Режим та засоби його забезпечення

Питання режиму завжди було одним із найважливіших у кримінально-виконавчому праві. Спроба визначити, що є режимом, була зроблена професорами С. В. Познишевим і Б. С. Утевсь-ким, які розглядали режим у широкому і вузькому значеннях. На їх думку, режим у широкому розумінні - це заходи, за допомогою яких пенітенціарні установи прагнуть досягнути своїх цілей. Виходячи з вузького розуміння режиму, його складовими вважається розпорядок дня, правила, які встановлюють форми спілкування засуджених із зовнішнім світом, система заходів заохочення і стягнення тощо. В загальному значенні "режим" (франц.) розуміється як встановлений розпорядок життя (робота, харчування, відпочинок тощо) або сукупність правил, і норм для досягнення якоїсь мети.

Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів, безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії, зміну умов тримання засуджених.

Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. Режим створює умови для застосування інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.

Засуджені, їхні речі одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП.

Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їхніх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі й документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП (Державного департаменту України з питань виконання покарань, зараз Державна пенітенціарна служба).

Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінні папери і речі вилучаються і реалізовуються в порядку, встановленому частиною четвертою ст. 59 КВК.

Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт. Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії.

До засобів забезпечення режиму КВК України відносить технічні засоби нагляду і контролю, які адміністрація колонії має право використовувати (аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених).

Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань відповідно до закону. Основним завданням такої діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою:

- забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб;

— виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання;

- вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень;

— надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань.

Крім того, в установах виконання покарань передбачений режим особливих умов. У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичайного або воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.

Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків за рішенням Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальника управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби, з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі, - органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.

Підставами застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї до осіб, позбавлених волі, є вчинення ними фізичного опору персоналу колонії, злісне невиконання його законних вимог, проявлення буйства, участь у масових заворушеннях, захоплення заручників або вчинення інших насильницьких дій, а також втеча з-під варти. З метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі персоналом колонії може бути застосована фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.

Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використати вказані заходи і засоби, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб.

До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не застосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.

Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов'язана негайно надати допомогу потерпілим.

Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії. Про кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно повідомляється прокурор.

Використання фізичної сили, спеціальних засобів і зброї допускається також в інших випадках, передбачених законами України "Про міліцію" і "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України".

 

49. Збереження зв'язків засуджених із суспільством (побачення, телефонні розмови, відпустка) як фактор їхнього виправлення.

Однією з істотних умов відбування покарання є кон­такти позбавлених волі із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями рекомендують надавати позбавле­ним волі «можливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним наглядом із їхніми сім'ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин».

За ст. 110 КВК України особи, позбавлені волі ма­ють право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чо­тирьох годин і тривалі — до трьох діб. Засуджені, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та мак­симального рівня безпеки можуть одержувати щомісяця коротко­строкове й один раз на три місяці тривале побачення.

Крім побачень засудженим надається право на чотири теле­фонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські теле­фонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Засу­дженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі поба­чення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Правила внутрішнього роз­порядку установ виконання покарань не дозволяють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які пе­ребувають в кримінально-виконавчих установах. Порядок проведення побачень та телефонних розмов встановле­ні Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання. Адміністрація установи за наявності технічної можливості за­безпечує надання засудженим телефонних розмов, які проводяться за рахунок засудженого і під контролем представника адміністра­ції, згідно з Графіком у неробочий час. Для проведення телефонних розмов використовується телефон чергової частини установи або встановлюється таксофон. Факт надання розмови засудженим реє­струється у спеціальному журналі.

Також засудженим може надаватися відпустка - короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній (ст.111 КВК). Це є яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у пово­дженні із засудженими. Короткостроковими виїздами можуть користуватися засудже­ні, які тримаються у виправних колоніях мінімального й серед­нього рівня безпеки та виховних колоніях. Дане правило поширю­ється і на осіб, які залишені у слідчих ізоляторах для роботи у гос­подарській обслузі, за умови, що визначений їм вид установи виконання покарань відповідає вказаним у даній статті.

Тривалість виїзду та час на дорогу визначається у межах встановленого законом строку з урахуванням характеру винятко­вої обставини, віддаленості місця слідування від установи вико­нання покарань. Загальний час виїзду не може перевищувати семи діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб. Неповнолітньому адміністрація може дозволити такий виїзд при умові, якщо його супроводжують в дорозі (як у напрямку туди, так і у зворотному напрямку) родичі або інші дорослі особи.

Короткострокові виїзди засудженим можуть бути дозволені у зв'язку зі смертю або тяжкою хворобою близького родича, що за­грожує життю хворого (близькими родичами є батько, матір, син, дочка, дружина, чоловік, рідні брати та сестри, дід, бабка, усино­витель або всиновлений). Виїзд засудженого у зв'язку зі стихійним лихом, що спричини­ло значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї, може бути дозволений, якщо від нього постраждали чоловік, дружина, діти, батьки, інші родичі, що до арешту проживали разом із засу­дженим та вели з ним спільне господарство.

Дозвіл на короткочасний виїзд у зв'язку з виключними об­ставинами дається начальником колонії з урахуванням особи й поведінки засудженого. При необхідності короткострокового виїзду засуджений подає на ім'я начальника установи письмову заяву, до якої додає документ, який підтверджує наявність передбачених законом особистих обставин.

Рішення про виїзд приймається у добовий строк з моменту над­ходження офіційно засвідчених документів (висновку або довідки органу охорони здоров'я про тяжку хворобу, що загрожує життю хворого, довідки сільської ради, органу місцевого самоврядування або з житлової дільниці про стихійне лихо, довідки або телеграми про смерть тощо). Ці документи повинні бути завірені органом, що їх видав, або органом внутрішніх справ за місцем дислокації цих органів.

За порядком, встановленим Державним департаментом Укра­їни з питань виконання покарань, результати розгляду питання про короткостроковий виїзд оформлюються письмовим виснов­ком, а при позитивному рішенні даного питання видається відпо­відний наказ начальника установи.

Слід звернути увагу, що ст. 111 КВК України та нормативно-правові акти Державного департаменту України з питань виконан­ня покарань не передбачають погодження вищевказаного виснов­ку з відповідним прокурором. Даний висновок та копія наказу, а також інші документи долу­чаються до особової справи засудженого. Особа, що отримала дозвіл на виїзд, дає підписку про те, що їй роз'яснено порядок надання короткострокових виїздів, вона по­переджена про відповідальність за неповернення без поважних причин у встановлений строк до місця відбування покарання. Від­повідальність може бути як дисциплінарна, так і кримінальна. Остання передбачена ч. 3 ст. 390 КК України.

Протягом доби по прибуттю до місця призначення засудже­ний зобов'язаний з'явитися до місцевого органу внутрішніх справ, маючи при собі відповідні документи. Перелік цих документів, по­рядок виходу засудженого за територію установи, повернення його назад, обов'язки засудженого та визначені для нього заборони є та­кими ж, як при наданні засудженим виїздів за межі виправних Центрів (дивись коментар до ст. 59 КВК України).

Час перебування засудженого поза межами колонії зарахову­ється в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

 

50. Основні принципи класифікації засуджених і їхній облік при формуванні відділень соціально-психологічної служби. (повтор 54 питання).

 

51. Завдання, функції й повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.

Згідно ст. 25 КВК громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, встановлених цим Кодексом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних

Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів створюються спостережні комісії. Постановою Кабінету Міністрів України № 429 від 1 квітня 2004 р. було затверджено Положення про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах, ст. 1 якого встановлює, що дані органи утворюються при виконавчих комітетах районних, міських (міст обласного і республіканського підпорядкування) районних у містах та обласних Рад народних депутатів.

Основними завданнями спостережних комісій є: організація громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання; сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян; організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання; надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Крім цього, спостережні комісії розробляють та здійснюють у межах області, міст Києва та Севастополя заходи щодо сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених, надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Поряд з цим, спостережні комісії мають право:

доручати членам комісії брати участь у судових засіданнях під час розгляду спільних з органами і установами виконання покарань подань щодо умовно дострокового звільнення засуджених від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; подавати клопотання про помилування засуджених та висловлювати свою думку по суті клопотання про помилування, що подає засуджений через орган або установу виконання покарань; одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на спостережні комісії завдань; проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення; заслуховувати на своїх засіданнях з питань, що належать до компетенції спостережних комісій, інформацію посадових осіб органів і установ виконання покарань, підприємств, установі організацій незалежно від форми власності, які беруть участь у виправленні і ресоціалізації засуджених, вносити пропозиції щодо вдосконалення їх діяльності з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених;

доручати представникам громадських організацій і трудових колективів (за їх згодою) проводити виховну роботу та здійснювати контроль за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання, координувати проведення цієї роботи;

заслуховувати на своїх засіданнях інформацію представників громадських організацій і трудових колективів, що здійснюють громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, про їх роботу (навчання) та поведінку в побуті, у разі потреби запрошувати та заслуховувати інформацію цих осіб;

вносити на розгляд органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо: удосконалення діяльності органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених; поліпшення на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності індивідуально-профілактичної та виховної роботи із засудженими до громадських або виправних робіт та особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання; організації трудового та побутового влаштування осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їх соціальній адаптації; забезпечення правового і соціального захисту персоналу органів і установ виконання покарань.

Прийняті в межах компетенції постанови спостережних комісій про усунення недоліків підлягають обов'язковому виконанню. Адміністрація органів та установ, які виконують кримінальні покарання повинні в двотижневий термін повідомити спостережну комісію про заходи, ужиті по виконанню її постанови.

 

52. Порядок взаємодії органів і установ, що виконують покарання із центрами зайнятості й ОВД по наданню допомоги особам, звільненим із кримінально-виконавчих установ.

Згідно Порядку взаємодії установ виконання покарань та суб’єктів соціального патронажу під час підготовки до звільнення осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк від 30 березня 2012 р не пізніше ніж за три місяці до закінчення призначеного строку покарання або до розгляду на засіданні комісії установи виконання покарань питання про подання до суду матеріалів для застосування статей 81, 82 Кримінального кодексу України стосовно засудженого, який за період відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі довів своє виправлення або став на шлях виправлення, проводить бесіду із засудженим для визначення його намірів щодо місця проживання та працевлаштування після звільнення і надання необхідної допомоги у вирішенні цих питань. Стосовно працездатних засуджених працездатного віку за 20 днів до звільнення надсилає повідомлення про звільнення до міського (районного) центру зайнятості державної служби зайнятості тієї місцевості, яку вони обрали для проживання, для надання допомоги в їх працевлаштуванні відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". При звільненні засудженого проводить з ним бесіду, під час якої додатково роз’яснює положення Законів України "Про зайнятість населення" та "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" щодо порядку отримання допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, а також порядку реєстрації за обраним ним місцем проживання, і вручає йому під підпис відповідну пам’ятку. При зверненні звільненої особи до центру зайнятості з метою працевлаштування зобов’язує її надавати довідку протитуберкульозного закладу про стан здоров'я та рекомендації щодо працевлаштування.

У добовий строк після звільнення засудженого з установи виконання покарань стосовно осіб, яким покарання замінено на громадські роботи, направляє матеріали, до кримінально-виконавчої інспекції за обраним місцем проживання. Стосовно засуджених, яким покарання замінено на виправні роботи, матеріали направляє до кримінально-виконавчої інспекції за фактичним місцем роботи, яке зазначене у відповіді кримінально-виконавчої інспекції про результати перевірки (у тому числі щодо тих осіб, у яких місце проживання не збігається з адміністративно-територіальним розташуванням місця роботи). У разі надходження з територіального органу внутрішніх справ повідомлення про неприбуття звільненого до обраного ним місця проживання додатково направляє інформаційне повідомлення до територіального органу внутрішніх справ, де ймовірна його поява, виходячи з анкетних даних засудженого.

У разі надходження з установи виконання покарань повідомлення-запиту проводить перевірку можливості проживання засудженого за обраним ним місцем проживання, про що робиться відмітка у журналі контролю за прибуттям та постановленням на облік раніше судимих осіб. У разі виявлення факту неможливості проживання засудженого за обраним ним місцем проживання надсилає повідомлення-запит до органу праці та соціального захисту населення для підготовки до здійснення заходів соціального патронажу стосовно цієї особи після її звільнення. Про наслідки вирішення цього питання сповіщає установу виконання покарань не пізніше ніж протягом 20 днів з дня надходження повідомлення-запиту. При надходженні з установи виконання покарань повідомлення про звільнення засудженого проводить перевірку прибуття звільненого до обраного ним місця проживання. Протягом місяця після звільнення засудженого інформує установу виконання покарань про його прибуття та реєстрацію (направляється відривний талон повідомлення про прибуття звільненого. Дільничний інспектор міліції вживає заходів щодо роз’яснення таким особам вимог законодавства з питань постановки на облік, реєстрації за обраним місцем проживання, працевлаштування та дотримання загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. У місячний строк після постановлення на облік осіб, які на підставі акта про помилування були звільнені від подальшого відбування покарання, направляє до Управління з питань помилування Адміністрації Президента України повідомлення стосовно кожної з них. У разі неприбуття звільненого до обраного ним місця проживання протягом 10 днів після звільнення інформує про це установу виконання покарань. У разі вчинення злочину особою, яка була звільнена від подальшого відбування покарання на підставі акта про помилування та перебуває на обліку в органі внутрішніх справ, до Управління з питань помилування Адміністрації Президента України направляються повідомлення протягом 10 днів з моменту надходження повідомлення органу внутрішніх справ про засудження особи.

 

53. Регламентація Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими контактів засуджених із зовнішнім світом.

Сьогодні існують усі підстави для ствердження, що Мінімальні стандартні правила разом з іншими документами, прийнятими в рамках ООН з пенітенціарних проблем, складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої в умовах позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного права, єдиного міжнародного механізму їх реалізації, також відіграють значну роль у справі підвищення поваги до демократичних прав і свобод, у зміцненні миру та демократії.

З огляду на розмаїтість юридичних, соціальних, економічних і географічних умов зрозуміло, що не всі правила можна застосовувати повсюди і водночас. В цілому вони відображають ті мінімальні умови, які Організація Об'єднаних Націй вважає прийнятними.

З іншого боку, ці стандартні правила не перешкоджають проведенню експериментів і введенню нової практики, які є сумісними з викладеними в них принципами і спрямованими на досягнення окресленої в них мети.

В усіх місцях ув'язнення треба мати реєстр у вигляді журналу з пронумерованими сторінками, куди повинні заноситися щодо кожного в'язня такі дані:

— відомості про особу;

— причини, за якими його ув'язнено, і найменування урядового органу, що прийняв рішення про його ув'язнення;

-день і година його прибуття, а також виходу з місця ув'язнення.

Нікого не можна приймати до в'язниці без офіційного наказу про ув'язнення, подробиці якого попередньо заносяться в реєстр.

Тримаються засуджені в різних закладах або в різних частинах одного й того самого закладу, з урахуванням їхньої статі, віку.

попередньої судимості, юридичних причин їх ув'язнення та нормативно визначеного характеру поводження з ними.

Так, чоловіки та жінки повинні, якщо це можливо, утримуватися в різних закладах. Якщо вони утримуються в одному й тому самому закладі, то жінок слід розташовувати в абсолютно окремих приміщеннях. Крім того, засуджених вперше в'язнів слід розміщувати окремо від інших засуджених.

Осіб, засуджених за невиконання боргових зобов'язань, та інших в'язнів, засуджених за цивільними справами, слід розташовувати окремо від осіб, які вчинили кримінальний злочин.

Неповнолітніх правопорушників слід утримувати окремо від дорослих.

Стосовно приміщень, у яких тримаються ув'язнені, мають бути виконані такі умови: там, де в'язні ночують у камерах або кімнатах, кожен з них повинен мати окрему камеру або кімнату. Якщо ж з особливих причин, таких як тимчасове перевантаження тюрми, центральному в'язничному управлінню необхідно відмовитися від цього правила, все одно розміщення двох в'язнів в одній і тій самій кімнаті є небажаним.

Там, де є загальні камери, в'язнів, яких в них розміщують, треба ретельно відбирати, аби переконатися, що вони здатні жити разом у таких умовах. Кожної ночі слід здійснювати постійний нагляд, відповідно до характеру закладу.

Всі приміщення, якими користуються в'язні, особливо спальні, мають відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на їхню мінімальну площу освітлення, опалення і вентиляцію.

Приміщення, де живуть і працюють ув'язнені мають відповідати таким вимогам:

- вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в'язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від наявності штучної системи вентиляції;

- штучне освітлення має бути достатнім для того, щоб в'язні могли читати і працювати без шкоди для зору.

Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в'язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.

Окремо треба зупинитися на ролі лікаря в установі виконання покарань. Про фізичне і психічне здоров'я в'язнів зобов'язаний піклуватися лікар, який повинен щодня приймати або відвідувати всіх хворих, а також всіх, хто скаржиться на хворобу, та тих, на кого він звернув особливу увагу.

Щоразу, коли лікар вважає, що фізична або розумова рівновага в'язня була порушена чи загрожує бути порушеною в результаті його ув'язнення або у зв'язку з якимись умовами ув'язнення, він доповідає про це директорові.

Лікар зобов'язаний регулярно здійснювати інспекцію і доповідати директорові з таких питань:

- кількість, якість приготування і умови розподілення їжі;

- гігієна і чистота установи та осіб, які там утримуються;

- санітарія, опалення, освітлення й вентиляція установи;

- придатність і чистота одягу та постелі в'язнів;

- дотримання правил, що стосуються фізкультури і спорту, в тих випадках, коли це не покладено на спеціалізований персонал.

Директор тюрми зобов'язаний брати до уваги доповіді і поради, що надає йому лікар, відповідно до правил 25 (2) і 26, і, якщо він згоден з рекомендаціями останнього, повинен негайно вжити заходів для втілення їх у життя; якщо ж ці рекомендації виходять за межи його компетенції або якщо він з ними не згоден, то він мусить негайно подати до вищих органів як свою власну доповідь, так і рекомендації лікаря.

Дії держав щодо даних правил. Усі держави, де норми захисту всіх осіб, які підлягали будь-якій формі затримання або тюремного ув'язнення, не відповідають Мінімальним стандартним правилам поводження з в'язнями, приймають ці правила. Мінімальні стандартні правила втілюються в національне законодавство та інші положення з урахуванням, якщо це необхідно, їх адаптації до чинних законів і культури, але без шкоди для духу і мети цих Правил. Мінімальні стандартні правила надаються в розпорядження всіх осіб, зокрема в розпорядження посадових осіб, що займаються підтриманням правопорядку, і персоналу виправних закладів для того, щоб вони могли застосовувати і виконувати їх у системі карного правосуддя. Мінімальні стандартні правила, втілені в національне законодавство та в інші положення, доводяться також до відома і роз'яснюються серед усіх в'язнів і всіх затриманих осіб під час їх прийняття до відповідних закладів і в період ув'язнення.

Держави інформуватимуть Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй один раз на п'ять років у формі відповідей на питання анкети, яку направлятиме до них Генеральний секретар, про масштаби здійснення заходів і досягнутий прогрес в плані застосування Мінімальних стандартних правил, а також про наявні фактори і труднощі, що впливають на їх застосування. Така анкета має бути підготовлена відповідно до особливої схеми, бути вибірковою і обмежуватися спеціально підібраними питаннями, щоб забезпечувати глибокий огляд і дослідження окреслених проблем.

Генеральний секретар, беручи до уваги доповіді урядів, а також іншу відповідну інформацію, доступну в межах системи Організації Об'єднаних Націй, у свою чергу здійснюватиме підготовку окремих доповідей, що стосуються застосування Мінімальних стандартних правил. Для підготовки цих звітів Генеральний секретар може також співпрацювати зі спеціалізованими установами та іншими відповідними міжурядовими та неурядовими організаціями, що мають консультативний статус при Економічній і Соціальній Раді. Генеральний секретар буде передавати зазначені доповіді на розгляд у Комітети з профілактики злочинності й боротьби з нею, з тим щоб останній вдавався до відповідних дій.

Згідно з положенням про передачу інформації, що згадувалося раніше, держави передають Генеральному секретареві:

- копії або витяги з усіх законодавчих положень, правил і адміністративних норм про застосування Мінімальних стандартних правил до осіб, які перебувають в ув'язненні, а також до місць ув'язнення;

- будь-які дані та матеріали описового характеру про програми поводження з правопорушниками, про персонал, який працює у виправних закладах, і кількість осіб, що були в будь-якій формі ув'язнені, а також статистичні матеріали, якщо такі є;

- будь-яку іншу відповідну інформацію про застосування Правил, а також дані про можливі труднощі під час їх здійснення.

Генеральний секретар розповсюджує Мінімальні стандартні правила і зазначені процедури застосування на якомога більшій кількості мов і забезпечує доступ до них усіх держав, зацікавлених міжурядових і неурядових організацій, з тим щоб добитися максимально широкого розповсюдження Правил і процедур їх застосування.

Генеральний секретар розповсюджує свої доповіді стосовно застосування Правил включно з коротким аналітичним викладом періодичних оглядів, з доповідями Комітету профілактики злочинності та боротьби з нею, з доповідями, підготовленими для конгресів Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, а також з доповідями конгресів, науковими публікаціями й іншою, що стосується справи, документацією, що час від часу може бути необхідною для сприяння застосуванню Мінімальних стандартних правил.

Генеральний секретар забезпечує найчастіше звернення до тексту Мінімальних стандартних правил і використання їх в усіх відповідних програмах Організації Об'єднаних Націй, утому числі стосовно діяльності, спрямованої на здійснення технічного співробітництва.

У межах своїх програм технічного співробітництва й розвитку Організація Об'єднаних Націй:

- надає на прохання урядів допомогу у створенні та зміцненні всеохоплюючих та гуманних виправних систем;

— надає урядам, за їх проханням, послуги експертів і регіональних та міжрегіональних радників з питань профілактики злочинності та карного правосуддя;

- сприяє організації регіональних і національних семінарів та інших нарад на професійному й непрофесійному рівнях з метою сприяння поширенню Мінімальних стандартних правил і процедур застосування їх;

- розширює значну підтримку регіональним дослідницьким і навчальним інститутам у галузі попередження злочинності та карного правосуддя, пов'язаним з Організацією Об'єднаних Націй.

Комітет профілактики злочинності ООН:

— регулярно проводить перегляд Мінімальних стандартних правил з метою розробки нових норм, стандартів і процедур, що застосовуються для поводження з особами, позбавленими волі;

— здійснює контроль за виконанням процедур застосування Правил, в тому числі подає періодичні доповіді згідно з визначеною процедурою;

- надає належну допомогу Генеральній Асамблеї, Економічній і Соціальній Раді та всім іншим Органам Організації Об'єднаних Націй, що займаються питаннями прав людини, при підготовці рекомендацій за доповідями спеціальних комісій для проведення обстеження щодо питань, пов'язаних із застосуванням і виконанням Мінімальних стандартних правил;

- бере участь у процедурах застосування Правил, які не повинні тлумачитися як такі, що виключають застосування будь-яких інших заходів чи засобів правового захисту, що надаються згідно з міжнародним правом або встановлені іншими органами й установами Організації Об'єднаних Націй;

- з метою усунення випадків порушення прав людини, включаючи процедуру, що стосується систематичних грубих порушень прав людини, викладену в резолюції 1503 (ХЬУІІІ) Економічної і Соціальної Ради від 27 травня 1970 р., розглядає повідомлення, викладені у Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та у Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Вище викладене дозволяє зробити висновок, що мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими за своїм змістом мають скоріше рекомендаційний характер, але їх врахування позитивно вплине на процедуру виправлення і ресоціалізації засуджених.

 

54. Основні принципи класифікації засуджених і їхній облік при формуванні відділень соціально-психологічною службою.

Загальновідомо, що вивчення засуджених перед­бачає їх класифікацію як необхідну умову педагогічної діяль­ності, як основу диференційованого підходу до їх випра­влення. На базі класифікації можна розробляти типізовані та індивідуалізовані програми виховного впливу, визначати оптимальний перелік засобів виховного характеру з метою утворення, або досяг­нення позитивних змін в особистості засудженого.

Класифікація засуджених - це розподіл їх на певні групи за різними ознаками, які дозволяють створити найбільш сприятливі умови досягнення мети виправного впливу.

Класифікація засуджених – не самоціль, а лише інструмент в руках працівників установ виконання покарань, дякуючи якому індиві­дуальний підхід до особистості в процесі її перевиховання стає більш обґрунтованим та усвідомленим. Тому підхід до кожної особистості має бути диференційованим, що врахо­вує її типологічні та індивідуальні особливості психологічної структури особистості.

Класифікація засуджених являє собою стійке розмежування пев­ної категорії осіб за їх окремими характерними ознаками, і в першу чергу за ознаками злочинів, які вони здійснили.

Класифікацію злочинців можна проводити за різними ознаками, серед яких можна виділити дві основні групи: правові та соціально-психологічні (в тому числі соціально-демографічні).

Вказані ознаки використовуються для визначення виду установи, в якій повинен відбувати покарання засуджений.

Класифікація засуджених в місцях позбавлення волі, з практичної точки зору, обумовлена необхідністю диференційованого підходу до проведення заходів виховного впливу на підставі індивідуальних програм соціально-психологічної роботи із засудженими, зниження негативного впливу на особистість умов позбавлення волі, мінімізація міжгрупових і особистісних конфліктів.

Класифікація засуджених повинна проводитись під час перебування засуджених у відділенні карантину, діагностики та розподілу за підсумками їх вивчення перед розподілом до відділень соціально-психологічної служби.

Класифікаційна інформація дозволяє прогнозувати не тільки ва­ріанти очікуваної поведінки засуджених після розподілу до відді­лень, але й вибирати оптимальні засоби контролю з боку персоналу установи для забезпечення належного рівня безпеки.

Крім того, класифікаційна інформація надає можливість праців­никам соціально-психологічної служби більш ефективно взаємодія­ти з представниками інших служб установи по визначенню оптимальних заходів виправного впливу на засудже­них.

При формуванні відділень доцільно виходити з наступних критеріїв оцінки засуджених:

кримінально-правові ознаки злочинців, за які їх засуджено судом;

особистісні, тобто психолого-педагогічні ознаки;

соціально-демографічні (вік, рівень освіти, соціальне положення, рід занять до засудження тощо);

медичні.

Визначаючим критерієм при класифікації засуджених повинен бути особистісний, оскільки їх поведінка визначається насамперед типом особистості, виразністю особистісних якостей.

При розподілі слід знаходити оптимальне співвідношення між за­судженими різних класифікаційних груп. Не бажано формувати від­ділення, наприклад, лише з осіб однакового віку та зі схожим кримі­нальним минулим, оскільки це може призвести до групової замкне­ності та формування серед них негативних ціннісних орієнтацій.

Облік засуджених при формуванні відділень соціально-психологічною службою здійснюється за трьома напрямами.

Перший напрямок роботи направлений на ознайомлення засуджених, які щойно прибули до установи, з формами та методами роботи кімнати ПЕР, навчання їх прийомам та методам регуляції самопочуття, підвищення та відновлення рівня працездатності, прискорення процесу адаптації до нових умов. Ці сеанси починаються з теоретичної підготовки відвідувачів, отримання ними первинних навичок психосоматичної саморегуляції, вміння корегувати свій стан через фізичний та розумовий самовплив (аутогенне тренування, прогресивна м'язова релаксація, вільне самонавіювання). З цією категорією засуджених сеанси проводяться до їх розподілу по відділеннях соціально-психологічної служби, але не менше 2 разів за термін перебування у відділенні карантину, діагностики та розподілу.

Другий - проведення сеансів психоемоційного розвантаження із всіма бажаючими з метою психопрофілактики "важких" функціональних станів (депресія, фрустрація, апатія, висока тривожність, неврозоподібні розлади тощо). Цей напрямок реалізується шляхом проведення сеансів музикотерапії, перегляду спеціальних відеопрограм або слайдфільмів розслабляючого характеру із музичним супроводженням. Для реалізації цього напрямку в розкладі роботи кімнати передбачається окремий день, протягом якого всі бажаючі можуть її відвідати.

Третій - робота із засудженими, які віднесені до групи "ризику" (схильні до суїциду, прояву зовнішньої та внутрішньої агресії, особи з підвищеною психічною напруженістю тощо). З ними всі сеанси мають бути спрямовані на корекцію їх поведінки та досягнення ефекту релаксації - зниження загального рівня психічної активності та м'язового тонусу, зняття нервово-емоційної напруги, нормалізацію всіх систем організму. Щоб досягти цього ефекту використовуються всі можливості кімнати ПЕР. З цією категорією засуджених проводять сеанси протягом всього терміну перебування їх в установі та перебування на названому обліку.

 

55. Завдання, функції та повноваження спостережних комісій, створених при органах місцевого самоврядування.

Згідно ст. 25 КВК громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, встановлених цим Кодексом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних

Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів створюються спостережні комісії. Постановою Кабінету Міністрів України № 429 від 1 квітня 2004 р. було затверджено Положення про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах, ст. 1 якого встановлює, що дані органи утворюються при виконавчих комітетах районних, міських (міст обласного і республіканського підпорядкування) районних у містах та обласних Рад народних депутатів.

Основними завданнями спостережних комісій є: організація громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання; сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян; організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання; надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Крім цього, спостережні комісії розробляють та здійснюють у межах області, міст Києва та Севастополя заходи щодо сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених, надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Поряд з цим, спостережні комісії мають право:

доручати членам комісії брати участь у судових засіданнях під час розгляду спільних з органами і установами виконання покарань подань щодо умовно дострокового звільнення засуджених від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; подавати клопотання про помилування засуджених та висловлювати свою думку по суті клопотання про помилування, що подає засуджений через орган або установу виконання покарань; одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на спостережні комісії завдань; проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення; заслуховувати на своїх засіданнях з питань, що належать до компетенції спостережних комісій, інформацію посадових осіб органів і установ виконання покарань, підприємств, установі організацій незалежно від форми власності, які беруть участь у виправленні і ресоціалізації засуджених, вносити пропозиції щодо вдосконалення їх діяльності з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених;

доручати представникам громадських організацій і трудових колективів (за їх згодою) проводити виховну роботу та здійснювати контроль за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання, координувати проведення цієї роботи;

заслуховувати на своїх засіданнях інформацію представників громадських організацій і трудових колективів, що здійснюють громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, про їх роботу (навчання) та поведінку в побуті, у разі потреби запрошувати та заслуховувати інформацію цих осіб;

вносити на розгляд органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо: удосконалення діяльності органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених; поліпшення на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності індивідуально-профілактичної та виховної роботи із засудженими до громадських або виправних робіт та особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання; організації трудового та побутового влаштування осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їх соціальній адаптації; забезпечення правового і соціального захисту персоналу органів і установ виконання покарань.

Прийняті в межах компетенції постанови спостережних комісій про усунення недоліків підлягають обов'язковому виконанню. Адміністрація органів та установ, які виконують кримінальні покарання повинні в двотижневий термін повідомити спостережну комісію про заходи, ужиті по виконанню її постанови.

 

56. Аналіз Рекомендацій ООН щодо довічного позбавлення волі (1995 р.).

Основним міжнародним документом, що визначає правила поводження з засудженими до тривалих термінів ув'язнення, є Рекомендації ООН стосовно довічного ув'язнення, прийняті у Відні в 1994 році. Ці Рекомендації свідчать, що держава повинна надати засудженим до довічного ув'язнення "можливості для зв'язку і соціальної взаємодії", а також "можливості роботи за винагороду, навчання, участі в релігійних, культурних, спортивних та інших заходах, пов'язаних з проведенням дозвілля".

Даючи рекомендації з приводу вдосконалення кримінальної політики, автори документа пропонують застосовувати довічне тюремне ув'язнення лише у випадках, якщо це "вкрай необхідно для захисту суспільства... в країнах, де смертна кара скасована, і тільки відносно правопорушників, які вчинили найбільш тяжкі злочини".

Довічне ув'язнення не може застосовуватися щодо осіб молодше 18 років без подальшого їх звільнення. Що стосується інших вікових категорій ув'язнених, в разі якщо закон передбачає можливість їх звільнення від відбування покарання, то при вирішенні питання про їх звільнення повинні враховуватися інтереси потерпілих.

Як зазначається в Рекомендаціях, дуже важливо правильно формувати громадську думку, виробляти терпимість до довічного ув'язнення. Слід роз'яснювати суспільству проблеми, що виникають у зв'язку з їх змістом, і таким чином створювати громадський клімат, який би сприяв виправленню засуджених.

В рамках національної кримінальної політики необхідно вирішити проблему бюджетного фінансування виправних закладів для цієї категорії засуджених, які відчувають нестачу фінансових коштів.

Рекомендації з приводу умов утримання та виправного впливу на засуджених довічно передбачають необхідність забезпечення таких умов утримання, які б не принижували людську гідність і відповідали Мінімальним стандартним правилам поводження з ув'язненими.

Слід розробляти індивідуалізовані програми навчання і виховання "довічників", що враховують ступінь виправлення кожного, його взаємини з іншими людьми, ставлення до навчання і роботи. Програми повинні бути націлені на збереження і розвиток позитивних якостей засудженого.

В процесі виховного впливу особливе значення слід надавати прищеплювання почуття відповідальності в ув'язнених, заохочуючи їх розумне участь у внутрішньому житті в'язниці.

Персонал виправних установ повинен забезпечувати ув'язненим можливість спілкування з родичами, представниками неурядових організацій, соціальними працівниками, добровільними помічниками, тобто з людьми, які проявляють інтерес до їх потреб і здатними надати допомогу співробітникам у виправленні засуджених.

Необхідно підтримувати контакти ув'язнених із зовнішнім світом, надаючи їм короткострокові відпустки для спілкування з сім'єю, навчання, занять спортом поза установи в разі необхідності в супроводі співробітника, що може стати складовою частиною програми виправлення.

Особливе значення Рекомендації надають кадровому забезпеченню установ для утримання засуджених до довічного позбавлення волі. Перш за все, від персоналу потрібно встановлення позитивних контактів з ув'язненими, що має сприяти виправленню останніх. Персонал повинен пройти спеціальну професійну підготовку для роботи з цією категорією ув'язнених. До роботи із засудженими також слід залучати юристів, медиків, психологів, соціальних працівників та інших фахівців, здатних надати допомогу у поводженні з ними.

Висловлюючи рекомендації з приводу звільнення "довічників", автори пропонують поетапно контролювати ступінь виправлення кожного, складати докладні звіти про його поведінку, ставлення до праці, навчання, іншим засудженим та персоналу. Ці матеріали повинні регулярно розглядатися спеціально створеним органом, який може рекомендувати звільнити ув'язненого або продовжити термін його утриманні а установі, при вирішенні цього питання слід брати до уваги суспільну небезпеку вчиненого злочину та поведінку ув'язненого, а якщо можливо відповідно до закону призначати остаточну дату звільнення, причому мети загальної превенції не можуть виправдати рішення про відмову в поданні звільнення. До уваги також повинні прийматися інтереси потерпілих та їхніх родичів, яких слід інформувати про можливе звільнення ув'язненого.

Вважається за доцільне всіляко залучати засудженого до процедури прийняття рішення про його звільнення, повідомляючи йому результати поетапної оцінки його поведінки, роз'яснюючи підстави для прийняття того чи іншого рішення, даючи можливість оскаржити його, користуючись безкоштовною юридичною допомогою.

Безпосередньо перед звільненням слід отримати інформацію про сім'ю і найближчому оточенні засудженого, а після виходу на свободу йому необхідно надавати ефективну соціальну допомогу, щоб сприяти його реінтеграції в суспільство. За умовно-звільненими слід здійснювати поліцейський і судовий контроль, ступінь інтенсивності якого може зменшуватися в міру збільшення терміну перебування на волі.

Слід зазначити, що тривалі терміни і довічне позбавлення волі стали предметом особливої ​​уваги країн - членів Ради Європи задовго до прийняття Рекомендацій ООН, що цілком зрозуміло, оскільки більшість європейських держав є лідерами руху за скасування смертної кари і заміни її довічним позбавленням волі. Ще 17 лютого 1976 Комітет міністрів Ради Європи прийняв Резолюцію (76) 2 "Про поводження з ув'язненими, які відбувають тривалі терміни позбавлення волі".

Саме цей документ став основою для розробки Рекомендацій ООН, хоча деякі положення європейської Резолюції містять принципові відмінності, зокрема, в ній наголошується, що з точки зору наслідків для особистості, організації процесу виконання покарань, підготовки персоналу тривалі і довічні терміни позбавлення волі в чому тотожні. Відмінність полягає лише в тому, що перший вид покарання є певним по терміну в той час, як другий - невизначеним. У зв'язку з цим державам - членам Ради Європи рекомендовано передбачити в законодавстві можливість умовно-дострокового звільнення осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, яке повинно здійснюватися після 8-14 років фактичного відбуття покарання. У разі відмови надати звільнення питання має розглядатися на регулярній основі після закінчення певного терміну.

Резолюція Комітету Міністрів пропонувала урядам держав - членів Ради Європи кожні п'ять років інформувати Генерального секретаря про заходи по її виконанню.

Занепокоєння Європейського співтовариства з приводу збільшення в останні роки кількості вироків до довічним і тривалих термінів ув'язнення призвело до того, що в 2000 році був організований Комітет експертів з проблем довічного тюремного ув'язнення і тривалих термінів позбавлення волі. У своїх рекомендаціях, Експертний комітет встановлює три основні мети поводження з ув'язненими, засудженими до довічного позбавлення волі:

- Пенітенціарні установи повинні бути безпечними місцями для ув'язнених, тюремного персоналу і тих, хто відвідує установу;

- Негативні фактори, які можуть виникнути в результаті відбування довічного ув'язнення, повинні бути нейтралізовані;

- Для підтримки ув'язнених, які будуть звільнені, і будуть жити законослухняній життям після звільнення, повинні бути забезпечені всі можливості.

Експертний комітет розробляє плани виконання довічного позбавлення волі і пропонує конструктивні способи використання всього терміну ув'язнення. Метою таких планів з одного боку, повинна бути допомога засудженому звикнути до довічного ув'язнення, а з іншого - підготувати його інтеграцію в суспільство в невизначеному майбутньому. План має включати елементи прогресивної системи відбування покарання; заходи, спрямовані на підтримання зв'язку із зовнішнім світом; способи нейтралізації негативних наслідків позбавлення волі (таких, наприклад, як пасивність, апатія, погіршення розумових здібностей і т.п.); методи ресоціалізації, що сприяють засвоєнню загальноприйнятих у суспільстві норм і вироблення особистої відповідальності. Плани повинні враховувати індивідуальні особливості особистості засудженого, змінюватися в залежності від рівня його безпеки.

Планування укладення повинно включати оцінку ризиків та потреб засудженого. Необхідно враховувати наступні ризики, що підлягають оцінці: заподіяння шкоди самому собі; заподіяння шкоди іншим особам в пенітенціарній установі; заподіяння шкоди особам на волі; ймовірність рецидиву після звільнення.

Питання виправлення довічних ув'язнених регулярно вносяться до порядку пленарних засідань Європейського комітету з проблем злочинності.

Таким чином, міжнародні акти по поводженню з довічними в'язнями носять виключно рекомендаційний характер. Проте вони дозволяють державам, у тому числі і Росії, використовувати міжнародний пенітенціарний досвід при формуванні національної пенітенціарної політики, у законодавчій і правозастосовчій практиці. Вважаємо, що важливість поставленої проблеми свідчить про необхідність проведення подальших досліджень і прийняття Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими, що відбувають тривалі терміни і довічне тюремне ув'язнення.

 

57. Аналіз Державної програми поліпшення умов тримання засуджених і осіб, взятих під варту на 2006-2010 р.

3 серпня 2006 року була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 1090 «Про затвердження Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки»

У програмі зазначається, що протягом останніх років діяльність установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, в яких тримається майже 180 тис. осіб, фінансується у розмірі не більше 40 відсотків мінімально необхідної потреби. Внаслідок цього матеріально-технічна база установ виконання покарань та слідчих ізоляторів і умови тримання засуджених та осіб, взятих під варту, не повною мірою відповідають вимогам Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України "Про попереднє ув'язнення", Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, мінімальним стандартним правилам поводження з ув'язненими та Європейським в'язничним правилам, про що неодноразово відзначали Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, представники Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, експерти Ради Європи, громадські правозахисні організації.

Для забезпечення жилою площею згідно із нормами, визначеними Кримінально-виконавчим кодексом України, необхідно реконструювати приміщення установ виконання покарань, облаштувати додаткові місця, переобладнати гуртожитки казарменого типу установ виконання покарань для блочного розміщення засуджених. Потребує вирішення питання розміщення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, кількість яких зростає щороку в середньому на 110-125 осіб.

Більшість режимних корпусів слідчих ізоляторів, які збудовано понад 100 років тому, перебуває у незадовільному технічному або аварійному стані і малопридатна для подальшого тримання осіб, взятих під варту. Кількість осіб, що тримаються в слідчих ізоляторах, у деяких регіонах перевищує кількість місць на 4 тис., що суперечить вимогам Закону України "Про попереднє ув'язнення".

Актуальною залишається проблема приведення у відповідність з вимогами санітарного та кримінально-виконавчого законодавства закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби, в яких кількість хворих засуджених перевищує кількість місць на 2,5 тисячі. Порушення норм жилої площі та санітарно-епідемічних нормативів у деяких випадках призводить, зокрема, до поширення внутрішньолікарняної інфекції, хіміорезистентного туберкульозу, виникнення професійних захворювань серед персоналу.

Значна частина медичної техніки та виробів медичного призначення у закладах охорони здоров'я, стаціонарного обладнання їдалень та банно-пральних комбінатів, транспортних засобів, а також технологічного устатковання Державної кримінально-виконавчої служби перебувають у незадовільному технічному стані внаслідок тривалої експлуатації, морально застарілі і підлягають списанню.

Забезпечення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання в установах виконання покарань потребує створення належної матеріально-технічної бази.

Досяг критичної межі технічний стан та знизився експлуатаційний рівень безпеки переважної більшості об'єктів інженерного та побутового призначення, збудованих понад 50 років тому, що може становити загрозу здоров'ю і життю людей, спричинити виникнення аварій та надзвичайних ситуацій. Крім того, витрати, пов'язані з проведенням аварійно-відбудовних робіт на зазначених об'єктах, перевищують у 2-3 рази витрати з проведення профілактичного ремонту. На розв'язання перелічених та інших проблем спрямована ця Програма.

Основною метою Програми є приведення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства та європейськими нормами і стандартами, забезпечення безумовного дотримання прав людини і громадянина в місцях позбавлення волі, стабільного функціонування органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підприємств, закладів охорони здоров'я і навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби.

Основними завданнями Програми є: удосконалення системи організаційно-правового забезпечення функціонування Державної кримінально-виконавчої служби; приведення умов тримання, медико-санітарного і побутового забезпечення засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства; зміцнення матеріально-технічної бази навчальних закладів, сприяння діяльності підприємств Державної кримінально-виконавчої служби; оновлення і утримання в належному стані об'єктів інженерного забезпечення, інженерно-технічних засобів охорони та зв'язку.

Фінансування Програми здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел. Орієнтовний обсяг коштів державного бюджету, необхідний для фінансування Програми, становить 2262471,8 тис. гривень. Орієнтовний обсяг та джерела фінансування заходів щодо покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки наведено у додатку 2. Обсяг фінансового забезпечення Програми підлягає уточненню в процесі складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік.

Виконання Програми дасть можливість: привести умови тримання засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства та виконати міжнародні зобов'язання України з дотримання прав людини і громадянина; забезпечити стабільне функціонування органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підприємств, закладів охорони здоров'я та навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби; поліпшити медико-санітарне забезпечення засуджених та осіб, взятих під варту; забезпечити реалізацію прав засуджених на гуманне ставлення і повагу їх гідності, охорону здоров'я, особисту безпеку, освіту, працю.

Координацію роботи і контроль за виконанням Програми здійснює Державний департамент з питань виконання покарань.

 

58. Характеристика Основних принципів поводження з ув'язненими (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1990 р.)

Основні принципи поводження з ув’язненими були представлені восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками і ухвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 року. Необхідність прийняття цього міжнародного акту була обгрунтована у преамбулі Основних принципів та пояснювалася тим, що ООН визнаючи що Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими мають велике значення і вплив на розвиток кримінальної політики і практики, стурбовані тим фактом, що виникають перепони, які заважають повній реалізації правил, а тому повній реалізації цих правил буде сприяти застосування основних принципів, що їх визначають. В цьому міжнародному документі закріплено 11 основних принципів поводження із ув’язненими, в тому числі й наступні:

– усі ув’язнені користуються повагою, притаманною гідності та значущості, як людей (принцип 1);

– не допускається ніякої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження чи за іншою ознакою (принцип 2);

– бажано також поважати релігійні переконання і культурні традиції тієї групи, до якої належать ув’язнені, в усіх випадках, як того вимагають місцеві умови (принцип 3);

– тюрми несуть відповідальність за утримання ув’язнених і захист суспільства від правопорушень у відповідності з іншими соціальними завданнями будь-якої держави і її основними обов’язками (принцип 4);

– усі ув’язнені мають право брати участь у культурній і просвітній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток особистості (принцип 6);

– слід докладати і заохочувати зусилля для скасування одиночного утримання як покарання і обмеження його застосування (принцип 7);

– необхідно створювати умови, які дають в’язням можливість займатися корисною оплачуваною працею, що полегшить їх реінтеграцію на ринку робочої сили їх країн і зобов’яже їх надавати фінансову допомогу своїм сім’ям і родичам (принцип 8);

– ув’язнені користуються медичним обслуговуванням, яке є в даній країні, без дискримінації у зв’язку з їх юридичним станом (принцип 9);

– за участю і за сприяння громадських і соціальних інститутів, з належним врахуванням інтересів потерпілих створюються сприятливі умови для реінтеграції колишніх в’язнів у суспільство в найбільш сприятливих умовах (принцип 10).

Всі принципи, які передбачаються цим міжнародним документом повинні застосовуватися без упередженості (прин