Охорона праці та техніка безпеки

В розділі вказуються вимоги по створенню безпечних умов праці на тваринницьких: фермах і комплексах при експлуатації машин і електроустановок, а також правила пожежної безпеки, міроприємтсва по охороні навколишнього середовища, вимоги по забезпеченню обслуговуючого персоналу захисним одягом і окулярами.

 

ГРАФІЧНА ЧАСТИНА ПРОЕКТУ

ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ

Графічна частина курсового проекту складається з 3-4 листів креслень формату А1. Кількість листів обумовлюється завданням і керівником.

1.4.1. На першому листі студент виконує генеральний план ферми чи комплексу. Як варіант може бути план виробничих будівель із засобами механізації.

1.4.2. На другому листі студенти виконують в двох чи трьох проекціях в масштабі загальний вид спроектованої машини, приводять специфікацію всіх вузлів.

1.4.3. На третьому листі викреслюється в двох чи трьох проекціях вузол проектуємої машини, агрегата або установки. Складається специфікація, в яку зносяться всі деталі даного вузла.

1.4.4. На четвертому листі виконуються робочі креслення 6-8 деталей основного вузла, що зображений на листі №3. В число цих деталей повинно входити декілька відлитих і декілька оброблених на станку. Стандартні деталі не викреслюються.

Креслення кожної деталі виконується окремо, для чого лист розбивається на форматки. На кресленнях всіх деталей необхідно проставити розміри, допуски або посадки, чистоту обробки поверхні, матеріал деталі, термічну обробку з зазначенням твердості.

Оформлення креслень виконується у відповідності з діючими стандартами та ЕСКД. Графічна частина виконується на листах формату А1 олівцем. Специфікацію представляють на окремих форматах. Будівельні креслення повинні відповідати вимогам стандартизації і спеціальним стандартам по будівельним кресленням.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ СТУДЕНТА

ПО КУРСОВОМУ ПРОЕКТУВАННЮ

Курсовий проект виконується до екзаменаційної сесії. Завершальною стадією є захист курсового проекту на кафедрі. При захисті студент робить доповідь на протязі 10 хв., потім відповідає на запитання викладачів.

Комісія по прийому курсових проектів враховує якість виконання розрахунково-пояснювальної записки і графічної частини, результати захисту і відповідей на питання, після чого виставляється оцінка.

 

2. ОРІЄНТОВНА МЕТОДИКА

ПРОЕКТУВАННЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПЛАНУ ФЕРМИ.

Генеральний план ферми - це просторове розміщення в проекті всіх будівель та споруд виробничого та обслуговуючого призначення, об’єднаних технологічними процесами і спільними транспортними, енергетичними і санітарно-технічними засобами, пов’язаних з рельєфом місцевості, сторонами світу, напрямком пануючих вітрів і з’єднаних в єдине ціле для ефективного використання проектованої ферми чи комплексу.

В основу проектування генерального плану ферми повинна бути покладена прийнята схема технології виробництва таким чином, щоб взаємне розміщення будівель і споруд, транспортних магістралей, комунікацій інженерних ланок і загальна організація території максимально відповідали вимогам технологічних процесів і забезпечували поточність виробництва.

Ділянку під ферму бажано вибирати з супіщаним або слабоглинистим грунтом, який має властивість легко просихати і не затримувати надмірну кількість вологи. Рівень ґрунтових вод повинен бути не менше 2м. Уклін ділянки бажано мати на південь і не більше 10°. Ділянка повинна розміщуватись з підвітреної сторони відносно житлового сектора на віддалі не менше 200м для ферм ВРХ, 150м - для вівцеферм та 500м - для свиноферм.

Групи споруд в залежності від уклону місцевості і напрямку пануючих вітрів розміщують в наступному порядку: господарсько-допоміжні та складські будівлі і споруди розміщують на відносно підвищеній частині ділянки, але нижче житлового сектора і вище тваринницьких будівель, а відносно пануючих вітрів - з навітреної сторони до них і з підвітреної сторони відносно житлового сектора. Тваринницькі будівлі в свою чергу розміщують на відносно пониженій частині ділянки, нижче господарсько-допоміжної і складської групи і з підвітреної сторони до них, по рельєфу місцевості вище, і з навітреної сторони по відношенню до гноєсховища. Ветеринарні будівлі розмішують з підвітреної сторони по відношенню до ферми, а по схилу місцевості нижче, зі стоком поверхневих вод в протилежному напрямку від житлового сектору і ферми.

Всі тваринницькі будівлі доцільно розмішувати довгими паралельними осями в ряд, щоб їх торці були розташовані в одну лінію. При цьому довгу вісь їх потрібно розташовувати вздовж горизонталей чи під кутом до них так, щоб різниця в відмітках поверхні землі біля торців будівлі не перевищувала 1м.

Для достатнього і рівномірного природнього освітлення внутрішньої площі на протязі дня та прогрівання приміщення, тваринницькі будівлі в нашій зоні необхідно розміщувати /орієнтувати/ довшою віссю з півночі на південь.

Але в залежності від рельєфу місцевості, напрямку пануючих вітрів допускається відхилення від прийнятої орієнтації на 30° в ту чи іншу сторону.

Для захисту від різкого охолодження тваринницькі приміщення необхідно розташувати по відношенню до напрямку пануючих в зимовий час вітрів одним з кутів або торцевою частиною, а постійні входи в приміщення повинні находитись з підвітряної сторони.

Вся територія ферми /комплексу/ ділиться на окремі зони: виробничу, адміністративну та ветеринарно-санітарну, а виробнича на два сектори: репродуктивний та відгодівельний. Місце накопичення та переробки гною виділяють в окрему зону за межами ферми /комплексу/. Вигульні площадки розташовують з південної сторони будівель з нормою площі на голову ВРХ - 15м, якщо площадка не має твердого покриття, і 8м - при наявності твердого покриття. Для телят норма площі для вигульних площадок - 5м на одну голову.

Проектування генплану проводиться в такій послідовності:

- визначають склад поголів’я та чисельність кожної вікової групи;

- користуючись нормативами площі на 1 тварину визначають площу ділянки;

- знаходять кількість тваринницьких приміщень, виходячи з кількості поголів’я та місткості приміщень;

- визначають кількість і розміри кормосховищ, а також площу гноєсховища.

Склад тварин по групам визначають, виходячи із заданої загальної кількості поголів’я. Структура стада - це співвідношення окремих статевовікових груп в стаді на певну дату.

Приблизна структура стада для МТФ подана в табл.1 і передбачає, що щорічна заміна маточного поголів’я складає 15 %.

Для приміських господарств, які спеціалізуються на виробництві молока, найбільш доцільно використовувати І, П і III варіанти, а для господарств молочно–м’ясного і м’ясо-молочного напрямку - ІV і V варіанти, VІ варіант рекомендується для господарств м’ясного напрямку, розташованих в глибині району.

Структура поголів^’я свиней в залежності від прийнятої спеціалізації приведена в табл.2 і 3.

В господарствах І групи свиноводство є основною галуззю тваринництва з закінченим циклом виробництва, круглорічними опоросами та реалізацією 50 % поросят в 2-місячному віці. Господарства Ш групи - репродукторні, свинарство є однією із основних галузей, з реалізацією молодняка в 4-місячному віці в відгодівельні господарства.

Господарства по вирощуванню птиці призначені для отримання яєць та м’яса птиці. Розрізняють птахоферми яєчного напрямку, де кури-несучки складають 100%, і ферми з батьківським стадом. Оптимальним коефіцієнтом обороту стада є І, тобто на 1000 середньорічних курей-несучок надходить в рік 1000 ремонтних молодок.

Розмір ділянки / F, м²/визначають, виходячи з нори площі, яка відводиться на одну тварину і кількості тварин

, /2.1/

де m- кількість голів на фермі;

f - норма площі на одну голову, м².

Норми площ залежать від розміру і напрямку ферм. Для ВРХ та свиней вони наведені у табл.І, 2 і 3.

Для ВРХ на відгодівлі - 50 м², для вівцеферм - 20 м², а для птахоферм 10 м² на одну голову.

Характеристики основних приміщень і будівель для худоби, а також протипожежні і санітарні розриви між будівлями наведені у табл.4, 5, 6.

Території ферми слід надавати форму квадрату або прямокутника з співвідношенням ширини і довжини не більш як 1:1,5.

Кількість необхідних тваринницьких будівель / n/ для розміщення різних видів поголів’я визначається з виразу:

n = т/М, /2.2/

де m - кількість тварин одного виду, згідно структури поголів’я /табл..1.2.3./

М – місткість тваринницьких ферм приміщень, згідно існуючих типових проектів /табл..4.5.6/. Доїльні, молочні, або доїльно-молочні відділення можуть розмішуватись як в блоці з корівниками або між ними, так і в окремих приміщеннях. Для визначення площі доїльно-молочного відділення потрібно спочатку вибрати тип доїльної установки / по її пропускній здатності / та розрахувати потрібну їх кількість /n/, а потім підібрати відповідний типовий проект доїльно-молочного блоку,

, /2.3/

де М –кількість корів,

Q_пр- пропускна здатність установки,

Т –час доїння всіх корів, год.

Студенти, які не проектують лінії приготування кормів, вибирають розміри кормоцеху відповідно чисельності поголів’я по /табл.І5, 16, 17/.

Кількість та розміри сховищ кормів визначають, виходячи з наявного поголів’я тварин та птиці, кормових раціонів та тривалості їх стійлового періоду.

Річний запас /G_річ, т/ силосу, сінажу, коренебульбоплодів, грубих кормів визначається по формулі:

, T/2.4/

де g- добова норма кожного виду корму на одну голову, кг /табл. 19, 20/;

К - коефіцієнт, що враховує втрати кормів при зберіганні. Для силосу і сінажу К = 1,1; для концкормів К = 1,0; для коренебульбоплодів K = 1,03.

Запас концентрованих кормів /G_k,т/ на фермі повинен складати 16% річної кількості, тоді:

, /2.5/

де g_k- добова норма концкормів на одну голову, кг /табл. 19,20/. Об"ем сховища /V.м³/ для річного запасу кормів визначається по формулі:

, /2.6/

де G_річ - річний запас кормів, т;

де - об’ємна маса, т/м³./табл.2І/.

Кількість сховищ / n / визначається виходячи з їх об’ємів:

, /2.7/

де V_cx- об’єм прийнятого сховища, м³ /табл. 3.10; 3.11.[7]/,

де - коефіцієнт використання місткості / табл.3.10 [7]/.

Ширину траншеї для зберігання силосу, сінажу, коренебульбоплодів можна брати рівну 12-14 м, глибину –3м, найбільшу довжину - 80м. Ширину скирди для зберігання грубих кормів можна брати рівну 6-8 м, висоту 6-7 м, довжину 60м.

Площу гноєсховища / F м²/ розраховують по формулі:

, м² /2.8/

де m- кількість тварин на стійловому утриманні;

g_г - маса гною, що отримується на фермі від однієї тварини за добу, кг, приймається з табл.30.

D_зб- тривалість зберігання гною в гноєсховищі, діб /D_зб= 120 діб/;

h - висота укладки гною, м /h=І,5 - 2,0 м/;

- об’ємна маса гною, кг/ м³ / = 800-1070 кг/м³/.

Ширину гноєсховища / в, м/ можна брати рівною 12-25 м, тоді довжина / L, м/ рівна:

, /2.9/

Крім зазначених будівель на план ферми наносять водонапірну башту /R= 2,5 м/, автомобільні ваги /6 х 6 м/, трансформаторну підстанцію /3 х 3 м/, котельну /15 х 18 м/, гараж з навісом /16 х 21 м/. Головний в’їзд на територію ферми обладнується дезбар’єром.

Генеральний план проектують на листі ватману формату АІ /596 х 841/ в масштабі: 1:100; 1:200; 1:500 чи 1:1000 в залежності від загальної площі забудови. У верхньому правому куті листа зображують розу вітрів. Далі на генеральному плані креслять виробничі приміщення з врахуванням санітарних та протипожежних розривів /табл7,8/ Потім розташовують допоміжні і складські приміщення та гаражі На плані ферми зображуються дороги, під’їздні шляхи, зелені насадження.

В пояснювальній записці визначають коефіцієнт забудови /K₃/:

, /2.10/

де F₃ - площа, зайнята на комплексі або фермі під забудову, м² ;

- загальна площа ферми, м².

Крім того, визначають коефіцієнт використання ділянки /К_Д/ по формулі:

, /2.11/

де F_буд - площа, яку займають спорудження, площадки з твердим покриттям і дороги, м².