Поняття, властивості й класифікація ознак почерку. Завдання судово-почеркознавчої експертизи

Почерк – система рухів, які використовуються під час виконання знаків, літер, зафіксованих у рукописі.

Одним із напрямів у дослідженні рукописних текстів є встановлення виконавця, тобто особи, яка безпосередньо написала літери при фіксації змісту тексту. В основі встановлення виконавця рукописного тексту лежать ознаки почерку.

Ознаки почерку - це особливості письмо-рухових навичок, які відобразилися у рукопису за допомогою системи рухів.

У результаті формування письмово-рухомих навичок виконавця його почерк набуває наступні властивості: 1) індивідуальність, тобтонеповторність; 2) стереотипністьабо відтворюваність; 3) варіативність – зміна почерку як засіб пристосування виконавця до різних умов виконання рукопису; 4) динамічна стійкість – відтворюваність, повторюваність властивостей, ознак почерку в межах ідентифікаційного періоду.

Почерк кожної людини має загальні та окремі ознаки. Загальні ознаки почерку характеризують його в цілому як систему рухів, а окремі – особливості рухів при написанні окремих літер, їх частин, між літерне з’єднання тощо.

Загальні ознаки почерку діляться на три групи:

1) ознаки, що відображають ступінь сформованості й характеру письмово-рухової навички:

- виробленість почерку, тобто володіння технікою письма відповідно до загальноприйнятої системи скоропису (високо-, середньо- і маловироблений);

- координація рухів – точність і системність рухів при написанні букв, дотримання їх розміру, нахилів (висока, середня, низька);

- темп письма (швидкий, середній, уповільнений);

- складність рухів: а) простий почерк (рухи, що відповідають найбільшою мірою системі, установленої стандартними прописами); б) спрощений (рухи, що відхиляються від стандартних прописів убік зменшення складності системи рухів); в) ускладнений (рухи, що відхиляються від стандартних підписів у сторону збільшення складності системи рухів).

2) ознаки, що відбивають структурні характеристики рухів:

- переважна форма рухів (прямолінійно-кутаста, округла, змішана), напрямок рухів (правоокружний, лівоокружний, змішаний);

- розмір почерку (дрібний – висота літер до 2,5 мм, великий – більш 4,5 мм);

- розгін почерку – довжина рухів по горизонталі: а) середній (висота рядкових знаків дорівнює їхній ширині); б) стиснутий (висота знаків менше ширини); в) розгонистий (висота знаків більше ширини);

- зв’язність почерку – кількість знаків, написаних без відриву пишучого приладу від папера: а) висока – разом пишуться 6 і більш знаків; б) середня – від 4 до 6 букв; в) мала – не більш 3 букв;

- натиск почерку: а) сильний (ширина основних штрихів перевищує ширину сполучних); б) середній, в) почерк без натиску; г) змішаний.

3) ознаки, що відбивають просторову орієнтацію (топографію фрагментів рукопису) проявляються в особливостях розміщення самостійних фрагментів документів: заголовків, підписів, полів, абзацних відступів, напрямки і форми рядків тощо.

Часткові (окремі) ознаки почерку – це особливості виконання окремих письмових знаків з т. з. відхилення їх від типових українських приписів, з яких начинається оволодіння технікою письма в школі. До них відносяться наступні:

1) форма руху характеризує письмовий знак в цілому і окремо кожний його елемент. Розрізняють спрощену та ускладнену форми руху при виконанні окремих букв, а при виконанні елементів – петльову, кутасту, хвильову;

2) напрямок – правокружне (за год. стрілкою), лівокружне (проти год. стрілки), привідне (точка початку руху знаходиться зверху), відвідне (знизу);

3) тривалість руху – характеристика розмірності руху при виконанні надрядкових і підрядкових елементів, а іноді й знаку в цілому;

4) кількість рухів характеризує наявність у літері або елементі зменшення або збільшення руху, що не відповідає конструкції письмового знаку;

5) безперервність рухів характеризує спосіб з’єднання елементів у письмовому знаці, він залежить від частоти відриву виконавцем приладу від паперу. Існує злите та інтервальне з’єднання елементів. Якщо закінчення попереднього елемента переходить в початок наступного, то таке з’єднання називається злитим. Якщо після закінчення рухів (заключного штриху) утворюється перерив у русі для початку наступного елементу, то в штриху утворюється перерив. Таке з’єднання називають інтервальним. Якщо розриви утворюються між літерами, то такий почерк називають незв’язаним, а виконання письмових знаків – уривистими рухами.

6) послідовність рухів, якими виконуються різні елементи букв і їхнього з'єднання;

7) відносне розміщення рухів характеризують співвідношення крапок на початку та закінченні рухів, вигляд верхньої крапки в літері й нижні крапки в слові та окремому знаці. Відносне розміщення крапок на початку та закінченні руху може бути верхнє, середнє та нижнє.

Головним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, буквених та цифрових записів і підпису. Цією експертизою вирішуються і діагностичні завдання: установлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо.