Підготовка до проведення допиту є необхідною умовою отримання ефективних результатів цієї слідчої (розшукової) дії

Незважаючи на те, що допити різних учасників процесу відрізняються, як з процесуального порядку, так і з тактичних прийомів, вони мають деякі спільні риси.

Зокрема п ідготовка до проведення допиту включає:

1) вивчення матеріалів кримінального провадження;

2) визначення кола осіб, які підлягають допиту;

3) визначення послідовності їх допиту;

4) визначення предмета допиту, тобто визначення кола обставин за якими необхідно отримати показання;

5) вивчення психологічної характеристики особи допитуваного та його взаємовідносин з іншими учасниками процесу (особливо з підозрюваним);

6) забезпечення участі в допиті передбачених законом осіб;

7) підбір речових доказів та інших матеріалів для пред'явлення допитуваному;

8) вирішення питання щодо часу та місця допиту, способу виклику на
допит;

9) набування спеціальних знань, які можуть знадобитися під час допиту;

10) визначення переліку необхідних технічних засобів фіксації допиту та їх підготовку;

11) складання плану допиту. Складання слідчим плану є завершальним етапом підготовки до допиту. План може бути усним чи письмовим, коротким або розгорнутим. У випадках розслідування нескладних кримінальних проваджень план - це перелік запитань, що підлягають встановленню. У багатоепізодних, складних кримінальних провадженнях складається детальний план.

Робоча стадія допиту, під час якої слідчий безпосередньо отримує свідчення, складається з трьох частин: вступної, вільної розповіді, запитань-відповідей.

Під час вступної частини слідчий: з'ясовує особу допитуваного; повідомляє, по якому кримінальному провадженню він викликаний; роз'яснює права та обов'язки: потерпілому згідно ст. 56 КПК України, а свідку згідно ст. 66 КПК України.

На основі наявної інформації про особу допитуваного, встановлює з ним психологічний контакт для створення сприятливої обстановки допиту. Для успішного встановлення психологічного контакту необхідним є до­тримання таких умов:

1) індивідуальний підхід до особи допитуваного (вивчення особи, встановлення її темпераменту, інтелекту, вольових якостей, життєвих інтересів та схильностей);

2) здійснення психологічної діагностики лінії поведінки, що обрана допитуваним, з метою встановлення причин обраної ним позиції;

3) об'єктивна, коректна, доброзичлива поведінка слідчого;

4) роз'яснення допитуваному його прав та обов'язків;

5) дотримання законних інтересів і прав допитуваного;

Проведення допиту без присутності сторонніх осіб (за винятком випадків, коли цього вимагають закон та обставини кримінального провадження).

Для встановлення психологічного контакту можуть бути використані такі тактичні прийоми як проведення бесіди з допитуваним на сторонню тему, що становить інтерес для нього або слідчого; демонстрація слідчим поінформо­ваності про обставини життя допитуваного, його потреби та інтереси і ін.

Другий етап вільна розповідь, починається з пропозиції допитуваному розповісти все, що йому відомо про злочин і особу підозрюваного. Вільна розповідь сприяє отриманню більш повних і достовірних свідчень, так як слідчий нерідко має неповне уявлення про обізнаність свідка (потерпілого); вільний виклад думок сприяє пригадуванню свідком (потерпілим) забутих фактів; крім того слідчий має можливість спостерігати за поведінкою допитуваного, оцінюючи і роблячи необхідні висновки. Під час вільної розповіді слідчий отримує можливість: скласти свою думку про особу допитуваного; виявити ступінь поінформованості допитуваного про обставини справи; отримати уявлення про правдивість свідчень допитуваного; отримати інформацію про факти, що невідомі слідчому.

Під час вільної розповіді допитуваного не треба часто ставити уточнюючі та додаткові запитання, перебивати без потреби, але бажано вчасно спрямо­вувати розповідь до суті встановлюваного факту. У процесі розповіді не реко­мендується вести протокол, а тільки робити короткі нотатки. Неуважне став­лення до допитуваного порушує психологічний контакт, свободу та бажання спілкуватися.

У випадках, коли у слідчого є підстави вважати, що допитуваний дає не­правдиві показання, доцільно звузити тему вільної розповіді та запропонувати допитуваному розповісти про інші обставини, які вже відомі слідчому та були досліджені в процесі розслідування.

Після закінчення вільної розповіді починається етап питань-відповідей, під час якого, слідчий ставить виниклі у нього запитання.

При виявленні прогалин та неточностей, слідчий ставить допитуваному особі питання. Неприпустимо ставити навідні питання, які містять у прихованій або явній формі, бажаний для особи яка проводить допит, відповідь.

Поставлення запитань полягає в тому, що слідчим після закінчення віль­ної розповіді ставляться допитуваному запитання з метою уточнення обста­вин та заповнення прогалин у показаннях. У залежності від змісту та мети поставлених запитань, вони поділяються на: основні (що формулюють сутність обставин, які становлять інтерес для слідства); доповнюючи (спрямовані на встановлення фактів, що не були висвітлені під час вільної розповіді); нагадуючи (переслідують мету оживити пам'ять допитуваного чи викликати певні асоціації); уточнюючі (спрямовані на точніше та детальне з'ясування обставин справи); контрольні (спрямовані на перевірку правдивості та об'єктивності показань допитуваного, їх відповідність вже відомим фактам).

Існують тактичні прийоми, що сприяють відновленню (актуалізації) і пожвавленню в пам'яті забутих моментів. Актуалізація забутого у пам'яті допитуваного полягає у наданні слідчим допомоги допитуваному з метою пригадування подій минулого. Можливість актуалізації забутого у пам'яті допитуваного базується на збудженні відповідних нервових зв'язків або асоціацій.

З метою пожвавлення пам'яті використовують такі прийоми:

- асоціація за суміжністю;

- асоціація за схожістю;