Організаційно-управлінські аспекти природоохорон­ної діяльності корпорацій

Поряд з основними управлінськими завданнями керівниц­тва будь-якої корпорації з використання найбільш ефективних методів безперебійного функціонування виробничих процесів, тобто перетворення визначених видів природних та інших ре­сурсів і енергії (відповідаючи технічним і соціальним нормати­вам і потребам) у кінцеву продукцію, усе більше місця почина­ють займати природоохоронні питання. В наявних соціально-економічних умовах керівникам підприємств, незалежно від специфіки і масштабів виробництва, особливостей використа­них технологій, доводиться все частіше і серйозніше врахову­вати проблеми, пов'язані з можливістю завдання шкоди навко­лишньому середовищу і необхідністю вжиття відповідних пре­вентивних заходів.

Однак здійснення ефективної природоохоронної діяльності в корпораціях пов'язане з подоланням чималих труднощів не тільки організаційно-управлінського, а й, так би мовити, "іде­ологічного" характеру.

По-перше, багато керівників підприємств усе ще не мають реального уявлення про масштаби екологічних проблем, їх складність і небезпеки, до яких можуть призвести неправильні рішення у сфері природоохоронної діяльності.

По-друге, екологічні порушення, пов'язані багато в чому з виробничою діяльністю, в уявленні деяких керівників, знач­ною мірою пов'язуються в основному тільки з прямими пору­шеннями чинного законодавства, серйозними відхиленнями від запроектованих технологічних процесів. Є багато підприємств, що завдають шкоду довкіллю в результаті своєї "нормальної" повсякденної діяльності, яка "умовно" не порушує законом встановлені норми, хоча за своєю суттю є екологічно негатив­ною і навіть небезпечною.

По-третє, для управлінського персоналу екологічні небез­пеки, асоціюються насамперед тільки з матеріальними аспек­тами: в основному з необхідністю виплачувати грошові ком­пенсації за нанесений збиток у результаті неправильних дій опе­раторів чи керівників, технологічно неправильних рішень на рівні вищого керівництва підприємств.

По-четверте, на думку багатьох підприємців, екологічно спрямована організаційно-управлінська діяльність в основно­му має орієнтуватися на те, щоб уникати за допомогою всіх можливих засобів порушень, головним чином регламентів тех­нологічних і виробничих процесів, чого явно не достатньо.

У зв'язку з цим керівникам корпорацій, якщо вони мають намір серйозно і відповідально вирішувати природоохоронні питання у своїх корпораціях, усе частіше доводиться вирішува­ти численні і складні організаційно-управлінськими проблеми, приймати серйозні рішення і йти часом на значні витрати, пов'язані з організацією ефективної природоохоронної діяльності. Саме недоліки в організаційних питаннях ведуть до зривів у роботі технічних і промислових систем і внаслідок цього призводять до нанесення серйозного екологічного збитку.

Виникнення негативних тенденцій динаміки стану природ­ного середовища, зокрема впливів на неї виробництва, має ба­гатоплановий характер, і усунення цих тенденцій також має проводитися у декількох напрямках: організаційно-управлінському, інженерно-технічному, економічному.

Розроблено чимало рекомендацій щодо процедури проведення необхідних заходів з урахуванням екологічних факторів у процесі управління корпораціями. Сформульовано ряд прин­ципових положень, що закладають основу для проведення широких, і, головне, результативних природоохоронних заходів та попередження можливості виникнення ситуацій, що так чи інакше можуть призвести до негативних екологічних наслідків. Серед них такі:

— максимальна увага і персональна відповідальність керів­ників усіх рівнів за вирішення питань, пов'язаних з управлін­ням виробництвом, що прямо або опосередковано пов'язані з природоохоронною діяльністю, за вживання необхідних заходів із запобігання нанесення збитків НС (у будь-якому випадку його мінімізації);

— діяльність із запобігання екологічним збиткам не можна підкладати до "слушного моменту", тим більше до того часу, коли цим займуться контролюючі органи;

— необхідно починати найширший спектр дій для того, щоб про природоохоронну діяльність корпорації ставало відомо якомога більшому колу людей, починаючи з персоналу самої корпорації, керівництва державних органів, інвесторів, постій­ної клієнтури, і закінчуючи широкою громадськістю.

Інфор­мація про успіхи корпорації у цій сфері має поширюватися якнайшвидше, з використанням сучасних можливостей засобів масової інформації;

— організацію природоохоронної діяльності на підприємстві варто попередньо ретельно зважувати, аналізувати й організо­вувати таким чином, щоб вона в кінцевому підсумку завжди була економічно виправданою, тобто витрати на неї могли б окупатися одержуваною вигодою або виключенням можливості нанести значні для корпорації збитки;

— весь персонал корпорації має бути переконаний в тому, що незалежно від свого службового становища кожен співро­бітник корпорації має робити все залежне від нього для прове­дення ефективних природоохоронних заходів на своїй техно­логічній ділянці. Це заохочує до творчого ставлення до служ­бових обов'язків і сприяє досягненню конкретних результатів на підприємстві в цілому. Практика свідчить, що екологічно безпечні корпорації, особливо якщо їм вдається у процесі ви­робничої діяльності знижувати ризик негативних екологічних впливів і випускати "чисту" продукцію, завжди стають також і економічно ефективними, тобто прибутковими.

У результаті оптимізації процесів управління корпорація­ми, поліпшення роботи систем прийняття рішень, вибору оп­тимальних методів організації роботи і використання передо­вих технологій можна домогтися значних успіхів і в природо­охоронній діяльності, зокрема:

— зниження обсягів промислових відходів;

— зниження рівня споживання електричного й інших видів енергії;

— зниження числа транспортних (проміжних) операцій;

— скорочення часу збереження запасів матеріалів на складах і, отже, можливостей їхнього витоку, розливів та інших екологічних порушень.

Загальна орієнтація на удосконалення виробництва, на вибір належного типу і виду кінцевого продукту й оптимізація сис­тем управління дає змогу, таким чином, істотно збільшити тех­нічну й екологічну "гнучкість" виробництва, його загальну ефективність, що одночасно сприяє і його екологічній безпеці.