Поняття та види судових витрат

Судові витрати — це витрати, які несуть сторони, треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи в справах окремого провадження, стягувач і боржник у справах наказного провадження, за вчинення цивільних процесуальних дій, пов'язаних із розглядом справи в порядку цивільного судочинства.

Судові витрати: 1) судовий збір; 2) витрати, що пов'язані із розглядом справи. Судові витрати, що пов'язані з розглядом справи, несуть сторони конкретної справи та в окремих випадках — інші учасники процесу.

Судовий збір — це грошовий збір, що справляється (сплачується) за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до місцевого бюджету.

Розмір судового збору визначається відповідно до ст. З Декрету із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій документів:

а) із позовних заяв — \% ціни позову, але не менше З неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше І00 неоподатковуваних мінімумів походів громадян;

б) із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян, — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

в) із позовних заяв про розірвання шлюбу — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу — 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян; у разі поділу майна при розірванні шлюбу мито визначається відповідно до ціни позову згідно з підпунктом "а";

г) із позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми чи недієздатними, або з особами, засудженими до позбавлення волі, — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

Судовий збір за позовами майнового характеру також може визначатися виходячи з ціни позову. Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів -— сумою, яка, стягується;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна. Питання про визначення вартості майна, яке стягується, в ряді випадків є спірним, оскільки єдиних правил визначення такої вартості законодавством не встановлено. Вартість майна, що стягується, визначається в такому разі на підставі даних, які відомі позивачу;

3) у позовах про строк аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більш ніж 6 місяців;

4) у позовах про строкові платежі та видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більш ніж за 3 роки;.
До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать:
1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;
2) витрати на правову допомогу;
3) витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду;
4) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
5) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Розмір витрат, пов`язаних з розглядом судової справи (за винятком витрат на інформаційно-технічне забезпечення), на відміну від державного мита, залежить від фактичних затрат, пов`язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій.
Правовий режим судових витрат врегульований ст.ст. 79-89 ЦПК та іншими законодавчими та підзаконними актами.

2. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників (знаю)

. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників.

Пояснення сторін та третіх осіб та їх представників. Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати усні та письмові пояснення судові (ст. 27 ЦПК), однак засобом доказування виступають тільки пояснення, які подані ними у процесі їх допиту як свідків відповідно до ст. 65 ЦПК.
Пояснення сторін та їхніх представників в процесі доказування можуть надавати найбільш повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб’єктами або ж представниками суб’єктів спірних правовідносин, що розглядаються судом. З цих же причин їх пояснення не завжди можуть мати об’єктивний характер. Давати пояснення є правом сторін, тому за відмову від цього, до сторони чи третьої особи не можуть бути застосовані заходи відповідальності. Однак, якщо сторона, третя особи чи їх представник дали згоду на допит їх як свідків, то вони повинні попереджатися про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань.
Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників як засіб доказування в цивільному процесі мають суттєве значення. Визнаючи за сторонами і третіми особами право давати пояснення, закон передбачає скасування рішення, якщо справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (п. 3 ст. 338 ЦПК).
Особливість даного засобу доказування полягає в тому, що сторони є заінтересовані у вирішенні (результаті) справи, тому їх пояснення, показання, як правило, містять одночасно фактичні обставини по справі, пояснення цих фактів, їх оцінку.
Пояснення можуть бути двох видів: твердження та визнання. Сутність тверджень складається з того, що в них містяться відомості про факти, які згідно з законом повинна доказувати сторона як суб’єкт доказування. Визнання – це таке пояснення, що містить відомості про факти, які згідно з законом повинна доказувати інша сторона.
В змісті пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмета доказування другої сторони. В юридичній літературі визнання фактів поділяється на судове і позасудове.
Такий поділ, є неправильним, оскільки позасудове визнання здійснюється поза процесуальними формами його одержання, а тому не є доказом. Воно є доказовим фактом, який мав місце поза цивільним процесом. Визнання в суді входить до складу пояснень сторін, робиться в установленому цивільному процесуальному порядку і процесуальній формі, тому буде не судовим визнанням, а визнанням в цивільному процесі. Підтвердження фактів, які входять в обов’язок доказування другої сторони, за межами цивільного процесу не є визнанням, а тому поділ визнання на судове і позасудове не має підстав.
На визнані факти не поширюється правило допустимості доказів, за винятком випадків, коли факт повинен підтверджуватися виключно нотаріально посвідченим документом.
ЦПК відомо визнання фактів та і визнання позову (ст.ст. 31, 174 ЦПК). Визнання факту можливе однією й другою стороною, визнання позову - лише відповідачем. А оскільки позов складається з предмета, підстав і змісту, а визнання можливе повне чи часткове, то кожний з елементів позову може бути об’єктом визнання. Процесуальним наслідком визнаного в цивільному процесі однією із сторін факту встановленим, є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування. При цьому на доказування визнаного в процесі факту не поширюються правила про допустимість засобів доказування (ст.59 ЦПК), крім випадків, коли факт повинен бути підтверджений нотаріально посвідченим документом.
Пояснення сторін і третіх осіб підлягають перевірці і оцінці поряд з іншими у справі доказами, одержаними від інших осіб й інших засобів доказування.
Показання свідків – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 63 ЦПК). Свідком є особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК).
Для правильного визначення свідка слід виходити з того, що свідок – як правило незацікавлена особа, здатна за своїм фізичним і психічним розвитком правильно сприймати, зберігати відомості про факти і давати про них правильні показання, які сприймала безпосередньо або якій стали відомі обставини (факти), що мають значення для справи.
Процесуальна правосуб’єктність свідка не залежить від наявності в нього дієздатності. Ними можуть бути малолітні й неповнолітні, якщо не можна обійтися без притягнення їх до участі в процесі у справі, але обов’язково враховується рівень їх розвитку і здатність правильно сприймати дійсність. Проте застосування показань свідків не безмежне. Свідками не можуть бути:
1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;
2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості;
3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
4) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку;
5) особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника (ст. 51 ЦПК).
Законом передбачена таємниця вкладів у банку, здійснення слідчих і нотаріальних дій, лікарська таємниця, лоцманська таємниця. При необхідності одержання певних даних, що перебувають під охороною закону, вони можуть бути витребувані від певних органів за ухвалою суду.
Притягнення свідка до участі в процесі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду.
За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність (ст.ст. 384, 385 КК), а за невиконання інших обов’язків - відповідальність, встановлену законом (п.п. 4, 5 ст. 50, ст. 91 ЦПК).
Відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Як випливає із роз’яснень Пленуму Верховного Суду України (п. 20 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування судами норм Конституції України при здійсненні правосуддя”) у випадку коли під час судового засідання суддя не попередить про те, що дані особи мають право відмовитися від дачі показань, то слід визнати, що такі показання зазначених осіб одержані з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. У разі ж, коли члени сім’ї чи близькі родичі сторін у справі погодилися давати показання, вони можуть нести відповідальність за завідомо неправдиві показання. При чому особи зобов’язані повідомити суд причини відмови давати показання (п. 2 ст. 52 ЦПК).
Перед допитом свідка слід встановити його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 180 ЦПК), а лише потім під розписку попередити його про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання. Свідок перед допитом приводиться до присяги, текст якої він підписує і вона та розписка приєднується до матеріалів справи.
Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Свідок дає показання у формі вільного оповідання про все, що йому відомо у справі, далі йому задаються питання особою, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи які беруть участь у справі. Суд має право з’ясовувати суть відповіді на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами які беруть участь у справі (ст. 180 ЦПК).
Свідку під час допиту дозволяється користуватися записами лише в тому випадку, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті. Ці записи подаються суду та особам, які беруть участь у справі та можуть бути приєднанні до справи ухвалою суду (ст. 181 ЦПК).
Допит малолітніх та неповнолітніх свідків має істотні особливості, які визначаються віковим рівнем, їх розумовим розвитком та психологічним станом, який викликається процесуальною формою судового засідання. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Ці особи мають можливість з дозволу суду задавати свідкові запитання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. У виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання. Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після закінчення його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання(ст. 182 ЦПК).
Крім обов’язку дати показання, свідок наділений певними процесуальними правами. Свідок може давати показання рідною мовою, користуватися послугами перекладача (ст. 7 ЦПК). За ним зберігається його середній заробіток за місцем роботи. Свідкам, які не є робітниками або службовцями за відрив їх від роботи чи звичайних занять виплачується винагорода у встановленому розмірі. Свідкові у встановлених розмірах оплачується також вартість переїзду, добові та витрати по найму житла (ст. 86 ЦПК).
Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. (ст. 64 ЦПК). Письмові докази підтверджують факти змістовим наповненням.
В науці письмові докази класифікують за певними критеріями. Залежно від суб’єктів, які склали письмові докази, письмові докази діляться на офіційні і неофіційні. Офіційними є документи, акти, службове листування, яке виходить від державних і громадських органів, неофіційні письмові докази походять від громадян. Таке розмежування зумовлює неоднаковий порядок їх дослідження. Дослідження офіційних документів потребує вияснення наявності повноважень органів і службових осіб, які склали документ, дотримання передбаченого законом порядку складання документів і перевірки істинності викладених в документах відомостей. Дослідження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, які містяться в документі, або виявлення суб’єкта. Неофіційні документи мають велике доказове значення для правильного вирішення спору тому, що вони можуть містити позасудове визнання певних фактів.
За формою письмові докази поділяються на прості та нотаріально посвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільно-правових угодах. За засобом і характером формування, вони поділяються на оригінали і копії. Оригіналами є перші примірники. Такий документ має більшу вірогідність, тому що відомості про факт закріплені у ньому безпосередньо особою, яка склала даний документ. При вирішенні справи повинні бути використані в першу чергу письмові документі в оригіналі. Якщо подана копія, суд може витребувати оригінал.
Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі (ст.ст. 60, 131 ЦПК), а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій і громадян (ст. 137 ЦПК) в оригіналі і копіях. при поданні копій письмових доказів суд може за необхідності вимагати подання оригіналу (ст. 138 ЦПК). Якщо подання письмових доказів до суду утруднено в зв’язку з їх численністю або тим, що тільки частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці (ст. 140 ЦПК), про що складається протокол.
Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особами, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам. (ст. 185 ЦПК).
Законом встановлені особливості дослідження письмових доказів, які містять конфіденційну інформацію. Ця таємниця охороняється законом (ст. 56 Конституції України). Тому відповідно до ст.ст. 303, 306 та ст. 186 ЦПК оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, які є власниками цих особистих паперів чи їх правонаступники, осіб, між якими відбувалась кореспонденція. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ст.185 ЦПК).
Для залучення судом належних до справи письмових доказів, особа, яка заявляє клопотання про їх витребування від інших осіб, повинна зазначити у заяві: який письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що письмовий доказ має інша особа, і обставини, які може підтвердити цей доказ (п. 2 ст. 137 ЦПК).
Письмові докази або протокол їх огляду, складені в порядку, передбаченому ст.ст. 132, 133, 140 ЦПК, оголошуються в судовому засіданні та пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколів (ст. 186 ЦПК).
Суд може повернути оригінали письмових доказів до набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК).
Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. До речових доказів законом також віднесено магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. (ст. 65 ЦПК).
Речові докази в судовій практиці в цивільних справах використовуються обмежено і в основному виступають як предмети спору. Вони виступають доказами у справах, в яких оспорюється якість їх виготовлення за договором підряду, у справах про відшкодування завданої шкоди псуванням майна тощо. На відміну від письмових речові докази суворо індивідуальні, незамінні.
Витребування речових доказів і вирішення питання про відповідальність за їх неподання провадиться у порядку, встановленому ст.ст. 137, 93 ЦПК. Вони можуть бути оглянуті також за їх місцем знаходження, за умови, якщо не можна доставити в суд.. Зберігаються речові докази в справі або за окремим описом в камері схову речових доказів. Речі, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження; вони повинні бути докладно описані і опечатані, а разі потреби – проводиться відео- та фотозйомка. Суд вживає заходів до зберігання речей у незмінному стані. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням, складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді (ст. 140 ЦПК). Передбачений порядок не застосовується, якщо речовими доказами виступають продукти або інші речі, що швидко псуються. Вони негайно оглядаються судом з повідомленням про призначення огляду осіб, які беруть участь у справі (неявка цих осіб не перешкоджає подальшому їх огляду). Після огляду повертаються особам, вид яких вони були одержані, або передаються підприємствам, організаціям, що можуть використати їх за призначенням. Такі підприємства, організації згодом повертають володільцеві предмети того ж роду і якості або їх вартість на час повернення. Факт передачі речей і прийняття їх до реалізації має бути зафіксований в письмовому документі, який зберігається в справі.
Досліджуються речові докази в судовому засіданні шляхом особистого огляду судом, а також пред’явлення для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках – також експертам і свідкам. Залучення свідків до участі в огляді речових доказів викликається необхідністю встановлення належності їх до справи і достовірності обставин, що ними підтверджуються. Але, якщо для встановлення змісту речового доказу необхідні спеціальні знання (неякісне виготовлення, псування тощо), суд може залучити до їх огляду експерта, спеціаліста. Особи, яким пред’явлені для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з оглядом. Ці заяви заносяться до журналу судового засідання (ст. 187 ЦПК). Огляд речових доказів, які не можуть бути доставлені до суду, провадиться за місцем їх знаходження судом, що розглядає справу (ст. 140 ЦПК), або іншим судом у порядку виконання доручення по збиранню доказів (ст. 132 ЦПК). Про проведення огляду повідомляються особи, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках – свідки, експерти, спеціалісти. Про наслідки проведення огляду на місці і про зміст процесуальних дій, що виконувалися, складається протокол, який підписується всіма особами, які беруть участь в огляді та негайно надсилається до суду, що розглядає справу. До протоколу додаються разом з описом всі складені або завірені під час огляду плани, креслення, знімки тощо (ст. 200 ЦПК).
Порядок дослідження та відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису здійснюється відповідно до ст. 188 ЦПК. Під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються правила щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. У разі, якщо виникне потреба відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині. З метою з’ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв’язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.
Висновок експерта. Відповідно до ст. 66 ЦПК під висновком експерта слід розуміти докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.
Експертиза здійснюється у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил. Це спосіб дослідження, виявлення і пізнання фактичних обставин, тобто науковий, дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, наявність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів. Підставою для проведення є необхідність застосування спеціальних знань у галузі науки, техніки чи ремесла. Під спеціальними знаннями, необхідними для призначення експертизи в цивільному процесі, вважаються такі, що знаходяться за межами правових знань, загальновідомих уявлень, які випливають з досвіду людей, тобто тих, якими володіє вузьке коло фахівців. На вирішення експертизи не повинні ставитись питання права.
Необхідність проведення експертизи визначається виходячи з матеріалів конкретної справи, однак у ряді випадків законом встановлено обов’язок суду призначити експертизу. Так, відповідно до ст. 145 ЦПК експертиза повинна бути призначена, якщо заявлено відповідне клопотання обома сторонами, або хоча б однією у разі встановлення характеру та ступеня ушкодження здоров’я, психічного стану особи, віку особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України “Про судову експертизу” і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. Тобто, експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань (ст. 55 ЦПК).
Для забезпечення об’єктивності функції експерта експертизу не можуть виконувати особа, якщо існують підстави для її відводу, а також якщо:
1) вона перебувала або перебуває у службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;
2) з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань (ст. 22 ЦПК).
Особу, яку призначено експертом, зобов’язана з’явитися на виклик суду і дати правдивий письмовий висновок щодо поставлених на її розгляд питань. Для цього експерт має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у її розгляді судом, просити суд про надання йому додатковий матеріалів.
Експерт має право: знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження; заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків; викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання; бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження; задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; користуватися іншими правами, встановленими Законом України “Про судову експертизу”(п. 10 ст. 53 ЦПК).
Також має можливість відмовитися від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідний знань, або без залучення інших експертів (п. 6 ст. 53 ЦПК).
Експерт, який злісно ухиляється від явки до суду, або відмовляється без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, або дасть завідомо неправдивий висновок, несе відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК.
Експертизу може бути призначено за заявою осіб, які беруть участь у справі. Проведення експертизи може бути доручено фахівцям відповідних установ, іншим фахівцям, будь-якій особі, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку. Експертами може бути призначено кілька осіб у разі проведення комісійної чи комплексної експертизи. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності (ст. 148 ЦПК). Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку або декілька в залежності наявності чи відсутності розбіжностей між експертами (ст. 149 ЦПК).
Призначення експертизи можливе в стадіях підготовки справи до розгляду і під час її розгляду у судовому засіданні. Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім’я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи об’єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів (об’єкти експертного дослідження, предмети, документи, зразки для порівняльного дослідження і документи, що стосуються предмета експертизи, а також інші матеріали, які мають значення для її проведення., що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків (ст. 143 ЦПК).
При призначенні експертизи і визначенні кола питань, які необхідно поставити перед експертами, суддя або суд повинен з цього приводу врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При визначенні об’єктів та матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, суд у необхідних випадках вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків. У випадку ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Ст. 146 ЦПК встановлено можливість застосування заходів процесуального примусу до відповідача у разі його ухилення від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства. Ним є примусовий привід на проведення такої експертизи.
Суд може заслухати експерта щодо формулювання питання, яке потребує з’ясування, проінструктувати його про доручене завдання і за його клопотанням дати відповідні роз’яснення щодо сформульованих питань. Про вчинення цих дій повідомляються особи, які беруть участь у справі і які мають право брати участь у їх вчиненні (ст. 144 ЦПК).
Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв’язку з характером досліджень або якщо об’єкт досліджень неможливо доставити до суду. Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право за заявою які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.
У висновку також зазначається обов’язково попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
Письмовий висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Усне пояснення заноситься до протоколу судового засідання, прочитується експертові і підписується ним. Для роз’яснення і доповнення висновку експерта йому можуть бути поставлені запитання. Першою ставить питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник. Суд має право з’ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Викладені письмово і підписані експертом роз’яснення і доповнення висновку приєднуються до справи. (ст. 189 ЦПК).
Висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється за загальними правилами, за якими ніякий доказ не має наперед встановленої сили. Суд може не погодитися з висновком експерта і без призначення повторної експертизи вирішити справу на підставі інших доказів. Але незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі (ст. 60 ЦПК).
У необхідних випадках може проводитись додаткова чи повторна експертиза. Додаткова експертиза призначається у випадку, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним. Повторна експертиза призначається якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.
Законодавством передбачена у цивільному процесі участь спеціаліста як особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.
Спеціаліст зобов’язаний з’явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз’яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу (ст. 54 ЦПК). Спеціалісту можуть бути поставлені питання по суті наданих усних консультацій чи письмових роз’яснень.

Варіант 3

1. Процесуальний строк — це період часу, визначений для вчинення процесуальних дій учасниками процесу або іншими особами за вказівкою закону або за приписом суду, якщо він не встановлений законом

Види:

1) залежно від місця і ролі в механізмі цивільно-процесуального регулювання:

– нормативно-правові (строк для повернення справи до суду першої інстанції після закінчення апеляційного провадження)

– казуальні, або індивідуально визначені (строк для усунення недоліків заяви про перегляд судового рішення ВСУ

– фактичні;

2) за сферою правового регулювання:

– строки в позовному провадженні (строк розгляду заяви про забезпечення позову

– строки в наказному провадженні (строк подання боржником заяви про скасування судового наказу

– строки в окремому провадженні строк розгляду справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю,

3) за характером діяльності, що регламентується цивільними процесуальними строками:

– строки, які регулюють часову тривалість прийняття рішень строк вирішення суддею-доповідачем питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом

– строки, які регулюють часову тривалість вчинення процесуальних

дій строк для подання заяви про приєднання до касаційної скарги

4) за формою вираження диспозиції норми права, в якій встановлені цивільні процесуальні строки:

– уповноважуючі строк для подання заяви про перегляд судових рішень ВСУ

– зобов’язуючі строк для письмового повідомлення судом заінтересованої особи про надходження клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню

5) за функціональним призначенням:

– строки як гарантія швидкого і своєчасного цивільного судочинства строк розгляду апеляційної скарги

– строки як гарантія дотримання прав і законних інтересів учасників цивільного судочинства трок подання заяви про поворот виконання

6) за способом (встановлення): строки, встановлені законом, та строки, встановлені судом.

7) залежно від суб’єкта, якому адресовані конкретні процесуальні строки:

– процесуальні строки для вчинення дій суддею (судом) строк для вирішення питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті

– процесуальні строки для вчинення дій учасниками процесу строк для подання позовної заяви у разі звернення із заявою про забезпечення позову до подання позову

– процесуальні строки для вчинення дій іншими особами,

8) за характером вчинюваних процесуальних дій:

– строки відкриття провадження строк для вирішення суддею питання про відкриття наказного провадження або відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу

– строки розгляду справи по суті строк розгляду справ про поновлення на роботі, стягнення аліментів

– строки перегляду судових актів строки розгляду касаційної скарги на рішення і ухвали суду

– строки у виконавчому провадженні (строк розгляду судом подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень

9) за ступенем чіткості визначення строків:

– абсолютно визначені (мають чітку визначеність3, 5, 7, 10

– відносно визначені (мають відносну визначеність

– невизначені (не мають жодних вказівок на певну визначеність так званий розумний строк

10) за способом обчислення:

– строки, що обчислюються роками, місяцями, днями і годинами;

– строки, визначені подією, яка повинна неминуче настати

11) залежно від тривалості: (э в зошиті)

– негайно:• видача копії повного рішення суду особам, які брали участь у справі,

– не пізніше наступного дня від вчинення певної процесуальної дії:оформлення протоколу вчинення окремої процесуальної дії

– 24 години:• направлення психіатричним закладом, в якому перебуває особа, до суду заяви про її госпіталізацію у примусовому порядку, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів

• розгляд судом заяви про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку шляхом госпіталізації особи до психіатричного закладу

– 2 дні:• розгляд судом заяви про забезпечення позову, що подана до подання позовної заяви

• надіслання судового рішення особам, які брали участь у справі, алене були присутні у судовому засіданні

– 3 дні:• вирішення суддею питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі

• вручення судової повістки про виклик особі, яка викликається до суду • видача судового наказу по суті заявлених вимог у разі прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження • направлення копії заочного рішення відповідачам, які не з’явилися в судове засідання

– 5 днів:• розгляд судом заяви про забезпечення доказів • складання повного рішення у складній справі • подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції • розгляд судом справи про розкриття банком інформації, яка містить

банківську таємницю

– 7 днів: • призначення справи до розгляду у суді першої інстанції • повернення після закінчення апеляційного провадження справи до суду першої інстанції, який її розглядав

– 10 днів: • призначення і проведення попереднього судового засідання • розгляд судом заяви боржника про скасування судового наказу • розгляд судом заяви про роз’яснення рішення суду • подання до суду заяви про перегляд заочного рішення

• розгляд судом заяви про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку шляхом надання амбулаторної психіатричної допомоги,її продовження та продовження госпіталізації • подання апеляційної скарги на рішення суду

– 15 днів: розгляд судом заяви про перегляд заочного рішення • розгляд касаційної скарги на ухвали, • підготовка суддею-доповідачем справи до розгляду ВСУ • розгляд судом заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду

– 20 днів:• подання касаційної скарги

– 1 місяць:• розгляд касаційної скарги на рішення • подання заяви про перегляд судового рішення ВСУ • розгляд справи ВСУ під час перегляду судового рішення • подання заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами

– 2 місяці: • пред’явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя

– 3 місяці:• призначення судом справи до розгляду, якщо держатель втраченого цінного папера на пред’явника або векселя не надасть заяви до суду просвої права на цінний папір або вексель • подання до суду заяви про скасування рішення третейського суду

– 1 рік: • подання заяви про перегляд судового рішення ВСУ в межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява

– 3 роки: • для пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні • подання заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду

2. Процес доказування, поняття доказів та засобів доказування(знаю)

Варіант 4

1.Поняття та види санкцій у цивільному процесі(в зошиті).

2. Поняття та характеристика засобів доказування.(знаю)

1. Поняття та види санкцій у цивільному процесі.

. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права
Нормами цивільного процесуального права є встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах загальними судами та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).
Норми цивільного процесуального права характеризуються такими ознаками:
1) встановлюються тільки державою. Санкціонованих норм в цивільному процесуальному законодавстві немає;
2) є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, для суду, учасників цивільного процесу — осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які не беруть участі у справі. Вони визначають обов'язкові правила розгляду і вирішення цивільних справ судом, його компетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язки учасників процесу та інших осіб, умови і процесуальну форму їх реалізації;
3) мають загальний характер, є правилами поведінки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і розраховані на типовий варіант поведінки — є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;
4) забезпечуються виконанням різними правовими засобами, в тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності; 5) спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства по захисту ' прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.,
Для правильного розуміння закріплених в нормі правил поведінки, розкриття їх особливостей, точного їх застосування і дотримання, вони класифікуються: за змістом, за сферою застосування, за методом впливу на поведінку правомочних осіб.
За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, сторін, третіх осіб, інших учасників процесу. Такими будуть норми статей 99, 103, 107, 108, 140, 143 ЦПК та ін. Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають визначення цивільних процесуальних понять: ст. 27 ЦПК — доказів, ст. 84 ЦПК — процесуальних строків, статті 100,101 ЦПК — процесуальної правоздатності і дієздатності. В дефінітивних нормах визначаються також загальні правила поведінки, що не стосуються конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, але поведінка яких має відповідати таким правилам. Так, відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦПК письмові докази, що їх вимагає суд або суддя від підприємств, установ, організацій, а також від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду. Або ст. 6 ЦПК встановлюється, що правосуддя в цивільних справах здійснюється тільки судом і на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Дефінітивними будуть норми статей 9, 14, 32, 46, 52, 84 та ін. ЦПК.
За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виключні. Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу. Вони вміщені в ЦПК в основному у «Розділі 1. Загальні положення» і встановлені щодо основних засад цивільного судочинства, складу суду і його відводу (статті 1-23); підвідомчості цивільних справ, доказів (статті 24-62); судових витрат, судових штрафів (статті 63-83); процесуальних строків, судових викликів і повідомлень (статті 90—97). До них відносяться норми, що визначають правила підготовки цивільних справ до судового розгляду, передбачені ст. 143 ЦПК. Вони діють з урахуванням особливостей при підготовці справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження. Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин лише в певній стадії розвитку цивільного судочинства — в стадії розгляду справи по суті чи в стадії касаційного оскарження та ін. або при розгляді певної категорії справ — визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною. Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм, та встановлюють з них виключення (чч. 2, 3 ст. 152 ЦПК та ін.). Так, ст. 129 ЦПК надає право сторонам встановлювати договірну територіальну підсудність, крім позовів про право на будівлі, виключення майна з опису, порядок користування земельними ділянками та ін., для яких встановлені правила виключної підсудності. Стаття 109 ЦПК регулює особливості участі в цивільному процесі третіх осіб без самостійних вимог у справах, що виникають із трудових правовідносин. А ч. 2 ст. 152 ЦПК регулює особливості застосування способів забезпечення позову.
За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів норми цивільного процесуального права можна класифікувати на імперативні і диспозитивні. Імперативні встановлюють обов'язки (статті 95, 217 ЦПК), заборонення (статті 135,142 ЦПК), примушування (статті 44,48, 53 та ін. ЦПК). Диспозитивні встановлюють права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, визначених такими нормами (статті 99, 103, 107, 108 та ін. ЦПК)

2.

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників. Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи (ст. 62 ЦПК).

Загалом, згідно із ст. 27 ЦПК зазначені, особи мають право давати суду усні та письмові пояснення, що дозволяє отримати найбільш повні й точні відомості про обставини справи. Однак, оскільки вони є суб'єктами спірних правовідносин, що розглядаються судом, їх пояснення не завжди мають об'єктивний характер. Тому при вирішенні спору щодо наявності чи відсутності певних обставин засобом доказування мають вважатися тільки пояснення названих осіб, які вони дали (письмово чи усно) під час їх допиту як свідків.

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників можуть бути двох видів: твердження та визнання. Твердження - це відомості, які підтверджують обставини, якими сторона обґрунтовує свої вимоги, чи спростовують обставини, якими інша сторона обґрунтовує свої заперечення. Визнання - це відомості, що підтверджують обставини, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги (заперечення).

ЦПК розрізняє визнання позову (ст. 174 ЦПК) і визнання факту (ч. 1 ст. 61 ЦПК). Визнання позову - це згода відповідача з пред'явленою до нього матеріально-правовою вимогою позивача. У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і таким що не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування й дослідження інших обставин справи.

Визнання стороною (позивачем чи відповідачем) факту - це доказ наявності чи відсутності обставин, які мають значення для справи. Процесуальним наслідком визнаного у цивільному процесі однією зі сторін факту встановленим є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування.

Визнання стороною у цивільному процесі факту не є для суду обов'язковим. Він може не вважати визнаний факт встановленим або прийняти відмову сторони від визнання у попередньому судовому засіданні обставини, якщо буде встановлено, що визнання не відповідає дійсним обставинам справи, порушує чиї-небудь права й законні інтереси, зроблено під впливом обману, насилля, погрози, помилки або з метою приховання істини. У такому випадку сторона повинна продовжити доказову діяльність на підтвердження цього факту (ст. 178 ЦПК).

Пояснення сторін і третіх осіб підлягають перевірці та оцінці поряд з іншими доказами у справі, одержаними від інших осіб та іншими засобами доказування.

Показання свідка. Відповідно до ст. 63 ЦПК показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Для виконання функцій свідка необхідно, щоб особа буда здатна за своїм фізичним і психічним розвитком правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати про них правильні показання. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Як зазначалось, не підлягають допиту як свідки особи, перелічені у ст. 51 ЦПК. У випадках, встановлених ст. 52 ЦПК, особи мають право відмовитись від давання показань1.

Притягнення свідка до участі у процесі можливе за ініціативою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особи, які заявляють про виклик свідка, зазначають його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи та обставини, які він може підтвердити. Відповідна заява має бути подана до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті (ст. 136 ЦПК). Участь свідка у судовому засіданні і давання правдивих показань - його обов'язок (ч. 2 ст. 50 ЦПК), який забезпечується встановленою відповідальністю, - статті 384,385 КК, ч. 5 ст. 50 ЦПК.

Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із передбачених законом підстав від давання показань. Якщо перешкод для допиту свідка не виявлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань і приводить його до присяги.

Свідок дає показання у формі вільної оповіді, яка конкретизується і доповнюється, про все, що йому відомо у справі, а допущені неточності усуваються відповідями на запитання, які можуть ставитися йому судом, сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, а також у порядку повторного допиту (ч. 11 ст. 180 ЦПК). Не можуть бути використані як показання свідків їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (наприклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази. Разом з тим, суд вправі при повторному розгляді справи, після скасування раніше ухваленого рішення, оголосити й оцінити в сукупності з іншими доказами показання що мають значення для вирішення справи, свідків, допитаних у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь таких свідків у новому судовому засіданні на підставі наданих доказів не вбачається можливою (внаслідок хвороби, тривалого відрядження тощо), за винятком випадку, коли суд вищої інстанції у своїй ухвалі зазначив, що мало місце порушення норм процесуального закону при їх допиті1.

Відповідно до ст. 64 ЦП К письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У науці письмові докази класифікують за певними критеріями. Залежно від суб'єктів, які надали письмові докази, останні поділяють на офіційні та неофіційні. Офіційними є документи, акти, службове листування, яке виходить від державних і громадських органів, оформлені та завірені в установленому законом порядку (наприклад свідоцтво про реєстрацію шлюбу, накази щодо прийняття на роботу). Неофіційними письмовими доказами є документи, які виходять від громадян і мають неформалізований, приватний характер (листування особистого характеру).

За формою письмові докази поділяються на прості та нотаріально посвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування щодо цивільних правочинів.

Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі. Якщо особи мають складнощі в отриманні доказів, суд, за їх клопотанням, зобов'язаний витребувати такі докази. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. У разі подання копії письмового доказу суд має право вимагати подання оригіналу. Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це не перешкоджає розгляду справи. У будь-якому разі у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК).

Письмові докази або протоколи огляду доказів за їх місцезнаходженням (ст. 140 ЦПК) оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - експертам, спеціалістам і свідкам, які можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду, а також ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам.

Особа, яка подала письмовий документ, що викликає сумнів у учасників процесу щодо його достовірності або є фальшивим, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ч. 2 ст. 185 ЦПК).

Специфічні особливості має дослідження та оголошення змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції як доказів у цивільному процесі, оскільки їх таємниця охороняється законом (ст. 31 Конституції), вони можуть бути оголошені і досліджені у відкритому судовому засіданні лише за згодою осіб, визначених ЦК. До них згідно із статтями 303,306 ЦК відносяться: особа, яка направила зазначену кореспонденцію, адресат, інша фізична особа, якщо кореспонденція стосується її особистого життя, а у разі смерті фізичної особи, котра була власником таких документів, - лише за згодою її дітей, вдови (вдівця); якщо їх немає, - батьків, братів і сестер. В іншому випадку таке листування і телеграфні повідомлення оголошуються та досліджуються у закритому судовому засіданні (ст. 186 ЦПК).

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

Речові докази подаються, збираються та в необхідних випадках витребовуються судом у такому самому порядку, як і письмові докази, згідно із статтями 131, 132, 137 ЦПК. Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову суду. Якщо речові докази не можуть бути доставлені до суду, вони після того, як будуть докладно описані, опечатані, а в разі необхідності - сфотографовані, можуть зберігатися за їх місцезнаходженням, про що суд постановляє ухвалу. Суд вживає всіх необхідних заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані.

Речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред'явлені для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом, про що зазначається у журналі судового засідання.

Продукти та інші речові докази, що швидко псуються, негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі, однак їх неявка не перешкоджає огляду речових доказів. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис. Якщо речові докази не можна доставити в суд, вони оглядаються за їх місцезнаходженням, про що складається протокол, який підписується всіма особами, котрі беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписи тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 ЦПК до речових доказів також відносяться магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, які мають значення для справи. При відтворенні або дослідженні звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, застосовуються правила ст. 186 ЦПК щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Якщо речові докази є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, вони передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому КМУ.

Після набрання рішенням суду законної сили речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі (ст. 142 ЦПК).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені судом (ст. 66 ЦПК).

Суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, для з'ясування обставин, що мають значення для справи, яке потребує спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Експертиза не може бути призначена, якщо з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань або стосується правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (наприклад питання щодо недієздатності особи). Якщо питання, поставлені перед експертом, виходять за межі його спеціальних знань, він повинен заявити самовідвід (ст. 23 ЦПК).

У разі домовленості сторін про залучення експертами певних осіб суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. При цьому кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд провести експертизу у відповідній судово-експертній установі, доручити її конкретному експерту, заявляти відвід експерту з підстав, передбачених статтями 20,22 ЦПК, давати пояснення експерту, знайомитися з висновком експерта, просити суд призначити повторну, додаткову, комісійну або комплексну експертизу.

У тому разі, коли проведення експертизи доручено спеціалізованій експертній установі, її керівник має право доручити її проведення одному або кільком експертам, створювати комісії з експертів, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби замінювати виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.

Висновок експерта може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У випадку, коли висновок експертизи надано стороною як додаток до позовної заяви, тобто він зроблений експертною установою за клопотанням сторони чи її представника, цей висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, що підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо при цьому щодо поданого письмового висновку виникнуть сумніви, то виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення для справи має така експертиза, суд роз'яснює особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.

В ухвалі суду про призначення експертизи повинно бути зазначено: підстави та строк для її проведення; з яких питань потрібні висновки експертів; ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження; інші відомості, передбачені ст. 144 ЦПК.

У необхідних випадках, визначаючи об'єкти та матеріали, що підлягають направленню на експертизу, суд вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків. З огляду на особливі обставини справи суд може заслухати думку експерта щодо формулювання питань, які потребують з'ясування, проінструктувати його про доручене завдання і, за клопотанням експерта, дати відповідні роз'яснення щодо сформульованих питань. Про ці дії повідомляються особи, які беруть участь у справі, і вони мають право брати участь у їх вчиненні.

Законом передбачені випадки, коли експертиза призначається обов'язково. Зокрема, у разі коли клопотання про призначення експертизи заявлено обома сторонами, або за клопотанням хоча б однієї зі сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (ст. 145 ЦПК). У випадку ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнаній. У разі ж ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи (ст. 146 ЦПК). Застосування таких наслідків можливе лише після поста ловлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі.

Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду. Експертиза може проводитись одним чи декількома експертами. Експертиза, яка проводиться не менш як двома експертами з одного напряму знань, є комісійною. Експертиза, яка проводиться не менш як двома експертами з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань, є комплексною.

При проведенні комісійної експертизи кожен експерт самостійно здійснює дослідження, після чого вони спільно аналізують отримані результати. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. За наявності розбіжностей між експертами кожен експерт дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. При проведенні комплексної експертизи кожен експерт здійснює дослідження в межах своїх спеціальних знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок складають експерти, компетентні в