Тема 12: Основи банківського права розвинутих країн

План семінарського заняття

1. Суть банківського права розвинених країн.

2. Характеристика основних джерел банківського права розвинених країн.

3. Особливості функціонування банківських систем розвинених країн.

4. Фактори які впливають на побудову банківської системи в розвинених країнах.

Індивідуальна робота студента

1. Інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві.

Студентам слід звернути увагу на інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві, провести аналіз нормативного забезпечення банківської таємниці в розвинутих країнах світу.

Слід зазначити, що практично у всіх країнах відомості щодо рахунків та операцій по ним становлять банківську таємницю. Це означає, що такі відомості можна отримати, як правило, лише у випадку порушення кримінальної справи стосовно тієї чи іншої особи. Розгляд цивільної справи в багатьох країнах не передбачає обов'язку банку повідомляти суду будь-які відомості, за виключенням тих випадків, коли банк сам є стороною по справі. Така практика існує, наприклад, у Франції, Німеччині. Однак це обмеження не розповсюджується на рішення судів по цивільним та господарським справам. Якщо у відповідності з рішенням суду проводяться процедури санації або оздоровлення, або якщо застосовується інша форма оголошення боржника неплатоспроможним, то банки зобов'язані видати відповідні відомості. Це правило діє у Франції для проведення процедури оздоровлення у відповідності з Законом від 25 січня 1985 р. (ст. 19), а також у випадку накладення арешту на майно боржника у відповідності з Законом від 9 липня 1991 р. (ст. 47). Розголошення банківської таємниці переслідується у кримінальному порядку в багатьох іноземних державах. Загроза застосування кримінальної відповідальності забезпечує повагу до вимог закону про збереження банківської таємниці значно ефективніше, ніж проста цивільно-правова відповідальність.

У відповідності до ст. 378 Кримінального кодексу Франції лікарі, хірурги, інші медичні працівники, у тому числі фармацевти, акушерки, а також інші особи, що володіють різноманітною конфіденційною інформацією, яка їм була довірена в силу виконання ними постійно або тимчасово своїх професійних або функціональних обов'язків, і які розголосили ці відомості при відсутності ситуації, коли закон або обставини зобов'язували їх до цього, караються позбавленням волі на строк від одного до шести місяців і штрафом від 500 до 15000 євро. До інших осіб, які є спеціальними суб'єктами злочину, передбаченого ст. 378 Кримінального кодексу Франції, поряд зі співробітниками установ соціального забезпечення, присяжними засідателями, представниками влади та їх помічниками (головним чином, поліцейськими), співробітниками податкової адміністрації, поштовими службовцями, нотаріусами, адвокатами, священиками, судова практика відносить також банкірів.

В Німеччині обов'язок банку повідомити відповідні відомості співвідноситься з процесом примусового виконання рішень та процесом про неплатоспроможність і супроводжується обов'язком зробити заяву про третіх осіб (боржників). Серед інших органів, які можуть в Німеччині вимагати у банку передачі відомостей щодо рахунків, слід назвати ще податкові служби. Щодо поліції, то банки не передають їй ніяких відомостей. Більше того, у випадку незаконного запиту поліцією будь-яких довідок можна вимагати відшкодування заподіяної збитками шкоди.

Дещо інакше ця проблема вирішується у країнах прецедентного права. Наприклад, в Англії право суду вимагати від банку надання копій рахунку клієнта ґрунтується на справі Turnier проти Nashional рrоvicial bank (1924 р.). При цьому суд може не тільки сам вимагати ці відомості, але й зобов'язати банк дати цю інформацію іншим представникам держави, наприклад податковим інспекторам.

В США ці відносини регулюються Законом про банківську таємницю 1970 р. та Законом про право на фінансову таємницю 1978 р., а також рядом пізніших законів стосовно наркотиків, відмивання грошей тощо. Ці закони, як правило, включені в так званий Кодекс законів США (United State Code Annotated), який є не кодексом в повному розумінні, а систематизованим збірником. Ці норми зобов'язують банки належним чином вести облік документів по рахункам клієнтів та повідомляти про угоди на суму, яка перевищує 10 тисяч доларів. Але судова практика досить суттєво коригує це правило, співвідносячи всі запити з правом на захист інформації, у відповідності з яким клієнту повинно бути повідомлено про будь-який запит, який надійшов на його адресу, і він має право звернутися в суд з вимогою відмінити запит, якщо вважає його незаконним. Для забезпечення інтересів клієнта передбачається і відповідальність за незаконний запит, хоча американські юристи пишуть, що на сьогодні вона зведена до мінімуму.

В США, Японії, інших країнах захист комерційної та банківської таємниці забезпечується системою промислової таємниці. При цьому основна роль у забезпеченні її збереження належить самим фірмам, банкам, а не державним органам.

В Японії немає ні законів, ні будь-яких нормативних актів, що передбачають відповідальність за розголошення комерційної таємниці. Там ця проблема вирішується департаментом кадрів, який є в кожній японській фірмі та банку. Він здійснює контроль за точним виконанням режиму таємності, який базується на Кодексі поведінки службовців. Згідно з положеннями Кодексу, службовцям фірми, банку забороняється:

1) передавати стороннім особам відомості, що містять комерційну таємницю;укладати угоди, які можуть підірвати довіру до компанії, банку з боку клієнтів;

2) влаштовуватись без дозволу керівництва на роботу за сумісництвом;

3) навмисно наносити економічні збитки;

4) давати і отримувати хабарі.

Є група країн, де охорона банківської інформації розглядається як одна з надважливих задач банківського правового регулювання і отримати будь-які відомості практично неможливо. Це перш за все Швейцарія, князівство Ліхтенштейн, Австрія, Люксембург. У цих країнах правовими актами передбачається видача банківської інформації тільки у випадках вчинення злочину, а необґрунтована передача такої інформації тягне за собою суворе кримінальне покарання банківських службовців – до двадцяти років позбавлення волі.

Відсутність кримінальної відповідальності за розголошення банківської таємниці, на нашу думку, є серйозним недоліком українського законодавства.

Самостійна робота студента

 

1. Характеристика федеральної резервної системи США.

2. Функції Банку Японії та Банку Франції.

3. Характеристика банківської системи Росії.

Федеральна резервна система США На початку ХХ століття в США було не меншого 5 тисяч емісійних (національних) банків, кожний з яких володів правом випускати в звернення банкноти суму свого основного капіталу. При цьому кожний з національних банків був зобов'язаний приймати в сплату квитки решти всіх банків (не дивлячись на те, що вони не були законними платіжними засобами). Сьогодні банківська система США складається з:· Федеральної резервної системи, що виконує функції центрального банка країни;· Комерційних банків;· Інвестиційних банків;· Ощадних банків;· Ссудосберегательних асоціацій. Організаційна структура Федеральної резервної системи США: Банки в США роздільного підпорядкування. Це означає, що для частини комерційних банків (національних банків) ліцензування, контроль, нагляд і регулювання їх діяльності здійснюється федеральним урядом, а для іншої частини – властями окремих штатів. З урахуванням регулювання всі американські банки можна розділити на чотири групи:· Національні банки;· Банки штатів – члени ФРС;· Банки – не члени ФРС, вхідні у Федеральну корпорацію страхування депозитів;· Банки – не члени ФРС, чиї внески не застраховані у ФКСД. Національні банки підкоряються Контролерові грошового звернення (служба Міністерства фінансів) і потрапляють під дію всіх федеральних банківських законів, а також правив і інструкцій ФРС і ФКСД. Банки штатів – члени ФРС підкоряються законам і правилам того штату, де вони зареєстровані і здійснюють свої операції, і відповідним федеральним законам, оскільки вони є членами ФРС і ФКСД. Банки – не члени ФРС з внесками застрахованими у ФКСД, підкоряються законам відповідних штатів, а також правилам і інструкціям ФКСД. Банки – не члени ФРС з незастрахованими внесками потрапляють лише під дію законодавства штатів. При цьому банки визначають свою юрисдикцію, тобто вибирають підпорядкування федеральним властям або властям штатів. До цього слід додати, що в країні продовжують діяти декілька банків, що не підкоряються ні федеральним властям, ні властям штатів (вони називаються приватними). З самого початку діяльності Федеральної резервної системи її першочергові завдання співпали з напрямами національною економічною і фінансовою політики. Зростання економіки, високий рівень зайнятості, стабільність купівельній спроможності долара і прийнятний баланс в операціях з іноземними державами були закріплені Конгресом в законі про зайнятість від 1946 року, а потім в Законі про повну зайнятість і збалансоване зростання від 1978 року. З роками були прийняті поправки до акту про Федеральну резервну систему. Якщо говорити стисло, то Федеральна резервна система прагне проводити свою політику так, щоб боротися з дефляційними і інфляційними процесами міру їх появи. І як кредитор останньої інстанції в критичній ситуації вона несе відповідальність за використання інструментів своїй політики в цілях запобігання національній кризі ліквідності і фінансової паніки. Оскільки міцна фінансова структура є важливою складовою частиною ефективної кредитно-грошової політики і економіки, що росте і процвітаючої Федеральній резервній системі було довірено безліч контрольних і регулюючих функцій. Наприклад, вона несе відповідальність за кількість кредиту, використовуване для покупки або продажу цінних паперів, регулює зарубіжну діяльність всіх банків США і діяльність іноземних банків. Стежить за виконанням законів, регулюючих діяльність банківських холдингових компаній, контролює банки, зареєстровані на рівні штатів і що є членами ФРС, встановлює правила захисту інтересів споживачів (інформування і чесне відношення до них в певних кредитових операціях). Відомо, що США мають незалежний центральний банк. Це вірно в тому сенсі що рішення Федеральної резервної системи не підлягають ратифікації з боку президента або з боку будь-якого працівника з відділу уряду. Але ФРС несе відповідальність перед Конгресом, а, отже, і всім народом за свою політику. Всі призначення в раду керівників ФРС, включаючи і призначення голови і віцеголови з числа членів Ради, здійснюються президентом з відома Сенату. Через ці обставини і враховуючи, що ФРС діє в рамках загальних цілей економічної і фінансової політики що проводиться урядом, було б точніше охарактеризувати цю Систему як "незалежну усередині уряду". ФРС підтримує постійні контакти з іншими групами усередині уряду що визначають політику. Повноправним представником ФРС є голова. Ради керівників. Він виступає перед відповідними комітетами Конгресу із звітами про політику ФРС, про точку зору Системи на стан економіки фінансів і з інших питань. Центром організації Федеральної резервної системи є Рада керівників у Вашингтоні. Основною функцією Ради є формування кредитно-грошової політики. Крім того, Раду регулює і контролює діяльність банківських установ і операцій Федеральних резервних банків. У Ради є функції в області національного платіжного механізму і федерального регулювання споживчого кредиту. Рада складається з 7 чоловік що призначаються президентом і затверджуваних Сенатом. Повний термін роботи члена Ради - 14 років. І сім термінів організовані так, що термін одного члена закінчується в кожен парний рік. Не можна бути повторно призначеним після повного терміну роботи Голова і віцеголова Ради призначаються президентом США на 4 роки з числа членів. Вони можуть бути призначені повторно, якщо термін їх роботи в якості членів Ради не закінчився. Такі повторні призначення також повинні бути затверджені Сенатом. Операції на відкритому ринку є головним інструментом, використовуваним ФРС в здійсненні національної кредитно-грошової політики. Відповідальність за операції, що проводяться ФРС, несе Комітет з операцій на відкритому ринку. Операції з цінними паперами уряду і федеральних відомств, збільшують або скорочують резервні фонди депозитних установ. Комітет також дає дозвіл на операції і керує ними на зарубіжних ринках іноземних валют. У комітет входять 7 членів Ради керівників і президенти 5 резервних банків. Інші функції ФРС здійснюються через мережу дванадцяти Федеральних резервних банків. У 25 містах були организовані філіали резервних банків. Кожен резервний банк має своя власна Рада, що складається з 9 директорівз боку, що не є службовцями даного банку. За законом 3 директора класу А, що представляють банки-члени ФРС, і 3 директори класу Б що представляють громадськість, обираються в кожному районі банками-членами ФРС. Рада керівників призначає трьох директорів класу З, які теж представляють громадськість. ФРБ отримують прибуток в основному з відсотків відповідних довше внесків Системи в цінні папери і, у меншій мірі, з доходів від відсотків на валюту, що є у Системи, а також від відсотків по позиках депозитним установам. Більшість країн сьогодні мають центральні банки, функції яких в цілому схожі з функціями Федеральної резервної системи. Кожний з них проводить свою національну і фінансову політику, хоча, звичайно залежно від історичних, економічних і політичних обставин, їх специфічні обов'язки можуть відрізнятися один від одного, так само як і їх роль і ступінь незалежності усередині уряду.

Банк Франції

У Франції процес утворення Центрального банку проходив таким чином. З початку, у Франції першим банком, установленим в 1716 р. шотландцем Джоном Ло, був Банк Женераль, який в 1718 р. був перейменований в Королівський банк і націоналізований. Акції були реалізовані на ј готівкою і наѕ державними борговими зобов'язаннями. Потім в результаті сильного падіння курсу акцій Королівський банк “пішов з молотка”. На початку XIX сторіччя була зроблена нова спроба створити Центральний банк Франції. За рішенням першого консула Наполеона Бонапарта в 1800 р. був утворений Банк Франції як акціонерний і приватний банк. З 1806 р. він отримав виняткове право на випуск банкнот, а з 1848 р., підпорядкувавши собі провінційні банки став єдиним емісійним банком Франції. Після Другої світової війни в 1945 р. Банк Франції був націоналізований. У всіх найважливіших пунктах Франції він має філіали, бюро і відділи. У центрі кредитної системи Франції знаходиться Банк Франції, створений в 1800 року у формі акціонерного суспільства з капіталом 30 млн. франків. Через 145 років після своєї освіти він стає центральним державним банком країни. Банк Франції має право приймати регламенти і виробляти нормипрофесійній діяльності. Банк Франції уповноважений давати висновки з усіх питань кредитовою політики. Він бере участь в підготовці і проведенні заходів, здійснюваних у цій області на основі ухвал уряду. Банк Франції в даний час перетворився з банку, обслуговуючого кредитові установи і приватних осіб, в «банк банків». Головними його клієнтами є банки і держава. Не дивлячись на це, законодавство не виключає надання кредитів приватним особам. Проте всього декілька Підприємців, що мають з давніх пір рахунки в цьому банку, продовжують користуватися його послугами. Для сучасної організації Банк Франції характерна централізація всій адміністративній владі в руках керівника. Він і обидва його заступника призначаються декретом Ради Міністрів. Керівник приносить присягу Президентові республіки. В міру необхідності, але не рідше за один раз на рік керівник уявляє президентові звіт про операції Банку Франції. Керівник представляє банк в зовнішніх відносинах і користується винятковим правом підписання договорів і угод від імені Банк Франції. Керівник головує в Генеральній раді банку і визначає його порядок денний. У Генеральну раду, окрім керівника і його заступників, входять 10 радників, що обов'язково мають французьке громадянство, а також фінансовий інспектор і його заступник, що призначаються міністром економіки, фінансів і бюджету. 9 радників призначаються декретом Ради Міністрів, а один ѕ обирається такими, що служать банка на основі таємного голосування. У компетенцію Генеральної ради входить: розгляд загальних питань управління банку, ухвалення бюджету і внесення до нього змін, твердження балансового бухгалтерського звіту і інші функції. Рішення Генеральної ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосували не менше 7 членів. Воно остаточно вступає в силу, якщо фінансовий інспектор не приносить свої заперечення. Інакше керівник знов ставить питання на обговорення. Жодне рішення Генеральної ради не підлягає виконання, якщо воно не скріпляє підписом керівника. Викладені вище процедура призначення, порядок діяльності і підзвітність основних органів Центрального банку свідчать про визначену залежності Банк Франції від виконавчої влади. Відповідно до Закону від 3 січня 1973 року Банк Франції здійснює контроль за банківськими операціями із закордоном. Детальну регламентацію цей контроль отримав в декреті № 89-938 від 29 грудня 1989 року. Фізичні і юридичні особи, в чиїх інтересах виконуються банківські операції, а також самі кредитні установи повинні щомісячно представляти декларації операціях, що проводяться (зокрема, про оплату рахунків, залік обов'язкових вимог і боргів, валютному обміні) на основі прямих зв'язків із закордоном. Підприємства і промислові об'єднання, у яких розмір розрахункових операцій з іноземними партнерами перевищує за фінансовий рік розмір, встановлений ухвалою міністра економіки, фінансів і бюджету, винні негайно поінформувати про це Банк Франції і направити звіт про проведених операціях. Фізичні і юридичні особи, що користуються звичайним режимом місцеперебування у Франції і позики, що мають, з іноземних банків, зобов'язані щомісячно представляти інформацію в Центральний банк про хід їх погашення. Банк Франції отримав право на емісію грошових знаків в 1838 році. Спочатку встановлювалися терміни емісійного права, а з 1945 року це право стало безстроковим. Банк Франції єдиний банк країни, уповноважений випускати грошові знаки, що є законними. Банк Франції випускає гроші у звернення через Казначейство і кредитні установи, перетворюючи в готівка створені цими установами «записані на рахунки центрального банку гроша» у формі внесків. Для заморських територій і департаментів грошові знаки вводяться їх емісійними інститутами, які діють як банки ѕ кореспонденти Банк Франції. На відміну від низки інших країн, де друкування грошей віддане в приватний сектор Банк Франції друкує грошові купюри на підлеглих йому підприємствах. Щорічно Банк Франції емітує понад 600 млн. купюр і приблизне таке же кількість він вилучає із звернення. Центральний банк за традицією є хранителем золото-валютних резервів. У теперішній час офіційний золотий запас виконує роль резервного активу і свого роду гаранта в міжнародних розрахунках. На фонд стабілізації валют покладено завдання спостереження за курсом франка і підтримка, за допомогою різних операцій, на валютному ринку визначеного співвідношення іноземної і національної валюти.Основними методами грошово-кредитного регулювання економіки Франції з сторони ЦБ є:· облікові операції;· операції на відкритому ринку;· зміна норм обов'язкових резервів кредитних установ в центральному банку;· контроль за кредитами.Центральний банк бере участь в емісії казначейських бон, облігацій і інших цінних паперів. Вони є короткострокові боргові зобов'язання казначейства. Вони випускаються на термін не більше 5 років. Вони можуть бути двох видів: у купюрах і по поточному рахунку. Вони в купюрах розміщуються серед населення. Вони по поточному рахунку розповсюджуються серед кредитових установ. Але вони не матеріалізовані в певні купюри, а представляють собою відповідні суми, записувані на рахунки кредитних установ. 1985 року емітуються також облігації казначейства. Вони випускаються на термін від 7 до 25 років і разом з бонами є основними формами позик що робляться державою для покриття своїх витрат. Проте, якщо розповсюдження бон і облігацій виявляється недостатнім для отримання необхідних грошових коштів, казначейство може удатися до прямих кредитів центрального банку. Кредити бувають наступних видів:1. Постійна безпроцентна позика державі, що є як би відшкодуванням за надання Банк Франції монопольного права емісії грошових знаків.2. Тимчасові позики, які видаються в межах строгої встановленої суми, на основі відповідної угоди між керівником Банк де Франс і Міністром економіки, фінансів і бюджету. Банк Японії Банк Японії був створений в 1882 році. За своїм статусом він не адміністративний орган, а акціонерна компанія, 55% його капіталу належить уряду. З точки зору уряду Японії, Центральний банк країни – лише одне з засобів управління економікою держави. З його допомогою здійснюється кредитно-грошова політика, а основною функцією є підтримка стабільних цін і фінансового ринку.Структура ЦБ Японії Політична рада складається з 9 членів. У повноваження політичної ради входять:· Визначення облікової ставки відсотка· Зміна процентної ставки по позиках· Зміна або анулювання норми обов'язкових банківських резервів· Визначення стратегічної лінії контролю над грошовим ринком.Вживані заходи контролю – в основному операції на відкритих ринках.· Ухвалення рішень з питань валютного контролю· Визначення об'єктів перевірки і ухвалення рішення р термінах її проведення· Створення, перенесення і розпуск відділень, офісів а також об'єктів внутрішньої структури Банку.Рішення Політичної ради здійснюються чиновниками-виконавцями.