Quot;захворювання молочної залози

МАСТИТИ, ДИСГОРМОНАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ.

ДОБРОЯКІСНІ ТА ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ. ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ"

Анатомія і фізіологія молочної залози

І. Кожна молочна залоза складається з 15-20 часточок (кожна з них альвеолярно-трубчата залоза з молочним протоком, який відкривається на вершині смочка). Поверхнева фасція грудної клітини утворює капсулу залози.

Кровопостачання – внутрішньогрудна артерія. Латеральна грудна артерія, міжреброві артерії, вени парні, супроводжують одніменні артерії.

Лімфовідток – в лімфатичні вузли пахвинні, підлопаточні, підключичні, від внутрішніх квадрантів залози – в лімфатичні вузли переднього межистіння.

З 10-12 річного віку у дівчаток починають вироблюватись фолікуліностимулюючий і лютеінізуючий гормони передньої долі гіпофізу, що приводить до секреції естрогенів яєчниками, які в свою чергу стимулюють ріст і розвиток молочних залоз і статевих органів. З наступленням менструального циклу включається і прогесторон.

В кліматеричному періоді знижується кількість естрогенів, що веде до підвищення концентрації фолікулінотимулюючого гормону гіпофізу.

ІІ. Методи дослідження молочної залози:

- правила і прийоми самодослідження;

- скарги, анамнез, огляд, пальпація залоз (в вертикальному і горизонтальному положенні хворої);

- мамографія, дуктографія;

- термографія і сонографія;

- морфологічні дослідження (пункційна біопсія, секторальна резекція).

ІІІ. Вади розвитку молочних залоз

Амастія – природженя відсутність молочних залоз (лікування-пластичні операції в тому числі із застосуванням аломатеріалів).

Анізомастія – відставання в розвитку одної з молочних залоз. Лікування – пластичні операції.

Політелія – багатосмочновість по молочних лініях. Лікування – хірургічне.

Полімастія – багато залоз по молочних лініях. Лікування – хірругічне.

Додаткові молочні залози – найчастіше в пахвинних ділянках. Лікування – хірругічне.

Гіпомастія – недорозвиток молочних залоз. Лікування. – консервативне.

Гіпермастія – в пубертатному періоді (лікування консервативне “парлодел”) та після пологів (лікування – комбіноване “хірургічне втручання, призначення парлоделу”).

ІV. Неспецифічні запальні захворювання молочної залози

Мастіт.

Гострий мастіт:

- етіологія і патогенез (значення лактостазу і хронічних вогнищ запалення);

- патанатомія (серозний, інфільтрований, гнійний мастіт, панмастит). Локалізація гнійників в залозі; субареолярні, інтрамамарні, ретромамарні, інтраканаллікулярні);

- клініка і діагностика острих маститів (скарги на біль в залозі, підвищення температури тіла, ознаки запалення в області залози, флюктуація). Необзідність пункції для діагностики ретромамарного маститу);

- лікування гострого маститу. При серозних маститах-зціджування, антибактеріальна терапія, фізіотерапевтичні процедури.

 

Гнійні мастіти потребують хірургічного втручання під наркозом радіальні розгини і дренування, або при деяких умовах – видалення запального вогнища в межах здорової тканини з накладанням швів і з наступним діалізом.

Питання про годування дитини виріщується індивідуально – після бактеріологічного дослідження молока.

Хронічний мастіт

Може бути насідком гострого мастіта або первинно хронічним при маловірулентної інфекції.

Клінічно – маються нориці з незначинми гнійними виділеннями, пальпаторно в тканині молочної залози мається інфільтрат, малоболючий. Кінцевий діагноз ставиться на основі біопсії аби виключити злоякісне новоутворення. Лікування – хірургічне.

Хронічні специфічні захворювання молочних залоз

Туберкульоз. Форми туберкульозу молочних залоз: вузлова, виразкова, склеротична, норицева. Клініка і діагностика: втягнутий смочок, щільний інфільтрат, зморщена шкіра, збільшені лімфатичні вузли. Діагноз ставиться на основі анамнезу (туберкульоз легенів, лімфатичні вузли і т.д.), гістологічного дослідження пунктату або видаленого сектору молочної залози.

Лікування – хірургічне видалення інфільтрату і проведення специфічної протитуберкульозної терапії.

Сифіліс. Сифіліс молочної залози зустрічається рідко. Первинне ураження в ділянці смочка, ареоли (твердий шанкр), збільшення пахвинних лімфатичних вузлів. Вторинний сифіліс-папули і висип на шкірі. Тритичний розвиток гуми молочної залози з наступним утворенням виразки. Діагноз грунтується на клініці, реакції Вассермана, цітологічному дослідженні. Лікування – противосифілітичне.

Актиномікоз. Актиномікоз молочної залози зустрічається рідко, може бути первинним (збудник попадає через шкіру; по молочним протокам або вторинним – збудник попадає лімфогенним шляхом з уражених ребер, легенів, плеври). Клініка і діагностика: захворювання починається з появи на місці інвазії грибка маленьких вузликів і абсцесів, потім вузлики зливаються в щільні інфільтрати, котрі утворюють нориці. Діагноз підтверджується знаходженням друз променистого грибка в виділеннях нориць. Лікування – резекція ушкодженої частки молочної залози, актинолізати, антибіотики, імунотерапія.

Порушення лактації

Агалактія – повна відсутність молока після пологів, може бути внаслідок повної відсутності залозової тканини або порушення секреції пролактину гіпофізом.

Гіпогалактія – зустрічається в 10-15% годуючих жінок. Причини – функціональна недостатність молочних залоз, захворювання матері.

Галакторея – виділення молока поза фізіологічною лактацією. В основі лежить порушення функції гіпофізу, або зниження концентрації естрогенів.

Галактоцеле – кистозні утворення різної величини, заповнені молоком. Лікування – хірургічне.

ДИСГОРМОНАЛЬНІ ГІПЕРПЛАЗІЇ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Мастодинія – зміни в молочних залозах переваженням болючого синдрому, пов’язаного з менструальним циклом. Зустрічається у неродивших або малородивших жінок.

Мастопатія (хвороба Реклю).

Етіологія і патогенез. Порушення центральної нервової регуляції, функії гіпоталамо-гіпофізарної системи яєчників. Під впливом ендокринних порушень змінюється циклічність фізіологічних процесів в тканині молочної залози, що створює умови для розвитку дисгормональної гіперплазії.

Патанатомія. Розрізняють дифузну, вузлову, проліферативну форму мастопатії.

Клініка і діагностика: біль в молочних залозах, що з’являється в середині менструального циклу і перед менструацією. При пальпації – ділянки ущільнення з нерівною поверхнею, болючі. Після місячних біль незначна, вся молочна залоза рівномірно ущільнена, тяжиста.

Значення мамографії і пункційної біопсії.

Лікування. При вузловій мастопатії показана секторальна резекція з невідкладним гістологічним дослідженням.

При дифузній мастопатії лікування повинно бути направлене на регуляцію порушень функції ендокринних органів.

Гінекомастія – дисгормональне захворювання молочних залоз у чоловіків. Розвиток захворювання може спостерігатись при порушенні функції гіпофізу, кори надниркових залоз, цирозі печінки. Дифузна форма гінекомастії характерна для юнаків, вузлова – зустрічається у людей зрілого віку.

Лікування – призначення метілтестостерону і парлоделу. В випадкі неефективності гормонального лікування проводять видалення молочної залози з збереженням смочка.

ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ

Фіброаденома. Пухлина складається із проліферуючих епітеліальних елементів і сполучної тканини.

Клініка. Пухлина має округлу форму, чіткі контури, не болюча, при пальпації не зникає, коли хвора лежить (симптом Кенінга позитивний). На монографії видна тінь округлої форми з чіткими контурами.

Лікування – секторальна резекція молочної залози.

Аденома молочної залози зустрічається рідко, клінічно її важко відрізнити від фіброаденоми. Правильний діагноз можливий після гістологічного дослідження препаратів.

Папіломи утворюються в протоках молочних залоз. Клініка – спостерігаються виділення із смочков, іноді невеликій біль в залозах. Дуктографія дозволяє точно опреділити локалізацію папілом. Заключний діагноз ставиться після гістологічного дослідження препарату.

Лікування - хірургічне.

РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Актуальність проблеми. У жінок рак молочної залози знаходиться на другому місці після раку матки. На Україні рак молочної залози зустрічається в 44-48 випадках на 100 тис. жінок у віці 50-60 років. ризик захворіти в двічі більш у жінок, що не мають дітей. Частіше рак молочної залози спостерігається в віці 50-60 років.

Етіологія. Причинами розвитку раку молочної залози є декілька факторів: гормональний дисбаланс, недостатність репродуктивної і лактальної функції, зміна з боку нервової системи. Основним гормональним фактором є підвищення естрогенної активності, надмірний синтез статевих гормонів, що стимулює проліферацію епітелія молочних залоз з його атипією.

Патанатомія. Рак молочної залози розвивається в більшості випадків з молочних протоків. Рак із часточок спастерігається в 1-2% випадків. Розрізняють вузлові і дифузні форми рака молочних залоз. Гістологія: аденокарцинома, плоскоклітинний.

Клініка і діагностика:

1. Вузлова форма.

2. Дифузна форма:

- інфільтративно-набрякова форма;

- маститоподібний рак;

- бешихоподібний рак;

- панцирний рак;

- рак Педжета.

Труднощі при розпізнаванні раку молочної залози виникають в початкових стадіях. Ранній діагноз можливий тільки при диспансерному обстеженні жінок старше 35 років. велике значенна має самообстеження, а також мамографія.

Міжнародна класифікація раку молочної залози (система TNM):

Т₁ – пухлина в діаметрі до 2 см;

Т₂ – Т₂ – пухлина в діаметрі від 2 до 5 см;

Т₃ – пухлина в діаметрі від 5 до 10 см;

Т₄ – пухлина в діаметрі більше 10 см.

N₀ – пахвинні лімфатичні вузли на стороні ураження не пальпуються;

N₁ – пальпуються пахвинні лімфатичні вузли;

N₂ – пахвинні лімфовузливеликі, малорухомі;

N₃ – лімфатичні вузли пальпуються над і під ключицею.

М₀ – ознак віддалених метастазів нема;

М₁ – є віддаленні метастази.

Класифікація по стадіям:

1. Т₁ – 2N₀М₀;

2. Т₁ – 2N₁М₀;

3. Т₁ – 2N₂М₀;

4. Т₁ – 2-3N₂М₁.

Лікування раку молочної залози. Вибір методу лікування залежить від стадії процесу, морфологічної будови пухлини, віку хворої, супутних захворювань. Методи лікування – хірургічний і комбінований (поєднання операції з променевою терапією або з хіміо- і гормонотерапією).

В І і ІІ стадіях показана радилькальна мастектомія (по Холстеду або Пейті), в ІІІ стадії проводиться комплексне лікування: променева терапія, радикальна мастектомія, хіміо- і гормонотерапія. На стадії ІV в деяких випадках виконується операція Мадена (ампутація молочної залози) на фоні променевої та хіміотерапії.

Прогноз – залежить від стадії процесу, 5-літня виживаємість при І-ІІ стадіях 33-84%, ІІІ – 35-40%.

"ЗАХВОРЮВАННЯ СТРАВОХОДУ. ДИВЕРТИКУЛИ СТРАВОХОДУ. ЕЗОФАГІТИ. ПОШКОДЖЕННЯ, СТОРОННІ ТІЛА СТРАВОХОДУ. КАРДІОСПАЗМ. РУБЦЕВІ ЗВУЖЕННЯ СТРАВОХОДУ."

Дивертикули стравоходу.

Визначення. Дивертикули стравоходу — це мішкоподібні, тотожні з ним за структурою випинання стінки, в яких можуть затримуватись слиз та залишки їжі.

Етіологія та патогенез дивертикулів стравоходу. Провідним патогенетичним моментом у виникненні дивертикулів стравоходу є підвищення внутрішньо стравохідного тиску над м’язовими сфінктерами, що поступово призводить до випинання в слабких ділянках стінки стравоходу. Такий механізм утворення характерний для юкстрасфінктерних (пульсійних) дивертикулів. Несфінктерні (фракційні) дивертикули формуються внаслідок параезофагальних запальних і склеротичних процесів, які зв’язують стравохід з іншими органами, частіше з правим бронхом. Під час їх рухів внаслідок тракції й утворюються дивертикули стравоходу.

Ценкерівські дивертикули в задавнених випадках можуть досягати значних розмірів. У своєму розвитку вони проходять три стадії:

1. Випинання слизової оболонки;

2. Формування кулеподібного мішка;

3. Збільшення розмірів дивертикула з подальшим опусканням у середостіння.

Патоморфологія. Обмежене сліпе випинання стінки стравоходу буває поодиноким і множинним, перснеподібним, циліндричної форми, овальної або мішкоподібної форм. М’язова оболонка атрофується, що ускладнює диференціацію між справжніми та несправжніми дивертикулами. Останні зустрічаються при запальних процесах. У таких випадках виявляються параезофагальні рубці як наслідок позаглоткових абсцесів, медіастиніту, специфічного та неспецифічного запалення біфуркацій них лімфатичних вузлів (фракційні дивертикули).

Мала ширина вхідного отвору, наприклад, у кулеподібних дивертикулах, сприяє застою вмісту з подальшим виникненням запалення (дивертикуліт ерозивний, катаральний, гангренозний,гнійний.

Класифікація.

I. За походженням:

1. Вроджені;

2. Набуті;

II. За кількістю:

1. Поодинокі;

2. Множинні;

III. За гістологічною будовою:

1. Справжні (мають усі шари стравоходу);

2. Не справжні (відсутні мязові шари стравоходу;

IV. За локалізацією:

1. Глотково-стравохідні (Ценкера);

2. Біфуркаційні;

3. Наддіафрагмальні;

V. За клінічним перебігом:

1. Ускладнені;

2. Неускладнені.