилами;

7) активна і безпосередня участь у торгах біржових посередників;

8) наявність типізації, контрактів та мінімальних поставок, що спрощує ведення торгів.

Товарна біржа виконує певні функції.

По-перше, вона упорядковує торгівлю, надає їй цивілізованих організаційних форм. На біржі торгують не виробники і безпосередні покупці, а посередники, брокери. Це набагато зменшує число учасників торгів. Угоди укладаються лише у приміщенні біржі і лише у чітко визначений час.

По-друге, біржа надає посередницькі послуги, що значно економить як час, так і кошти покупців і продавців.

По-третє, біржа дає змогу визначати ринковий попит та пропозицію тих чи інших товарів. Тому біржі виступають у ролі специфічних науково-дослідних установ, виконують прогнозну функцію.

По-четверте, біржі здійснюють так звану котировку цін, тобто визначення середньої ціни на біржові товари. Для цього після закриття біржі (тобто після завершення операційного дня) виводиться середня ціна, яка повинна бути оголошена перед початком наступних торгів.

По-п'яте, біржа встановлює правила торгів, у т. ч. і стандарти на продукцію, що реалізується на ній, розробляє пакети типових контрактів з угод купівлі-продажу, урегульовує спори, що виникають у процесі торгів, та надає певні гарантії по угодах з товарами.

Основним видом діяльності біржі є угоди, або операції. Це перехід фінансового інструмента (грошей, банківських документів, цінних паперів) від однієї особи до іншої. Угоди поділяються на кілька типів. Угода з реальним товаром, або форвардна угода, — це угода, за якою продавець повинен мати наявний товар і поставити його в зазначений у контракті строк. Розрізняють угоди біржового обороту та позабіржові. Форвардні угоди вигідні для її учасників, бо для продавця вони гарантують збут продукції, а для покупця — її придбання на вигідних умовах і дають певну страховку від зміни цін.

Другим типом є ф'ючерсні угоди. Це біржова угода з купівлі-продажу товару за умови ЇЇ оплати за узгодженою ціною через певний період часу після закінчення угоди. Такі угоди укладаються, як правило, не для купівлі або продажу товару, а з метою страхування від можливих змін цін або одержання різниці при перепродажу ф'ючерсної угоди. У результаті переважна більшість зобов'язань за цими угодами виконується шляхом сплати або отримання різниці в ціні, а не через поставку реального товару. Вони використовуються на ринках товарів, для яких характерні значні коливання цін і великі обсяги торгівлі.

Третім типом є угоди з премією, або опціони. Це спекулятивна угода, що полягає у наданні права, а не зобов'язання на купівлю якогось товару у визначену дату в майбутньому за обумовленою на момент укладення ціною з включенням комісійних продавцю. Якщо ціна товару підвищиться, то покупець придбає товар за обумовленою ціною, а з отриманого прибутку виплачує продавцю комісійні. Якщо ціна знизиться, то покупець зможе відмовитися від покупки і буде змушений сплатити комісійні продавцю.

Щоб застрахуватись від можливих втрат через зміни цін при укладенні угод з реальним товаром, у біржових операціях застосовують хеджування, або підстраховочні операції. У найзагальнішому вигляді воно вступає як страхування ціни товару від ризику, небажаного для виробника зниження чи невигідного для покупця підвищення.

Відповідно до характеру біржових операцій виділяють товарні біржі реального товару і ф'ючерсні. Продаж контрактів на першому типі бірж супроводжується, як правило, наступною поставкою товарів. На ф'ючерсних біржах здійснюються в основному спекулятивні угоди і страхування від несприятливих змін цін, які не супроводжуються поставкою товарів, а мають своїм результатом ліквідацію контрактів і перерахунок між його агентами на основі різниці у цінах. У розвинутих країнах за сучасних умов переважна частина діючих бірж є ф'ючерсними.

Класифікація бірж здійснюється і за іншими ознаками. Залежно від кількості найменувань товарів, що реалізуються, розрізняють універсальні та спеціалізовані біржі. За характером угод біржі поділяють на закриті та відкриті. При відкритих торгах участь беруть усі зацікавлені особи, між якими безпосередньо укладаються угоди. Це відкриті біржі. При закритих торгах усі операції по біржі здійснюються обмеженим колом осіб — членами біржі або їх представниками (брокерами). Усі інші особи можуть здійснювати торги на таких біржах лише через них, даючи їм доручення на продаж якогось товару і виплачуючи за це певну комісійну винагороду. Це закриті біржі. Вони сьогодні є переважаючими.

Залежно від міри впливу держави на біржі останні поділяються на суто приватні, публічні та змішані. Перший тип бірж переважає в Англії та США. Вони мають приватний характер і здійснюють свою діяльність без будь-якого втручання держави. Публічні біржі засновуються державою, яка здійснює їх всебічне регулювання. Цей тип бірж: характерний для Німеччини. Найпоширеніші у світі — біржі, що характеризуються обмеженим державним втручанням у їхню діяльність, яке зводиться до створення законодавчих та інших актів, що регламентують діяльність бірж.

Функціонування товарних бірж вимагає і біржового законодавства, яке покликане формулювати основні принципи біржової торгівлі. До них належать вільне ціноутворення, вільна реалізація продукції, публічна форма торгів, реєстрація укладених угод та котирування цін. В Україні одним із законів, що регулюють біржову діяльність, є закон «Про товарну біржу».

На ринку цінних паперів функціонують фондові біржі. Це установа, де, здійснюється торгівля цінними паперами — акціями, облігаціями, сертифікатами тощо. Вони забезпечують рух капіталів шляхом обміну цінних паперів на гроші, що призначаються для інвестування в економіку. Фондова біржа забезпечує найоптимальніші умови переходу цінних паперів від одного суб'єкта до іншого. Вона є некомерційною організацією і не має на меті отримання власного прибутку, її фінансова діяльність здійснюється за рахунок продажу акцій самої біржі, що дають право бути її членами, членських внесків та біржових зборів з кожної угоди, що укладається на біржі.

Найважливіша мета фондової біржі — забезпечити швидку і ефективну купівлю-продаж цінних паперів, а для їх власників —можливість обміну на гроші. Тому однією з функцій фондової біржі є забезпечення високої ліквідності цінних паперів. Це означає, що кожен потенційний покупець цінного паперу, приймаючи рішення про його купівлю, має бути впевненим, що у випадку необхідності він зможе ці папери продати за їх реальною ринковою ціною. Тільки за таких умов власники грошей будуть обмінювати їх на цінні папери, а не вкладати у банки. Здійснюючи цю функцію, біржі встановлюють правила

допуску цінних паперів на біржу, визначаючи вимоги до їх емітентів. Цінні папери, що потрапляють на біржу, підлягають лістингу, тобто перевіряються спеціальною комісією на предмет фінансового стану емітента.

Фондова біржа виконує ще одну надзвичайно важливу функцію - відображення економічного стану, ділової активності й політичної стабільності країни. Широкий розвиток біржової торгівлі цінними паперами з постійною публікацією вартості цінних паперів або їх курсів зробило фондову біржу чутливим барометром стану справ у окремих компаніях, галузях та економіки країни в цілому. Така оцінка дає можливість власникам грошових коштів та цінних паперів приймати рішення щодо переміщення капіталів із галузі в галузь, стимулюючи приплив інвестиційних коштів у перспективні галузі економіки, підтримуючи технічні та технологічні відкриття та розробки.

Основними учасниками обороту на фондових біржах є торговці цінними паперами, яких називають дилерами, брокерами та маклерами. Дилер — це юридична чи фізична особа, яка здійснює біржове або торговельне посередництво за свій рахунок. Брокером є посередник при укладанні угод, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи від них за роботу комісійні. Маклером називають біржового посередника, який здійснює свої функції за наймом, одержуючи винагороду у вигляді заробітку.

Світова практика розрізняє три типи фондових бірж. Першим типом є публічно-правова біржа., що знаходиться під постійним контролем держави. На таких біржах держава встановлює правила біржової торгівлі, контролює їх виконання, звільняє біржових маклерів тощо. Цей тип фондової біржі характерний для Німеччини та Франції. До другого типу належать біржі зі статусом приватної особи у формі акціонерного товариства. Це приватна компанія, що функціонує згідно з чинним законодавством країни. Держава не бере на себе ніяких гарантій щодо забезпечення стабільності біржової торгівлі і зниження ризику угод. Біржі такого типу функціонують у США, Англії та Україні. Третій тип становлять змішані біржі. Вони утворюються у формі акціонерного товариства, в якому 50% акцій належить державі. Керують такою біржею виборні органи, але біржовий комісар, який призначається державою, здійснює нагляд за діяльністю біржі та офіційно реєструє біржові курси.

В Україні з 1992 р. функціонує Українська фондова біржа. Вищим її органом є загальні збори членів, які обирають Біржову раду строком на 5 років, та виконавчий орган — Правління біржі. За роки існування УФБ створила розгалужену мережу регіональних центрів та філіалів. Діяльність фондової біржі в Україні регулюється законом «Про цінні папери і фондову біржу».

Важливим елементом інфраструктури ринку є біржа праці. Це посередницька організація, яка має забезпечити узгодження інтересів працівників та роботодавців, узгодження попиту і пропозиції праці, надання допомоги безробітним. Не усуваючи безробіття в цілому, біржі праці створюють можливість упорядкування найму підприємцями робочої сили і скорочення часу пошуку роботи для безробітних. При існуванні системи страхування від безробіття біржі праці виконують функції контролю за встановленням права на одержання допомоги з безробіття. Виділяють такі основні види бірж праці: приватні, що функціонують на комерційній основі, філантропічні, громадські та державні. Біржі праці, крім допомоги із працевлаштування безробітних, надають послуги бажаючим змінити місце роботи, вивчають попит і пропозицію робочої сили, збирають і розповсюджують інформацію про рівень зайнятості різних професій та територій. Важливою функцією є перепідготовка кадрів і працевлаштування інвалідів. Діяльність біржі праці регламентується як національним законодавством, так і рядом конвенцій Міжнародної організації праці.

Інфраструктура ринку включає і такі елементи, як валютні біржі, інвестиційні, лізингові та страхові компанії, аудиторські та консалтингові фірми, різні форми торговельних організацій — від ярмарок, виставок та супермаркетів до найдрібніших торгових точок. Валютна біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається торгівля валютами різних країн. Покупцями та продавцями виступають переважно банки, що здійснюють угоди за свій рахунок або за дорученням своїх клієнтів. Валютні біржі традиційно не мають самостійного місця функціонування і діють зазвичай при товарних або фондових біржах. За сучасних умов у розвинених країнах переважає пряма міжбанківська торгівля валютою. Тому роль валютних бірж дещо знижується.

Інвестиційна компанія — це фінансова організація, що акумулює грошові кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів, а зібрані кошти переводить в акції та облігації інших емітентів. Головною їх функцією є андерайтинг, тобто гарантоване придбання випуску цінних паперів при їх первинному розміщенні за фіксованою ціною. Вони також здійснюють підтримку курсу цінних паперів на вторинному ринку.

Страхова компанія — це фінансова організація, що створює грошові страхові фонди за рахунок внесків її учасників, із коштів яких компенсуються збитки, завдані стихійними лихами, нещасними випадками та іншими непередбачуваними обставинами (мовою юристів — форс-мажорними). Страхова компанія бере на себе зобов'язання відшкодувати збитки (або їх частину) власника капіталу на підставі договору страхування. При укладенні договору власник капіталу сплачує страховій компанії певну суму, що називається премією, а страхова компанія бере на себе ризик.

Важливу роль у нормальному функціонуванні ринку за сучасних умов відіграє маркетинг. Цей термін з'явився на початку XX ст. у США і зводився до управління товарооборотом. У сучасному розумінні маркетинг — це комплексна система організації виробництва і збуту продукції, орієнтована на задоволення потреб конкретних людей та отримання прибутку на основі дослідження і прогнозування ринку, вивчення внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, розробку та тактику поведінки на ринку. Це така організація управління, коли в основі прийняття господарських рішень лежать не можливості виробництва, а вимоги ринку, існуючі та потенційні запити споживачів. Сучасна концепція маркетингу полягає в тому, щоб уся діяльність фірми базувалася на знанні потреб ринку і його змін у перспективі. Однією з цілей маркетингу є виявлення нереалізованих запитів покупців, щоб зорієнтувати виробництво на їх задоволення. Система маркетингу ставить виробництво товарів у функціональну залежність від попиту і вимагає виробляти товари в обсязі, потрібному покупцям. При реалізації концепції маркетингу центр прийняття господарських рішень зміщується від виробничих ланок підприємства до тих, які відчувають пульс ринку.

Отже, маркетинг — це система організаційно-технічних, фінансових і збутових функцій підприємства, спрямованих на забезпечення реалізації створюваної продукції і отримання прибутку. Вона базується на ряді принципів. По-перше, на ретельному врахуванні потреб, стану та динаміки ринку при визначенні господарських рішень. По-друге, на створенні умов для максимального пристосування виробництва до вимог ринку, структури потреб споживачів. По-третє, на впливі на ринок і покупця за допомогою усіх доступних засобів, насамперед реклами.

Маркетинг означає системний підхід до управлінської діяльності з чітко поставленою метою, ретельно розробленою системою заходів досягнення цієї мети і відповідних організаційно-технічних, комерційних та фінансових механізмів її здійснення. Його використання докорінно змінює принципи управління підприємством. При визначенні завдань і цілей останнього вирішальними є ринкові, а не виробничі можливості підприємства. Загальні ресурси ув'язуються з вимогами ринку. Підприємство виробляє ті вироби, які можна продати з прибутком, а не ті, які йому легше виготовити. Науково-дослідні роботи проводяться відповідно до результатів дослідження переваг споживачів, а не можливостей і завдань удосконалення виробництва. При визначенні ціни товару орієнтуються, насамперед, на те, що готовий заплатити покупець, а не на витрати виробництва. Значно зростає роль збутових служб підприємства.

Принципи маркетингу придатні не лише для економічної сфери. Вони можуть бути використані лікарями, юристами, консультантами, фінансистами, науковими працівниками. Усім необхідно розуміти і задовольняти потреби клієнта, пацієнта, покупця.