Історія телеграфного зв’язку на Єлисаветградщині

Перша телеграфна станція в Єлисаветграді розпочала свою діяльність в 1855 році і була однією з перших в Російській імперії.

В книзі О. М. Пашутіна «Исторический очерк г. Елисаветграда» говориться, що телеграфна станції в Єлисаветграді була запроваджена у жовтні 1859 року за клопотанням єлисаветградської міської спільноти, дворян Бобринецького і Олександрійського повітів, при чому на наймання приміщення для неї, опалення і освітлення було асигновано строком на десять років по 600 карбованців щороку, а дворянством на той же строк по 300 карбованців. Означені гроші були відпущені протягом десяти років повністю. Першим начальником телеграфної станції в Єлисаветграді був поручик Фон-Шеле. Станція перше десятиліття знаходилася в двоповерховому кам’яному будинку купця Кричевського на Нижнє - Донській вулиці. Першим же начальником Елисаветградської Поштово-телеграфної контори був колезький асесор Я. Я. Дахнов.

В Єлисаветграді було встановлено чотири телеграфних апарати. За межі міста виходило дві лінії, які мали чотири дроти. Від міста одна лінія йшла у напрямку Кременчука, а друга – до Миколаєва.

Робота телеграфної станції Єлисаветграда мала в той час велике значення, бо через неї йшли телеграми з Кримського півострова, із Одеси, Миколаєва в Москву та Санкт-Петербург. Станція зв’язувала між собою телеграфні станції великих міст Російської імперії.

Через Єлисаветград передавалися телеграми з Тифлісу в Москву. І, справді, одержану з Тифліса телеграму в Ростові-на-Дону передавали у Борислав, Миколаїв, а потім у Єлисаветград. Звідси вона продовжувала свій шлях на Москву і далі в глиб держави.

В той час, коли в Єлисаветграді телеграфні апарати працювали на повну потужність, в таких великих містах, як Архангельськ, Астрахань, Уфа, Єреван, Царицин, Баку не було взагалі телеграфу.

Згодом телеграфна станція Єлисаветграда відіграє все більшу роль в управлінні та розвитку краю. Звідси ведеться обмін різного роду телеграмами. І вже до 1913 року склав 91501 – переданих і 117565 прийнятих телеграм.

Згідно “Положення про прийом та передачу телеграфних депеш по електромагнітному телефону” він був оголошений державною “регалією”. Телеграфна станція вважалась військовою установою. Керівництво телеграфними станціями здійснювалось через округи і управління. Єлисаветградська поштово-телеграфна контора належала до Одеського поштово-телеграфного округу.

Працівників до телеграфних станцій набирали із числа офіцерів корпуса інженерів шляхів сполучення і скасованих команд колишнього оптичного телеграфу. На станцію приймалися офіцери армії, що залишилися поза справами після Кримської війни 1853-1856 рр. В 1859 році було дозволено зараховувати на службу цивільних осіб чоловічої статі, що володіли іноземними мовами та тих, що мали загальноосвітню підготовку.

Жінки почали займати посади телеграфістів лише з 1871 року. На роботу приймалися дівиці не старше 21 року, бездітні вдови до 30 років і заміжні жінки, що одружилися з чоловіками, працюючими в телеграфних установах. При народжені дитини законним вважалася відсутність жінок на роботі не більше одного місяця. При виконанні службових обов’язків жінки повинні були бути одягнені в закриті скромні плаття темних кольорів, по можливості одного фасону. Загальна кількість жінок, що працювали на телеграфній станції не повинна переважати 25% штатних працівників. До 1904 року жінки не мали права займати будь-які адміністративні посади, і лише в 1904 році було дозволено жінкам займати посади на рівні з чоловіками. Технічний персонал комплектувався виключно із чоловіків.

Для підготовки кадрів в телеграфній конторі були ще й учні та кандидати на поштово-телеграфні посади з платою або кандидатською допомогою від 10 до 15 карбованців на місяць. В Елисаветградській поштово-телеграфній конторі дозволено було мати 5 таких кандидатів. Щоб стати учнем або кандидатом бажаючі, які мали освіту не нижче 2-х класів міністерських училищ, повинні були скласти іспити по загальноосвітнім предметам (російська мова, арифметика, географія, чистописання) спеціально створеній комісії за участю помічника начальника станції та механіка. На кожного складався екзаменаційний лист із зазначенням результатів іспиту, який після візування відправлявся до окружної комісії.

З часом умови праці працівників Одеського поштово-телеграфного округу змінювалися на краще: збільшувалася заробітна плата, надавалися певні пільги. За спеціальним розпорядженням начальника Одеського поштово-телеграфного округу всі телеграфні станції були переведені на електричне освітлення.

В 1906 році в окрузі було створено комітет по завідуванню справами капіталу на виховання дітей. У відповідності до рішень цього комітету начальник кожної поштово-телеграфної станції два рази на рік (15 червня та 15 грудня) повинен був подавати звіт по працівниках, яким було видано допомогу на виховання дітей. При наявності квитанцій працівникам поверталися кошти, які вони витратили на навчання своїх дітей.

На початку ХХ століття місто Єлисаветград значно збільшилося в розмірах та за чисельністю населення. Так, станом на 1914 рік в місті нараховувалося 90 тисяч населення, 4 тисячі торгово-промислових підприємств з грошовим обігом 50 млн. крб. та кредитними установами, касовий обіг яких складав до півмільярда карбованців. Оскільки Єлисаветград був і центром, де проводилися щорічні ярмарки та базари, на які з прилеглих територій з’їжджалися по декілька тисяч селян, концентрація всіх поштово-телеграфних операцій в одному місці на одній станції була вже незручною. За поданням Біржового комітету та Міської управи в 1914 році в місті відкриваються ще 4 поштово-телеграфні установи, зокрема, на вулиці Пермській, де і були зосереджені більшість торгівельно-промислових підприємств.

Всі телеграми поділялись на ряд категорій:

· циркулярні - ці телеграми з текстом близько 200 слів відправлялися із С.Петербурга, Центрального Управління, Генерал-Губернаторами, Начальниками округів, Градоначальниками;

· спеціальні – відправлялися із С.-Петербурга, Москви. Відправлялися за спеціальним наказом редакцій газет, могли нести в собі новини про політичне і внутрішнє життя;

· біржові, торгові, промислові;

· прості.

Щоб залучити більшу кількість населення до послуг телеграфу телеграми, які відправлялися в персидські міста Таврида і Урмія, було дозволено передавати не російською мовою, але російськими літерами. Такі телеграми відправляли в Персію через Нахічевань.

Швидкість передачі телеграм збільшувалася за рахунок технічних вдосконалень. Для прискорення передачі та для виявлення місця пошкодження на лініях на головних дротах була встановлена спеціальна звукова сигналізація.

На швидкість передачі вплинуло і наведення суворого порядку стосовно передачі телеграм. Так, за безпричинну затримку телеграми більше ніж 45 хвилин чи безнаглядно кинуті телеграми на працівників телеграфу накладалися адміністративні та грошові стягнення.

Телеграфний зв’язок Єлисаветграда був налагоджений не лише з містами всередині держави, телеграми звідси направлялись і за кордон. Так, з лютого 1904 року за домовленістю з міністерством внутрішніх та іноземних справ було дозволено передавати за призначенням без цензурного перегляду телеграми кореспондентів іноземних газет.

Обмін телеграмами з іноземними державами поштово-телеграфною конторою міста Єлисаветграда весь час збільшувався. Так, на 1913 рік обмін склав – 8959 переданих і прийнятих телеграм.

Але Перша світова війна, що розпочалася у 1914 році, значно вплинула на роботу телеграфної станції та відправку телеграм за кордон. Деякі працівники були призвані на військову службу. Знизився обмін телеграмами з Францією, Великобританією, зовсім припинилася робота з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною.

Література

Исторический очерк г. Елисаветграда. Составил и издал А. Н. Пашутин, 1897; 1992. - С. 114

Карасьова Н. Пошта,телефон,телеграф / Н. Карасьова // Єлисавєтградскиє вєдомости. - 2003. - 28 февраля. - С. 1

Матівос Ю. Місто на сивому Інгулі: історико-публіцистичний нарис. -Кіровоград, ТОВ «Діаграма», 2004. - С. 130

Пасічник Л. Інфраструктура Єлисаветграда сто років тому / Л. Пасічник // Вечірня газета. - 2010. - 19 березня. - С. 8

Шевченко С. Починалося з поштово-телеграфної контори / С. Шевченко // 21-й канал. - 2008. - 6 листопада. - С. 14

 

Світло в Єлисаветграді

1876 року Павлу Миколайовичу Яблочкову російському інженеру - винахіднику був виданий патент Франції № 112024. Яблочков запатентував електричну лампочку, яку назвали «Свіча Яблочкова». Винахід було продемонстровано 15 квітня 1876 року в Лондоні на виставці фізичних приладів.

Численна публіка, яка зібралася в залі, була в захопленні. Це була сенсація, яка увійшла в історію електротехніки! Майже всі присутні вперше бачили електричне освітлення. Свічі горіли півтори години, і впродовж цього часу відвідувачі не розходилися, жваво обговорюючи диво століття.

Вперше свічки Яблочкова були встановлені в Парижі (універсальний магазин Лувр, театр Шатле, площа Опери). Вуличне освітлення вперше було встановлено на вулиці Авеню дель Опера в Парижі у 1877 році.

Із Парижа електричне освітлення поширилося по всьому світі.

В Єлисаветграді вулиці почали освітлюватися в 1850 році і лише в центральній частині міста - вулиці Перспективна (нині К. Маркса), Двірцева (нині Леніна), Пермська (нині Верхня Пермська). У1880 році на єлисаветградських вулицях налічувалося 600 ліхтарів. Працювали вони на олії, згодом на гасі.

14 березня 1880 року до Єлисаветграда прибув представник компанії «Яблучков і К» і запропонував міській владі встановити на вулицях міста електричне освітлення. Пропозицією зацікавився місцевий землевласник Бернадос і всі витрати по виконанню робіт взяв на себе, крім того Берандос всіляко пропагував серед населення переваги нового виду освітлення.

Експерименти вирішили провести на приміщенні цирку

В місцевій газеті того "Елисаветградский вестник" повідомлялося, що «2 квітня відбудеться перша вистава у новому цирку при електроосвітленні за системою Яблочкова. Подивитися на чудо техніки зібралося багато глядачів».

Тоді цирк знаходився на нинішній вулиці Шевченка, на місці, де тепер розташована дитяча поліклініка №1.

Величезний натовп на Петрівській навпроти цирку був вражений блиском і ефектом електричного світла. Два фонарі - один на даху цирку, а другий біля входу так добре освітлювали Петрівську вулицю впродовж кварталу, що у п'ятдесяти кроках від фонарів можна було читати. За тиждень після цієї події електроосвітленням обладнали клуб Громадських зборів, міський бульвар (тепер центральний майдан), прилеглі до нього магазини, театр, Перспективну і Двірцеву вулиці.

13 квітня газети повідомляли «10-го увечері зал клубу Громадських зборів був яскраво освітлений і спектакль аматорського гуртка (Кропивницького і Тобілевича) пройшов з великим успіхом».

Отже, 2 квітня 1880 року слід вважати днем народження електроенергії в місті. Невдовзі лампи інженера Петра Яблочкова освітлювали майже всі адміністративні установи, навчальні заклади, центральні вулиці Єлисаветграда.

На електротязі працювали трамваї, водогін. Ще більше електроенергія увійша у виробництво і побут мешканців міста з 1908 року, коли стала до ладу міська електростанція, споруджена за проектом інженера Євгена Тамма.

Пам'ятним для жителів нашого міста стало 1 травня 1930 року, коли було відкрито електростанцію потужністю 12 тисяч кіловатт. У 60-х роках теплоелектроцентраль було переведено на рідке паливо. ТЕЦ служить місту й тепер.

Література

Матівос Ю. Світло в Єлисаветграді, або "Вистава була нікудишня, виручила електрика" / Ю. Матівос // Вечірня газета. - 2008. - 28 березня. - С. 1,7

Матівос Ю. Місто на сивому Інгулі: історико-публіцистичний нарис. -Кіровоград, ТОВ «Діаграма», 2004. - С.120