Сенсибілізація(від лат. sensibilis — чутливий) — це підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану ор­ганізму чи під впливом вправ

Розрізняють два види сенсибілізації: тимчасову і тривалу. Тим­часова сенсибілізація, насамперед, пов'язана із взаємодією відчуттів. Так, відомі факти підвищення зорової, слухової, тактильної та нюхової чутливості під впливом слабких больових подразників. Крім того, вона спричинена тимчасовими змінами стану організму під впливом найрізноманітніших чинників: фар­макологічних речовин, наприклад, адреналіну, кофеїну; інтересів чи установок особистості тощо.

Тривала сенсибілізація носить постійний характер і залежить як від стійких змін в організмі, так і від постійних вправ. Так, з віком (від народження до 20-30 років) чутливість аналізаторів поступо­во зростає, а після цього віку починає поступово знижуватися. Люди, які мають слабку нервову систему — більш чутливі. Під час вагітності, коли змінюється ендокринний баланс організму, нюхо­ва чутливість різко зростає. Чутливість зростає й у випадку деяких

ендокринних розладів, наприклад, при гіперфункції ендокринної залози. Гальмування кори в результаті втоми також спочатку вик­ликає загострення чутливості.

Відомо, що і постійні вправи, наприклад, тренування музи­кантів, дегустаторів, парфумерів тощо веде до зростання відповід­них видів чутливості.

Кількісно-якісні зміни чутливості спостерігаються під час кон­трасту відчуттів. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. За одночасної дії двох подразників виникає одночас­ний контраст. Так, одна й та сама фігура на чорному фоні здається світлішою, а на білому — темнішою. У разі послідовної дії двох подразників виникає послідовний контраст. Наприклад, після холодної води тепла здається гарячою.

Якісні зміни чутливості виявляються у синестезії. Синестезія (від гр. synes — разом; aesthesis — відчуття) — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, харак­терних для іншого аналізатора. Органи чуття, працюючи сумісно, породжують якісно нове відчуття. У дослідах німецького психолога Хорнбостела досліджуваним пред'являли різні запахи і пропонували зіставити їх з відтінками світла. Результати вияви­лись закономірними. Запахи тих речовин, молекули яких включа­ли більшу кількість атомів вуглецю, співвідносились з темнішими відтінками, а запахи речовин, молекули яких включали мало атомів вуглецю — зі світлішими.

Найбільше поширені зорово-слухові синестезії, коли під впли­вом звукових подразників у людини виникають зорові образи. На­приклад, кольоровий слух, який був притаманний М. Чурльонісу, М. Римському-Корсакову, А. Скрябіну та ін. Широко відомо, що високі звуки ми оцінюємо як «світлі», а низькі як «темні». Синестезія поширена також у побуті, коли у людини виникає відчуття «крикливого кольору», «солодкого звуку», «гострого за­паху» тощо.

У різних людей синестезія виявляється по-різному. Особливо яскраво вона спостерігається при підвищеній збудливості підкірки, при істерії, в період вагітності, під впливом низки фарма­кологічних речовин.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

Описані вище закономірності відчуттів: взаємодія, сенсибілі­зація, контраст, синестезія — це свідчення постійного взаємозв'яз­ку аналізаторних систем людини. Більш складні та інтегральні форми такого взаємозв'язку породжують якісно нову форму відо­браження — сприймання.

 

Пізнання навколишнього світу та самого себе починається з відчуттів. Відчуття — це найпростіший пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійсності та внутрішніх станів організму, яке виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент.

Відчуття поділяють на екстероцептивні, інтероцептивні і пропріоцептивні. Якщо подразники йдуть із зовнішнього світу, і ре­цептори також знаходяться поза організмом, то такі відчуття називають екстероцептивними; якщо з внутрішнього середовища організму, і рецептори також знаходяться у внутрішніх органах — інтероцептивним; якщо подразники йдуть від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суглобах — пропріоцептивними.

Усі відчуття мають спільні загальні властивості: якість, локалізованість, тривалість, інтенсивність. До закономірностей відчуттів відносять абсолютну та диференційну чутливість, ос­новний психофізичний закон, адаптацію, взаємодію відчуттів, сен­сибілізацію, контраст відчуттів і синестезію.

Діапазон наших адекватних відчуттів називається абсолют­ною чутливістю. Нижня абсолютна чутливість — це наша здатність вперше відчувати ледь помітні подразники (вимі­рюється за допомогою нижнього абсолютного порогу чутивості), а верхня абсолютна чутливість — наша здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні (вимірюється за допомогою верхнь­ого абсолютного порогу чутливості). Між чутливістю і величиною нижнього порогу існує обернене відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки. Здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразниками називають диференційною чутливістю (вимірюється за допомогою диференційного порогу чутливості). Для одного й того самого органу чуття відношення

між приростом подразника, який ледь помітно відрізняється від його початкової величини, і цією початковою величиною є констан­тою. Це відношення називається дробом (законом, константою) Вебера. Основний психофізичний закон описує залежність між ве­личиною відчуттів і подразника. Він має дві основні форми: лога­рифмічну (сила відчуттів пропорційна логарифму силі подразни­ка); і степеневу (сила відчуттів пропорційна степені сили подраз­ника).

Відчуття людини мінливі. Це виражається в кількісній мінли­вості: адаптація, взаємодія відчуттів, сенсибілізація; кількісно-якісній мінливості: контраст відчуттів; якісній мінливості: сине­стезія. Адаптація — це зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника. Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізаторів під впливом інших. Сенсибілізація — це підви­щення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. Синестезія — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншо­го аналізатора.

Складні та інтегральні форми взаємозв'язку між різними відчуттями породжують якісно нову форму відображення — сприймання.

Список літератури

1. Базыма Б. А. Цвет и психика. — Харьков, 2001.

2. Бардин К. В., Забродин Ю. М. Проблемы сенсорной психофизики //

Познавательные процессы: ощущения, восприятие / Под ред. А. В. Запорожца и др. — М.: Педагогика, 1982. — С. 89-118.

3. Дика О. І. Генеза чутливості: філософсько-філогенетичне дослі-

дження. — Дніпропетровськ: Дніпро, 1996. — 29 с.

4. Забродин Ю. М., Лебедев А. Н. Психофизиология и психофизика. —

М.: Наука, 1977. - С. 3-167.

5. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека. — М:

Мир, 1974. - С. 159-275.

6. Шиффман X. Ощущение и восприятие. Изд-е 5-е. — М.-СПб.:

Питер, 2003. - С. 24-38, 56-231, 492-560, 622-771.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

Сприймання

11.1.Поняття про сприймання.

11.2. Основні теоретичні підходи до вивчення сприймань.

11.3.Види сприймання та їхня класифікація:

 

11.3.1.Класифікація за провідним аналізатором;

11.3.2.Класифікація за метою діяльності;

11.3.3.Класифікація за основною формою існування матерії.

 

11.4.Особливості сприймання.

11.5.Індивідуальні відмінності сприймання.

11.1. Поняття про сприймання

Людина живе у світі речей, предметів та форм, у світі складних ситуацій. Тому в реальному житті вона має справу не з окремими відчуттями, а з їхнім синтезом у складні комплекси — сприйман­ням. Сприймання — це пізнавальний психічний процес цілісного відображення предметів і явищ дійсності при їхній безпосе­редній дії на органи чуття в даний момент.

Сприймання неможливе без відчуттів. Процес переходу від відносно простих відчуттів до складних сприймань не є простим процесом додавання окремих відчуттів, бо в такому разі в людини утворилася би мозаїка окремих ознак предметів. Це є процес інтеграції відчуттів, що дає можливість відобразити предмет чи ситуацію в цілому. Під час сприймання добре знайомих предметів інтегруються 2-3 провідні ознаки, під час сприймання ж незнайо­мих предметів цей процес є тривалішим і складнішим. Інтеграція відбувається за умовою активної взаємодії між органом чуття та подразником. Отже, процес сприймання завжди має активний ха­рактер. Значну роль у цьому відіграють моторні компоненти сприймання, які детальніше будуть охарактеризовані під час аналізу видів сприймання.

У сприйманні ми глибше, ніж у відчуттях, пізнаємо навко­лишній світ. Це пов'язано з тим, що сприймання включають попе­редній досвід людини у вигляді пам'яті. Предмет, діючи на органи чуття, завжди певною мірою активізує раніше сприйняте, включа­ючи до дії внутрішньо- та міжаналізаторні зв'язки.

11.2. Основні теоретичні підходи до вивчення сприймань

Вивчення сприймань у психології пов'язано з теоретичними підходами структуралізму, Гештальтпсихології, екологічним та конструктивістським.

Основним завданням структуралізму (В. Вундт, Е. Тітченер; 70-ті роки XIX ст.) було вивчення структури сприймань, а саме, виявлення найпростіших і найелементарніших його складових — відчуттів. Свої міркування вони обґрунтовували, за допомогою так званого «структуралістського» трикутника: якщо ми сприй­маємо трикутник, контур якого складають крапки, то цілісне сприймання трикутника є наслідком комбінації окремих відчуттів від кожної крапки.

Ґештальтпсихологи (М. Вертгеймер, В. Келлер; перша половина XX ст.), на відміну від структуралістів, вважали, що людина сприймає не суму елементів, а єдину, інтегровану структуру. За до­помогою «ґештальтистського» трикутника — трьох крапок, які розташовані на вершинах трикутника — вони показали, що конфігурацію з трьох крапок людина здатна сприйняти як цілісну фігуру трикутника. Ці три окремі елементи пов'язані між собою у цілісну структуру — фігуру, яка має якості, що не характерні окре­мим її частинам. Отже, людина сприймає навколишній світ, беручи до уваги його структурні елементи і співідношення між ни­ми; вона прагне сприйняти цілісні й осмислені форми.

Екологічний підхід {Дж. Гібсон; середина XX ст.) оснований на положенні про безпосередній характер сприймання. Інформація, яка надходить із навколишнього світу, містить усі необхідні дані для того, щоб у людини сформувався образ сприймання. Принци­повим у цьому підході є те, що сприймання розглядається як при­родний процес, сформований у процесі еволюції для забезпечення зв'язку з реальним світом. Мислення або відіграє значну роль у сприйманні, або взагалі не бере у ньому участі.

Конструктивістський підхід (/. Рокк, Дж. Хогберг, Л. Грегорї, 80-ті роки XX ст.) підкреслює активну роль людини у процесі сприймання. Принциповим є положення про те, що сприйманню передує конструювання, усвідомлення зв'язку між явищами і подіями фізичного світу. Те, що людина сприймає, вона «виво-

 

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

дить» логічно, інтерпретуючи інформацію, яка надходить із навко­лишнього світу. Ця інтерпретація ґрунтується на пізнавальних стратегіях, минулому досвіді, очікуваннях, мотивації тощо.

113. Види сприймання та їхня класифікація

Сприймання характеризуються значною різноманітністю, що зумовлюється природою діючих подразників та особливостями наших аналізаторів. їх класифікують на підставі провідного аналізатора, мети діяльності та основної форми існування матерії.