Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття

Однієї з найважливіших філософських проблем, зв'язаних з людиною, є проблема співвідношення природного і соціального в його історичному й індивідуальному розвитку Крім навчання Ч. Дарвіна про походження людини природним шляхом, релігійних концепцій про божественний акт створення людини, існує гіпотеза про неземне походження життя Социоантропогенез зв'язаний з тим, що перед людина в процесі трудової діяльності змінював свої руки, пристосовуючи їх до примітивних знарядь праці, формував свою мову і спілкування, призначені насамперед для спілкування з людьми Важливими етапами на шляху становлення людини з'явилися прилучення його до вогню, видобутку вогню, а також приручення тварин, що збільшило його сили в його відносинах із природою. Остаточно сформувалася людина (людина розумний - Homo sapiens) уже мав усі біологічні і соціальні якості, необхідними для здійснення свого суспільно-історичного розвитку. Склалися дві позиції про природу людини:. Социологизаторские трактування поширилися особливо широко серед прихильників марксистської філософії на основі тези про людину як сукупності суспільних відносин. Також, серед прихильників марксизму чимало і таких філософів, що вважають, що К. Маркс мав на увазі поняття "людина" як "суспільство", а особистість людини думав особливим продуктом соціальних суспільних відносин Однак перше трактування стала переважної Вважалося, що ніяких особливих биолого-генетических задатків индивидум не має, що не тільки особистість соціальна, але соціальна також уся биолого-физиологическая структура людини. Загальною рисою биологизаторских концепцій є тлумачення сутності людини переважно з позицій біології. Головним двигуном суспільного розвитку є боротьба за існування і природний добір. Виживають тільки найсильніші (іноді при цьому вживається поняття "надлюдин"), чи гинуть повинні гинути всі слабкі і непристосовані до середовища. Расистські теорії зводять сутність людини до расових ознак, розділяючи всі раси на "вищі" і "ншшие", аристократичні раси повинні панувати над нижчими. Людина - социобиологическое істота. Як особистість він є безперечно соціологічним по самій свій суті. Тільки що народжена дитина являє собою звичайно, біологічну матеріальну живу систему. Він не володіє ще мисленням і мовою Його фізіологічна організація має у своєму розпорядженні можливості за певних умов реалізувати цю здатність до мислення і мови.

Вихідним пунктом герменевтики як філософської течії є онтологічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфічну рису процесу розуміння, пов'язану з його циклічним характером. Ця ідея є центральною у філософському вченні Гадамера. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст. За Гадамером, герменевтика є філософією "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.

Якщо Гадамер розробляє в герменевтиці онтологічний бік, то французький філософ П.Рікьор — гносеологічний. Будь-яке розуміння, на його думку, опосередковане знаками і символами. Під символом Рікьор розуміє будь-яку структуру значень, де один смисл є прямим, первинним, а інший — непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти лише опосередковано, через первинний смисл. В останні роки він визнає трактовку герменевтики як інтерпретації символів вузького, обмеженого і переходить до аналізу цілісних культурних текстів як об'єкта інтерпретації.

Філософська герменевтика виконує не лише методологічну функцію, а й комунікативну. Це здебільшого виявляється в "метагерменевтиці" німецького філософа Ю.Хабермаса (нар. 1929). Він виходить із того, що чиста герменевтика недооцінює той факт, що в суспільстві, крім культурної сфери життя, є ще й економічна, соціальна, політична. Хабермас робить висновок, що необхідно коригувати герменевтику, і пропонує теорію комунікативної дії. Головним методом комунікації, з його точки зору, є мова. В результаті комунікативної поведінки, вважає Хабермас, складається опосередковане, нормативне середовище, стійкі міжособистісні відносини, стійкі особистісні структури тощо. Теорія комунікативної дії — це один із аспектів соціальної філософії.

Якщо говорити про герменевтику в цілому як про філософську концепцію, слід підкреслити ті позитивні моменти, які вона внесла до скарбниці філософської думки:

1) відтворюється ідея цілісності культури, філософії, суспільства тощо;

2) дається метод аналізу культурних явищ;

3) визначається поворот до загальнолюдських цінностей.

Критерій прогресу – суспільно історична практика, в якій виділяються два її основних вида: виробнича та соціально-перетворююча. Ядром цієї практики виступає розвиток виробничих сил, як вищого критерію суспільного прогресу. Головне в виробничих силах – це людина. Цим пояснюється те, що в даному критерії поєднуються і досягнення науки, принципи управління, та соціально-політичний стан суспільства, та рівень освіти, і спосіб життя включно до світогляду, який безпосередньо впливає на ефективність виробництва. Ось чому “розвиток виробничих сил людства означає насамперед розвиток багатства людської природи як самоціль”. Дійсно ядром суспільного прогресу виступає спосіб виробництва.

Для визначення істинно прогресивного є критерій, вироблений самої історією людства. Цей критерій, виражений словом Гуманізм, визначає як специфічні властивості людської природи, так і оцінку цих якостей як вищого начала життя. Прогресивне те, що сприяє підвищенню гуманізму.

До таких умов відносяться найближче соціальне середовище, у якості якої виступають його батьки. Без соціальних факторів, не може бути людини. На всьому протязі свого подальшого життя в людині виявляються взаимопроникающими ці дві його сторони - біологічна і соціальна Соціальними є відкриття в науці Проблема необхідності і свободи особи Існує ряд підходів до проблеми свободи особи - філософський, релігійний, політичний і ін., а в рамках кожного з них маються напрямки (фаталістичне, индетерминистское і діалектичне). Фаталізм фактично відкидає волю, абсолютизирует необхідність, він ставить людину в повну залежність від природної чи соціальної необхідності. На противагу фаталістичному розумінню детермінізму існує концепція индетерминистская, абсолютизирующая волю волі людини в суспільстві і панування випадковості в природній і соціальній реальності. Призначення людини, проблема життя і смерті. Проблема мети життя, призначення людини, проблема життя і смерті завжди хвилювала філософію. Смерть завершальний момент існування живої істоти. Невід'ємною рисою релігії є представлення про смерть як про кінець плотського, земного життя і переході до вічного - біс тлінного, духовного життя. Проблема смерті породжує питання про мету і сенс життя В цьому питанні є суб'єктивна й об'єктивна сторона. Суб'єктивна сторона проблеми сенсу життя зважується кожною людиною по своєму, у залежності від світоглядних установок. Людина як біологічна індивідуальна істота смертна. Він не являє собою виключення з матеріальних, у тому числі біологічних, систем. Як і усе, що має буття, чи рано пізно закінчує своє існування до переходить у небуття, так людина завершує своє життя процесом умирання Життя людини продовжується в нею дітях, онуках, наступних поколіннях. Людина створює різні предмети, знаряддя праці, наукові праці, робить нові відкриття. Сутність людини виражається в його творчості, у якому він самозатверджується і за допомогою якого забезпечує своє соціальне і більш тривале, чим в індивіда існування.