Виховне значення розпорядку дня у виправних установах. 7 страница

У разі порушення встановленого порядку поведінки на побачен­ні воно негайно припиняється, про що молодший інспектор доповідає посадовій особі, яка дозволила побачення, або ЧПНУ, які приймають остаточне рішення.

За користування кімнатами тривалих побачень, інвентарем та комунально-побутовими послугами з осіб, які прибули на поба­чення, або із засуджених стягується плата за затвердженими тери­торіальними органами управління Департаменту розцінками в

На бажання засудженого або адвоката чи іншого фахівця в га­лузі права, який за законом має право на надання правової допо­моги особисто чи за дорученням юридичної особи, побачення мо­жуть надаватися наодинці у кімнаті короткострокових побачень із забезпеченням їх безпеки.

Засудженим до довічного позбавлення волі побачення надають­ся в кімнатах короткострокових побачень, які обладнані кабінка­ми. Побачення надається адміністрацією установи при пред'яв­ленні адвокатом ордера, а іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, угоди або доручення юридичної осо­би, а також документів, що посвідчують їх особу. Слід звернути увагу, що окрім цього право фахівця у галузі права на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи по­винно бути визначено спеціальним законом (детальніше дивись коментар до статті 8 КВК України).

Кількість і тривалість таких побачень не обмежена. Побачення засуджених з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, у кількість побачень, установлених КВК України, не зараховується, їх кількість і тривалість не об­межується, але вони проводяться в неробочий для засудженого час і тільки від підйому до відбою.

 

42. Поняття, форми та значення прогресивної системи виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Теоретичне поняття прогресивної системи визначено досить чітко – це особливий порядок виконання (та відбування) покарання (зміна умов відбування засудженими покарання залежно від їх поведінки), що передбачає певну системну сукупність правил, завданням яких є досягнення основних цілей покарання. Вченими зазначається також, що зміна умов утримання засуджених у процесі відбування покарання є одним із найефективніших елементів системи карально-виховного впливу. Сутність прогресивної системи відбування покарання у вигляді позбавлення волі полягає в зміні умов тримання засуджених залежно від їх поведінки в кращий або гірший бік з метою введення більш жорстокого режиму відбуван­ня покарання чи більш м'якого.

Вперше ВТК УРСР 1925 року передбачав застосування прогресивної системи виконання та відбування позбавлення волі, її поняття вик­ладене у ст. 4 ВТК УРСР: «Заходи соціального захисту проводяться у виправно-трудових установах за прогресивною (висхідною) системою, відповідно до якої ув'язнені підлягають різноманітному і за загальним правилом щодалі, то більш полегшеному режиму, для чого вони розподіляються по виправно-трудових установах різних типів і розподіляються в них на розряди з подальшим переведенням з розряду в розряд, з установи до установи, залежно від особливості їх особи, соціаль­ного стану, змісту судового вироку, причин, мотивів і приводів зло­чину, так само як і від поведінки у виправно-трудовій установі і успіхів у праці та заняттях».

Чинний КВК також побудований за прогресивною системою, хоч й не закріплює цього у своєму змісті.

Найчастіше у науці кримінально-виконавчого права поняття прогресивної системи ототожнюється з відбуванням позбавлення волі (тюремного ув’язнення). Це зумовлено, по-перше, приматом появи в ретроспективі практично всіх відомих правових систем саме тюремного ув’язнення як найбільш суворого покарання; по-друге, усвідомлення суворості цього покарання диктувало необхідність у пом’якшенні карального змісту при сприйнятті засудженим впливу, що справляється на нього, позитивній зміні ним власної поведінки. На меті прогресивної системи відбування покарання ставиться стимулювання процесу виправлення засуджених, диференціація карального впливу на них з урахуванням їх реальної поведінки.

Відповідно до цього прогресивна система здійснює декілька найважливіших функцій: стимулює поведінку засудженого (чим більш соціально спрямованою є поведінка, тим менш суворим є режим утримання засудженого); забезпечує реалізацію принципів кримінально-виконавчого права (а особливо принципу індивідуалізації виконання покарання, який і реалізується шляхом зміни умов тримання засуджених в процесі відбування покарання); сприяє закріпленню позитивних результатів карально-виховного впливу (оскільки стимулює засудженого до правослухняної поведінки).

Прогресивна система зазвичай реалізується в правозастосуванні у таких формах: зміна умов тримання засуджених у межах однієї УВП; зміна умов тримання засуджених шляхом переводу з однієї УВП до іншої; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини більш м’яким покаранням.

 

43. Актуальні проблеми реформи кримінально-виконавчого законодавства України.

Проголошення в Конституції України правовою державою стало каталізатором вдосконалення законодавства, функціонування системи органів виконавчої влади та правосуддя з метою забезпечення прав людини. Це знайшло своє втілення в офіційно проголошеному курсі на інтеграцію до Європи, реалізація якого передбачає приведення норм і стандартів внутрішнього життя нашого суспільства у відповідність до норм і стандартів Європи.

Важливою складовою цього процесу є реформування кримінально-виконавчої системи. Так, першочерговими та основними пріоритетними напрямами державної політики у цій сфері є вирішення таких проблем: приведення умов тримання ув’язнених у слідчих ізоляторах та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі до європейських стандартів; переповнення місць тримання ув’язнених та засуджених; зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію та інші епідемічні хвороби серед ув’язнених та засуджених; недостатнє матеріально-технічне забезпечення органів та установ виконання покарань; попередження вчинення нових злочинів особами, взятими під варту, та які відбувають покарання, а також запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з особами, які тримаються в установах виконання покарань; поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби, вдосконалення їхньої професійної підготовки.

Послідовні дії центральних органів виконавчої влади на виконання законів України, рішень Президента України, Кабінету Міністрів України та рекомендацій Ради Європи, дали змогу досягти позитивних зрушень, зокрема, гуманізувати процес виконання та відбування покарань, вивести установи виконання покарань із підпорядкування Міністерства внутрішніх справ, вдосконалити форми психолого-педагогічного впливу на засуджених, поліпшити комунально-побутове та медико-санітарне забезпечення осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі, сформувати основу первинної професійної підготовки персоналу. Але у зв’язку з недостатнім бюджетним фінансуванням деякі заходи були виконані не в повному обсязі та виникла нагальна потреба в подальшій підтримці реформування кримінально-виконавчої служби.

Вдосконалення механізму правового регулювання діяльності кримінально-виконавчої служби має відбуватися, зокрема шляхом приведення нормативної бази щодо діяльності органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів у відповідність із національним законодавством, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), практикою Європейського суду з прав людини та Європейськими пенітенціарними правилами.

В цьому контексті варто відзначити важливу роль Міністерства юстиції в формуванні та реалізації державної правової політики, забезпечення у визначеній сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина: реформування кримінальної юстиції та системи відбування покарань визначено Міністерством юстиції одним із головних пріоритетів на 2009 рік.

Міністерство юстиції, як головний розробник проектів законів, що подаються на розгляд Парламенту Президентом та Урядом у сфері прав людини, відносин між державою та громадянином, кримінально-правової політики, вже здійснило певний обсяг робіт та напрацювало цілу низку важливих ініціатив, спрямованих на виправлення ситуації та приведення умов тримання осіб у місцях позбавлення волі до європейських стандартів.

Так, зокрема, Мін’юстом розроблено та подано на розгляд Кабінету Міністрів України проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року».

Зазначений проект спрямовано на подальше реформування кримінально-виконавчої служби України, вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання відповідно до вимог Європейських пенітенціарних правил, організацію діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації, підвищення престижу професії працівника кримінально-виконавчої служби.

Так, проектом передбачені комплексні заходи, завдяки яким мають бути вирішені проблеми, що накопичилися в кримінально-виконавчій системі, а саме:

вдосконалення організаційної структури кримінально-виконавчої служби, яка б забезпечувала дотримання конституційних прав і свобод людини, створення дієвих механізмів громадського контролю за нею, належних матеріальних, та санітарних умов тримання під вартою та відбування покарань, надання ефективної медичної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання;

функціонування органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів на принципах законності, демократизму, демілітаризації, об’єктивності, гласності, системності, децентралізації за окремими напрямами зі збереженням управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

розроблення сучасної моделі організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими та оптимізацію структури і чисельності соціально-психологічної служби, вдосконалення практики надання психологічної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання;

розроблення та впровадження ефективного механізму розслідування за скаргами осіб, узятих під варту, або які відбувають покарання в установах виконання покарань, на неналежне поводження персоналу кримінально-виконавчої служби;

подальший розвиток мережі навчальних закладів як обов’язкових і невід’ємних складових установ виконання покарань, зміцнення їх матеріально-технічної бази, створення належних умов для загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених, а також для реалізації програми їх суспільна корисної зайнятості;

недопущення катувань в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

На думку Міністерства юстиції, Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006 – 2010 роки, затверджена постановою КМУ 3 серпня 2006 року № 1090, має бути замінена Державною цільовою програмою реформування Державної кримінально-виконавчої служби України до 2017 року, оскільки остання охоплює всі напрямки реформування кримінально-виконавчої служби.

Свій вагомий внесок в законодавче вругулювання питань реформування кримінально-виконавчої системи Міністерство юстиції реалізувало також шляхом розробки проекту Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України щодо діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України", яким було внесено зміни до 40 законодавчих актів України та 8 визнати такими, що втратили чинність.

Одним із шляхів сприяння процесу гуманізації кримінально-виконавчої системи є впровадження елементів пробації, подальше вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві.

На сьогоднішній день в Україні зроблено певні кроки у напрямку створення національної моделі пробації як на рівні наукового супроводу таких реформ, так і в законодавчому забезпеченні (в Верховній Раді України зареєстровані проекти Законів України "Про пробацію" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)".

Важливим кроком законодавчого впровадження елементів пробації є в Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яка схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401, та відповідно до якої, метою реформування кримінально-виконавчої служби, зокрема має стати організація діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації, дальше вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, у відповідність із вимогами Європейських пенітенціарних правил.

На сьогоднішній день, вбачається, що подальші кроки щодо створення системи пробації в Україні мають бути направлені на виборі певної моделі пробації, врахувавши, при цьому, як сучасні тенденції, так і зарубіжний досвід та законодавство.

В площині реформування кримінально-виконавчої служби в Україні, заслуговує на увагу плідна міжнародна співпраця.

Так, з метою приведення національного законодавства з питань реформування пенітенціарної системи України до європейських норм та стандартів, Міністерство юстиції здійснює співробітництво з Представництвом Німецького Фонду міжнародного правового співробітництва, результатом якого є створення міжвідомчої робочої групи щодо вирішення проблемних питань застосування попереднього ув`язнення у рамках реформування пенітенціарної системи та розробка проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України «Про попереднє ув’язнення», в якому передбачається гуманізація умов обмеження волі на досудовій стадії кримінального процесу та приведення їх у відповідність з Рекомендаціями № Rec (2006) 13 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Про застосування попереднього ув’язнення, умови, в яких його відбувають та забезпечення гарантій проти зловживань.

З метою подальшого вдосконалення роботи Державної кримінально-виконавчої служби зусилля Міністерства юстиції зосереджуються на подальшій співпраці з Державним департаментом з питань виконання покарань з метою створення умов для виправлення засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, розвитку матеріально-технічної бази установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, створення служби пробації, підвищення престижу професії працівника кримінально-виконавчої служби, насамперед на наступних заходах:

затвердження Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року;

створення законодавчих та організаційних передумов для подальшого скорочення чисельності осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах;

участь та сприяння Державному департаменту з питань виконання покарань у:

приведенні умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства,

утворенні вищих навчальних закладів з підготовки кадрів для Державної кримінально-виконавчої служби,

оптимізації системи управління Державної кримінально-виконавчої служби;

участь у створенні національного превентивного механізму із запобігання катувань.

 

44. Правове регулювання та ефективність участі громадськості в діяльності установ, що виконують покарання.

Вивчення ролі громадськості (громадських організацій, об'єд­нань) у процесі виправлення засуджених різних видів кримінально­го покарання, у тому числі й засуджених до позбавлення волі, є од­нією з актуальних проблем науки кримінально-виконавчого права і найважливішим завданням, що постають перед кримінально-ви­конавчим законодавством. Участь громадськості у виправленні засуджених, зокрема до позбавлення волі, є конкретною реалізацією одного з принципів кримінально-виконавчої політики, що передбачає участь громадсь­ких об'єднань і трудових колективів, а також окремих громадян у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ виконан­ня покарання і у процесі виховного впливу на засуджених.

Згідно ст. 25 КВК об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації, окремі особи в порядку, встановленому цим Кодексом і законами України, можуть надавати допомогу органам та установам виконання покарань у виправленні засуджених і проведенні соціально-виховної роботи. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, встановлених цим Кодексом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати об’єднання громадян.

Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати таку участь шляхом: проведення правової пропаганди з засудженими та організа­ція шефства над важковиховуваними; залучення засуджених у культурно-масових та спортивних заходах; надання економічної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях.

Організаційні форми участі громадських організацій та інших органів чи установ є достатньо різноманітними: спостережні комісії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колек­тивів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», об'єднанням громадян є добровільне гро­мадське формування, створене на основі єдності інтересів для спіль­ної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання грома­дян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Також у діяльності органів та установ виконання покарань можуть приймати участь релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання при­бутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального само­врядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громад­ської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством (наприклад, профспіл­ки). Діяльність кожного з названих об'єднань регулюється окре­мим законом.

Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукра­їнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поши­рюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян. Громадська орга­нізація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на тери­торію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних до­кументах, зареєстровані об'єднання громадян користуються до­статньо широкими правами, однак, слід звернути увагу, що їх практична реалізація повинна бути тим чи іншим чином пов'язана з досягненням закріплених цілей.

Особливе місце серед об'єднань громадян слід відвести місце­вому самоврядуванню. Поняття місцевого самоврядування закріп­лено у ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування», відпо­відно до якої місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жи­телів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Украї­ни. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради утворюються районні в місті ради. Ра­йонні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самовряду­вання», органи виконавчої влади також мають повноваження щодо
забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і за­конних інтересів громадян. Вони покликані: сприяти діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури; вносити подання до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнору­ють законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, при­йняті в межах їх повноважень; утворювати комісії у справах непов­нолітніх та спостережної, спрямовувати їх діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни № 429 від 1 квітня 2004 р. було затверджено Положення про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних вихов­них установах, ст. 1 якого встановлює, що дані органи утворюють­ ся при виконавчих комітетах районних, міських (міст обласного і республіканського підпорядкування) районних у містах та обласних Рад народних депутатів.

Основними завданнями спостережних комісій є: організація громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання; сприяння органам і установам виконання покарань у виправ­ ленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організа­ цій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян; організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання; надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про органи і служби у спра­вах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» здій­снення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних дер­жавних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. Окрім іншого, їх завданням є здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх. Для цього служби у справах неповнолітніх мають право: перевіряти умови утримання і виховання осіб, які не досягли повноліття, у спеціальних установах; приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установа­ми та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами і громадянами; звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з питань працевлаштування, подання їм іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

 

45. Поняття правового положення засудженого до покарання у виді арешту.

Згідно ст. 50 КВК особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослужбовці — на гауптвахтах. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Засудженим до арешту забороняється: побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.

Засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості і не більш як на дві години на день.

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюються відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування в арештних домах здійснюються органами виконання покарань у порядку, передбаченому законодавством.

За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення. За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до десяти діб. Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арештного дому.

Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті. На гауптвахті роздільно тримаються: засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців; засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу; засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту для відбування арешту в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку. Порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями визначаються цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України. Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховується. Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров’я. Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання.

За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково.

За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.

Правом застосування заходу заохочення у виді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби користується начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користуються начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону.

 

46. Правове регулювання та соціально-педагогічне значення застосування до засуджених заходів стягнення.

Заходи стягнення можна поділити на дві основні групи: а) за­ходи стягнення, що носять разовий характер або триваючі віднос­но нетривалий період; б) заходи стягнення, пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених.