Характеристика групових процесів

Комунікації в групі безпосередньо пов'язані з динамікою групових процесів. Будь-яка група має свої групові норми і цінності, які в тій чи іншій мірі повинні розділяти всі учасники.

Система групових очікувань" - є важливою складовою характеристики положення індивіда в групі. Кожен член групи сприймається і оцінюється іншими її членами. Від кожної позиції, кожної ролі очікується якісне виконання низки функцій. Таким чином, група контролює діяльність своїх членів через систему очікуваних зразків поведінки, відповідних кожній ролі. В окремих випадках може бути неузгодженість між очікуваннями, які має група щодо будь-якого її члена, і її реальним поведінкою, реальним способом виконання ним своєї ролі. Для визначення системи очікувань в групі існують два дуже важливих утворення: групові норми і групові санкції [5].

Групові норми. Усі групові норми являють собою набір правил, вироблених і прийнятих групою. Всі вони є соціальними нормами і поведінку членів групи повинен їм підкорятися, щоб була можлива їхня спільна діяльність. Таким чином, норми виконують регулятивну функцію по відношенню до цієї діяльності.

Норми групи безпосередньо пов'язані з цінностями групи, оскільки будь-які правила можуть бути сформульовані тільки на підставі прийняття або відкидання якихось соціально значимих явищ. Цінності кожної групи складаються на підставі вироблення певного ставлення до соціальних явищ, продиктованого місцем даної групи в системі суспільних відносин, її досвідом в організації певної діяльності.

Прийняття або відкидання групових норм і правил характеризує взаємини індивіда з групою. Більш точно ці взаємовідносини можна зрозуміти, якщо визначити, які норми групи індивід приймає, а які відкидає, і чому він так поступає. Особливо важливим це стає у ситуаціях, коли виникає неузгодженість норм і цінностей групи і суспільства, коли група починає орієнтуватися на цінності, які не збігаються з нормами суспільства. Актуальним також є питання кордонів прийняття норм кожним членом групи: як здійснюється прийняття індивідом групових норм, наскільки кожен з них відступає від дотримання цих норм, як співвідносяться соціальні та "особистісні" норми.

Групові норми - це певні правила, вироблені групою, прийняті більшістю і регулюють взаємини між членами групи.

Група може впливати на своїх членів у формі заохочення або закріплення бажаних форм поведінки. Група заохочує тих своїх членів, які дотримуються прийняті в групі норми і правила: підвищується рівень їх емоційного прийняття, зростає статус, застосовуються інші психологічні заходи винагороди. При необхідності виховного впливу на членів групи, які не виконують групові норми і правила, група використовує такі психологічні методи впливу, як бойкот, зниження інтенсивності спілкування з "провинилися", пониження його статусу, виключення зі структури комунікативних зв'язків та ін.

Особливо гостро стоїть проблема прийняття системи групових норм для нового члена групи, адаптується до незвичної для нього системі відносин. Пізнаючи, якими правилами керуються члени групи у своїй поведінці, які цінності відносин для них важливі, новий член групи постає перед проблемою прийняття або відкидання цих норм, правил і цінностей. У цілому можливі чотири варіанти його відношення до даного питання:

1) свідоме, вільне прийняття норм і цінностей групи;

2) вимушене прийняття під загрозою санкцій групи;

3) демонстрація антагонізму по відношенню до групи (за принципом - не такий як всі);

4) вільне, свідоме відкидання групових норм з урахуванням усіх можливих наслідків, аж до відходу з групи.

Другий і третій варіанти ілюструють поведінку, залежне від групи - або прийняття її норм під тиском, або протиставлення себе групі. При цьому і той і інший варіант дозволяють людині знайти своє місце у групі - небудь в лавах "законослухняних", або в лавах "козлів відпущення", "бунтарів".

Групові санкції є механізмом, за допомогою якого група змушує свого члена дотримуватися групових норм. Санкції можуть бути двох типів: заохочувальні та заборонні (заснованими на відношенні з точки зору позитиву чи негативу). Система санкцій призначена не для того, щоб компенсувати недотримання норм, а для того, щоб забезпечити дотримання групових норм. Дослідження санкцій має сенс лише за умови аналізу конкретних груп, так як зміст санкцій співвіднесено зі змістом норм, а останні обумовлені властивостями групи.

Як показують дослідження, вимушене прийняття людиною норм групи під загрозою санкцій або свого стійкого положення в ній є дуже поширеним. Воно отримало назву конформізму і розглядається сьогодні як один з найважливіших механізмів підтримки цілісності групи, єдності її цінностей та цілей.

Конформізм - це підпорядкування судження або дії індивіда груповому тиску, що виникає з конфлікту між його власною думкою і думкою групи.

Зазвичай розрізняють два види конформізму:

1) зовнішній, коли думка групи приймається індивідом лише "форми", а насправді він продовжує йому чинити опір;

2) внутрішній, коли індивід дійсно засвоює думку більшості. Внутрішній конформізм і є, таким чином, результат подолання конфлікту на користь групи. У свою чергу, внутрішній конформізм передбачає дві лінії поведінки: 1) некритичне прийняття думки більшості; 2) свідоме визнання особистістю норм та стандартів групи.

Конформізм проявляється, коли людина віддає перевагу вибрати думку групи на шкоду своїм власним. Причому необхідно розділяти конформізм (або соціальне пристосування) та конформність (риса особистості, схильність індивіда вирішувати конфлікт на користь групи, коли людина переконує себе в необхідності вибрати точку зору групи).

Рівень конформності особистості залежить:

o від значимості для нього висловленої думки (чим воно важливіше особисто для нього, тим нижче рівень конформності);

o від авторитетності людей, що висловлюють в групі ті чи інші погляди. Чим вище їх статус і авторитетність для групи - тим вище конформність членів групи;

o від кількості членів групи, що висловлюють, які підтримують ту чи іншу позицію, їх одностайності. Особливо яскраво феномен конформізму працює, коли на людину чинить тиск групове більшість, і воно одностайно в своїх переконаннях;

o від віку і статі людини. Так, жінки в цілому більш конформних, ніж чоловіки, а діти більш конформних, ніж дорослі. Хоча, якщо говорити про підлітків і старшокласників, то вони схильні демонструвати конформізм у спілкуванні з групою однолітків і негативізм - у спілкуванні з дорослими.

Референтна група - це реальна чи ідеальна група, на яку орієнтований людина, чиї цінності, ідеали і норми поведінки він поділяє.

Група членства - є антиподом референтної групи. Людина може бути членом цієї групи, але внутрішньо залишатися байдужим до її цілям і нормам.

Таким чином, конформність є важливим механізмом підтримки цілісності групи, який служить підтриманню групового сталості в рівнях зміни і розвитку групи.

Основою міжособистісних відносин в групі, перш за все, емоційна міжособистісна привабливість членів групи.

Привабливість - важливий фактор людських взаємин, який багато в чому визначає характер спілкування та успішність спільної діяльності.

Чим вище взаимопривлекательность партнерів, тим більше вони задоволені внутрішньогруповими міжособистісними відносинами. Однак було б неправильно думати, що поза взаємного тяжіння неможливе нормальне спілкування, ні успішна діяльність людей. Пов'язано це з тим, що задоволеність внутрішньогруповими стосунками може бути високою і при успішної спільної діяльності, навіть якщо при цьому не формуються близькі емоційні відносини.

Як показали дослідження, задоволеність міжособистісними стосунками членів групи може регулюватися сумісністю партнерів, яка викликає міжособистісну привабливість, і срабатываемостью, яка породжує задоволеність результатами спільної діяльності.

Міжособистісна сумісність - складний психологічний ефект поєднання, взаємодії людей, що спілкуються.

Розрізняють структурну і функціонально-рольову сумісність.

Структурна сумісність - це сумісність темпераментів, характеру та інших особистісних якостей партнерів. Причому якщо стосовно двох перших підтверджується гіпотеза про комплементарності, взаємодоповнюваності якостей партнерів, то щодо особистісних властивостей знайшла експериментальне підтвердження протилежна ідея - подібності та близькості. Сумісність партнерів висока при володінні ними взаимодополняемыми властивостями темпераменту і характеру (сангвінік - меланхолік, холерик - флегматик) і подібними особистісними орієнтаціями та особливостями (товариськість, тривожність, мрійливість та ін).

Функціонально-рольова сумісність - це відповідність уявлень партнерів про тих міжособистісних ролях, які вони будуть реалізовувати самі і очікувати від іншого в процесі спілкування і взаємодії. Якщо рольові уявлення і очікування учасників збігаються, у них багато шансів досягти гармонійних відносин, побудованих на міжособистісної привабливості.

Срабатываемость - це ще один ефект поєднання і взаємодії людей, який дозволяє досягати високої успішності спільної роботи і задоволеності своєю працею і один одним.

Срабатываемость, як правило, не призводить до виникнення таких феноменів міжособистісного спілкування, як емоційна близькість, ідентифікація, орієнтація па інтимно-особистісне спілкування партнерів. Це, скоріше, результат успішної реалізації групою її інструментальних функцій, що дозволяє досягати високої продуктивності діяльності, високої задоволеності членів групи своєю працею і груповим членством, а також породжує хороший рівень взаєморозуміння, адекватного відображення учасниками спілкування всього, що відбувається в групі.

В умовах, коли члени групи не змогли досягти хорошого рівня спрацьовування або опинилися малосовместимыми за своїм характерологическим, особистісним властивостям або рольовим уявленнями, розвиваються різні міжособистісні внутрішньогрупові конфлікти (конфлікти ми детально поговоримо в наступному розділі нашого лекційного курсу).

Згуртування групи - це процес, який супроводжує групу на всіх етапах її розвитку. Він полягає у формуванні неповторного типу зв'язків в групі, які дають можливість формальну структуру, задану ззовні, перетворити в психологічну спільноту. Згуртованість проявляється по-різному. Це може бути і емоційна привабливість, і взаимопривязанность членів групи, і прагнення їх до збереження свого групового членства, і єдність цінностей і цілей учасників групи.

Сама по собі згуртованість виступає для членів будь-якої групи як приваблива мета і цінність, як групове стан, до якого треба прагнути. Прикладом цього можуть служити підліткові групи, прагнуть досягти високого рівня внутрішньогрупової солідарності і згуртованості. Однак вдається це не завжди, так як формування у групі відносин, побудованих на згуртованості, залежить від безлічі психологічних факторів.

Фактори, що впливають на процес згуртування малої групи

Емоційна привабливість членів групи. Необхідно відзначити, що сам по собі цей параметр не забезпечує ні ефективної спільної діяльності, ні високої групової згуртованості. Однак без емоційної привабливості людей важко створити згуртовану групу.

Подібність членів групи між собою. Це можуть бути різні аспекти подібності: віковий, соціальний, етнічний і ін Але найголовніше - це ціннісне схожість, близькість поглядів і соціальних орієнтації членів групи, оскільки в цьому випадку в силу вступає психологічний механізм. Він полягає в тому, що чим ближча чужа думка до власної думки людини, тим симпатичніше йому обличчя, высказывающее дану точку зору. І навпаки, люди схильні не помічати розбіжностей і суперечностей з позицією привабливого обличчя. Цей же феномен працює і в групі: людина більше тяжіє до групи, погляди та цінності якої він поділяє і в якій його власні погляди знаходять підтримку.

Бажаний групою спосіб взаємодії і провідний соціальний мотив членів групи. Більш приваблива для людей і має великі шанси стати згуртованою група, чия діяльність заснована не на конкуренції, а на групової кооперації, і в якій переважає мотив співробітництва.

Кооперація виступає причиною згуртування групи, оскільки сприяє виникненню в групі ряду важливих і привабливих для членів групи феноменів:

o зменшується число внутрішньогрупових конфліктів, а також є всі умови для успішного вирішення виникаючих об'єктивних протиріч;

o сприяє вільному та відкритому спілкуванню людей, стимулює зближення думок, розширює обмін інформацією між партнерами;

o забезпечує взаємну підтримку дій, оскільки тільки спільні зусилля можуть привести кожного члена групи до особистого успіху;

o сприяє об'єднанню всієї групи.

Разом з тим змагання між групами в певних видах діяльності сприяє внутрішньому згуртуванню гуртів-учасників. Однак, важливо пам'ятати про одну небезпеку: міжгрупова конкуренція може призвести до виникнення міжгруповий агресії і неприйняття членами груп один одного, чого ні в якому разі не можна допускати.

Особливості групових цілей. Цілі, які ставляться групою або перед групою її керівником, допомагають колективу згуртовуватися в тому випадку, якщо вони відповідають потребам членів групи, можуть бути прийняті ними в якості своїх особистих цілей (тобто кожен учасник бачить особистий сенс у тому, що робить вся група), а також якщо група може розраховувати на успіх у досягненні мети.

Важливою характеристикою групової мети повинна бути чіткість і однозначність її постановки. Абстрактні глобальні цілі, не конкретизируемые в приватні завдання (стати гармонійно розвиненими людьми, стати дружними і згуртованим і т. д.), підміна мети засобом (досягнення конкретного оціночного результату) не приносять бажаного ефекту.

Мета діяльності в тому випадку, коли вона дійсно може служити джерелом активності індивіда і чинником згуртування групи, повинна бути:

o кінцевої, тобто мати чіткий результат, досягнення якого не дуже відтягнуто в часі від моменту прийняття мети;

o ясною, визначеною і зрозумілою кожному учаснику групи. Обов'язково потрібно перевірити, чи справді всі члени групи однаково розуміють зміст і мету того, що відбувається;

o технологічною, тобто містити в собі доступні членам групи засоби її досягнення;

o особистісно привабливою для кожного члена групи, а для цього повинна містити в собі які-небудь приватні цілі та засоби, цікаві чи доступні для нього. Діяльність повинна вимагати від кожного тих умінь, які у нього особливо розвинені або які він хотів би в собі розвинути.

Задоволеність групи і кожного її члена груповою діяльністю і своїм положенням у групі. Чим вище задоволеність діяльністю учасників групи і самими собою, тим більшою мірою буде об'єднуватися така група. У свою чергу, задоволеність виникає при дотриманні ряду умов.

Характер керівництва і стилю прийняття рішень, характерного для групи. Відомо, що колегіальний, кооперативний стиль керівництва і можливість для кожного члена групи брати участь у виробленні загального рішення сприяють згуртуванню групи.

Зазначимо, що згуртованість - це важлива характеристика стану групи, так як згуртована група не тільки являє собою більш ефективно працює єдиний організм, але і володіє більшою привабливістю для кожного її члена. Згуртована група характеризується посиленням взаимоудовлетворяющего спілкування між учасниками, близькістю поглядів і ціннісних орієнтацій, що дозволяє людині відчувати себе комфортно. У групі високого рівня згуртування зростає самооцінка людини, знижується рівень його тривожності і, крім того, підвищується ефективність будь-яких форм активності такої групи.

Формування групової згуртованості і комунікація в малій групі (за М. А. Василик). Комунікація в малій групі - це спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування поведінки людей. Отже, суть комунікативної діяльності полягає у встановленні такої кооперації, коли поведінка кожного змінюється і певною мірою регулюється фактом участі інших індивідів. Комунікація в малій групі - це обмін, який забезпечує кооперативну взаємодопомогу, роблячи можливою координацію рухів великої складності. "Інтегральною характеристикою системи внутрішньогрупових зв'язків є ступінь згуртованості, індексом якої може служити частота або ступінь збігу думок, оцінок, установок і позицій членів групи стосовно об'єктів, найбільш значимим для групи в цілому" [87, с. 414].

Згуртованість виступає ключовим поняттям розробленої К. Левіним теорії групової динаміки.

Згуртованість визначається ним як "тотальне нулі сил", змушує членів групи залишатися в ній. Група тим згуртованішими, чим більше вона відповідає потребам людей в емоційно насичених міжособистісних зв'язках. У згуртованих групах створюється атмосфера уважного ставлення і взаємної підтримки, у її членів формується почуття групової ідентичності. Згуртованість породжує також емоційну прихильність, прийняття спільних завдань, забезпечує групі стабільність, сприяє виробленню загальних стандартів, які роблять групу стійкою, незважаючи на різноспрямованість індивідуальних устремлінь.

Одне з головних місць механізму формування групової згуртованості належить групового тиску. У результаті його дії відбувається підпорядкування індивіда групі в ситуації наявності конфлікту між думкою індивіда і думкою групи. Така ступінь підпорядкування індивіда груповому тиску отримала назву конформізму (див. матеріал даної глави вище), або конформного поведінки. Вперше модель конформного поведінки вивчав в експериментах С. Аш у 1951 р.

Специфічним випадком конформізму, своєрідною конформністю "навиворіт" виступає негативізм - поведінка індивіда, який протистоїть думку групи навіть при чиниться на нього тиск. Однак у цьому випадку залежність від групи продовжує зберігатися і проявляється у вигляді активного продукування антигруппового поведінки, антигрупповой позиції. Інакше кажучи, індивід продовжує зберігати прив'язку до групового думку, хоча й зі знаком мінус.

У дослідженнях конформності, що проводилися М. Дойчем і Р. Джерардом, були виділені два види групового впливу:

1) нормативне, коли тиск чинить більшість його думка сприймається членом групи як норма;

2) інформаційне, коли тиск може чинитися меншістю, член групи розглядає цю думку як інформацію, на основі якої він сам повинен зробити свій вибір [77, с. 298].

Нормативний конформізм передбачає необхідність підкоритися групі, щоб не бути відкинутим, зберегти з членами групи хороші відносини або заслужити їх схвалення.

Інформаційний вплив має місце, коли ситуація носить двозначний характер і думка оточуючих може виявитися цінним джерелом інформації. Цікаво відзначити, що після того, як людина погодився з тією чи іншою групою, у нього виникає досить сильна потреба виправдовувати обране рішення.

Як ми бачимо, конформізм проявляється не тільки в ситуаціях сильного впливу групи, але і тоді, коли людина відчуває себе некомпетентним, коли завдання, яку треба вирішити, здається йому занадто важкою і він прагне уникнути можливих помилок.

Групова згуртованість з точки зору процесів комунікації в малій групі була досліджена також Л. Фестингером. Згуртованість аналізувалася на основі частоти і міцності комунікативних зв'язків, що розкриваються в групі. Центральним поняттям, за допомогою якого здійснювався аналіз, стало поняття когнітивного дисонансу, тобто усвідомлення індивідом протилежності своїх переконань думку іншої людини або групи.

На думку Л. Фестингера, процеси соціальної комунікації та соціального впливу тісно пов'язані з процесами виникнення і усунення когнітивного дисонансу. Для індивіда соціальна група є одночасно і головним джерелом когнітивного дисонансу, і основним засобом його зменшення або навіть повного усунення. Так, інформація, що отримується в процесі комунікації, може містити елементи, що дисонують з поглядом індивіда на яку-небудь проблему або ситуацію. Найбільш ефективним шляхом усунення дисонансу між думками індивіда та групи є прийняття набору когнітивних елементів, що відповідають точці зору групи. Причому дисонанс, викликаний зіткненням думок, залежить від наступних факторів:

o кількість когнітивних елементів думки індивіда, співпадаючих з протилежною думкою. Чим більше консонативных відносин, тобто чим більше кількість співпадаючих когнітивних елементів двох висловлюваних думок, тим менше викликана розбіжністю дисонанс. Таким чином, кількісна характеристика визначає в кінцевому рахунку ступінь незгоди,

o важливість когнітивних елементів, що включаються в дисонанс. Чим більш важливим є елемент, тим більше буде дисонанс. Так, чим більш значуща проблема для окремої людини або цілої групи, тим важливіше будуть когнітивні елементи, які свідчать про існування інших поглядів на цю проблему, і тим більше буде дисонанс, викликаний виразом незгоди;

o авторитет людини або групи, що виражають протилежну точку зору. Дисонанс стає більше, якщо протилежна думка висловлюється людиною або групою, визнаними авторитетними.

Згідно точці зору Л. Фестингера, якщо дисонанс існує, одночасно є і прагнення до його зменшення. При цьому чим дисонанс більше, тим прагнення його усунути сильніше.

Способи вироблення єдиної думки в групах:

o самостійне зміна думки суб'єкта на більш поширене. Саме поширеність думки є обов'язковою умовою зменшення дисонансу;

o зміна думки суб'єкта через вплив;

o затвердження переваги власної думки.

Одночасно Л. Фестингер звертає увагу на можливість використання індивідом процесів соціального впливу та комунікації для зменшення дисонансу. Людина буде докладати зусиль, щоб отримати схвалення членів групи. Він спробує знайти тих, хто дотримується аналогічної точки зору, або вплинути на думку інших. Причому спроби впливу будуть спрямовані головним чином на адресу тих членів групи, які виявляють найбільшу ступінь незгоди, так як чим гостріше розбіжності, тим сильніше дисонанс у свідомості індивіда.

Середовищні аспекти життєдіяльності та комунікація в малій групі. Просторові розташування членів групи впливають на розвиток внутрішньогрупової взаємодії, зокрема його комунікативної сторони. Згідно з експериментальними даними Р. Соммера, існує залежність між просторовим розташуванням людей у певному приміщенні і їх взаємодією і атракцією.

Близькість розташування людей один від одного впливає на посилення комунікації, зростання атракції і дружніх відносин. Як правило люди розміщуються в просторі не у випадковому порядку. У більшості ситуацій можна відзначити потяг людей до тих, хто викликає симпатію, і прагнення дистанціюватися від тих, хто не викликає потреби спілкуватися. Однак цього не відбувається в групах з сильним директивним керівником, який жорстко контролює комунікативні потоки.

Розташування в груповому просторі і комунікація. Вибір членами групи того чи іншого місця в груповому просторі показує певну взаємозв'язок просторової позиції зі статусом власника. Зокрема, позиція на перетині внутрішньогрупових комунікацій дає її власникові можливість контролювати групові процеси, і отже, можливість підвищити свій статус, стати лідером.

В будь-якій малій групі існує також переважаюча "емоційна атмосфера", від якої часто залежать самопочуття членів групи та їх вчинки. Відповідно, дії, які узгоджуються з домінуючим настроєм, значною мірою полегшуються. Досить часто склалася та існує автономно група негативно сприймає приєднання нових людей, оцінюючи це як вторгнення в сформовану в даній групі комунікативну мережу.

Таким чином, середовищні чинники виявляються важливим елементом аналізу, оскільки не можна дати адекватну інтерпретацію комунікативних процесів у групі, не беручи до уваги конкретних умов їх протікання.

Форма столу і комунікація. Експериментально було виявлено: сидячи за столом квадратної або прямокутної форми, члени групи частіше обмінювалися інформацією з партнерами, що знаходяться навпроти них, ніж сусідами. На підставі цих даних був зроблений важливий у практичному плані висновок про доцільність розміщення учасників групової дискусії за невеликим круглим столом в цілях забезпечення рівномірної комунікації.