Браком у виробництві вважають продукцію, напівфабрикати, вузли, деталі

й роботи, що не відповідають за якістю встановленим стандартам, технічним

умовам, будівельним нормам (проектам), і не можуть бути використані за

прямим призначенням без додаткових затрат на їх виправлення. Не вважають

браком продукти, вироби, напівфабрикати, виготовлені за особливими

підвищеними технічними вимогами, якщо вони не відповідають цим вимогам,

але відповідають стандартам чи технічним умовам на аналогічні продукти або

вироби широкого вжитку. Не належать до браку втрати від сортності, тобто від

переведення продукції в нижчий сорт за якістю.

Залежно від характеру дефектів, виявлених під час технічного приймання,

брак поділяють на поправний і непоправний (остаточний).

Поправним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі та вузли, які

після усунення недоліків можна використовувати за прямим призначенням і

виправлення котрих технічно можливе й економічно доцільне.

Остаточним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі та вузли, що

не можуть використовуватися за прямим призначенням і виправлення яких

технічно неможливе й економічно недоцільне.

За місцем виявлення брак поділяють на внутрішній (виявлений на

підприємстві до відправлення продукції споживачам) і зовнішній (виявлений

споживачем у процесі складання, монтажу або під час експлуатації виробу).

Собівартість внутрішнього остаточного браку складається з основних

витрат, включаючи частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування,

і загальновиробничих витрат.

Собівартість внутрішнього поправного браку включає:

а) витрати на сировину, матеріали і напівфабрикати, витрачені на

усунення дефектів продукції;

б) витрати на заробітну плату робітників, нараховану за операції з

виправлення браку;

в) відрахування на соціальне страхування;

г) частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування і

загальновиробничих витрат.

Собівартість зовнішнього поправного браку включає фактичну

собівартість початково забракованих виробів (робіт, послуг) і витрати на їх

заміну і доставку покупцям.

Для обліку втрат від браку призначений рахунок 24 “Брак у виробництві”.

На ньому обліковують втрати від браку при переробці сировини чи

виготовленні виробів. Відображають як вартість остаточно забракованої

продукції, так і витрати на виправлення дефектів, якщо забракована продукція

може бути допрацьована до відповідної якості.

За дебетом рахунка відображають вартість остаточно забракованої

продукції чи витрати на виправлення браку без вартості продукції за такою,

котру можна довести до певних якісних кондицій. За кредитом рахунка

відображають вартість остаточно забракованої продукції за цінами її можливого

використання, суми, що утримуються з винуватців браку та списання

невідшкодованих утрат з віднесенням їх на відповідні об’єкти обліку, де була

забракована продукція.

Схема обліку за цим рахунком дещо відрізняється від попередніх лише

первинною документацією. Брак продукції оформляють спеціальними

повідомленнями чи актами, де вказують назву виробу, виявлені дефекти на

підставі лабораторного аналізу, рекламацій чи експертної оцінки спеціалістами,

операцію, на якій виявлено брак, винуватців, суму прямих витрат, що

відносяться на брак. Витрати на виправлення браку відображають у загальному

порядку, використовуючи встановлені документи для нарахування оплати праці,

списання додатково витраченої сировини, відображення затраченої

електроенергії, тари та ін. Оприбуткування остаточно забракованої продукції

також проводять за звичайними документами, зазначивши в них вартість

отриманого лому чи цінних відходів. Для списання витрат на виправлення браку

чи віднесення їх на винних осіб складають спеціальний розрахунок. Якщо ж

брак стався внаслідок поставки недоброякісної сировини і господарський суд

виніс рішення про відшкодування збитків постачальником, таку суму списують

на цій підставі і відносять на розрахунки за претензіями до нього.

Типові операції за рахунком 24 “Брак у виробництві”

26. Під освоєнням виробництва розуміють комплекс заходів, які спрямовані на випуск нових видів товарів, які планується реалізува­ти на споживчому ринку, а також забезпечення виробника не­обхідною технічною документацією, яка засвідчує відповідність якісних характеристик виробу державним стандартам і надає право підприємству виробляти та реалізувати продукцію.

Облік витрат на підготовку і освоєння виробництва продукції здійснюється у розрізі відповідних статей калькуляції, по яких здійснюється облік витрат зокрема на:

- витрати на проведення досліджень, пов'язаних із пошуком нових, до цього невідомих, матеріалів;

- проектування, конструювання, розробка дизайну нового виробу;

- розробка технологічного процесу виготовлення майбутнь- ого виробу;

- виготовлення дослідного зразка;

- розробка і оформлення нормативної бази (отримання дер­жавного стандарту і т.ін.).

Треба зазначити, що кожна із наведених статей є комплексною, тобто, до її складу можуть входити трудові витрати (заробітна плата), відрахування на соціальні заходи, матеріальні витрати (вартість сиро­вини, напівфабрикатів, комплектуючих), а також вартість робіт і по­слуг, виконаних іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Аналітичний облік витрат на підготовку і освоєння вироб­ництва здійснюється у розрізі конкретних видів продукції.

По факту закінчення комплексу робіт, пов'язаних із підготов­кою та освоєнням виробництва продукції, на підприємстві вирішується питання щодо списання зазначених витрат на собівартість нового виду продукції. Списання таких витрат може здійснюватися двома спо­собами: 1) рівномірним; 2) за кошторисними ставками.

Спосіб рівномірного розподілу витрат, пов'язаних із підго­товкою та освоєнням виробництва продукції, передбачає віднесення вказаних витрат на витрати виробництва рівними частинами на про­тязі терміну їх списання, визначеного на підприємстві. Списання вит­рат на підготовку і освоєння виробництва при використанні рівномірного способу представимо за допомогою прикладу 1.

Розподіл витрат, пов'язаних із підготовкою та освоєнням виробництва продукції при використанні способу кошторисних ставок, передбачає віднесення вказаних витрат на витрати вироб­ництва пропорційно кошторисної ставки, яка визначається шляхом ділення таких витрат на запланований випуск нового виду продукції. Списання витрат на підготовку і освоєння виробництва за умови вико­ристання кошторисних ставок показаний на прикладі 2.

Треба зазначити, що за умов, коли фактичний обсяг вироб­ництва продукції відстає від запланованого, — на підприємстві може бути переглянута норма списання витрат на підготовку і освоєння ви­робництва продукції у сторону її збільшення, виходячи із нового пла­ну обсягу виробництва продукції.

27. Одним з актуальних питань обліку витрат виробництва, калькулювання собівартості продукції, є облік і розподіл загальновиробничих витрат. Зокрема на підприємствах лакофарбової промисловості сума загальновиробничих витрат в виробничій собівартості продукції досить велика і складає від 10-15% від собівартості продукції.

Під загальновиробничими витратами розуміють витрати по обслуговуванню основного та допоміжного виробництва, управління виробництвом.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [2] передбачено, що не всі загальновиробничі витрати включають у виробничу собівартість продукції. Так, постійні нерозподілені загальновиробничі витрати не включають у виробничу собівартість, а відносять до собівартості реалізованої продукції. До виробничої собівартості належать змінні загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати виробництва, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. До постійних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування та управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

В свої діяльності для визначення виробничої собівартості підприємства керуються не тільки П(С)БО 16 «Витрати», а також Методичними рекомендаціями № 373. Порівнюючи цих два нормативних документа бачимо розбіжності, щодо визначення та складу загальновиробничих витрат. Згідно Методичних рекомендацій до виробничої собівартості включається витрати на утримання та експлуатацію устаткування та загальновиробничі витрати табл.1.

 

Таблиця 1.

Склад загальновиробничих витрат відповідно до П(С)БО та Методичних рекомендацій

Розглядаючи склад загальновиробничих витрат можна зробити висновок, що по-перше склад загальновиробничих витрат Методичних рекомендацій та П(С)БО 16 не відповідають один одному, статті загальновиробничих витрат відповідно до Методичних рекомендацій значно ширший і розгалужений. По-друге в Методичних рекомендація загальновиробничі витрати поділені на дві статті: - витрати на утримання та експлуатацію устаткування та загальновиробничі витрати.

Перед бухгалтерами виробничих підприємств постає питання – вести облік загальновиробничих витрат згідно П(С)БО 16, та окремо в накопичувальних відомостях вести облік витрат для визначення виробничої собівартості згідно Методичних рекомендацій, що значно ускладнить роботу бухгалтера.

Багато вчених пропонують в складі загальновиробничих витрат виділяти окремо витрати на утримання та експлуатацію устаткування та загальновиробничі витрати. Та виділяти ці витрати окремо на субрахунку 911 «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування».

Ми пропонуємо підприємствам лакофарбової промисловості в складі виробничої собівартості не виділяти в окрему статтю витрат «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування», а згрупувати в статтю «Загальновиробничі витрати». Склад загальновиробничих витрат для підприємств лакофарбової промисловості пропонуємо поділити за такими статтями: витрати на оплату праці апарату управління цехами, відрахування на соціальні заходи, витрати на службові відрядження персоналу цехів, амортизація, витрати на утримання необоротних активів, витрати на удосконалення технології та організації виробництва, витрати на утримання виробничих приміщень, витрати на обслуговування виробничого процесу, витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища, інші витрати.

28. Для накопичення інформації про витрати, що входять до складу виробничої собівартості продукції(робіт, послуг) Планом рахунків передбачено застосування рахунків:

23 «Виробництво»,який призначений для узагальнення інформації про виграти на виробництво продукції (робіт, послуг).

Рахунок 23«Виробництво» ведеться в розрізі видів виробництва, статей витрат і видів або груп продукції, що виробляється, або в розрізі підрозділів підприємства та центрів витрат і відповідальності.

91 «Загальновиробничі витрати, який призначено для обліку виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного та допоміжного виробництва, а також виграти на утримання та експлуатацію машин та устаткування.

За дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом — щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23«Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».

До складу загальновиробничих витрат включаються:

витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління

цехами,дільницями тощо);

відрахування на соціальні заходи (медичне страхування апарату

управління цехами, дільницями; втрати на оплату службових

відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного)призначення;

амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного)призначення;

витрати на утримання,експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу;відрахування на соціальні заходи із цієї оплати праці; медичне страхування робітників та загальновиробничого персоналу; вартість комунальних послуг,наданих виробничим підрозділам; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишньої о середовища,

інші витрати.

Порядок розподілу і включення до собівартості продукції зага- льновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва. По відношенню до обсягу виробництва відрізняють постійні і змінні загальновиробничі витрати.

Постійні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Змінні загальновиробничі витрати — виграти на обслуговування і управління виробництвом(цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Згідно з п. 16П(С)БО «Витрати» підприємства самостійно визначають перелік та склад змінних та постійних загальновиробни- чих витрат.

П(С)БО 16передбачено порядок віднесення змінних загально виробничих витрат на собівартість продукції з використанням бази розподілу (заробітної плати, обсягу діяльності, прямих ви- трат)виходячи із фактичної потужності звітного періоду.А це означає, що загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості готової продукції.

Постійні загально виробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній виробничій потужності.

Згідно П(С)БО 16нормальна виробнича потужність — це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємств протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

29. Під загальновиробничими розуміють витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню роботою цехів та інших підрозділів основних і допоміжного виробництв. До них належать зокрема:
витрати на управління виробництвом (оплата праці§ апарату управління цехами, дільницями тощо); витрати на соціальні заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на службові відрядження персоналу цехів, дільниць тощо;
амортизація основних засобів§ загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;
§ амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;
витрати на утримання, експлуатацію і ремонт,§ страхування, операційну оренду основних, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
витрати на удосконалення технології і§ організації виробництва (оплата праці і відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, покращенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів) купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);
витрати на опалення, освітлення, водопостачання,§ водовідвід та інше утримання виробничих приміщень;
витрати на§ обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами й
якістю продукції, робіт, послуг);
витрати на§ охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища та ін.
Синтетичний облік зазначених витрат ведеться на збірно-розподільчому рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведуть по кожному цеху, окремо за прийнятою номенклатурою статей у відомості № 12 (або відповідній машинограмі). Місячні підсумки відомостей переносять до журналу-ордера № 10.
Розподіл загальновиробничих витрат. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і перемінні.
До перемінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до змін обсягу діяльності. Такі витрати наприкінці місяця списуються з кредита рахунка 91 «Загальновиробничі
витрати» на дебет рахунка 23 «Виробництво».
До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Такі витрати розподіляють між затратами на виробництво і собівартістю реалізованої продукції (робіт, послуг) згідно з методикою, наведеною в додатку до Положення (стандарту) 16. Положення передбачає віднесення до складу витрат звітного періоду
постійних накладних загальновиробничих витрат виходячи з нормальної виробничої потужності. Різниця між сумою постійних загальновиробничих витрат і їх сумою, обчисленою з урахуванням нормальної виробничої потужності, підлягає включенню до собівартості реалізованої готової
продукції.
Розподілена сума загальновиробничих витрат списується з кредита рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» на дебет рахунків:
23 «Виробництво» (в сумі, що відноситься до затрат виробництва),
90 «Собівартість реалізації» (в сумі, що відноситься до собівартості реалізованої продукції}.
Загальновиробничі витрати, списані на рахунок виробництва, розподіляються між окремими об'єктами витрат (видами продукції, що виготовляється, роботами, послугами) пропорційно заробітній платі виробничих робітників або іншому базису, встановленому галузевою інструкцією. Так, на підприємствах хімічної і нафтопереробної промисловості загальновиробничі витрати розподіляються пропорційно сумі прямих затрат по переробці; на підприємствах кольорової металургії) добувної промисловості — пропорційно кількості добутої продукції; на підприємствах енергетики — пропорційно витратам умовного палива тощо.

30. Зведений облік витрат – це узагальнення за об’єктами обліку усіх витрат за звітний місяць з урахуванням залишків незавершеного виробництва на початок і кінець періоду.
На підставі зведеного обліку витрат складаються звітні калькуляції на всі види продукції, що випускаються підприємством. Організація зведеного обліку витрат визначається підприємством. Наприклад, складаються відомості зведеного обліку за виробничими підрозділами підприємства та підрозділами, що обслуговують виробництво. На підставі даних відомостей складається зведена відомість по підприємству, журнал №5.

 

31. Облік незавершеного виробництва (робіт, послуг) (рах. № 23)
До незавершеного виробництва відноситься продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання.
У виробничих (навчальних) майстернях до незавершеного виробництва належать заготовки (деталі, вузли, агрегати) та вироби, обробка та складання яких ще не закінчена; готові вироби, не повністю укомплектовані і не передані на склад.
У підсобних (навчальних) сільських господарствах при установах до незавершеного виробництва включаються витрати під озимі посіви, на оранку зябу, підготовку пару, парників і теплиць, а також видатки на закладання садів, ягідників і виноградників.
У бюджетних науково-дослідних установах та навчальних закладах до незавершеного виробництва належать незакінчені роботи, які виконуються за договорами з підприємствами та організаціями.
До незавершеного капітального будівництва і незакінчених капітальних ремонтів належить обладнання, не передане для монтажу, тимчасово зупинені будівельні об'єкти, а також проектно-розвідувальні роботи з незакінченого будівництва, незакінчений капітальний ремонт будівель, споруд, машин, обладнання, енергетичних установок та інших об'єктів, що ремонтуються.
Для незавершеного виробництва передбачені різні варіанти оцінки (відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні): за нормативною (плановою) виробничою собівартістю, за прямими статтями витрат або за вартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів. Право вибору варіанту оцінки лишається за підприємством.
Найбільш прийнятними оцінками незавершеного виробництва є:
- для готової продукції - виробнича собівартість;
- для товарів на підприємствах роздрібної торгівлі -продажна (роздрібна) ціна;
- на оптових складах і базах торгових та постачальницько-збутових підприємств - продажна (роздрібна) ціна або ціна, за якою вони закуплені.
Облік незавершеного виробництва і незавершених робіт (послуг) здійснюється відповідно до встановленого порядку на
рахунках бухгалтерського обліку, передбачених для узагальнення інформації про витрати основного і допоміжного виробництв та обслуговуючих господарств.
Незавершене виробництво обліковується на нижчезазначених рахунках.
Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва (вироби, роботи і послуги) відображаються за оцінкою, що застосовується підприємством відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 9'96-ХІУ від 16.07.99 р.
Підприємства (будівельні, наукові, геологорозвідувальні), що здійснюють в поточному році розрахунки із замовниками відповідно до укладених договорів за закінчені етапи робіт, що мають самостійне значення, відображають на статті "Незавершене виробництво" також і вартість оплачених замовником етапів, які обліковують на рахунку 14 "Довгострокові фінансові інвестиції". При цьому замовник зараховує на свій баланс тільки повністю готову продукцію (закінчені роботи).
У бухгалтерському обліку закінчені етапи робіт у сумі фактичних витрат списуються записом:
Дебет рахунка № 90 "Собівартість реалізації"
Кредит рахунка № 23 "Виробництво"
Списування провадиться після оформлення в установленому порядку прийняття закінчених етапів виконаних робіт.
Одночасно на суму прийнятих до оплати рахунків за виконані етапи по продажній вартості відображають на рахунку № 14 "Довгострокові фінансові інвестиції записом:
Дебет рахунка № 14 "Довгострокові фінансові інвестиції""
Кредит рахунка № 72 "Дохід від участі в капіталі"
Кошти, що надійшли від замовників в оплату закінчених і прийнятих ними етапів:
Дебет рахунка № 31 "Рахунки в банках", субрах. № 311 "Поточні рахунки в національній валюті"
Кредит субрахунка № 681 "Розрахунки за авансами одержаними"
По закінченні всіх робіт у цілому вартість оплачених замовником етапів робіт списується в обліку записом:
Дебет рахунка № 681 "Розрахунки за авансами одержаними"
Кредит рахунка № 14 "Довгострокові фінансові інвестиції" з одночасним погашенням заборгованості за рахунок раніше одержаних платежів
Дебет рахунка № 79 "Фінансові результати" (списування собівартості реалізації)
Кредит рахунка № 90 "Собівартість реалізації".
У статті Балансу "Незавершене виробництво", код 120, показуються витрати на незакінчені до кінця звітного періоду роботи з капітального ремонту основних засобів, а також витрати на сплав лісопродукції і незавершеного виробництва сільського господарства, які відображаються за вирахуванням вартості випуску.
У цій статті Балансу підприємства також показується сума витрат обігу, що відноситься до залишку нереалізованих товарів на підприємствах, які здійснюють свою діяльність у сфері постачання, збуту, торгівлі та громадського харчування.
Сума витрат обігу, що відноситься до залишку не реалізованих на кінець місяця -товарів, визначається як добуток вартості нереалізованих товарів за кредит. Середній процент визначається діленням витрат обігу на залишок товарів на початок місяця і витрат на зберігання, оброблення,
підсортування, передпродажну підготовку товарів, транспортних витрат та процентів за кредит за звітний місяць на суму реалізованих витрат та процентів за кредит за звітний місяць на суму реалізованих у звітному місяці товарів і залишку товарів на кінець звітного місяця. Решта витрат обігу щомісячно списується записом:
Дебет рахунка № 79 "Фінансові результати"
Кредит рахунків № 92, 93, 94.
Транспортні підприємства, які розрахунки із замовниками послуг провадять за оформленими реєстрами підписуваних одержувачами вантажів товарно:транспортних документів, показують фактичну собівартість транспортних послуг, реєстр документів на які замовником на дату складання звіту не оформлено. Витрати з таких послуг до їх оформлення обліковуються на окремому субрахунку рахунка № 23 "Виробництво".
Малі підприємства суму витрат, які проведені у звітному періоді, але підлягають віднесенню у наступних звітних періодах на витрати виробництва та обігу, тобто витрати майбутніх періодів, включають до статті "Незавершене виробництво".
Наказом Міністерства фінансів України № 124 від 14.06.98 р. затверджено Порядок ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості купівельних товарів "(крім акти-- вів, що піддягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах у незавершеному виробництві і залишках готової продукції (у тому числі малоцінних предметів на складах). При веденні обліку приросту (убутку) вартості матеріальних ресурсів у незавершеному виробництві і залишках готової продукції визначається вартість не всього незавершеного виробництва або залишків готової продукції, а лише вартість матеріальних ресурсів, які використовуються у виробництві продукції (робіт, послуг).
Вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року), які відображені в балансі за фактичними виробничими витратами, визначається підприємством як добуток вартості незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) і частки матеріальних витрат у затратах на виробництво продукції (робіт, послуг) за звітний квартал (рік), визначеної за даними бухгалтерської звітності.
Платники податку, в яких незавершене виробництво відображається в балансі за вартістю використаної сировини, матеріалів і напівфабрикатів, вартість матеріальних ресурсів у незавершеному виробництві визначають як таку, що дорівнює вартості незавершеного виробництва.
Якщо вартість незавершеного виробництва відображається в балансі за нормативною (плановою) виробничою собівартістю, то вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) визначається підприємством як добуток вартості незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) і частки матеріальних витрат у калькуляції нормативної (планової) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за звітний квартал (рік).
При складанні Відомості про балансову вартість матеріальних ресурсів у незавершеному виробництві і готовій продукції визначаються залишок на початок періоду і залишок на кінець періоду, а також приріст (+) і убуток (-). Облік приросту (убутку) товарних і матеріальних ресурсів ведеться тільки щодо тих товарних запасів і матеріальних ресурсів, витрати на придбання яких відповідно до Закону включаються до складу валових витрат.
Визначення приросту або убутку балансової вартості матеріальних активів і товарів виконується шляхом порівняння їх залишків на початок і кінець звітного кварталу.
При веденні обліку приросту або убутку товарно-матеріальних цінностей на рахунках обліку виробничих запасів показується вартість залишків. цінностей, що перебувають на складі.
На рахунках обліку незавершеного виробництва і готової продукції відображається вартість не всього незавершеного виробництва або готової продукції, а тільки тих матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, які використані у їх виробництві.
Дані про залишки і рух матеріалів, сировини (у т.ч. і в готовій продукції, незавершеному виробництві, напівфабрикатах) беруться із Відомостей обліку руху товарно-матеріальних цінностей, журналів-ордерів № 6 І № 10.
Порядок заповнення Відомості з обліку балансової вартості матеріальних активів розглянемо на числовому прикладі.

Незавершене виробництво визначається на кінець звітного періоду, а також залишки реалізованої готової продукції.
У загальній сумі незавершеного виробництва або залишків готової продукції потрібно визначити вартість матеріалів,, сировини, які використані у виробництві.
Величину вартості сировини і матеріалів, раніше списаних у виробництво, але таких, частина яких залишається у залишках незавершеного виробництва і готової продукції, можна визначити розрахунковим шляхом.
Встановлення нормативів незавершеного виробництва має для підприємств істотне значення. Завищення обсягу незавершеного виробництва викликає уповільнення оборотності обігових коштів, а заниження порівняно з реальною необхідністю перешкоджає створенню необхідних накопичень і тим самим спричиняє порушення ритмічності виробничого процесу. Вдосконалення організації виробництва, скорочення тривалості виробничого циклу є вирішальними факторами зменшення обсягу незавершеного виробництва і покращення показників роботи підприємства.
Для правильного визначення фактичної собівартості готової продукції, виконання робіт та послуг доцільно на кінець звітного періоду визначити залишки незавершеного виробництва, тобто кількість незакінченої обробкою продукції в процесі виробництва.
Залишки незавершеного виробництва відображаються на дебеті рахунка № 23 "Виробництво" за формулою, грн.:
НВПк = НВПп + В - СРП,
де НВПк — незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду,
НВПп – незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду,
В —. витрати на виробництво продукції у звітному періоді,
СРП — виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).