Передродовий розвиток дитини 3 страница

Сім'явиносна протока (ductus deferens) довжиною близько 40 см, має форму трубки, яка входить до складу сім'яного канатика, проходить через пахвинний канал і в ділянці внутрішнього його кільця відокремлюється від судин яєчка, йде косо униз і назад до бічної стінки сечового міхура й підходить до передміхурової залози. Тут вона утворює розширення - ампулу сім'явиносної протоки. Стінка протоки складається із слизової, що утворює поздовжні складки, м'язової і фіброзної оболонок.

 

 

Рис.3. Статеві органи чоловіка.

 

Сім'яні пухирці (vesiculae seminales) – парні органи, що розташовані латерально від сім'явиносних проток, між сечовим міхуром і прямою кишкою. Довжина кожного міхурця – близько 5 см. Нижній загострений його кінець переходить у вузьку вивідну протоку, яка з'єднує з сім'явиносною протокою

й утворює сім'явипорскувальну протоку, що проходить через товщу передміхурової залози й відкривається в передміхурову частину сечівника.

Передміхурова залоза (prostata) – залозисто-м'язовий орган, який охоплює початковий відділ сечівника. Вона розташована в порожнині таза, під сечовим міхуром. У залозі розрізняють праву та ліву частки, між якими знаходиться перешийок. Через перешийок проходить сечівник. З практичної точки зору перешийок (середня частка) має значення в клініці, тому що його збільшення (гіпертрофія) призводить до порушення сечовипускання. Залоза побудована із залозистої тканини і гладких м'язових клітин. Її протоки (20-30) відкриваються на задній стінці сечівника, виводячи сюди секрет, що є складовою частиною сперми.

Бульбоуретральні (цибулинно-сечівникові) залози (glandule bulbourethrflers) (парні органи) мають кулясту форму, лежать у ділянці промежиною. Вивідні протоки (3-4) відкриваються в перетинчасту частину сечівника. Вони виробляють тягучу рідину, яка змащує сечівник, захищаючи його слизову від подразнення сечею.

Сім'яний канатик. До складу сім’яного канатика(funiculus spermaticus) входять: сім'явиносна протока, яєчкові венозні сплетення та артерія, лімфатичні судини, нерви. Сім'яний канатик тягнеться від внутрішнього пахвинного кільця, де від судин відокремлюється сім'явиносна протока. Він утворюється після опускання яєчка в калитку з поперекового відділу черевної порожнини, де яєчко розвивається. До початку народження дитини яєчка повинні опуститися в калитку. Відсутність яєчок в калитці має назву крипторхізму.

Калитка (scrotum)- це шкірний утвір, поділений перетинкою на дві половини, в кожній з яких лежить яєчко з оболонками, придатком і нижнім відділом сім'яного канатика. По середній лінії калитки проходить її шов, який тягнеться від нижньої поверхні статевого члена до анального отвору.

При опусканні яєчко тягне за собою різні шари черевної стінки, які оточують у калитці яєчко і сім'яний канатик. Отже, яєчко і сім'яний канатик оточені такими оболонками: 1) шкіра; 2) м'ясиста оболонка – видозмінена підшкірна сполучна тканина з гладкими м'язовими клітинами; 3) зовнішня сім'яна фасція – похідне поверхневої фасції живота; 4) фасція м'яза - підіймача яєчка; 5) м'яз - підіймач яєчка – похідне поперечного та внутрішнього косого м'язів живота; 6) внутрішня сім'яна фасція – похідне поперечної фасції живота; 7) піхвова оболонка – відросток очеревини (серозна оболонка), який складається з парієтального й вісцерального листків. Вісцеральний листок зростається з білковою оболонкою яєчка. Між цими двома листками є порожнина, в якій знаходиться 1-2 мл серозної рідини. Після опускання яєчка відросток очеревини у верхній частині заростає, тому яєчко лежить у власній серозній порожнині. Якщо відросток не заростає, то залишається канал, через який можуть виходити вроджені грижі.

Статевий член (penis) складається з двох кавернозних (печеристих) і одного губчастого тіла. Губчасте тіло лежить знизу від печеристих тіл і пронизане сечівником. Задня частина статевого члена має назву кореня, передня потовщена – головки. Середня частина – це тіло статевого члена. На головці знаходиться зовнішній отвір сечівника. Шкіра біля головки утворює складку – передню шкірочку. На її внутрішній поверхні розташовані сальні залози, секрет яких має назву смегми. Зовнішньою оболонкою печеристих тіл є фіброзна оболонка, від якої всередину відходять численні перекладини. Проміжки між перекладинами заповнені кров'ю. Величина статевого члена змінюється залежно від кількості крові в печеристих тілах.

Чоловічий сечівник (urethra masculina) – непарний орган, має форму трубки довжиною близько 16-22 см з діаметром 0,5-0,7 см. Він слугує для виведення сечі й сімені. Сечівник тягнеться від сечового міхура до його зовнішнього отвору на голівці статевого члена. У ньому розрізняють три частини: передміхурову (проходить через перешийок передміхурової залози), перетинчасту (проходить через сечостатеву діафрагму) і губчасту. Оточена губчастим тілом статевого члена передміхурова частина є найширшою, а перетинчаста - найвужчою. Сечівник вигнутий S-подібно. При введенні катетера в сечівник його передня кривизна випрямляється і залишається лише задня, більш фіксована. Слизова оболонка сечівника вистелена в різних ділянках різними видами епітелію: перехідним, багатошаровим циліндричним, одношаровим циліндричним і багатошаровим плоским. М'язовий шар побудований із циркулярних і поздовжніх м'язових волокон.

Фізіологія чоловічих статевих органів

Сперматозоїди. Сперма. Чоловічі статеві клітини – сперматозоїди, або спермії, утворюються у звивистих сім'яних трубочках яєчка чоловіка. Процес розвитку чоловічих статевих клітин називається сперматогенезом. Розмір сперматозоїдів сягає 70 мкм і вони мають здатність до активних рухів. Швидкість їх руху становить 50 мкм/с.

У зрілому сперматозоїді людини розрізняють головку, шийку, хвіст. Головка сперматозоїда містить гаплоїдний набір хромосом, у якому 22 аутосоми та одна статева хромосома. Остання буває X або Y. У зв'язку з цим, сперматозоїди поділяють на два різновиди: андроспермії (22а+Y), які дають початок організмові чоловічої статі, та гінекоспермії (22а+X), які при заплідненні започатковують жіночі організми. Мітохондрії хвостатого відділу сперматозоїда забезпечують енергією рухову активність чоловічих статевих клітин.

Життєдіяльність і здатність до запліднення сперматозоїдів після еякуляції в певних оптимальних умовах неоднакові. У кислому середовищі вони швидко втрачають здатність рухатися, запліднювати яйцеклітину й склеюються. Здатність сперматозоїдів до запліднення залежить також від їх концентрації в сім'яній рідині, часу перебування в еякуляті та ін.

Сперма – це сім'яна рідина, яка має тягучу, в'язку консистенцію з характерним запахом. Вона складається із секрету сім'яних пухирців, цибулинно-сечівникових та передміхурової залоз, в якому знаходяться сперматозоїди у кількості 3х10 ⁸.

Сперматогенез

Статеве дозрівання чоловічого організму відбувається у віці від 12 до 18 років (на території України – від 14 до 16 років). За нормою спочатку починається ріст волосся на зовнішніх статевих органах. Приблизно через півроку після появи волосся на лобку спостерігається оволосіння пахвових ямок (фізіологічні межі – 12,5-16,5 років). У цьому ж віці з'являються полюції.

Репродуктивна активність чоловіча оцінюється за результатами дослідження складу еякулята – сім'яної рідини (сперматограми). За нормою в 1мл сперми міститься від 60 до 120 млн. сперматозоїдів, з них рухомих –

70-90 %, поодинокі лейкоцити, епітеліальні клітини, клітини Сертолі. Наявність в 1мл від 30 до 50млн. сперматозоїдів називається олігоспермією; від 1 до 30млн. – гіпоспермією, а відсутність сперми та клітин сперматогенного епітелію – аспермією. Ці стани, як і порушення статевого дозрівання (затримка чи передчасне статеве дозрівання), звичайно є наслідком органічних чи функціональних порушень у чоловічій репродуктивній сфері й вимагають відповідного обстеження та лікування.

Виходячи з того, що відомо про чоловічу фертильність (організм продукує сперму безперервно, а сперматозоїди після еякуляції живуть від 24 до 120 годин) і про жіночу фертильність (овуляція відбувається один раз за цикл, а яйцеклітина живе від 12 до 24 годин), можна визначити період можливого запліднення. У першу чергу, слід враховувати період життєздатності як сперматозоїда, так і яйцеклітини. На виживання сперматозоїда і його здатність проникати через статеві шляхи жінки в місце запліднення – фаллопієву трубу – впливає також якість цервікального слизу. Рідка, в'язка цервікальна змазка допомагає сперматозоїдам потрапити в матку й може слугувати резервуаром сперми.

Сперматозоїди, що потрапили в рідкий, тягучий фертильний слиз за кілька днів до овуляції і протягом 24 годин після неї, спроможні запліднити яйцеклітину. Таким чином, період можливого запліднення, обумовлений як чоловічими, так і жіночими факторами, може тривати 2-6 днів або навіть більше, в залежності від того, скільки часу по відношенню до періоду овуляції виділяється фертильний слиз. У міру підвищення рівня естрогенів у організмі жінки та наближення овуляції вірогідність запліднення зростає. Після овуляції вірогідність різко зменшується.

Зазначені процеси, що проходять в організмі як жінки, так і чоловіка, сприяють формуванню єдиної парної функції у людини – статевої, яка відіграє найважливішу роль у забезпеченні відтворення. Її здійснення тісно пов'язане не лише з функціонуванням нервової та ендокринної системи партнерів, але й із взаємною психологічною адаптацією та емоційним настроєм.

 

Плідність

 

Плідність, з медичної точки зору, це здатність до зачаття.

У результаті зачаття виникає вагітність, й у випадку її нормального перебігу народжується дитина. Зачаття є спільною справою подружжя. Тільки двоє – чоловік і жінка є однаково відповідальними за найбільш інтимну сферу їх співжиття.

Пізнання власного біологічного ритму, в якому плідність обмежена лише кількома днями в кожному циклі, дозволяє планувати або відкладати зачаття дитини, ведучи відповідно подружнє співжиття у фазі плідності або в неплідних фазах, коли завагітніти неможливо.

Погане розуміння власного організму призводить до того, що багато подружніх пар живуть у тривалому страху перед незапланованою вагітністю. Інші – нещасливі, бо, незважаючи на добре здоров’я і велике бажання, не можуть дочекатися дитини. Але, можливо, вони просто вибирають невідповідний час для зачаття дитини?

Чоловік здатний до зачаття впродовж усього свого життя, починаючи з підліткового віку. Тобто, чоловіча плідність є постійною. Відомі навіть випадки батьківства у віці 90 років.

Жінка плідна тільки впродовж 4% тривалості свого життя:

- дівчина неплідна до настання підліткового віку (приблизно до 12-15 років);

- жінка стає неплідною після настання менопаузи (переважно після 50 років);

- впродовж дітородного періоду жінка здатна до запліднення лише кілька днів

щомісяця, виключно тоді, коли яйцеклітина, яка утворюється раз на місяць,

виходить з яєчників.

Існує можливість досить точно передбачити щомісяця той час, коли жінка плідна.

Менструальний цикл або період, що починається кровотечею, а закінчується останнім днем перед наступним виділенням крові, стосовно плідності ділиться на три фази:

Фаза I – відносної неплідності, коли яйцеклітина росте. Її тривалість нестала, а в деяких жінок вона взагалі відсутня.

Фаза ІІ – плідність, коли яйцеклітина дозріла й виходить з яєчника. Тільки в цей період можливе зачаття дитини.

Фаза III – абсолютної неплідності, від моменту загибелі яйцеклітини до наступної менструальної кровотечі.

Плідний період у менструальному циклі можна безпомилково розпізнати, а відтак навчитися регулювати зачаття.

Зачаття залежить від одночасної наявності трьох чинників:

1. Чоловічої статевої клітини - сперматозоїда.

2. Жіночої статевої клітини – яйцеклітини.

3. Плідного слизу в шийці матки.

Чоловічі статеві клітини (сперматозоїди) утворюються в яєчках. Коли сперматозоїди залишають яєчка, то затримуються для дозрівання у двох звивистих каналах на стінках яєчок, які переходять у сім’япровід, сполучений з сечовивідним каналом.

Під сечовим міхуром знаходиться залоза простата, що виділяє спеціальну рідину. Інша рідина виділяється сім’яними пухирцями. Коли дозрілі сперматозоїди змішуються з цими двома рідинами, утворюється сім’я або сперма, яка виділяється з сечовивідного каналу в момент виверження.

Сперматозоїд, так само як і яйцеклітина, має 23 хромосоми. Після зачаття, тобто після з’єднання двох статевих клітин - чоловічої та жіночої, 46 хромосом передають генетичну інформацію новій людині. Таким чином, майбутній організм успадковує ознаки обох батьків. Жіноча яйцеклітина завжди містить лише Х хромосоми, а сперматозоїд – Х або Y.

Отже, стать дитини залежить від батька. Часом від чоловіків чути нарікання: “Так сильно хотів сина, але дружина народила доньку”. Розчаровані татусі не знають, що це саме вони визначили стать своєї дитини.

При кожному сім’явиверженні виділяється від 300 до 600 мільйонів сперматозоїдів, з яких тільки 100 тисяч досягають яйцеклітини, і тільки один з них проникає через її товсту зовнішню оболонку всередину. Це явище називається зачаттям, бо утворюється нова клітина, а з неї - новий організм.

Жіночі статеві клітини (яйцеклітини) утворюються в яєчниках. Тільки раз впродовж менструального циклу в одному з яєчників дозріває яйцеклітина, завбільшки з головку від шпильки. Більшість жінок знають, де знаходяться яєчники, бо в момент овуляції відчувають у тих місцях біль. Звичайно, він з’являється в чергових циклах поперемінно – то справа, то зліва. Явище звільнення яйцеклітини з яєчника називається овуляцією, а біль - овуляційним.

Коли жінка носить у своєму лоні дівчинку, то вже на четвертому місяці ця дівчинка має маленькі яєчники, а в них таку кількість прояйцеклітин, яку буде мати в майбутньому на все життя.

Яєчник виглядає як волоський горіх - гладенький у юної дівчинки й грудкуватий у дорослої жінки. Ці грудки - це рубці від розірваних пухирців, що називаються фолікулами. Яєчникові фолікули нагадують своїм виглядом маленькі кісточки родзинок, які лежать, приспані природою, аж до настання статевої зрілості, коли вони починають дозрівати з частотою один фолікул на місячний цикл. Усередині кожного фолікула знаходиться яйцеклітина - жіноча статева клітина.

Розрив фолікула й вихід зрілої яйцеклітини в черевну порожнину називається овуляцією.

У яєчнику виробляються гормони – естрогени та прогестерон. Гормони виділяються безпосередньо в кров. Естроген виділяється в першій половині менструального циклу до моменту овуляції, прогестерон – в другій половині циклу, після овуляції. Кількість утворюваних естрогенів наростає разом з дозріванням фолікула. З моменту виходу яйцеклітини з фолікула (овуляція) утворення естрогенів зменшується.

Дія естрогенів:

- слизова оболонка матки, відокремлена та видалена при попередньому періоді менструальної кровотечі, заново відбудовується;

- слиз каналу шийки матки розріджується і його кількість зростає.

Чим більше естрогену продукує фолікул, тим рідшим стає цервікальний слиз. Розірваний фолікул перетворюється в жовте тіло, яке розпочинає виділення прогестерону.

Дія прогестерону:

- відбудована слизова оболонка матки готується до можливої імплантації;

- слиз знову стає в’язким, його менше;

- під впливом прогестерону зростає базальна температура тіла жінки й залишається підвищеною до кінця циклу.

Після виходу з фолікула яйцеклітина потрапляє до маткової труби, яка ще називається яйцеводом. Яйцевід, пульсуючи, скорочується, і таким чином яйцеклітина проштовхується вздовж довжини маткової труби. Її шлях до кінця яйцевому триває від чотирьох - семи днів.

Яйцеклітина живе до 24 годин. Щоб відбулося запліднення, сперматозоїд повинен зустріти живу яйцеклітину власне в яйцеводі, у нижній його третині.

Яйцеводи переходять у матку, яка є органом, що пристосований до прийняття заплідненої яйцеклітини та її розвитку. Стінки матки утворені з сильних м’язових волокон. Всередині матки знаходиться складчаста порожнина. Під час вагітності матка розтягується до таких розмірів, що вміщає всередині дитину й може скорочуватися так сильно, що під час родів виштовхує її назовні. Матка має вигляд грушки, ширшої вгорі й вужчої внизу.

Звужена частина матки, яка входить до піхви, називається шийкою. У шийці матки є залози, які в міру наближення овуляції виділяють спеціальний слиз. На виділення цього слизу впливає естроген, який виробляється в яєчнику дозріваючим фолікулом. Зсередини матка вистелена слизовою оболонкою, яка змінюється, в першу чергу, під впливом естрогену, а потім прогестерону.

Кожного циклу слизова оболонка матки товстішає, щоб запліднена яйцеклітина могла зручно на ній влаштуватися. Якщо яйцеклітина не запліднена, то ця потовщена слизова оболонка злущується і виділяється назовні у вигляді кровотечі (менструації).

Ознаки плідності

Слиз із шийки матки.

На початку місячного циклу шийка матки закрита корком густого слизу. У міру дозрівання яйцеклітини збільшується рівень естрогенів у крові. Залози шийки матки дуже чутливі до цих гормонів і під впливом починають утворювати слиз (див. рис.11).

Спочатку слиз мутний і липкий, але поступово рідшає, стає прозорим і слизьким. Збільшується також його кількість. Жінка відчуває вологість і ніби “змащеність” входу піхви. Нарешті слиз набуває вигляду сирого білка курячого яйця. Це - плідний слиз.

Поява плідного слизу свідчить, що настає овуляція. Після овуляції кількість слизу поступово зменшується, він стає густим, мутним і утворює слизовий корок, який знову закриває шийку матки.

Плідний слиз є необхідним для збереження життєздатності сперматозоїдів. У цьому виді слизу вони можуть жити від трьох до семи – восьми днів. Без нього вони гинуть вже після трьох годин.

Розглядаючи під мікроскопом різні типи шийкового слизу, побачимо, що липкий і мутний слиз має вигляд густо сплетеної сітки, яка робить неможливим проникнення через неї сперматозоїдів. У плідному, прозорому, рідкому слизі волокна розпрямляються й утворюють прямі канальці. У цьому слизі сперматозоїди швидко пересуваються в гору до порожнини матки, не зустрічаючи опору.

З порожнини матки вони пересуваються до яйцеводів, щоб там зустріти яйцеклітину. Добре відпочивши і підживившись, сперматозоїди можуть чекати навіть сім днів на яйцеклітину, яка має вийти з яєчника.

Ми вже розповідали, що жінка є плідною тільки тоді, коли з’являється яйцеклітина, тривалість життя якої близько 24 годин. Однак, сперматозоїди живуть у плідному слизі переважно 3-7 днів. Тому мова повинна йти про спільну плідність подружжя. Ця спільна плідність - загальна тривалість життя сперматозоїдів і яйцеклітини. Якими ж смішними тепер можуть здаватися претензії наших дідів, що плодючість і надмірність потомства - вина лише їхніх дружин. Тепер ми знаємо, що плідність є заслугою обох, тому й чоловік, і жінка - однаково відповідальні за зачаття дитини.

а) б)

Рис. 4. Шийковий слиз у різних фазах циклу.

а) неплідна фаза; б) фаза плідності

 

Незнання описаних закономірностей призводить до того, що багато подружніх пар не можуть визначити найкращий час для зачаття дитини. Багато з них намагаються зачати дитину у невідповідний час, наприклад тоді, коли жінка ще не має плідного слизу або коли вона вже є неплідною.

Розглядаючи слиз, взятий безпосередньо із шийки матки, можемо розрізнити:

- мутність, клейкість (неплідний слиз);

- розрідженість, прозорість, тягучість, часом трохи з кров’ю (плідний слиз).

Ті чи інші характерні ознаки слизу є індивідуальними для кожної жінки, тому для їх правильної оцінки слід досить детально відмічати свої спостереження в “Карті самоспостережень”

Сухість з’являється два рази. Перший раз після менструації і триває короткочасно, другий раз – довше, 3-4 дні після овуляції, й утримується аж до кінця циклу, тобто до початку нової менструації.

Положення шийки матки.

Іншим проявом ритму плідності є зміни в положенні шийки матки. Його може визначити лише досвідчений лікар-гінеколог. Ця ознака майже неінформативна для жінки, в той же час як підвищує можливість інфікування статевих шляхів і тому зараз не використовується.

Базальна температура

Гормон прогестерон, який виробляється одразу ж після овуляції, викликає підвищення так званої базальної температури тіла, що теж дозволяє встановити фазу післяовуляційної неплідності. Раптове зростання температури, назване стрибком, означає, що розпочалося вироблення прогестерону, а отже, вже відбулася овуляція.

 

Рис. 5.

 

Температуру слід вимірювати щоденно, о тій самій годині, одразу після пробудження, натще, не встаючи перед тим з ліжка. Жінки, які працюють вночі, вимірюють температуру принаймні через три години після відпочинку в ліжку, завжди о тій самій годині. Вимір температури слід проводити у прямій кишці, у піхві або в роті під язиком. Дуже зручно використовувати електронні термометри. Можна успішно користуватися звичайним медичним термометром, однак слід завжди мати один і той самий термометр (див. рис.5).

Температура підвищується одразу після овуляції мінімум на 0,2 градуси, і знову спадає до закінчення циклу на початку нової менструації. Явища двофазовості температури, як правило, має місце в кожному місячному циклі. Якщо жінка не виявить стрибків температури, це означає, що вона не мала в даному циклі овуляції, тобто ще не дійшло до звільнення дозрілої яйцеклітини.

Часто температурні показники використовують у спеціалізованих клініках як першу ознаку плідності. Лікарі, які вивчають проблему неплідності, проводять також інші дослідження, щоб визначити ступінь зниження плідності. Усі ці дослідження особливо важливі для жінок, які прагнуть завагітніти.

 

 

Фізіологічні ознаки овуляції:

- набряк грудних залоз, біль і вразливість їх сосків;

- біль у черевній порожнині з одного або з другого боку, який називається овуляційним болем;

- овуляційні плями (на білизні) зумовлені присутністю невеликої кількості крові в слизі.

Важливою для подружжя є можливість розпізнавання тих кількох днів кожного місяця, коли ймовірне зачаття дитини, а також решта днів, коли вагітність недосяжна й неможлива.

Перед овуляцією- фаза відносної неплідності: сухість шийки, шийказакрита,низькорозташована й тверда;

Овуляційний період- фаза плідності: шийка мокрашийка матки піднімається вгору, стає м’яка та розкрита;

Після овуляції- фаза післяовуляційної неплідності: можливе відчуттясухості й твердості - шийка закрита, опущена й тверда, атемпература зранку підвищена.

 

 

РОЗДІЛ III

СЕКСУАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я. ОСНОВИ СЕКСОЛОГІЇ.

 

Стать та статеві відносини

Усе життя людей побудовано на взаємовідносинах. Стосунки між жінками та чоловіками є найскладнішими в людській природі. 3а своїм змістом вони можуть бути різними (наприклад, ділові, дружні, статеві) і знаходять прояв у таких формах, як дружба, закоханість, кохання. Ці поняття – дуже близькі, але кожне з них має свої особливості. Тож спробуємо розібратися.

3 розвитком особистості стрімко збагачується внутрішній світ людини, та виникає бажання поділитися з кимось своїми відкриттями, питаннями, сумнівами. Глибокі стосунки між людьми дозволяють розкрити та вдосконалити себе.

Багатовікові спроби дати вичерпне визначення коханню продовжуються до цього часу. Часто кожен сам для себе визначає, що таке кохання. У загальну картину кохання, глибокого інтимного почуття, спрямованого на конкретну людину, вплітаються еротичні й сексуальні мотиви. Кохання передбачає наявність лише одного обранця та гармонічне злиття трьох потягів – душі, розуму і тіла. Але буває так, що одна людина викликає в тебе лише сексуальний потяг, а інша – прагнення духовної близькості. Крім кохання існує таке явище, як закоханість. Дехто вважає закоханість неглибоким, короткочасним почуттям, що не завжди справедливо. Адже закоханість – це перший крок до кохання. Інша справа – чи будуть за першим інші кроки. Так і дружба починається з симпатії і лише потім, з розвитком стосунків, вона перевіряється на міцність і стверджується як дружба. Крім того, закоханість не передбачає легкої сексуальної доступності. 0стання називається по-іншому і не має з закоханістю нічого спільного. Спочатку відрізнити закоханість від кохання неможливо. Найоб’єктивніший суддя тут час: закоханість або проходить, або переростає в кохання.

Сексуальність

Важливою складовою людських стосунків є сексуальність. Доволі часто ми чуємо: “сексуальність”, “сексуальна жінка” тощо. Але що це таке – мало хто розуміє.

Сексуальність – це сукупність внутрішніх і зовнішніх ознак, які роблять одну людину привабливою для іншої. Це найскладніший природний феномен, що властивий тільки людям і проходить через усе життя. Людина може нічого не знати про сексуальність, або вважати, що її в неї немає. Але насправді сексуальність є в кожного.

Навряд чи існують взаємовідносини між людьми, в яких немає елементу сексуальності – природної та здорової частини існування людини. Сексуальність є вродженою функцією організму. Людина народжується з певними фізіологічними сексуальними задатками, які протягом усього життя розвиваються та формуються.

Сексуальність та її різноманітні поведінкові прояви (ласка, поцілунки, обійми тощо) є наслідком поділу людей на дві статі – чоловічу та жіночу. Належність до певної статі визначається відповідними ознаками.

Розрізняють первинні та вторинні статеві ознаки. Вони формуються в процесі розвитку людини. Так під час запліднення зумовлюється генетична стать майбутньої дитини, що зумовлює формування первинних статевих ознак (зовнішні статеві органи).

У процесі розвитку організму під впливом статевих гормонів та зовнішніх факторів проявляються вторинні ознаки (ріст волосся в області статевих органів, тембр голосу, розвиток грудних залоз тощо), пік розвитку яких припадає на підлітковий вік.

Дія гормонів визначає появу статевого потягу, однієї зі складових частин сексуальності. Спрямованістю статевого потягу визначається сексуальна орієнтація. При гетеросексуальній орієнтації потяг спрямовано до людей протилежної статі; при гомосексуальній – до людей своєї статі; при бісексуальній – до представників обох статей.

На формування сексуальної поведінки впливають усі складові особистості людини. Форми сексуальної поведінки є наслідком усієї діяльності людини.

Крім того, сексуальна функція людини тісно пов’язана з такими характеристиками, як темперамент та характер.

Через складність розуміння поняття сексуальності ставлення суспільства до нього було та залишається суперечливим. Історія сприйняття суспільством проявів сексуальності тісно пов’язана з інтересом людства до розподілу людей на чоловіків та жінок. Ще в міфах, легендах та культурі древніх людей існували спроби осмислення потаємного світу сексуальності.

У давньокитайській міфологій існування світу та збереження його рівноваги описується завдяки чоловічому космічному началу – “Ян” та жіночому космічному началу – “Інь”.

У деяких країнах Сходу сексуальність була піднята до рівня релігійного культу. В Індії до цього часу збереглися храми, побудовані на честь кохання та сексуальності. 3’явилися трактати філософського змісту, що намагалися пояснити природу сексуальності, статевих відмінностей, анатомії та фізіології та інше. Найбільш відомим є давньоіндійське віршоване оповідання “Камасутра”, яке присвячене питанням кохання та статевих відносин.

У древній Греції з незапам’ятних часів існував культ Ерота - бога кохання. 0днак ставлення до сексуальності та статевого життя в різні часи було різним. Якщо в античні часи люди не відчували заборон та тиску, то в середні віки з ростом впливу католицької церкви та ідей ввійшла в силу мораль заборон та обмежень. Сексуальність вважалася шкідливою, а чуттєва насолода – гріховною і нечистою. Усе тілесне сприймалося як мерзотне не недостойне. 0собливо суворою була мораль щодо жінок(будь-яка сексуальна активність суворо каралася).

Епоха Відродження, що змінила епоху середніх віків, дозволила знову відчути в певній мірі радість життя, чуттєвості та творчості. Мистецтво, література тієї епохи по-новому відображає світ кохання, почуттів, насолоди. Еротика знову займає місце в офіційній культурі.

3і змінами в суспільстві, політиці, ідеології паралельно змінюється й статева мораль, що обумовлює ставлення людей до такої інтимної сторони життя, як сексуальність. У зовсім недалекому минулому (10-15 років тому) тема сексуальності вважалася “закритою”. У суспільстві діяли табу, заборони на освітлення теми про “це”.