Правове регулювання захисту таємниць банків

Підприємницька діяльність досить насичена не тільки діловими відносинами, їй значною мірою притаманні тісні інформаційні стосунки партнерів та конкурентів. Останні ж регулюються відповідними законодавчими та нормативними акта­ми держави, а також нормативними документами підприємницьких структур. Що ж до банківської інформації, то, аналізуючи положення Законів України «Про інформацію», «Про підприємства в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та інших законодавчих актів, її структуру можна подати таким чином:

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківської таємниці належить інформація про діяльність і фінансовий стан клієнта, що стала відома банку у процесі його обслуговування і взаємовідносин із ним або з третіми особами під час надання послуг банком, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди.

Тлумачення поняття комерційної таємниці дається у ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні». Зокрема у статті вказується, що під комерційною таємницею підприємства розуміють відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передання, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

Поняття «конфіденційної інформації» наведено в Законі України «Про інформацію», де зазначено, що така інформація за своїм правовим режимом є інформацією з обмеженим доступом і її становлять «… відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов» (ст. 30).

Розрізняючи поняття банківської та комерційної таємниць, конфіденційної інформації, законодавець установлює і різний правовий режим доступу до такої інформації.

Комерційною таємницею не можуть бути:

— відомості зі статутних документів і документів, які дають право здійснювати підприємницьку діяльність;

— інформація за всіма формами державної звітності;

— дані, які необхідні для обчислення податків та інших обов’язкових платежів;

— відомості про чисельність і склад працівників, їх зарплату в цілому, за професіями і посадами, про наявність вільних місць;

— відомості про участь посадових осіб у кооперативах, малих підприємствах, союзах, об’єднаннях та інших суб’єктах підприємництва;

— інформація про забруднення навколишнього середовища, порушення умов безпеки праці;

— відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають опублікуванню.

Правовий режим доступу до них банківської таємниці встановлено Законом України «Про банки і банківську діяльність». Згідно зі ст. 62 цього Закону інформація, що становить банківську таємницю фізичних осіб — клієнтів банку, розкривається банком на письмовий запит або з письмового дозволу власника інформації, а також на письмову вимогу або за рішенням суду. Водночас банківська таємниця юридичних осіб — клієнтів банку, крім зазначених умов, розкривається у таких випадках:

— органам прокуратури України, СБУ, МВС України на їх письмові вимоги щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

— органам ДПА України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Банкам заборонено надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена вказуються в документах, угодах і операціях клієнта.

Інакше встановлено режим доступу до комерційної таємниці. Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні» порядок доступу до відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначає керівник підприємства (банку). Цією ж статтею надається право керівникові визначати склад і обсяг таких відомостей.

Так само визначено і режим доступу до конфіденційної інформації. Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію» власникам конфіденційної інформації надано право самим включати її до категорії конфіденційної, визначати режим доступу до неї та встановлювати систему (способи) її захисту.

Окремо визначено режим доступу до інформації, яка зберігається в автоматизованих системах, що для банків є особливо важливо, оскільки понад 65 % банківської інформації міститься саме в автоматизованих системах. Законодавством установлено, що доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в автоматизованих системах, здійснюється згідно з правилами розмежування доступу, які встановлюються власником інформації чи уповноваженою ним особою (ст. 6 Закону України «Про захист інформації в автоматизованих системах»).

У загальному плані оволодіння інформацією, щодо якої встановлено обмежений доступ, може здійснюватись у разі її мимовільного витоку, розголошення або несанкціонованого доступу до неї.

Виток інформації розглядається як мимовільне поширення інформації, зумовлене технічними або експлуатаційними особливостями певного обладнання, втратою, пошкодженням, знищенням документальних та програмних носіїв інформації внаслідок дії стихійного лиха, поширення інформації через потрапляння в інформаційні мережі комп’ютерних вірусів, інші випадки, які не мають навмисного характеру.