Види оподаткування природокористування

Податок	Обгрунтування	Приклад	Коментар
Плата за право користування надрами	Вилучення рентних доходів до державного бюджету	Канада та Австралія	Cкладний розрахунок ренти; вилучається на федеральному рівні
Відрахування на охорону та відновлення надр	Стійка база оподаткування	Податки штатів Аляска, Нью Мексико, Монтана (США), провінція Альберт (Канада)	Нечітке визначення податку, перетинається з платою за надрокористування
Акциз	Зручність вилучення. Природоохоронна спрямованість. Надійне джерело надходжень до бюджету	В Європі та Японії набагато вищий, ніж у США	Основне джерело надходжень до бюджету. Може виконувати природоохоронну функцію

Продовження табл.3.1.

Плата за викиди	Відшкодування збитків, завданих навколишньому середовищу	Окремі штати у США використовують спеціальні податки для фінансування цільових програм	Засіб притягнення до відповідальності за нанесення збитків довкіллю
Податок на землю	Вилучається у місцеві бюджети і використовується для місцевих потреб	Існує в переважній більшості країн. Ставка податку залежить від типу землекористування	Важливе джерело надходжень до місцевих бюджетів
Податок на продаж	Податок на кінцевого споживача продукції, однакові умови оподаткування на всіх рівнях	Податок на продаж у США, ПДВ в Європі. Величина податку на паливо може відрізнятись від інших	Податок впливає на розподілення доходів. У країнах ЄС – основне джерело надходжень до бюджету
Податок на експорт	Вилучення доходів, що виникають за рахунок різниці світових та внутрішніх цін	Не використовується між членами СОТ	Виникає при наявності різниці світових та внутрішніх цін

Джерело: Використано дані [41]

Так, рентна частка держави при видобутку корисних копалин в США формується за рахунок двох платежів: роялті – орендної плати за користування надрами чи іншими природними ресурсами і бонусів – суми, яку сплачує переможець конкурсу, де розподіляються ділянки гірничих розробок. Крім того, доходи від експлуатації природних ресурсів можуть прямо перерозподілятись на основі договорів про розподіл продукції та іншими способами. В Данії, Малайзії, Нігерії держава отримує свою долю ренти через аукціонну систему ліцензування (компанія сплачує авансовий платіж,для того щоб орендувати в держави ділянку надр і використовувати відповідні природні ресурси на власний розсуд без будь-яких подальших платежів).

При розподілі ренти в зарубіжній практиці надається перевага прямим платежам, що стягуються безпосередньо з користувачів природних ресурсів. Поряд з цим, існують і непрямі податки, за допомогою яких вилучається додатковий (надлишковий) дохід, отриманий за рахунок перерозподілу ренти із споживачів природної сировини (наприклад, експортне мито, акцизи і т.д.).

Найгострішою проблемою вітчизняного фінансового законодавства є проблема диференціації ставок плати за природокористування як ефективного засобу вилучення природоресурсної ренти. Сучасний правовий механізм плати за спеціальне використання природних ресурсів не забезпечує отримання державою на оптимальному рівні рентних доходів від використання належних їй природних ресурсів та не сприяє створенню справжніх конкурентних умов господарювання у ресурсозалежних галузях промисловості України. На сьогодні відсутні єдині підходи до визначення критеріїв диференціації ставок платежів за використання природних об’єктів, засобів її забезпечення, порядку розроблення і встановлення нормативів плати та коригуючи коефіцієнтів.

Щодо платежів за використання і забруднення водних ресурсів, то вони є ефективним економічним інструментом управління водокористуванням практично в усіх країнах світу, проте мають специфічні особливості, які варто розглянути більш детально [41].

Аналіз сукупності податкових інструментів різних країн світу свідчить про існування двох основних типів платежів. По-перше, платежі за водні ресурси, призначені для перерозподілу (вилучення) ренти, яка виникає у водокористувача в процесі експлуатації водних ресурсів. При їх визначенні виходять з величини рентного доходу та орієнтуються на ту його частку, яка має бути вилучена у водокористувача. По-друге, платежі, спрямовані на підтримання існуючої системи управління водокористуванням.

Організаційно справляння плати за водокористування реалізується у вигляді двох схем. Перша, яка застосовується в Австралії, країнах Азії та Африки, базується на жорсткому державному регулюванні розмірів плати. Всі платежі направляються до державного бюджету, що дозволяє акумулювати фінансові ресурси для утримання і розвитку водогосподарських систем і споруд. Друга схема використовується у країнах Західної Європи. Вона базується на корпоративному управлінні використанням і охороною водних ресурсів з боку водокористувачів, які утворюють басейнові об’єднання.

У багатьох країнах зарубіжжя при заборі води з поверхневих джерел діє система економічного стимулювання, пов'язана з регіональним використанням цих джерел. При достатній кількості води і без необхідності проведення спеціальних робіт плата за забір води може не стягуватись (Фінляндія, Бельгія). Там, де води мало, запроваджуються різні системи зборів: єдина для всієї країни або диференційована згідно з попитом (Франція, Великобританія). Загалом для всіх країн, які використовують економічний механізм у сфері водних правовідносин, існує загальне правило: розроблені тарифи на водокористування діють лише в межах виділених лімітів водокористування. При перевищенні цих лімітів накладається штраф.

Як свідчить досвід багатьох країн, механізми вилучення податків за використання водних ресурсів досить різноманітні. З урахуванням специфічних особливостей нашої держави, в Україні можуть застосовуватися різноманітні елементи зарубіжних податкових систем [18].

З метою стимулювання більш бережного використання природних ресурсів та збереження чистого навколишнього середовища необхідним є пристосування Українського законодавства до законодавства розвинених країн світу.

Одним з ефективних інструментів екологічного регулювання світова спільнота вважає екологічні податки, які є порівняно новими для національних податкових систем і постійно вдосконалюються.

Сьогодні екологічні податки практикуються більшістю країн ЄС. Згідно з визначенням Європейського екологічного агентства, екологічні податки можуть бути в широкому плані визначені як «усі податки, база стягнення яких справляє специфічний негативний вплив на навколишнє середовище» [69].

Основним завданням економіки природокористування на сучасному етапі є розробка дієвого економічного механізму, фінансово-економічних заходів, податків, які б зробили невигідним для об'єднань, підприємств і організацій неекономне витрачання природних ресурсів та пошкодження навколишнього природного середовища.

Головним фінансово-економічним важелем має стати обов'язковий достатньо великий екологічний податок за використання і пошкодження основних видів природних ресурсів - води, повітря, ґрунту, надр, рослинного й тваринного світу.

Цілком закономірно, що введення екологічного податку за використання та пошкодження природних ресурсів призведе до певного підвищення вартості продукції. Однак, воно буде компенсуватись підвищенням якості навколишнього природного середовища та ліквідацією шкідливого для здоров'я людини хімічного забруднення продуктів харчування й інших небезпечних змін стану довкілля [25].

Головною особливістю податкового механізму природокористування є те, що кошти, які збираються таким чином, надходять, як правило, на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем, що мають загальне для даного рівня значення. Податки екологічної спрямованості стягуються або окремо (по спеціальних статтях), або в складі інших податків. Систему екологічного оподаткування в Україні практично виконує система зборів за користування природними ресурсами та за забруднення навколишнього середовища.

До країн, які досягли найбільших успіхів у розвитку екологічної системи оподаткування, належать Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Нідерланди та США.

Міжнародний досвід застосування екологічних податків доводить, що вони мають обмежене застосування в економічно розвинених країнах для їх орієнтації на стимулювання зниження забруднення, оскільки вони віддають перевагу ринковим стимулам, тому ефект від застосування екологічних податків у різних країнах різний.

Нові екологічні податки останнім часом запроваджують дедалі більше країн. Наприклад, іспанський уряд запровадив податок на купівлю автомобілів, у яких кількість вуглецю, що виділяється, сягає 120 — 160 г за 1 км. Ставка цього податку становить 4,75% від вартості транспортного засобу. Таким чином, влада спонукає власників автотранспорту переходити на пальне рослинного походження, яке менше шкодить атмосфері.

У Великій Британії запроваджено податок на кар’єрні розробки, аби зменшити забруднення повітря при видобутку корисних копалин відкритим способом. Податком за забруднення повітря оподатковується видобуток у промислових цілях піску, гравію, каменю. Ставка цього податку становить 1,6 фунта за 1 т. Ці податкові кошти спрямовують на фінансування заходів із захисту довкілля. Податки на забруднення повітря запроваджено у Польщі, Чехії, Латвії, Литві. Відтак ЄС наполягає і на впровадженні Україною високих екологічних стандартів [51].

Починаючи з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податкового кодексу України на зміну збору за забруднення навколишнього природного середовища справляється екологічний податок (розділ VIII «Екологічний податок» Податкового Кодексу України) [5].

Запровадження в Україні екологічного оподаткування відповідає нормам європейського податкового законодавства та можливе під впливом так званої «екологічної (або екотрудової) реформи оподаткування» [52].

Суть цього реформування полягає в оподаткуванні ресурсопотоку – введення ресурсно-екологічних податків, пов’язаних з використанням природних ресурсів та забрудненням довкілля, що є еколого-економічним інструментом, але водночас запобігає збільшенню податкового тягаря для населення та суб’єктів підприємницької діяльності шляхом зниження ставки оподаткування праці чи доходу (зниження прибуткового податку з населення).

Зарубіжний досвід екологічного оподаткування свідчить про ефективність цього інструменту. У розвинених країнах надходження від екологічних податків за останні 15 років мають стійку тенденцію до зростання як за рахунок підвищення ставок податків, так і за рахунок розширення бази оподаткування [66].

Процес гармонізації податкового законодавства України та законодавства ЄС є тривалим та поступовим, таким, що вимагає вивчення чинного податкового законодавства у країнах ЄС та проведення порівняльного аналізу з вітчизняним законодавством, результатом якого стануть покращені умови для рівноправного партнерства України з ЄС та діяльності іноземних компаній в Україні, створення сприятливого інвестиційного клімату» [23].

Проблема забруднення навколишнього середовища та глобального потепління зумовила ідею глобального екологічного оподаткування, на основі якої виникли податкові ініціативи Євросоюзу з уведення глобальних податків на викиди вуглецю, паливо й авіаперевезення.

У табл.3.2. наведено основні категорії податків та платежів екологічного характеру, що успішно застосовуються у розвинених країнах світу. Аналізуючи зарубіжний досвід екологічного оподаткування, варто відзначити використання у країнах Європи розгалуженої системи податкових платежів. Привертають увагу податкові системи скандинавських країн, які виділяють напрямки екологічного оподаткування та конкретизують податкові платежі за об’єктами, що дає змогу реалізовувати принцип цільового спрямування отриманих надходжень [35].

Перевагами податку на викиди вуглецю є як висока фіскальна ефективність, так і можливість його використання як інструмента впливу на рівень споживання корисних копалин. Необхідність сплати цього податку має спонукати до використання альтернативних відновлювальних джерел енергії, відтак зменшуватиметься шкідливий вплив викидів вуглецю на клімат планети.

Податок на авіаційне паливо або на авіаперевезення також розглядається в контексті зміни клімату. Незважаючи на те, що авіаперевезення генерують лише 3% загальних викидів вуглецю у світі, шкідливий вплив на довкілля саме цього виду транспорту зростає швидкими темпами.

У 2011 році в Німеччині було введено податок на авіаперевезення. Розмір такого податку залежить від дальності польотів. У державі «авіаційний податок» – це триступінчастий податок. 8 євро авіакомпанії платять з кожного пасажира щодо рейсів на короткі відстані, 25 євро – на середні (від 2 500 до 6 000 км) і 45 євро – на дальні (понад 6 000 км). Оподаткуванню не підлягають вантажні перевезення, транзитні маршрути й польоти приватних літаків, оскільки цей сегмент ринку активно відновлюється після кризи.

Отже, «авіаційний податок» покликаний зменшити викиди вуглецю в атмосферу. Проте, щоб досягти такого ефекту, треба зменшити кількість авіаперевезень, а це, у свою чергу, може завдати значної економічної шкоди авіаційній галузі.

Очевидно, що введення такого податку в Україні є недоцільним. Ціна на авіаквитки в Україні й без податку є достатньо високою [58].

Крім податків на авіаперевезення та викиди вуглецю, у ряді країн існують також податки на паливо – нафту, бензин, мазут тощо.

З огляду на модель екологічного податку в Україні, можна стверджувати, що підходи до оподаткування в цій сфері загалом збігаються з ініціативами провідних країн ЄС. З прийняттям Податкового кодексу в Україні було запроваджено податок на викиди двоокису вуглецю, що позиціонується як потужний стимул для скорочення викидів.

За розрахунками, Україна отримає з вуглецевого податку не більше 60–70 млн. грн. за рік, що становить не більше 0,01–0,02% ВВП. Отже, фіскальна роль вуглецевого податку дуже слабка. Звідси викликає сумнів можливість використання його використання як регулюючого інструмента. Розрахунки фахівців Ради з вивчення продуктивних сил України доводять, що в умовах України ефективним вуглецевий податок стає при ставці оподаткування 1 грн за тонну СО2 із щорічним підняттям цієї ставки на 90% у 2012–2020 рр. і подальшим зростанням ще на 5% упродовж 2020–2030 рр. Тільки тоді вуглецевий податок може стати й серйозним джерелом наповнення бюджету, і важелем впливу на виробництво в бік упровадження чистих технологій.

Таблиця 3.2.

Податки та платежі екологічного характеру,