Соціологія / соціологія - Гіденс Ентоні 10 страница

94 відсотки федерального району Мехіко-Сіті становлять забудовані квартали, і лише 6 відсотків припадає на вільні ділянки. Рівень "зелених насаджень" — парків та відкритих ділянок з трав'яним покриттям — набагато менший, ніж навіть у найгустіше заселених містах Північної Америки чи Європи. Найбільшою проблемою є забруднення, яке спричинюється переважно вихлопами безлічі автомобілів, автобусів і вантажівок на розбитих дорогах міста, а також промисловими підприємствами. За деякими оцінками, проживання в Мехіко-Сіті дорівнює випалюванню 40 цигарок щодня. У березні 1992 року забруднення досягло свого найвищого рівня. Тимчасом як рівень озону трохи менше 100 пунктів вважався "задовільним" для стану здоров'я, того місяця він досяг 398 одиниць. Урядові довелося розпорядитися закрити на деякий період промислові підприємства і школи та заборонити проїзд по вулицях 40 відсотків автомобілів. Один з журналістів так змальовував місто в той період: "З висоти... Мехіко-Сіті, ледь видиме крізь густу сіро-коричневу завісу, виглядало ніби під час грозової зливи. Внизу місто було геть сухим і запорошеним, але "скупане" в озоні" (1992).

Тим часом ще якихось тридцять років тому Карлос Фуентес міг назвати свій роман про Мехіко-Сіті — "Там, де повітря таке чисте".

Міста і проблема перенаселення

Найбільші міста "третього світу" нині перенаселені, почасти через зростання населення, а почасти внаслідок збільшення кількості мігрантів, які шукають роботу, тікаючи від надзвичайних злиднів. У містах вони далеко не завжди покращують своє становище; однак, перебравшись туди, більшість усе-таки залишається.

Ті з нас, хто проживає в індустріалізованих країнах, можуть вважати, що зростання населення країн "третього світу" нас не обходить — хай, мовляв, вирішують проблему перенаселення самі. Такі погляди годі виправдати з двох причин, не кажучи вже про аморальність байдужого ставлення до долі трьох чвертей населення світу.

Одна з причин — це те, що зростання населення "третього світу" значною мірою завдячує чинникам, що випливають із ролі Заходу. Деякі з них за своєю суттю позитивні, зокрема поліпшення гігієни та охорони здоров'я. Проте інші, такі як залежність від міжнародної торгівлі, зламали традиційні способи життя. Якщо ця залежність зростатиме наявними темпами, збільшення світового населення може призвести до глобальної катастрофи. Боротьба за обмежені світові ресурси може породити глобальні конфлікти і, як наслідок, великомасштабні війни.

Практично в усіх сьогоднішніх індустріалізованих країнах темпи народжуваності та смертності нижчі порівняно з минулим. То чому так бурхливо зростає населення світу? У більшості країн "третього світу р через відносно раптове впровадження досягнень сучасної медицини та методів гігієни різко зменшилися темпи смертності. Однак темпи народжуваності залишилися високими. Така комбінація породила у країнах "третього світу", порівняно з індустріалізованими країнами, цілком відмінну вікову структуру. Наприклад, у Мехіко-Сіті 45 відсотків населення становлять ті, кому ще не виповнилося й 15 років. У промислово розвинутих країнах до цієї вікової групи належить тільки близько чверті населення. Незбалансованість поділу за віком у неіндустріалізованих країнах призводить до соціальних та економічних труднощів. Молодь потребує підтримки та освіти, а в цей час вона не може бути економічно продуктивною. Втім, у багатьох країнах "третього світу" бракує ресурсів для забезпечення загальної освіти, і через це діти змушені або працювати повний день, або жебракувати на вулиці. Коли вуличні діти виростають, вони стають безробітними, бездомними або тими й тими водночас. Міста і проблема перенаселення

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

Найбільші латиноамериканські міста також оточені незліченними рядами халуп, заселених новітніми мігрантами та родинами, котрих зігнали з місця роботи по відбудові міста і прокладання автомагістралей. У Мехіко-Сіті більше третини населення проживає у кварталах, де немає протічної води, а в чверті будівель відсутня каналізаційна система. У місті є старий центр, ділові райони, райони розваг та фешенебельні квартали (це все, що бачить більшість туристів).

Водночас майже по всьому периметру міста розташовані занедбані будинки, або трущоби. У місті е великий фонд житла, субсидований державою, проте проживання в цих будинках вимагає такого рівня доходу, який має не більше як 40 відсотків міського населення. Лише близько 10 відсотків городян може придбати чи орендувати помешкання на приватному ринку житла. Для решти мешканців це недоступно. Більшість самі дають собі раду — впорядковують територію і зводять власні будинки. Найчастіше такі поселення є, власне, незаконними, однак міська влада заплющує на це очі.

У Мехіко-Сіті налічується три види районів " народного житла". Пролетарські колонії — це зліплені власноруч жалюгідні халупи на околицях міста, здебільшого самоправно. Більше половини населення Великого Мехіко живе в таких оселях. Більшість цих районів були заселені скватерами не спонтанно, а з мовчазної згоди місцевих органів влади та за допомогою нелегальних забудовників. Останні мають місцеву мережу агентів, яким жителі цих районів змушені регулярно платити. Земельні ділянки, зайняті поселенцями, найчастіше перебувають у державній або комунальній власності, яку, згідно з мексиканською конституцією, заборонено продавати або передавати у приватні руки.

Другий вид помешкань — це vecindadas, або нетрі. Вони знаходяться здебільшого в старих кварталах міста, де численні родини туляться у занедбаних будівлях. Два мільйони чоловік животіє у таких нетрях, в умовах, не менш злиденних, як скватери. Третім видом є ciudades perdidas, або злиденні містечка. Вони подібні до colonias proletarias, однак розташовані не на околицях міста, а в його центрі. Деякі з цих поселень останніми роками були зруйновані органами міської влади, а їхні мешканці перебралися до околиць.

Міста і проблема перенаселення

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

Народжуваність у країнах "третього світу" залишається високою через дотримання традиційних поглядів на розміри родини. Багатодітні сім'ї часто вважалися бажаними, оскільки були джерелом робочої сили на сімейних фермах. Деякі релігії засуджують контроль за народжуваністю або схвалюють бажання мати багато дітей. Методи контрацепції засуджуються також ісламськими провідниками багатьох країн, як і католицькою церквою, чий вплив особливо відчутний у Південній та Центральній Америці. Навіть політична влада не завжди заохочувала зменшення народжуваності. В Аргентині 1974 року контрацептиви було заборонено в рамках програми якнайшвидшого подвоєння чисельності населення країни; це розглядалося як засіб розвитку її економічної та військової могутності.

І все-таки у деяких країнах "третього світу" нарешті позначився спад рівнів народжуваності. Прикладом є Китай, в якому зараз проживає понад 1 мільярд чоловік — майже чверть усього населення світу. Китайський уряд впровадив одну з найбільш екстенсивних програм контролю народжуваності, чого не було в жодній іншій країні, поставивши на меті стабілізувати чисельність населення приблизно на існуючому рівні. Уряд запровадив стимули (такі, як кращі житлові умови, безкоштовні медичні послуги та освіта) для родин з однією дитиною, натомість багатодітні сім'ї зіткнулися з особливими труднощами (батькам, у яких народжується третя дитина, зменшують розмір зарплатні). У відповідь на цю урядову програму в деяких родинах вдалися до таких крайніх заходів, як убивство малолітніх дівчаток. Як свідчать факти, така сувора китайська політика анти народжуваності істотно вплинула на чисельність населення. І все-таки у країні їй чиниться значний опір. Люди не схильні сприймати батьків з однією дитиною як справжню родину.

Програма, прийнята в Китаї, вимагає такого ступеня централізованого контролю з боку уряду, який є неприйнятним або неможливим у більшості інших країн, що розвиваються. Наприклад, в Індії пробували запровадити багато програм планування сім'ї та використання контрацептивів, проте тільки з незначним успіхом. У 1988 році населення Індії становило 789 мільйонів чоловік. З 1975 по 1985 роки щорічний середній приріст населення Індії становив 2,3 відсотка; протягом двадцяти років, з 1980 по 2000-й, він, як передбачалося, має зменшитися до 1,8 відсотка. Однак на 2000-й рік населення Індії становитиме 1 мільярд. Навіть якщо темпи зростання населення справді зменшаться, приріст його залишатиметься надзвичайно високим.

Технологічний процес у сільському господарстві та промисловості передбачити неможливо, тож ніхто не знає напевне, яку чисельність населення може прогодувати планета. Однак, навіть за сучасних рівнів населення, ресурси планети можуть виявитися замалими, щоб створити в країнах "третього світу" рівень життя, подібний до того, що існує в індустріалізованих країнах. Споживання електроенергії, сировини та інших благ у країнах Заходу набагато перевищує цей показник в інших країнах світу. Кожна особа в Сполучених Штатах споживає у 32 рази більше енергії, ніж у таких країнах, як Китай або Індія. Втім, ці рівні споживання почасти залежать від ресурсів, що надходять із країн "третього світу". Якщо в структурі світового споживання енергії не станеться великих змін, таких як поширення використання сонячної енергії та енергії вітру, інші країни світу навряд чи зможуть досягти західного рівня споживання енергії. Ймовірно, існують інші, невідомі досі джерела енергії, якими можна скористатися. Висновки

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

Що чекає міста і міських жителів під поглядом проблеми зростання населення? Напрямки, проаналізовані в цьому розділі, утворюють складну мозаїку, позбавлену якоїсь єдиної й загальної тенденції. У розвинутих країнах розширення міст уже, так би мовити, завершується. Розвинені системи комунікації дозволяють людям жити подалі, ніж колись, від місць роботи. Водночас і їхні робочі місця наближаються до них, оскільки нові галузі розташовуються поза міськими центрами. Населення деяких старих міст, особливо тих, що ґрунтуються на традиційних промислових галузях, і далі зменшуватиметься, адже люди перебираються до інших районів. І все-таки, ці самі обставини стимулюватимуть подальше упорядкування. Фактично, чим більше занепадатимуть центри міст, тим більше можливостей буде для впорядкування; нерухомість так дешевшає, що оновлення можна проводити, не витрачаючи надмірних коштів.

Тимчасом як у містах індустріалізованих країн населення залишається на стабільному рівні або й зменшується, у країнах "третього світу" воно продовжує зростати. Умови життя в містах цих країн, як видається, повсякчас погіршуються, принаймні для міських бідняків. Проблеми, що існують в індустріалізованих країнах, хоч би які важливі вони були, бліднуть і стають геть незначними порівняно з труднощами, котрі постали сьогодні перед країнами "третього світу".

Резюме

1. Традиційні міста у багатьох відношеннях відрізнялися від сучасних міських зон. Вони були, за сучасними мірками, замалими, обносилися мурами, а в їхніх центрах головне місце посідали культові споруди й палаци.

2. У традиційних країнах у міських зонах проживала тільки незначна частина населення. Сьогодні в індустріалізованих країнах у містах мешкає від 60 до 90 відсотків. У країнах "третього світу" також швидкими темпами розвивається урбанізація.

3. На ранніх етапах становлення соціології міста провідну роль відігравала діяльність Чиказької школи, члени якої розглядали процеси урбанізації, керуючись екологічними моделями, запозиченими з біології. Льюїс Вірт розробив поняття урбанізму як способу життя, стверджуючи, що міське життя культивує безликість та соціальну відчуженість. Такі погляди не відкидалися цілком, але їх поставлено під сумнів. Як наголошували критики, міське життя не завжди є безликим: у міських кварталах можна підтримувати багато тісних особистих стосунків.

4. У новій праці Дейвіда Гаврі та Мануеля Кастелза моделі урбанізму поєднано з ширшим суспільством, а процеси урбанізації не розглядаються як самодостатні. Способи життя, що їх виробляють у містах люди, а також свідоме планування різних кварталів виражають найхарактерніші риси розвитку сучасного капіталізму.

5. Розширення приміських зон та "спальних районів" сприяло занепаду центрів міст. Заможніші групи людей та ділові фірми воліють вибиратися з центру міст, щоб скористатися перевагами нижчих норм місцевих податків. Утворюється зачароване коло: що більше розвивається передмістя, то більші проблеми постають перед жителями центральних частин міст. Оновлення міста — реставрація старих будівель з метою подальшого використання — набуло великого поширення, однак поки що повернути назад процес занепаду центральних районів міст не вдається.

6. Сьогодні в аналізі міського життя необхідно вміти пов'язувати глобальні та місцеві проблеми. Місцеві чинники впливу на розвиток міст іноді бувають складовими частинами набагато масштабніших процесів. Структура місцевих кварталів, а також напрямки їхнього зростання й занепаду часто відображають зміни у промисловому виробництві на міжнародному рівні.

7. Як і багато інших ділянок соціології, урбанізм зазнає впливу глобалізації. У новій моделі класифікації виділяється п'ять різновидів міст: міста штаб-квартири, інноваційні центри, місця модульного виробництва, транзитні пункти для країн "третього світу" та міста пенсіонерів.

8. У країнах "третього світу" відбуваються масштабні процеси розвитку міст. Міста в цих країнах у багатьох відношеннях відрізняються від міст Заходу і в них часто переважають тимчасові нелеґальні оселі, де умови життя надзвичайно злиденні.

Додаткова література

Jim Kemeny, Housing and Social Theory (London: Routledge, 1991). Праця, в якій проблема житлобудівництва розглядається з позицій науки та соціології.

Anthony D. King, Global Cities (London: Routledge, 1991). Дискусія щодо глобального підходу тлумачення сучасного міста.

Paul Lawless, Britain's Inner Cities (London: Chapman 1989), Дослідження проблеми розвитку центральної частини міста та вибору вдалої політики щодо її подолання.

Suzanne Macgregor and Ben Pimlott, Tackling the Inner Cities (Oxford: Clarendon Press, 1991). Обговорення проблеми центрів міст в Британії сьогодні.

Richard Sennett, The Conscience of the Eye: The Design and Social Life of Cities (London: Faber and Faber, 1993). Пропонована інтерпретація природи міського життя в історичній перспективі.

Philip J. Waller, Town, City and Nation: England 1850—1914 (Oxford: Clarendon Press, 1991). Аналіз соціальних умов розвитку урбанізації в XIX— XX ст.

Важливі терміни

• урбанізація • оновлення міста

• велике місто • місто штаб-квартира

• мегаполіс • інноваційний центр

• екологічний підхід • місце модульного виробництва

• екологія міста • транзитний пункт

• штучне середовище для країн "третього світу"

• колективне споживання • міста пенсіонерів

• субурбанізація • глобальне місто Розділ 18. РЕВОЛЮЦІЇ ТА СУСПІЛЬНІ РУХИ

СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ

Основні поняття

• революція • насильство • колективна дія • суспільний рух

1989 року східнонімецькі органи відкрили Берлінський мур, який відмежовував Західний Берлін від тодішньої комуністичної Східної Німеччини. Тисячі східних німців, які ніколи досі не могли відвідати західну частину поділеного міста, ринули туди. Ця подія стала великим святом. Люди по обидва боки муру, котрі близько двадцяти років не бачили своїх родичів, нарешті об'єдналися з ними.

Падіння Берлінського муру символізувало важливу подію в сучасній світовій історії — закінчення "холодної війни". Воно було частиною ряду описаних вище ґрандіозних змін (див. розділ 13), які призвели до загибелі східноєвропейського комунізму і, зрештою, до остаточного розвалу того, що було Радянським Союзом. Головним соціальним фактором, який спричинив ці зміни, було масове невдоволення. Того ж року тисячі людей у найбільших країнах Східної Європи, включаючи, крім Східної Німеччини, Польщу, Чехословаччину, Болгарію та Румунію, вийшли на вулиці висловити протест проти владарювання Радянського Союзу над їхніми країнами та вимагати політичних і економічних свобод, яких не існувало за комунізму. їхні дії призвели до остаточного падіння комуністичних урядів у цих країнах та їх заміни формами правління, запозиченими у країв Західної Європи й Сполучених Штатів.

1989-й рік названо "роком революцій"; і справді, трансформації, що відбулись у Східній Європі, а потім у Радянському Союзі, були надзвичайними. Але що таке революція? Які суспільні умови призводять до революційних змін? Як нам краще проаналізувати рухи протесту або повстання? У цьому розділі ми звернемося до цих питань.

Одна революція позначилася на світовій історії більше, ніж будь-яка інша в двадцятому столітті. Це російська революція 1917 року. Вона призвела до утворення Радянського Союзу та поширення комуністичної форми суспільства в Східній Європі. Це були ті самі суспільства, які зруйнувала революція 1989 року.

Однак, перш за все погляньмо, що насправді означає термін "революція ".

ВИЗНАЧЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ

Нам треба визначити поняття "революція" якомога точніше. Є кілька невід'ємних характеристик революції:

• Революція — це масовий суспільний рух. Цим самим виключаються випадки, коли до влади внаслідок виборів приходить якась партія або невелика група, така, як військова хунта.

• Революція приводить до здійснення реформ або змін (Skocpol, 1979). Як наголошує Джон Дан, це означає, що ті, хто захоплює владу, мають бути спроможними перевершити своїх переможених попередників в управлінні підконтрольним їм суспільством; лідери революції мусять бути здатними досягти принаймні деяких своїх цілей (Dunn, 1972). У суспільстві, де представники революційного руху прагнуть офіційної влади, але є нездатними ефективно керувати країною, революція, власне, не відбувається; це радше суспільство в стані хаосу або під загрозою розпаду.

• Революція передбачає загрозу застосування або, власне, застосування насильства з боку її учасників. Революції є політичними змінами, що впроваджуються за обставин опору з боку попередніх органів влади, які неможливо переконати поступитися владою без загрози або фактичного застосування насильницьких методів.

Поєднавши ці три критерії, ми можемо визначити революцію як захоплення, часто насильницьке, політичної влади керівниками масового руху, коли ця влада послідовно застосовується для ініціювання найголовніших процесів суспільних реформ. За цими критеріями події 1989 року в Східній Європі справді були революціями. Тут мали місце суспільні рухи. Органам державної влади погрожували силою, а іноді (наприклад, у Румунії) і застосовували її. Звичайно ж, ці події дали поштовх широкомасштабним процесам соціальних реформ.

Водночас, революції 1989 року є лише найостаннішими в історії революційних змін у сучасних країнах, що сягають своїми витоками XVIII століття. Американська та Французька революції, що відбулися відповідно в 1776 та 1789 роках, є головними прикладами XVIII століття. Ідеї свободи, громадянства та рівності, в ім'я яких здійснювалися революції, стали фундаментальними політичними цінностями. Справді, це були ті цінності, якими керувалися рухи

1989 року в Східній Європі. Революції ХУЛІ століття справді відіграли важливу роль у становленні політичних систем більшості країн Заходу, а не тільки Сполучених Штатів і Франції. Проте більшість революцій XX століття, аж до подій 1989 року, відбулися в країнах, що розвиваються, таких, як Росія, Китай, Мексика, Туреччина, Єгипет, В'єтнам, Куба, та інших країнах "третього світу".

У подальших підрозділах ми розглянемо витоки й наслідки Російської революції, скориставшись цим прикладом для з'ясування причин революцій. Далі ми перейдемо до розгляду, в загальніших рисах, одного з найважливіших для революцій чинників — суспільних рухів. В усіх революціях наявні суспільні рухи, однак вони коливаються в діапазоні, ширшому від переліку ситуацій революційних перемін. Суспільні рухи бувають різних форм та масштабів і мають величезний вплив на сучасне суспільство. ВИЗНАЧЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ