Судовий збір: обчислення, порядок сплати. Повернення судового збору

Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду; 5) закриття провадження у справі.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків

чи відділення зв'язку.

За повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. У разі якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв'язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору.
У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений. У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

2. Види доказів.(знаю)

Види доказів

Поняття і види доказів у цивільному процесі. Джерела засобів доказування.

Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.27 ЦПК). Носіями такої інформації виступають точно визначені засоби доказування: 1) пояснення сторін і третіх осіб; 2) показання свідків; 3) письмові докази; 4) речові докази; 5) висновки експертів. Зміст доказів: це сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти – це дії чи бездіяльність та події. Процесуальною формою є засоби доказування, які виступають джерелами інформації (ст.27 ч.2 ЦПК). Одержання і дослідження доказів повинно здійснюватись в строгій процесуальній формі, яка закріплена в ст.28-61 ЦПК, 180-190 ЦПК. Саме ці норми будуть виступати процесуальною гарантією всебічного, обґрунтованого розгляду доказів. Докази класифікуються: 1) за характером зв‘язку (прямі – дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню; побічні – навпаки характеризуються численністю зв‘язків з фактами); 2) за процесом формування (первинні – формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню; похідні (копії) – відтворюють данні, одержані від інших джерел); 3) за джерелами одержання (І – особисті, речові; ІІ – первинні, похідні; ІІІ – особисті, речові, змішані). Особисті докази мають суто об‘єктивний характер. Предмет доказування – це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Необхідний склад фактів предмету доказування визначається на підставі норм матеріального права. Ст.27, 30 ЦПК – належність до предмету доказування обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, тобто підстави позову, і обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення. Інші обставини, які мають значення для справи. Згідно ст.32 ЦПК обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, також законні презумпції, преюдиції. Презумпція – факти, які згідно з законом припускаються встановленими, такі припущення може бути спростоване в загальному порядку. Преюдиції – факти, встановлені судовим рішенням, що набрали законної сили, такі факти не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи. Таким чином, доказуванню не підлягають: 1) загальновідомі факти; 2) преюдиційні факти; 3) презумуючі факти. Загальновідомі факти не потребують доказування лише тоді, коли вони визнані судом. Про це повинно бути винесено ухвалу суду (землетрус, посуха). Загальновідомість може мати різні межі (межі країни, області тощо – це об‘єктивні межі; суб‘єктивні межі – данні факти повинні бути відомі не тільки певним особам, а й всьому складу суду і іншим особам, що беруть участь у розгляді справ).

Варіант 6

1. Порядок обчислення процесуальних строків.

Правильне визначення строку передбачає точне визначення його початку та кінця. Строк може визначатись роками, місяцями, днями, наприклад, судова повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за 7 днів до судового засідання. Строк може бути визначений календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 69 ЦПК перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так, судова повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за 3 дні до судового засідання (див ст. 74 ЦПК); заява про роз'яснення судового рішення розглядається судом протягом 10 днів із повідомленням заявника (особи, яка бере участь у справі, державного виконавця) та осіб, які беруть участь у справі (див. ст. 221 ЦПК); суд розглядає заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання в 10-денний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі (див. ст. 371 ЦПК); справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у 5-денний строк з дня надходження заяви (див. ст. 289 ЦПК); також заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини (див. ст. 362 ЦПК). В зазначених випадках, відповідно, строки визначаються днями та місяцями.

Крім того, строк може також визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Така подія може обумовлювати початок перебігу процесуального строку. Так, суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі суд має право зупинити провадження у справі в разі призначення експертизи — до одержання її результатів. Провадження у справі поновлюється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду, якщо відпадуть обставини, які були підставою для зупинення провадження, про що суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується.

Строки, що визначені роками, місяцями, тижнями, днями, починаються з наступного дня після відповідної календарної дати. Більшість процесуальних строків обчислюються днями (наприклад, строк проведення попереднього судового засідання — 10 днів). Місяцями обчислюються, наприклад, строки розгляду цивільних справ (ст. 7 Господарського процесуального кодексу України (ГПК).

Відповідно до Закону "Про виконавче провадження" строк для пред'явлення до примусового виконання судових документів становить 3 роки. Тому роками обчислюються строки, встановлені для подання заяви про ухвалення додаткового рішення і подання заяви про роз'яснення рішення суду, які можуть бути подані до суду до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 220 ЦПК).

Якщо початок перебігу строку пов'язується з відповідною подією, то перебіг строку починається з наступного дня після настання відповідної події. Наприклад, відповідно до ст. 203 ЦПК. що визначає строки, на які зупиняється провадження у справі, провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, на строковій військовій службі, альтернативній (невійськовій) службі, службового відрядження; на час хвороби сторони; до розшуку відповідача; на час проведення експертизи; до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку, тобто якщо особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів 8 серпня 2008 р., то цивільний позов за загальним правилом повинен бути поданий не пізніше 8 серпня 2011 р.

Останній день строку, який закінчується вказівкою на певний день, є цей самий день, тобто якщо рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили 1 квітня 2011 р., то касаційна скарга на це судове рішення подається не пізніше 21 квітня 2011 р.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день, тобто якщо 10-денний строк подання апеляційної скарги припадає на 2 травня 2010 р., то останнім днем строку є 5 травня 2010 р., оскільки 2 травня є днем святковим, крім того припав на вихідний день (неділю), а також попередній день (1 травня) є святковим та припав на суботу, що також є неробочою, то наступні дні (понеділок та вівторок — З та 4 травня) також є неробочими.

Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події, наприклад, набуття особою цивільної процесуальної дієздатності, а саме — досягнення повноліття. Виняток становлять справи, у яких особи до досягнення повноліття відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь у спорах.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи вони передані іншими відповідними засобами зв'язку, тобто якщо дію можна вчинити поза судом, то строк триває до 24 годин; особа може передати апеляційну скаргу до спливу календарної доби поштою чи іншими засобами зв'язку, але у неї повинні бути офіційно та належно оформлені докази такого відправлення, оскільки від цього залежатиме вирішення питання, пропущено процесуальний строк чи ні.

2.

Не підлягають доказуванню – це ті факти, які сторона в справі не повинна,не потрібно доказувати, а можна посилатися.

Дві групи:

Загальновідомі – тобто загальновідомі і не потребують доказування, обов’язковою вимогою є визнання судом їх загальної відомості… і Преюдиційні факти – обставини встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили при розгляді ін.. справи

Варіант 7

1. Експертиза як засіб доказування.(знаю)

2. Експертиза становить дослідження наданих судом об'єктів, яке проводиться експертами на основі спеціальних знань та на науковому підґрунті з метою вивчення відомостей про факти, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, яке відбувається у процесуальному порядку з дотриманням встановлених чинним законодавством правил. Судовим доказом є не сама по собі експертиза як засіб дослідження, з'ясування та пізнання фактичних обставин, а висновки експертів, що сформульовані на основі експертизи. Експертиза — це науково-дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, що формулюється у висновках експертів. Тобто експертиза є засобом дослідження фактичної інформації з метою отримання доказів — висновків експертів.

3. Експертиза (франц. expertise, лат. expertus — досвідчений, випробуваний) — вивчення, перевірка, аналітичне дослідження, кількісна чи якісна оцінка висококваліфікованим фахівцем, установою, організацією певного питання, явища, процесу, предмета тощо, які потребують спеціальних знань у відповідній сфері.

4. На відміну від інших видів доказів, у процесі доказування знання, що викладені у висновку експерта, характеризуються більшою гарантією достовірності. Це обумовлено низкою об'єктивних чинників, зокрема: незаінтересованістю та об'єктивністю експерта, науковим характером відомостей, що містяться у висновку, відображенням у висновку всього шляху формування знання, можливістю за допомогою іншого експерта повторно перевірити результати первинної експертизи. Тобто відомості, що містяться у висновку експерта, є фактичними даними про певні обставини об'єктивної дійсності, а сам висновок експерта є доказом.

5. Отже, висновок експерта — це наданий експертом у письмовій формі докладний опис проведених під час судової експертизи досліджень, зроблені у їх результаті висновки щодо досліджень об'єктів, явиш і процесів та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені судом, що дають інформацію про обставини справи.