Соціологічний підхід, характеризує сутність права як єдність трьох його сторін, а саме правових норм, правопорядку та правового процесу

В сучасній юридичній літературі сутність права належіть до дискусійних проблем, що обумовлюється багатоаспектною природою цієї категорії.

Існуючі теорії стосовно сутності права можливо класифікувати за трьома критеріями:

1. Сутність права відповідно до меж його розуміння характеризується через - нормативізм, що характеризує право як правову поведінку, що має загальнообов’язковий характер та встановлюється державою

2. Соціологічний, що характеризує право як засіб відображення, закріплення та врівноваження суспільних та індивідуальних інтересів.

3. Філософський, що вбачає сутність права через його розуміння як суспільної категорії, що має власне розуміння, природу та призначення у суспільстві.

Підхід в залежності від характеристики права як категорії, що має наукову цінність, сутність права визначається через погляди та ідеї вчених які досліджували призначення права у суспільстві, в радянській юридичній науці панував Марксизький підхід до сутності права, як зведена у закон воля пануючого класу, що забезпечує силовій вплив на суспільство. В сучасній науці погляди на сутність права мають плюрастичний характер, що надає змогу відзначити сутність права в контексті його загальнообов’язковості, гуманності демократизму, законності тощо.

За рівнем забезпечення верховенства права, а також особливостей (пріоритетів суспільних інтересів) виділяються наступні аспекти сутності права:

1. Національний – змістом якого є визначення права як засобу закріплення національного суверенітету та знаходження компромісу, інтересів національної більшості та меншості

2. Релігійний – що характеризує право як засіб регулювання відносин між одновірами, а також як засіб надання релігійним нормам загальнообов’язкового характеру та закріплення релігійних законів державою.

3. Класовий аспект – що визначає право, як засіб охорони та забезпечення класових аспектів суспільства.

4. Політичній аспект, що визначає право як засіб відображення політичних інтересів та врівноваження суб’єктів політичної системи.

5. Гносеологічний аспект – що визначає право як юридичну категорію.

6. Загальносоціальний аспект, право визначається як механізм захисту, а держава гарантії інтересів усього суспільств: забезпечення громадян благом, правопорядком тощо.

2. Співвідношення права та закону

Розуміння сутності права в сучасній юридичній науці пов’язується з його формалізацією, що полягає у необхідності виразу права у вигляді певного документу який слугує засобом:

по-перше, закріпленням правової норми,

по-друге, її поширенням на суспільство,

по-третє, необхідності охорони із сторони держави.

Таким чином, право за своєю сутністю являє собою особливу систему норм які мають формалізований характер та можуть бути виражені у вигляді змісту нормативно-правового акту.

Поняття права та поняття закону не є тотожнім, проте мають відповідний взаємозв’язок між собою, який полягає:

по-перше, в тому, що право становить зміст закону,

по-друге, у тому, що закон є формальним джерелом права, тобто забезпечує його зовнішній прояв та надає змогу суб’єктам отримати візуальну, звукову та чуттєву можливість бути усвідомленим суб’єктом за допомогою органів почуттів.

В юридичній літературі, співвідношення права та закону пов’язується з відповідними типами праворозуміння

1. Нормативізм, який був засновано Гансом Кельзеном визначає право та закон як тотожні явища, оскільки право не може існувати та функціонувати без відповідного свого закріплення у вигляді юридичного документу.

2. Природне праворозуміння, характеризує право як таке, що походить від природи людини, або відображає потребі та інтересу людини, в свою чергу закон має похідний характер від права та слугує лише технічним засобом для закріплення права у вигляді відповідного законодавчого акту.

3. Широке праворозуміння, відповідно до якого між правом та законом проводиться розмежування де право визначається в якості реального стану поведінки у суспільстві, а закон в свою чергу, є результатом такої поведінки та націлений на те щоб вдосконалити правове регулювання відповідно до виявлених недоліків правового регулювання.

На сьогодні проведення розмежування між правом та законом відбувається шляхом виокремлення їх спільних та відмінних рис.

спільні риси права та закону

1. Вони функціонують у правовій сфері, відповідно породжують правові наслідки.

2. Право та закон відображають потреби суспільства у правовому регулюванні та змінюються відповідно до поточних потреб розвитку суспільства.

3. Вони забезпечують законність та правопорядок у суспільстві.

3. Є засобами державно владного впливу на суспільний розвиток.

4. Мають чітко визначене функціональне призначення.

5. Гарантуються та охороняються державою, в тому числі і з можливістю застосування засобів юридичної відповідальності.

відмінні риси

№	право	закон
	відображає особливості життедіяльності суспільства	відображає характер правотворчої політики суб’єкта правотворчості
	Структурою права є правові норми.	сруктурою закону є його поділ на розділи, прложення, глави, книги, частини, пункти та статті.
	3. охороняється як державою так і суспільством, оскільки є осбливим різновидом соціального регулювання	3. охороняється виключно державою, оскільки походить від держави та відображає її інтереси
	4. має еволюційний характер походження	4. походить в результаті здійсненн особливої правотворчої діяльності
	5. Являє собоюс — сисетму загальнообов’язконих правил поведінки.	5. Являє собою – осоливий юридичний документ, що має визначену юридичну силу, структуру будову та реквізити.
	6. виражається на національному так і на міжнародномі рівні та існує у вигляді системи національного права та сисстеми права міжнародного.	6. Має лише національний характер та у своїй сукупності сановить систему національного законодавства.
	7.походить та встановлюється виключно в межах суспільства	7. Може бути прийний або санкціонований або затверджений.
	8. Пихирюєтья на все суспільство.	8. поширюється виключно на територію держави та чітко визначение коло громадян.

 

Таким чином, право та закон не є тотожніми категоріями, оскільки право являє собою загально обов’язкові правила поведінки,а закон в свою чергу є виключно тим документом яки забезпечує фіксування права, його зміну та поширення на суб’єктів суспільства.

 

3 питання с/р співівлношення права

 

 

4. питання

вопрядкування відносин в рамках суспільства здійснюється за допомогою спеціаьних засобів, ці засоби визначаються як соціальні норми, системність відносин у супільстві безпосердньо залежить від рівня соціального регулювання.

Соціальне регулювання –це здійзнювальний за допомогою систем соцільних засобів вплив супільства на поведінку суб’єктів з метою вопорядкування відносин та забезпечення соціаьного компромісу осоливостями соціального регулювання є по-перше кожне історично розвинуте суспільсво зумовлює певну ступель соціального регулювання яка визнається рівнем розвинутості суспільних відносин, потребами суспільства, а також рівнем його організованості, по-друге розвиток суспільства зумовлює поділ відносин за відповідними сферами (економічна, соціальна, культурна ТОЩО), що зумовлює різноманітність способів та методів соціального регуювання, по-трєте ркгулювання відноси має соціальний характер, оскільки здійснюється у суспільстві та визначає особливості життедіяльності людей, воно має дінамічний характер, оскільки зумовлюєтсья розвитком суспільсвта, таким чином соціальне регулювання є універсальним та єдиним засобом впорядкування відносин, що складається із двох відносин: 1. Нормативне регулювання, яке визначає правила поведінки в цілому. 2. Індивідуальне регулювання яке є засобом реалізації нормативного, відповідно до конкретної життевої сетуації

Право, є основним засобом соціального регулювання оскільки правові норми є різновидами норм соціальних місце правовихнорм в системі засобів засіаольного регулювання визначається спільними та відмними рисами.

Спільні риси:

1. правові та інші соціальні норми існують об’єктивно, оскільки залежать від об’єктивних умов розвитку суспільства;
2. вони мають природний характер виникнеяння, оскільки з’явлюютсья в результаті еволюції розвитку суспільства;
3. вини реалізуються в поведінці суб’єктів;
4. сприяють формування поваги до прав та своюбод людини;
5. мають визначений зміст, що складаються із прав та обов’язків;
6. певним чином встановлюються та закріплюються;
7. вони є засобом регулювання та охорони певних відносин.

Відмінні риси

Правові норми	Інші соціальні норми
Виникають лише в державно організованому суспільстві	Існують як до появи держави так і після
Приймаютсья органами держави в рамках нормативно закріпленого процесу	Приймаються суспільством в добровільному порядку
Складається із формально-визначених норм, тобто мають письмове закріплення у вигляді документу;	Переважній більшості мають усний характер, а при письмовому закріплені як правило не мають документалного вираження;
Складають систему, що мають ієрархічну бцдову;	Є сукупністю норм які не підпорядковані одна іншій;приймаютсья в залежності від пововажень суб’єкту правотворчості в межах чітко визначеного процесу;
	Приймаються добровільно, в добровільній формі.
Пошиирюються на чітко визначену сферу суспільних відносин;	Поширюються на не визначене коло суспільних відносин;
Діють в межах держави;	Діють в межах суспільства;
Мають загально обов’язковий характер;	Мають добровідльний характер та засновуються на авторитетності
Складаються з гіпотизи, дизпозиції та санкції;	Структурні елементи відсутні;
Релізується в чітко встановлених формах (дотримання, виконня, використання)	Ревлізуютсья в добровільній формі.
Засновуютсья на чітко визначених принципах;	Засновуються на загально людських принципах;
Гарантуються державою, в тому числі із можловостю застосування примусу;	Гарантуютсья суспільством в тому числі з можливостю застосування засобів громадського впливу

 

 

5 питання

соціальне регулювання здійснюєтсья за допомогою соціаьних норм, соціальні норми – це привала загального характеру, що встановлюється суспільством державою че окремими суб’єктами з метою чіткого формклювання прав та обов’язків суб’єктів, відповідних суспільних відносин, що характеризують певну сферу життедіяльності суспільства.

Ознаки соціальних норм:

1. є правилами поведінки, що встановлюють права та обов’язки;
2. мають згальний характер тобто поширюються на невизначене коло осіб;
3. встановлюються певними суб’єктами;
4. егламентують певну сферу сусільних відносин;
5. мають відповідне значення для суспільства, що визначає ступіль обов’язковості цих норм;
6. певним чином гарантуються та забезпечуються.

Різноманітність суспільних відносн визначає різноманітність соціальних норм які можуть бути класифіковані за наступними ознаками:

1) за способом виникнення виділяють

а)стихійні норм які виникають не усвідомленно з природної потреби людини та суспільства в контексті необхідності упорядкуванян супільних відносин

б)свідомі норми які виникають з необхідності не лише впорядкувати відносини але і закріпити права та обов’язки суб’єктів

2)за суб’єктами прийнянняття та охорон:

а) норм, що приймаютсья та гарантуються державою (правові або політичні норми)

б) ті, що розробляються, приймаютсья та гарантуютсья громадськими об’єднанями (корпоративні або релігійні норми)

в) ті, що розробляються приймаютсья та гарантуються суспільством (норми звичаїв, норми традицій)

3) за способом закріплення:

а) усні, що існуютьь у свідомості суб’єктів та пеердаються із покоління в покоління

б)письмові ті, що мають доументальну форму закріплення та певний ступінь обов’язковості.

4)за регулюванням

а)традиції ті що скалися історисчно

б0 звичаї – номи що склалися в результатті багато разоового застосування

в)норми етики – відображать поведінку суб’єкту відповідають встановленим зразкам

г)норми естетики – тобто норми які відображають відповідність знань суб’єктів, культурним надбанням, та досягненням суспільсвом.

д) норми моралі

е) норми культури

ж)організаційні норми

з) релійгійні норм

и)політичі норм

і) правові норми С/Р

 

 

шосте питання рівні вивченя права

право як особливий засіб соціальногор егулювання характеризуєтсья як наукова категорія яка постійно розвиваєтсья та вдосконалюєтсья характиристи парва на сам перед пов’язуєтсья з його вивченям як особливого засобу праввого впливу. Історично в юридичній літературі сформувалось три рівня вивчена права:1 аналітичний (аналітичне правознавство) – це галузь спеціальних знань, що вивчає право як практичну категорію, обто як засіб реального впливу на суспільні відносини. Предметом вивчення аналітичного правознавства є – законодавство, права та обов’язки, що вміщюються в правових нормах а також юридчна відповідальність як засіб пливу на суспільство. 2. Філософія права – тобо система знаньметою яких є визначення сутності презначення та функцій права, саме цей рівень вивчення права надає можливість по-переше, поширити філософську доктрину на право, по-друге визначити прзнаення права в житті суспільства та окремого суб’єкта, по-трете, визначити пізнавальну роль права. По-четверте проаналізувати особливості втілення філософських категорій в сфері права. 3. Спеціально-юридичний, що характеризкється як система знань які визначають особливості розвитку науки окремої країни. Значення вивчення уього вивчення права полягаю у по-переше в можливості встановити особливості прва як наукової категорії, по друге визнаити особливості права, як засобу упарвління суспільством, по-третє – охарактеризувати права з точки зору особливрстей держави та суспільства, по-четверте – визначити особливоті перспектив розвитку права і держави.