Основні характеристики малої групи

Група - це самостійний суб'єкт соціально-суспільної діяльності, який може бути розглянутий з точки зору своїх властивостей, процесів і структур. Малою групою зазвичай називають невелике число людей, які добре знають один одного, постійно взаємодіють між собою, обмежене загальними або схожими інтересами, цілями і ареалом діяльності.

М. А. Василик дасть наступне визначення малої групи: "У самому загальному вигляді можна дати таке визначення: мала група - це нечисленна за складом група, члени якої знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, об'єднані спільною соціальною діяльністю, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів" [89, с. 398-399].

Ознаки малої групи:

o контактність - можливість кожного члена групи регулярно спілкуватися з іншими, сприймати і оцінювати іншого члена групи, обмінюватися інформацією;

o цілісність - соціальна і психологічна спільність індивідів, що входять у групу, що дозволяє сприймати їх як єдине ціле;

o стабільність складу, обумовлена, насамперед індивідуальною неповторністю і незамінністю учасників;

o стійкість взаємодії, забезпечується взаємним позитивним підкріпленням активності, спрямованої на успіх групи в цілому. Якщо який-небудь член групи перестає вносити необхідний внесок у задоволення потреб інших, то він просто випадає або виганяється з даної групи;

o наявність внутрішньої структури, що включає систему неформальних соціальних ролей і статусів, норми і правила поведінки, а також механізм соціального контролю;

o задоволення особистих запитів через приналежність до групи. Мала група на відміну від великої задовольняє найбільшу кількість життєво важливих потреб людини. Якщо задоволення, одержуване в групі, стає нижче певного рівня, індивід покидає її.

Р. М. Андрєєва [5] виділяє такі параметри групи:

o композиція (або її склад);

o структура;

o процеси;

o норми і цінності;

o система санкцій.

Кожен з цих параметрів, на думку Р. М. Андрєєвої, може мати зовсім різне значення в залежності від типу досліджуваної групи. Так, наприклад, склад групи може бути описаний по-різному в залежності від того, наскільки значимі в тому чи іншому випадку, наприклад, вікові, професійні чи соціальні характеристики членів групи. У зв'язку з різноманіттям типів реальних груп не може бути дано єдиний універсальний рецепт опису складу групи; в кожному конкретному випадку починати треба з того, яка реальна група вибирається в якості об'єкта дослідження (шкільний клас, спортивна команда чи виробнича бригада). Іншими словами, в залежності від типу діяльності ми відразу визначаємо деякий набір параметрів для характеристики складу, з якими дана група пов'язана. Природно, що особливо сильно розрізняються характеристики великих і малих соціальних груп, і вони повинні бути вивчені окремо.

Композиція групи, або її склад, - це сукупність характеристик членів групи, важливих з точки зору соціального аналізу групи як єдиного цілого. В якості прикладу можна навести наступні характеристики: чисельність, національність або соціальне становище членів групи, її вікової чи статевий склад і т. п.

Структура групи розглядається з точки зору тих функцій, які виконують окремі члени, а також з точки зору міжособистісних відносин у ній. Сучасні дослідники виділяють такі структури: переваг (соціометрична структура), влади і комунікацій.

Групові процеси - це такі показники динаміки групи, як процес розвитку і згуртування групи, групового тиску, вироблення рішень.

Становище особистості в системі групових відносин характеризується, насамперед, її статусом і виконуваними ролями.

Статус (або позиція) - це сукупність психологічних характеристик людини, які і визначають його місце в групі і те, як його будуть сприймати інші члени. Статус реалізується через систему ролей (або різних функцій), які людина має виконувати у відповідності зі своїм становищем у групі.

В кожній групі по відношенню до кожного її члена є певна система очікувань щодо поведінки, яка будується на основі групових норм і правил і контролюється через групові санкції. Поведінку, яка відповідає зразку, заохочується, а не відповідне - не приймається, відторгається або карається групою.

Функції групової комунікації (за М. А. Василик). Комунікація в малій групі, крім інформативної, виконує наступні функції: формування згоди, забезпечення узгоджених дій, складання особливої культури.

Однією з головних функцій комунікації в малій групі виступає не просто зміна установок або поведінки члена групи під впливом зовнішніх стимулів, але і формування загальної картини світу учасників групи. Це є безперервний процес, який складається з послідовного ряду взаємодій, у результаті яких відбувається взаємопроникнення картин світу учасників групи і виникає порозуміння між ними. Це дозволяє кожному члену групи розуміти точки зору інших.

І комунікація грає в цьому процесі важливу роль. Особлива самобутня і своєрідна культура групи формується саме в результаті комунікації. У малих групах люди спілкуються один з одним інакше, ніж зі сторонніми. У результаті спілкування членів групи між собою встановлюється особлива комунікація, завдяки чому формується своєрідна культура спілкування, яка характерна саме для даної групи, яка може включати особливі форми прояву: мову, норми і правила поведінки, міфи, традиції та ритуали. У групах також існує і система певних санкцій, які прийняті тільки в даній групі по відношенню до порушників групових норм і правил.

Таким чином, комунікація в малій групі виконує функції соціального сполучного явища та обміну інформацією між її членами, а також комплекс функцій, спрямованих на підтримку відносин, так і на підтримання самої групи.

Структури малої групи

Якщо розглядати групу як суб'єкт діяльності, то, на думку Р. М. Андрєєвої [5], і до її структури потрібно підійти відповідно. Аналіз структури групової діяльності, що включає опис функцій кожного члена групи в цій спільній діяльності. Разом з тим досить значимою характеристикою є емоційна структура групи, структура міжособистісних стосунків, а також її зв'язок з функціональною структурою групової діяльності. В соціальній психології співвідношення цих двох структур часто розглядається як співвідношення "неформальних" і "формальних" відношень.

Існує кілька формальних ознак структури групи, які були виявлені при вивченні малих груп. Так, дослідники називають три основні структури:

1) переваг (соціометрична);

2) комунікацій (комунікативна);

3) влади.

Розглянемо їх більш докладно.

Соціометрична структура. Свою назву структура отримала у відповідності з основним методом її діагностування - соціометричної і аутосоциометрической методиками.

Структура переваг, або соціометрична структура - це сукупність супідрядних позицій членів групи в системі внутрішньогрупових міжособистісних уподобань. Інакше кажучи, це система переваг і відкидань, емоційних симпатій і антипатій між членами групи.

Існують певні характеристики, за допомогою яких описують систему внутрішньогрупових переваг - це социометрические статуси членів групи. Згідно з результатами соціометрії, статус розглядається як сума відкидань і переваг, одержуваних членом групи. Статуси мають різну "вагу" в залежності від частки в них позитивних виборів, а сукупність статусів всіх членів групи формує статусну ієрархію, в якій виділяються:

o социометрические "зірки" - найбільш бажані члени групи, що стоять на вершині ієрархії;

o високостатусні, среднестатусные і низькостатусні, що визначаються за кількістю позитивних виборів і не мають великого числа відкидань;

o ізольовані члени групи, у яких відсутні будь-які вибори, як позитивні, так і негативні;

o пренебрегаемые - члени групи, які мають велику кількість негативних виборів і мала кількість переваг;

o знедолені (або "ізгої") - члени групи, які не мають за результатами соціометрії позитивних виборів, а тільки негативні.

Однак для точного уявлення про системи емоційних відносин у групі недостатньо тільки знання величини социометрического статусу. Характеристиками системи також є:

o взаємність емоційних переваг членів групи. Наприклад, у людини в групі може бути тільки один позитивний вибір, але якщо він взаємний, даний суб'єкт буде відчувати себе в групі значно впевненіше, ніж у тому випадку, якщо його воліють кілька колег, але він сам орієнтований на інших, не помічають або, що ще гірше, відкидають його. Також і для "зірки" важливо не просто мати велике число виборів, але значне число взаємних виборів, що забезпечують стійкість її положення в групі і комфортне стан;

o наявність стійких груп міжособистісного переваги. Важливо проаналізувати не тільки сама наявність - відсутність таких міні-груп, але і вивчити взаємовідносини між ними, зрозуміти, за яким принципом вони утворювалися. Має значення, на які групи орієнтовані знедолені і ізольовані члени групи, як співвідносяться у цих групах люди з різними статусами. Виникають у групі міні-об'єднання можуть бути дуже різні за своїм внутрішнім будовою, згуртованості, можуть мати або не мати всередині себе членів, що відкидають один одного, що теж важливо для загальної характеристики групи;

o система відкидань в групі. Соціометрична матриця дає можливість попять, як саме розподіляються відкидання в групі. Наприклад, у групі можуть бути "козли відпущення", яких не любить майже вся група, або, навпаки, майже у всіх можуть бути покинутим, але ні в кого вони не значно переважають над уподобаннями.

Говорячи про соціометричної структури, важливо підкреслити, що соціометричний статус члена групи - величина досить стійка. Вона не тільки має тенденцію зберігатися в даній конкретній групі, але найчастіше "переходить" з людиною в іншу групу. Це досить легко пояснити: переходячи з групи в групу, сама людина не змінюється, він залишається, як правило, з одним і тим же набором поведінкових ознак у кожній з груп. Хоча статус - категорія групова і поза групи не існує, людина звикає виконувати ролі, запропоновані йому його постійним статусним положенням. У поведінці закріплюються певні звичні форми реагування на слова і вчинки інших. Міміка, пози та інші невербальні реакції теж "підлаштовуються" під певну роль. Переходячи в іншу групу, людина продовжує грати звичні ролі, або його роль транслює певні елементи поведінки, які, як правило, не усвідомлюються самою людиною. Члени групи сприймають пропонований ним образ і несвідомо починають йому підігравати. Саме тому переклад не адаптировавшегося студента в іншу групу (або співробітника - в інший відділ, бригаду) є неефективним.

Фактори, що впливають на величину статусу:

o зовнішній вигляд (фізична привабливість та оформлення зовнішності);

o успіхи у провідній діяльності (навчання, спілкування, особисті професійні якості тощо);

o розумова обдарованість;

o властивості темпераменту (товариськість, низька тривожність, стабільність - стійкість нервової системи);

o система своїх, цінних для тієї чи іншої групи якостей, і високий статус отримує той, хто володіє ними у належній мірі.

При цьому необхідно враховувати, що статус людини в групі найчастіше залежить від його положення в інших групах, успіхів його внегрупповой діяльності. Так, студент, який відзначився у якому-небудь виді спорту, мистецтві, може за рахунок цього поліпшити свої позиції в групі. З цієї точки зору великими перевагами у досягненні високого сталого місця в системі групових переваг володіють члени, які мають багатий досвід соціального спілкування в різних сферах, з різними людьми.

Для ефективного особистісного розвитку людини необхідна позитивна динаміка його статусу. Для цього можуть бути використані такі прийоми: створення різноманітних форм групових діяльностей, які вимагали б від своїх виконавців різного перерозподілу функцій та обов'язків; різних форм управління, розкриття і реалізації різних особистісних можливостей та ресурсів членів групи. Це надало б всім членам групи можливість знайти діяльність, підвищує їх групову роль й змінює ставлення до них інших учасників групового спілкування.

Для підвищення статусу знедоленого або ізольованого члена групи А. В. Морозів пропонує використовувати прийом під умовною назвою "відсвіт від зірки". Суть його полягає в тому, що высокостатусному члену групи на підставі доручається у співпраці з низкостатусным виконати важливу для групи роботу. Звичайно, велика частина успіху дістається "зірці", але відсвіт її слави впаде і на помічника, чия роль у групі після цього може змінитися.

Підвищення статусу члена групи може сприяти і його успішність в якій-небудь внепрофессиональной діяльності. І задача керівника - активно інформувати про групу подібних успіхи її члена.

Практичний інтерес представляє також питання про сприйняття членами групи своїх статусів, тобто свого об'єктивного становища в системі групових переваг. Як правило, найменш адекватно сприймають та оцінюють свою групову роль крайні статусні категорії: "зірки", з одного боку, "ізгої" і ізольовані - з іншого. Неадекватне сприйняття, мабуть, пояснюється захистом, що виставляється цими членами групи на шляху негативної інформації, а також низькою соціальною рефлексією тих, хто стійко перебуває в крайніх категоріях. Високо - і среднестатусные члени групи, як правило, не можуть відповідати на питання аутосоциометрии про те, хто, на їхню думку, обирає їх і хто відкидає.

Цікавий також і питання про ставлення людини до свого статусу. Далеко не завжди людині, яка має низький статус, незатишно в групі і хочеться підвищити свій статус. У різних групах можна зустріти "зірок", які оцінюють своє становище в групі як незадовільний (такої уваги їм недостатньо), і "ізгоїв", цілком задоволених своїм становищем. Останній факт може мати різні причини. Наприклад, "ізгой" може бути не зацікавлений в групі, мати іншу групу, де його цінують та приймають, поділяють його цінності. Інша причина: він звик займати в групах таке місце, іншого не знає і не бажає витрачати сили на його завоювання. У будь-якому випадку потрібно бути дуже обережним, приймаючи рішення про необхідність вплинути на статус того чи іншого члена групи в будь-якому напрямку.

Р. М. Андрєєва [5] вважає, що місце індивіда у групі визначається не тільки його социометрическим статусом, але і тим, наскільки він користується прихильністю членів групи. Не менш важливо, як він сприймається в структурі діяльнісних соціальних відносин групи. Соціометрична методика, на жаль, не дасть відповідь на це питання. Необхідно також враховувати, що статус завжди є деяке об'єднання характеристик індивіда, які визначають його місце у групі, і суб'єктивного сприйняття її іншими членами групи. У соціометричної методики є спроба врахувати комунікативний і гностичний компоненти статусу, але при цьому знову передбачаються лише компоненти емоційних відносин (тих, які індивід відчуває до інших членів групи, і тих, які до нього відчувають інші). При цьому об'єктивні характеристики статусу не фігурують. Також, оцінюючи статус індивіда в групі, необхідно враховувати і відносини більш широкої соціальної системи, в яку дана група входить, тобто "статус" самої групи. Ця обставина важливо для положення члена групи. Однак соціометрична методика упускає з уваги цей важливий ознака. Дані тонкощі необхідно враховувати при проведенні оцінок статусу індивіда.

Роль - ще одна важлива характеристика індивіда в групі. Роль є динамічним аспектом статусу. Це розкривається через перелік реальних функцій, заданих особистості групою, а також змістом групової діяльності. Взаємовідношення між статусом, або позицією і роллю можна розглянути на прикладі родини. В сім'ї різні статусні характеристики існують для кожного з її членів: є позиція (статус) матері, батька, старшої дочки, молодшого сина і т. д. Якщо тепер описати набір функцій, які "приписані" групою кожної позиції, то отримаємо характеристику ролі матері, батька, старшої дочки, молодшого сина і т. д. Роль не можна представляти як щось незмінне, оскільки при збереженні самого статусу відповідний йому набір функцій може сильно відрізнятися у різних однотипних групах, а головне, в ході розвитку як самої групи, так і більш широкої соціальної структури, в яку вона включена. Приклад з сім'єю яскраво ілюструє цю закономірність: зміна ролі подружжя в ході історичного розвитку.

Комунікативна структура групи - це сукупність позицій членів групи в системах інформаційних потоків, що зв'язують членів групи між собою і зовнішнім середовищем, а також концентрація в них того або іншого об'єму групової інформації.

М. А. Василик дає наступне визначення: "Комунікативна структура групи - це сукупність позицій членів групи в системах інформаційних потоків, що зв'язують членів групи між собою і з зовнішнім середовищем та концентрації в них того або іншого об'єму групової інформації" [87, с. 411].

Володіння інформацією є важливим показником положення члена групи в її ієрархії, оскільки доступ до отримання та зберігання інформації забезпечує людині в групі особливу роль, особливі групові "привілеї". Людину, що є інформаційним центром групи, називають "комунікативним лідером". З іншого боку, інформація адресується зазвичай саме высокостатусным членам групи, тобто володіння інформацією пов'язано з величиною статусу індивіда. Характер повідомленої інформації також залежить від групової позиції людини: чим вище статус, тим більше позитивний характер надається переданої інформації.

При аналізі інформаційних групових зв'язків часто використовують термін "комунікативна мережа". Різні види комунікативних мереж представлені на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Типи комунікативних мереж (структур комунікацій в групі) (за Р. М. Андрєєвої)

Точки - члени групи; лінії - канали комунікації

Дослідники виділяють два типи таких мереж: 1) централізовані, 2) децентралізовані [87, с. протягом 409-411].

Централізовані комунікативні мережі характеризуються тим, що в них один із членів групи знаходиться в центрі інформаційних потоків і відіграє основну роль в організації обміну інформацією та міжособистісної взаємодії. Через нього здійснюється спілкування інших учасників цієї діяльності, які безпосередньо між собою контактувати не можуть. Існують різні варіанти централізованої мережі: фронтальна, радіальна, ієрархічна (рис. 7.2):

o фронтальна - учасники не вступають в контакт, знаходяться в полі зору один одного. Цей факт багато в чому допомагає їм, так як дозволяє побачити реакції і поведінку інших учасників взаємодії;

o радіальна - вся інформація передається членам тільки через центральне особа. Відсутність єдності місця і часу передачі інформації ускладнює зворотний зв'язок з партнерами, яких не можна побачити і почути, зате дає можливість відносно незалежно формувати власну позицію;

o ієрархічна структура з двома і більше рівнями підпорядкування членів групи, причому частина з них може бачити один одного в процесі спільної діяльності, а частина - ні. Можливості спілкування при цьому обмежені, і комунікації можуть здійснюватися в основному між членами групи, що займають сусідні рівні ієрархії. Як випливає з схеми, в індивіда, що займає верхню сходинку в ієрархії підпорядкування, є безпосередній помічник, якому, у свою чергу, підпорядковані три інших учасника.

Рис. 7.2. Види централізованих комунікативних структур:

а - фронтальна; б - радіальна; в - ієрархічна

У децентралізованих мережах учасники рівні, кожен з них може приймати, переробляти і передавати інформацію, вступаючи в пряме спілкування з учасниками спільної діяльності. Інформація у децентралізованих мережах може передаватися по колу або по ланцюгу.

Децентралізовані мережі використовуються, коли необхідно вирішити творчі завдання, не лімітовані часом, задачі підвищеної складності, розвинути міжособистісні відносини, підвищити задоволеність членів групи.

Розглянемо види децентралізованих комутативних структур (рис. 7.3):

o ланцюжок - інформація передається послідовно від одного члена групи до іншого;

o кругова - в ній однаковими можливостями мають усі без винятку члени групи. Інформація може нескінченно довго циркулювати між членами групи, доповнюватися і уточнюватися. В такій структурі учасники можуть безпосередньо спостерігати за реакціями один одного, враховувати їх;

o повна - відсутні перешкоди для вільного спілкування та передачі інформації.

Рис. 7.3. Види децентралізованих комунікативних структур:

а - ланцюжок; б - лінійна; в - повна

Загальна задоволеність працівників, як показують дослідження, виявляється найбільшою у випадку менш централізованих комунікативних мереж, а найбільша задоволеність індивіда пов'язана з можливістю доступу до максимального обсягу інформації або максимального впливу на неї.

Особливості комунікативної структури малої групи багато в чому визначаються статусно-рольовою структурою. Під "статусно-рольової структурою розуміється сукупність відносин між індивідами, в основі якої лежать типові способи поведінки, визначені очікувані і реалізуються учасниками групового процесу у відповідності зі своєю позицією в групі.

На практиці вибір тієї чи іншої комунікативної мережі залежить від виду та цілей взаємодії. Необхідність звернення до аналізу існуючих у групі комунікативних мереж виникає у випадках, коли спілкування між її членами стає неефективним у світлі завдань або наростає негативний емоційний фон у взаємовідносинах.

Застосування централізованих комунікативних мереж доцільно для вирішення конкретних завдань, покладених на групу, а також у тих випадках, коли необхідно простимулювати розвиток лідерства та організаційне згуртування групи. Однак треба пам'ятати, що в рамках таких мереж ускладнено вирішення складних і творчих завдань, а також їх широке застосування може знижувати задоволеність груповим членством.

Навпаки, використання децентралізованих мереж доречно при вирішенні нестандартних, не лімітованих часом складних завдань, а також в тих випадках, коли организовывающаяся діяльність повинна служити розвитку міжособистісних відносин, підвищенню задоволеності людей груповим членством.

Структура соціальної влади в малій групі - це система взаиморасположений членів групи в залежності від їх здатності здійснювати вплив в групі.

Група являє собою надзвичайно складний організм, активність якого розгортається одночасно у багатьох напрямках і вимагає групових зусиль по збереженню цілеспрямованості, об'єднання індивідуальних активностей в єдине ціле. Необхідність соціального управління групою очевидна. Соціальна влада в групі, яка реалізується через право на вплив з боку певних членів, може здійснюватися в різних формах. Функція соціального управління, як правило, реалізується через феномени лідерства і керівництва.

Обидва цих феномену є проявами процесу впливу. Необхідно враховувати, що природа цих соціальних явищ різна: керівництво - це вплив соціально зафіксованої формальної природи, а лідерство передбачає спонтанно виникає всередині групи психологічний вплив одного члена групи на інших. Зупинимося докладніше на характеристиці кожного з них.

Лідерство в групі - це процес міжособистісного впливу. Лідера породжують не стільки особисті якості, скільки структура взаємин у групі. Ця система міжособистісних зв'язків формується і визначається цілями групи, цінностями і нормами, у ній сформувалися. На основі цих цінностей і цілей висувається той чи інший лідер групи. Лідер як би уособлює систему бажаних групою цілей і цінностей, є їх носієм, активним провідником у життя. Лідером приймається і вважається той, чиї установки і орієнтації стають референтними, тобто вихідними еталонами для всіх або більшості членів групи в оцінці ними значущих аспектів її життєдіяльності. За ним визнається право вести за собою, бути останньою інстанцією в оцінці різних групових ситуацій і обставин.

Лідера можна визначити через систему социометрических виборів як найбільш емоційно улюбленого члена групи. Однак необхідно враховувати той факт, що соціометрична "зірка" не завжди є лідером, хоча індивід в деяких групах може бути одночасно і "зіркою", і комунікативним лідером (центром) групи. Це відбувається, оскільки в основі лідерської позиції і високого социометрического статусу лежать різні механізми, ці фігури створюються або висуваються групою для вирішення різних завдань, мають різну природу. Так, "зірка" може бути охарактеризована як "душа групи", центр її емоційного тяжіння. Це людина, до якої тягнуться в спілкуванні, відчувають себе комфортно поруч з ним. Разом з тим лідерство у групі - процес настільки багатоликий, що можуть бути виділені види лідерства, досить близькі за своїми завданнями до соціометричної "зірці".

Види лідерства. У науковій літературі розрізняють такі види групової діяльності - інструментальну та експресивну. Інструментальні діяльності спрямовані на виконання групою її цільових функцій, заради яких вона і була створена. Експресивні діяльності в основному спрямовані на підтримку групи як єдиного цілого, її подальший розвиток і згуртування.

Відповідно, інструментальне лідерство спрямоване і характеризується метою забезпечення управління групою в процесі її рішення цільових завдань, а роль експресивного лідерства - забезпечення позитивного внутрішнього клімату групи, її стабільності.

Цікаво, що в силу своєї спрямованості на певну сферу діяльності групи той чи інший лідер завжди знаходиться як би в опозиції або до членів групи, орієнтованим на спілкування, або до завдань і цілей групи.

В будь-якій реальній групі можуть одночасно існувати кілька різнопланових лідерів, займаючи в ній свої власні ніші, які визначаються як "екологічні", і не вступаючи один з одним в серйозні протиріччя. Це тим більш можливо, що усередині кожної з двох виділених сфер може відбуватися ще більш глибока диференціація лідерських ролей. Так, всередині інструментального лідерства можна виявити лідера-організатора, лідера-ініціатора, лідера-ерудита, лідера-майстри, лідера-скептика і т. д. А серед експресивних лідерів: лідер емоційного напруження (соціометрична "зірка"), лідер - генератор емоційного настрою і т. д.

Керівництво - це процес управління групою, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади па основі правових повноважень та норм більш широкої, соціальної, спільності, у яку включена дана мала група.

Керівництво та лідерство, з одного боку, вирішують однопорядкові близькі завдання: стимулювання групи, націлювання її на виконання певних завдань, пошук засобів для їх ефективного вирішення. З іншого боку, лідерство являє собою психологічну характеристику поведінки певних членів групи, а керівництво є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все, з точки зору розподілу ролей управління - підпорядкування.

Проте в керівництві малою групою завжди присутні два пласта - формально-правовий аспект влади - "адміністрування"; і психологічний аспект влади, сближающий керівника з неформальним лідером. Твердження, що в ідеальному випадку керівник і лідер повинні поєднуватися в одній особі, є помилкою. Проти такого злиття можна навести кілька важливих аргументів.

По-перше, як правило, лідер і керівник групи мають різну соціально-рольову орієнтацію: керівник поглинений метою - виконати поставлене завдання (результат), а лідер більше орієнтований на внутрішні інтереси групи (процес). У цьому випадку, якщо експресивний лідер стає формальним керівником, він розвалює групову діяльність, або змушена переорієнтуватися на інструментальні функції, вступивши в конфлікт з групою (він або не стає керівником, або перестає бути лідером).

По-друге, можна виділити лише досить специфічний рід груп, для яких буде ефективним злиття в одній особі керівника і інструментального лідера. Мова йде, насамперед, про наукових колективах, продуктивність яких підвищується в тому випадку, якщо їх керівник здатний лідирувати в провідної наукової діяльності групи.

По-третє, існує чимало типів соціальних груп, де в силу суттєвих вікових або статусних відмінностей керівника і членів групи описане вище суміщення неможливо. Це повною мірою відноситься до студентської групи. Викладач, наскільки близький він не був своїм студентам, може спиратися в управлінні групою тільки на свій авторитет керівника. Справжні неформальні лідери групи будуть виявлятися з лав студентів.

Таким чином, основним інструментом психологічного впливу керівника на групу є його авторитет. Ступінь авторитетності керівника залежить від наступного ряду факторів:

o особистісні особливості;

o організаторський і мотиваційний потенціал (здатність лідирувати в якості лідера-організатора та лідера-мотиватора);

o ціннісну привабливість особистості керівника для членів групи (готовність розділити його принципи та ідеали);

o найбільш істотний фактор - стиль управління, реалізований керівником.

Класифікація груп

Різноманітність малих груп у суспільстві ставить проблему типологізації. Типологічні особливості групи можуть обумовлювати особливості групової комунікації.

Типологія Ч. Кулі. Ч. Кулі, відомий американський вчений-соціолог, виділив два види груп: 1) первинні, 2) вторинні. Первинні групи - особлива різновид малих груп, зв'язку в яких спираються на безпосередні особисті контакти, емоційне залучення її членів в справи групи, що забезпечує високу ступінь ідентифікації членів з групою. До цієї категорії можна віднести сім'ю, дворові команди групи однолітків (особливо виникають в дитинстві і ранній молодості), найближчі сусіди і пр.

Виділення та вивчення значення первинних груп полягає в тому, що в них створюються і виявляються однакові риси особистості людини. Це особливо справедливо в період його формування в ранньому дитинстві. "Первинні групи, - пише Ч. Кулі, - первинні в тому сенсі, що вони дають індивіду найбільш ранній і найбільш повний досвід соціальної єдності, а також в тому сенсі, що вони не змінюються в такій же мірі, як більш складні відносини, але утворюють порівняно незмінний джерело, з якого зароджуються ці останні". В первинних групах найчастіше відсутня формальна зв'язок.

Вторинні малі групи - це соціальні спільності, в яких порівняно з первинними менше безпосередніх контактів. Для спілкування між членами використовуються різноманітні "посередники" у вигляді різних засобів комунікативної зв'язку.

Типологія Е. Мейо - формальні і неформальні групи. Вперше ця типологія була запропонована американським соціологом і соціальним психологом Е. Мейо при проведенні ним знаменитих Хоторнских експериментів в кінці 1920-х - початку 1930-х рр. XX ст. Це поділ малих груп на формальні і неформальні.

Формальні малі групи - це групи, членство і взаємини в яких визначаються формальними приписами і домовленостями (спрямованими, як правило, зверху вниз), заданими ззовні. Тут чітко розподілені статуси і ролі, перш за все по відношенню до структури влади. Провідною сферою активності і основним психологічним механізмом єднання індивідів у рамках таких груп є спільна діяльність. Прикладом формальної малої групи може служити будь-яка група, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: робоча бригада, шкільний клас, спортивна команда і т. п.

Неформальні малі групи - об'єднання людей, які виникають на основі внутрішніх потреб індивідів у спілкуванні, розумінні, симпатії, приналежності до даної групи. Такі групи, як правило, виникають стихійно, статуси і випливають з них ролі не мають встановленого характеру, тут немає заданої по вертикалі системи взаємовідносин. Неформальна група може створюватися усередині формальної, коли, наприклад, в рамках бригади виникають групи, що складаються з людей, об'єднаних яким-небудь додатковим інтересом, але іноді неформальна група може виникати сама по собі, зокрема в дуже згуртованою дружній компанії.

Класифікація Р. Хаймена - референтні групи, групи членства. Дана класифікація запропонована Р. Хайменом, якому належать відкриття самого феномена референтної групи. Під "референтної" розуміється група, до якої індивід не включений реально, але норми якої ним приймаються, і, таким чином, дана група грає для нього роль еталону для оцінки своєї поведінки. В якихось випадках референтна група може перебувати поза групою членства, навіть протистояти їй, а в якихось-виникати всередині, і в цьому випадку її можна визначити як "значущий коло спілкування". Кожна людина знаходиться в місці перетину унікальної комбінації груп, членом яких він є. У даному випадку кожна з цих груп виступає своєрідним каналом комунікації, під впливом якого перебуває людина.

Класифікація за тривалістю існування - тимчасові та стабільні. По тривалості існування виділяються тимчасові групи, в рамках яких об'єднання індивідів обмежена за часом (учасники дискусії або сусіди по купе в поїзді), і стабільні, відносну постійність існування яких визначається їх призначенням і довготривалими цілями функціонування (сім'я, трудові і навчальні групи).

Відкриті та закриті групи поділяються в залежності від ступеню довільності рішення індивідом питання про входження в ту або іншу групу, участі в її життєдіяльності і відхід з неї.

Психокорекційні групи (або групи соціально-психологічного тренінгу) - тимчасові групи, що створюються спеціально для формування навичок ефективного спілкування, порозуміння і вирішення психологічних проблем під керівництвом психолога-тренера. Тому в ряді випадків необхідно розрізняти штучні і природні групи.

Класифікація за характером і формами організації діяльності:

o випадково організована (наприклад, екскурсійна);

o асоціація, де взаємини визначаються переважно особистісно значущими цілями (група друзів);

o корпорація, коли об'єднання відбувається на підставі тільки внутрішніх цілей, їх досягнення здійснюється будь-якою ціною, в тому числі і за рахунок інтересів інших груп (риси корпорації може придбати будь-яка мала група: родина, навчальна група тощо);

o колектив - така форма організації групової діяльності, при якій зв'язки і відносини між індивідами опосередковані суспільно значущими цілями;

o команда - група, що складається з двох осіб або більш, складова ясну, впорядковану і економну структуру, спрямовану на досягнення поставлених цілей і виконання завдань. Для неї характерні сформовані зв'язки як всередині, так і поза її з іншими командами і групами; члени команди у відповідності з відведеною їм роллю беруть участь у міру своєї компетентності у спільному досягненні поставлених цілей.

Традиційно найбільший інтерес для дослідників представляли сім'я і виробнича група. В останні десятиріччя посилився інтерес до психокоррекционным групами, а також до особливим групам: що знаходяться тривалий час в ізоляції (космонавти), спортивним, туристичним і т. д.