Соціальна інфраструктура регіону

Поняття регіону

Регіон у національній економіці С.А.Мельник визначає як “окрему самостійно господарюючу систему, що має чітко означені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну і фінансову основу і, як правило, визначається законодавчими актами держави, виходячи з її стратегічних і тактичних цілей та завдань”. У Малому економічному словнику регіон трактується як "область, район; частина країни, що відрізняється від інших областей сукупністю природних і (або) історично сформованих, відносно стійких економіко-географічних та інших особливостей, що нерідко сполучаються з особливостями національного складу населення". У рамках Європейського економічного співтовариства розроблене загальне для всіх країн поняття регіону, ознакою, за якою ту або іншу територію можна подати як відносно самостійну одиницю, є її соціально-економічна єдність із усією національною економікою, тобто економічні процеси, що проходять на ній, повинні відображати певні закономірності суспільного відтворення, що формуються під впливом взаємозалежних економічних, соціальних і природних факторів. Цьому розумінню відповідає таке визначення регіону: "Під регіоном варто розуміти територіально-спеціалізовану частину народного господарства країни, що характеризується єдністю й цілісністю відтворювального процесу".

3.Поняття територіального і регіонального управління Тому що регіон і територія співвідносяться як частина й ціле, можна виділити визначення територіального й регіонального управління. Територіальне управління – це управління, яке визначається політичним та адміністративно-територіальнім устроєм країни і спрямоване на успішне виконання функцій території. Територіальне управління означає регулювання процесів суспільного відтворення з метою підвищення його ефективності за рахунок удосконалювання територіального поділу праці й міжрайонних зв'язків. Уживається цей термін у тому випадку, коли мова йде про просторове розміщення продуктивних сил і територіальних пропорцій соціально-економічного розвитку всієї країни. Територіальне управління є виключним правом уряду й покликано забезпечити реалізацію соціально-економічної стратегії суспільного відтворення з урахуванням особливостей територіального аспекту. Під терміном “регіональне управління” звичайно розуміють управління будь-якою територією незалежно від існуючих політичних та адміністративно - територіальних кордонів. Регіональне управління має справу з відтворювальними процесами, локалізованими на конкретній території.

Структура регіону. Галузева та функціональна структури регіону

Регіон — це складна система, що враховує такі структурні елементи, як природне середовище, виробничу й соціальну сфери. Центральною ланкою й найважливішою структурною складовою цієї системи є населення регіону.

-природне середовище

-виробнича сфера

-соціальна сфера

Рисунок 1 - Структура регіону

Природне середовище являє собою сукупність природних умов існування суспільства. Природне середовище вміщує фактори природного або природно-антропогенного походження, що мають властивості самопідтримки й саморегуляції без постійного коригувального впливу з боку людини, прямо або побічно впливають на окрему людину або людські колективи; енергетичний стан, склад і динаміку атмосфери й гідросфери; склад і структуру поверхні землі, ґрунту й надр; вигляд і склад біологічної частини екологічних систем (рослинності, тваринного світу й мікробного середовища) і їхніх ландшафтних комплексів; щільність населення й взаємовплив самих людей як біологічний фактор.

Соціальне середовище являє собою систему життєзабезпечення, що впливає на соціально-відтворювальний процес, забезпечує умови життєдіяльності. Воно враховує комплекс галузей, соціальних організацій і інститутів, покликаних забезпечувати соціально-відтворювальний процес: виробництво, розподіл і споживання ресурсів і життєвих благ (соціально-економічна складова інфраструктури); підтримка, відновлення й перетворення балансу природного, штучного й популяційного середовищ життєдіяльності людини (соціально-екологічна складова інфраструктури); вироблення зразків і норм діяльності, поведінки, спілкування й взаємодії із природним, культурним і соціальним оточенням, а також залучення до цих зразків і норм кожного нового покоління людей (ідеологічна складова інфраструктури).

Населення — найбільш динамічна складова частина природно-господарського комплексу. Динамічність її визначається природним рухом (народжуваністю, смертністю) і механічним рухом. Населення характеризують такі показники, як статево-вікова структура, соціальний склад, зайнятість населення в суспільному виробництві, розподіл трудових ресурсів між сферами діяльності, рівень кваліфікації, тривалість життя, здоров'я й та. ін.

5.Галузева та функціональна структури регіону Галузева структура господарства регіонів. Господарський комплекс регіону включає дві сфери діяльності - виробничу й невиробничу. Підприємства виробничої сфери виробляють продукцію, тим самим забезпечуючи себе, а також невиробничу сферу й населення різноманітними товарами. Підприємства й організації невиробничої сфери надають послуги матеріального й нематеріального характеру. Розвиток і співвідношення сфер характеризують показники зайнятості в кожній сфері. В Україні зайнятість у виробничій сфері в три рази перевищує зайнятість у невиробничій сфері, що свідчить про низьку продуктивність праці у виробничій сфері й про відсталість невиробничої сфери. У виробничій сфері в основному (90%) створюється національний дохід країни. Виробнича сфера включає: промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, транспорт і зв’язок, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівля й збут. Невиробнича сфера поділяється на галузі, якінадають матеріальні послуги(житлово-комунальне-господарство, побутове обслуговування, соціальне забезпечення й страхування, охорона здоров’я, фізична культура і спорт, освіта, культура, мистецтво) і на галузі, які надають нематеріальні послуги(державне керування, керування суспільними і кооперативними організаціями, соц.. забезпечення і страхування, військовий комплекс, охорона громадського порядку). Функціональна структура господарств регіонів. Функціональна структура регіону представлена різними видами господарської діяльності. У функціональній структурі регіону виділяють головні, супутні, додаткові й обслуговуючі та місцеві галузі (види діяльності). Головні галузі або це виробництва, що відіграють провідну роль в економіці регіону, визначають його місце в державному поділу праці й складають основу регіонального комплексу.Супутні галузі регіону покликані здійснювати диверсифікованість головних виробництв на основі паралельної або наступної переробки сировини, відходів виробництва, а також для досягнення технологічної завершеності й повноти основних циклів виробництва й послуг.Додаткові галузі (види діяльності), як правило, не пов'язані технологічно з головними галузями, вони вирішують місцеві соціально-економічні завдання, але в певних умовах можуть стати і галузями спеціалізації. Обслуговуючі галузі (інфраструктурні) поставляють господарству регіону воду, електроенергію, будівельні матеріали, забезпечують потреби в ремонті, транспортно-комунікаційних засобах, підготовці кадрів, охороні здоров'я, організації відпочинку й т. ін. В основі розподілу галузей регіону на галузі спеціалізації й галузі місцевого значення лежить аналіз народногосподарського значення галузі. Галузі, що мають більш ніж місцеве значення і беруть участь у загальнодержавному розподілі праці, відносять до галузей спеціалізації. Матеріальним вираженням міжрегіонального значення галузі є вивезення її продукції за межі регіону.

 

 

6.Секторна модель структури народного господарства. У статистичних довідниках використовується поділ галузей промисловості на видобувну й обробну. Видобувна промисловість враховує галузі гірничодобувної індустрії, лісозаготівлі, розроблення будівельних матеріалів, морський і мисливський промисел, гідроенергетику, магістральні водоводи. До обробної промисловості відносять підприємства з ремонту машин і промислового устаткування, теплоелектростанції, галузі й вироб­ництва для переробки сільськогосподарської сировини. Класифікація галузей і видів діяльності, виконана за принципом послідовності переробки первинних продуктів, знаходить своє відбиття в секторній моделі структури народного господарства. До первинного сектору відносять галузі виробництва, у яких суспільство безпосередньо привласнює природні ресурси або ж за допомогою природних способів виробництва (земля) одержує первинну продукцію. Первинний сектор виробництва охоплює сільське господарство (землеробство й тваринництво), гірничодобувну промисловість, лісове господарство, рибний і мисливський промисел, заготівлю природних продуктів (гриби, ягоди, лікарські трави й ін.). Вторинний сектор економіки враховує галузі переробної промисловості, а також будівництво. Третинний сектор представлений сферою послуг. Сферу управління й інформації відносять до четвертинного сектору господарства регіону.

Соціальна інфраструктура регіону

7.Соціальна інфраструктура регіону (сферу) формують дві функціонально взаємопов'язані підсистеми: матеріально побутова (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, внутрішня торгівля, громадське харчування) та соціально-культурна підсистема (охорона здоров'я, освіта, культура, мистецтво, життєвий рівень населення). До соціальної інфраструктури належить також така важлива галузь, як рекреація і туризм, що останніми десятиліттями швидко розвиваються.На жаль, розвиток соціальної інфраструктури, поки що не набуває необхідних обертів. Це зумовлюється спадом виробництва, наявності тіньової економіки, зменшенням можливості державного бюджету фінансувати розвиток культури, освіти, охорони здоров’я, житлового будівництва тощо.Галузі соціальної інфраструктури, як галузі економіки, у своєму складі мають основні елементи продуктивних сил, що становлять їх економічний потенціал — матеріально-технічну базу та трудові ресурси, відповідні організаційно-управлінські заходи тощо. При цьому наявність матеріально-технічної бази є першочерговою і обов'язковою. Значне скорочення капітальних вкладень в соціальну інфраструктуру також підтверджує, що її матеріально-технічна база слабо оновлюється, остання майже не модернізується за рахунок нового будівництва.Негативні тенденції склалися і в розвитку трудоресурсного забезпечення соціальної інфраструктури. Порівняно з 1990 роком в сфері обслуговування значно скоротилася кількість працюючого населення, знизилася також професійна підготовка зайнятих у цій сфері. Перший показник має пряме відношення до якості і культури наданих послуг, оскільки він залежить від кількості трудових ресурсів, які їх здійснюють. Другий-відтік із галузі кваліфікованих працівників, переважно молодого і середнього віку.Катастрофічне падіння економічного потенціалу є основною причиною зменшення обсягу надання населенню різного виду платних послуг. В тім, поряд з об'єктивними чинниками такого падіння (безробіття, зниження життєвого рівня населення), в регіонах країни відмічається тенденція низького рівня використання економічного потенціалу соціальної інфраструктури. Разом з тим в регіонах країни спостерігається зрушення певних показників соціальної сфери порівняно із загальнодержавними в бік соціально-орієнтованої економіки.Значення соціальної інфраструктури особливо велике в плані переходу регіонів на засади екологічно-збалансованого розвитку економіки, фундаментальною основою якого залишається освіта, наука, культура. Тому створення умов для інтелектуального, духовного і фізичного розвитку громадян є однією з основних функцій держави і регіонів.