характеристика земель сільськогосподарського призначення

До земель сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. За ст. 22 ЗК землями сільськогосподарського призначення є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для таких цілей - Виходячи з цього, можна визначити дні основні правові ознаки земель сільськогосподарського призначення — надання для потреб сільського господарства, а також використання у сфері сільськогосподарського виробництва.

До сільськогосподарських угідь відносять­ся землі, які використовуються у якості основного за­собу сільськогосподарського виробництва: 1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур; 2) багаторічні наса­дження — сільськогосподарські угіддя, на яких виро­щуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо); 3) сіножаті сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худо­би; 4) пасовища-сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасан­ня худоби; 5) перелоги-сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сіль­ськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення на­лежать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення об'єктів, техноло­гічно тісно пов'язаних з веденням сільськогосподар­ського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смути та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родю­чості грунтів.

Відповідно до закріпленого Кодексом принципу цільового використання земель землі сільськогосподарсь­кого призначення підлягають використанню виключно відповідно до їх цільового призначення. У цій статті визначаються види використання земель сільсько­господарського призначення, які відповідають їх цільо­вому призначенню, та особи, які мають право на отри­мання таких земель у власність та у користування. Так, громадяни мають право на отримання земель сіль­ськогосподарського призначення для ведення особи­стого селянського господарства, садівництва, городни­цтва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогос­подарські підприємства мають право на отримання зе­мель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам землі сільсь­когосподарського призначення можуть надаватися для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, при яких зем­ля використовується головним чином (хоча й не виклю­чно) в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва. Нарешті, несільськогосподарські підпри­ємства, установи та організації, релігійні організації і об'єднання громадян мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення під­собного сільського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції, певна частина якої використовується для задоволення внутрішніх сировин­них потреб чи для реалізації (передачі) працівникам несільськогосподарських підприємств, установ та орга­нізацій, членам релігійних організацій і об'єднань гро­мадян.

За загальним правилом, землі сільськогосподарсь­кого призначення можуть набуватись у приватну вла­сність лише громадянами України та юридичними особами України. Іноземні громадяни, особи без грома­дянства, а також іноземні юридичні особи та іноземні держави такого права не мають. Із цього правила є виключення, передбачене ст. 81. Згідно цієї статті, іно­земні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи можуть набути право власно­сті на земельну ділянку сільськогосподарського при­значення у випадку її успадкування. Але набувши земельну ділянку у власність шляхом успадкування, такі особи зобов'язані протягом одного року з момен­ту набуття права власності на земельну ділянку здій­снити її відчуження іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно законодавства України має право володіти земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності. Що стосується юри­дичних осіб України, які мають право на набуття зе­мельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність, то Земельний кодекс (ст. 82) від­носить до них лише ті з них, які засновані громадяна­ми України та юридичними особами України. За рішення відповідних органів виконавчої вла­ди чи органів місцевого самоврядування такі земельні ділянки можуть бути переведені до складу земель сіль­ськогосподарського призначення і надані для сільсь­когосподарського використання.

Земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий ре­жим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кіль­кісну та якісну характеристику, розподіл серед влас­ників землі та землекористувачів (ст. 193). Викорис­товуючи такі відомості, перш за все дані бонітування грунтів (ст. 199) та економічної оцінки земель (ст. 200), відповідні органи виконавчої влади та місцевого само­врядування приймають рішення про переведення зе­мель несільськогосподарського призначення до скла­ду земель сільськогосподарського призначення.