Політична система суспільства. Сутність і функції

Політичне життя суспільства відбувається в рамках особливого соціального механізму, який забезпечує його цілісність, упорядковану єдність, взаємодію. Цей механізм називається політичною системою суспільства.

Що ж таке «система»? «Система» – це предмет, явище, або процес, що складається із якісно визначеної сукупності елементів, що находяться у зв’язках і відносинах та утворюють єдину цілісність.

Поняття «політична система» є одним із головних у політології. Його використання дозволяє виділити політичне життя із всієї сукупності суспільних відносин як самостійну частину або підсистему загальної суспільної системи. Як підсистема суспільства, політична система взаємодіє з іншими його підсистемами: економічною, соціальною, моральною, правовою, культурною та іншими.

Системотворчою ознакою політичної системи є та чи інша форма державної влади. Виходячи з цього: політична система – це універсальна управляюча і регулююча система, що забезпечує єдність функціонування всіх інших підсистем суспільства на основі використання державної влади.

Вперше термін «політична система» застосував американський політолог Д. Істон [«Політична система», 1953, «Системний аналіз політичного життя», 1965]. Політична система за Істоном складається із наступних основних підсистем: парламент, уряд, місцеве самоврядування, політичні партії, громадські організації. Виходячи з цього, Істон визначав механізм дії політичної системи як організм, що саморегулюється, саморозвивається, реагує на імпульси, що поступають із зовнішнього середовища. У політичній системі є вхід (куди поступають імпульси) і вихід – політичні рішення і політичні дії. Тобто:

Входи: конструктивні або деструктивні; підтримка або протест.

Виходи: у вигляді рішень, наявних дій.

Підтримка суспільства, що надається політичній системі, посилюється, якщо його очікування виправдовуються, політичні рішення задовольняють більшість суспільства. Вся система стабілізується. І навпаки – якщо очікування не виправдовуються, політичні рішення можуть мати негативні наслідки, що призводять до часткової, або навіть повної кризи політичної системи. У цьому випадку дестабілізується вся система суспільного життя.

Дослідження політичної системи продовжувалось і продовжується. На сьогодні дійшли згоди, що політичну систему можна визначити таким чином:

Політична система – це універсальна управляюча система суспільства, компоненти якої зв’язані політичними відносинами, і яка регулює відносини між соціальними групами, забезпечуючи стабільність суспільства та певний соціальний порядок на основі використання державної влади.

Формування політичної системи суспільства – досить складний процес, який пов’язаний з набуттям політичною сферою життя наступних ознак:

I. Стійка взаємозалежність різних елементів політичного життя.

II. Упорядкованість політичних відносин, наявність оптимального поєднання стабільності та розвитку.

III. Культурна основа політичної системи – спільність цінностей, сукупність політичних символів, переконань, що прийняті членами політичної спільноти.

IV. Спільне реагування всіх елементів на зовнішній вплив.

Структуру політичної системи суспільства можна уявити у вигляді чотирьох взаємозв’язаних і взаємообумовлених підсистем:

- організаційної, яка включає політичні інститути: державу і її установи, партії, суспільно-політичні організації та рухи, що є суб’єктами політичного життя, політичних лідерів та електорат;

- культурно-ідеологічної, до якої належать державна символіка, загальнодержавна ідеологічна концепція та ідеології політичних партій як сукупність теоретичних ідей, що виражають інтереси соціальних груп; релігії, політична свідомість і політична культура, суспільна думка;

- нормативної, що включає політико-правові, організаційні, морально-політичні та інші норми, виражені в конституції, інших законодавчих актах, а також традиціях політичного життя країни. (Політична норма – це правило політичної поведінки, визнане як у масштабі всієї держави, так і в рамках окремих політичних інститутів. Виконання політико-правових норм забезпечується авторитетом держави);

- інформаційно-комунікативної, до якої входять засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення в аспекті їхньої політичної діяльності; сюди ж відносять мережу наукових і науково-інформаційних закладів, що займаються вивченням політики і накопиченням політичної інформації; форми взаємодії влади, суспільства та індивіда.

Політична система покликана виконувати цілий ряд функцій, які забезпечують життєдіяльність суспільства, його стабільність і розвиток. Найважливішими з них є:

- визначення цілей, завдань та шляхів розвитку суспільства;

- організація діяльності суспільства щодо виконання ухвалених цілей та програм;

- захист і забезпечення задоволення інтересів панівного класу або соціальної групи;

- забезпечення певного рівня захисту і задоволення інтересів інших класів та соціальних груп;

- узгодження інтересів класів і соціальних груп із загальнолюдськими інтересами;

- розробка правових норм організації суспільного життя в цілому та поведінки окремих людей і груп у суспільстві;

- регулятивно-управлінський вплив на ланки політичної, економічної, соціальної і інших систем і сфер суспільства;

- забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності й безпеки політичного устрою в країні та розвитку суспільної системи в цілому;

- захист інтересів суспільства і його безпеки у міждержавних відносинах;

- формування політичної свідомості громадян та залучення їх до політичної участі й політичної діяльності.

Ці функції кожна політична система виконує по-своєму, виділяє різні пріоритети у них, використовує різні засоби при їх реалізації. Це лежить в основі типології політичних систем.

 

Типи політичних систем

 

Основними загальноприйнятими критеріями класифікації політичних систем виступають характер і спосіб здійснення політичної влади, рівень економічного розвитку суспільства, тенденції соціального розвитку, об’єм, способи та можливості реалізації прав і свобод громадян, наявність чи відсутність громадянського суспільства та інші.

Однією з поширених у західній політології являється класифікація запропонована американським політологом Г. Алмондом, який вважає, що системотворчим чинником політичних систем є політична культура. За цією класифікацією виділяється чотири типи політичних систем:

1. Англо-американський тип політичних систем: характеризується спеціалізацією політичних відносин на виконанні особливих політичних функцій (політичних партій, груп інтересів і ін.). Тут влада чітко виражена, бюрократизована і розподілена.

2. Континентально-європейські політичні системи, які об’єднують старі і нові політичні культури. Це політичні системи Франції, Германії, Італії.

3. Доіндустріальні і частково індустріальні політичні системи із змішаною політичною культурою. Тут є полярні політичні орієнтації, нерозмежованість функцій політичних систем, можливе застосування насильства.

4. Тоталітарні політичні системи – тоталітарна політична культура, відсутня свобода політичної участі, добровільні об’єднання громадян і політика контролюється монопольною партією.

Друга класифікація – на основі типу політичного режиму (3 типи).

1. Тоталітарні політичні системи: тотальний контроль за всіма сферами суспільного життя, максимальне обмеження прав і свобод людини, відсутність легальної опозиції, фактично скасування розподілу влад, наявність тільки однієї правлячої партії, вождізм, всезахоплююча ідеологізація суспільства, жорстка централізація влади, мілітаризація економіки під контролем держави, цензура на засоби масової інформації. Найбільш жорсткими тоталітарні режими – нацизм, фашизм, сталінізм.

2. Авторитарні політичні системи – проміжні між тоталітарними та демократичними політичними системами. Авторитарні системи характеризуються як режими особистої влади, влади правлячої групи. Існує легальна опозиція, але можливості її дії обмежені; у значній мірі обмежені політичні права і свободи громадян, парламент перетворено у другорядний орган влади. При авторитарній політичній системі домінує офіційна ідеологія, але допускають і інші ідеології, що лояльні до режиму. Участь мас у політичному житті носить обмежений характер, маси не приймають участі у формуванні напрямів політики, правляче угрупування здійснює свою владу практично без контролю з боку мас. Авторитарні політичні системи є перехідними, які з часом переходять або в демократичні, або у тоталітарні.

3. Демократичні політичні системи – характеризуються широким діапазоном прав і свобод громадян, вільною діяльністю правлячих і опозиційних партій; засоби масової інформації повністю вільні від цензури, відсутня офіційна ідеологія, але збережені національні світоглядні цінності. Влада чітко розділена і взаємодіє в утверджені прав і свобод людини, пріоритетності інтересів суспільства над інтересами влади.