Туристичні ресурси Буковини

Територія між Карпатами, Дністром у його середній течії і нижнім Прутом має назву Буковини. В давнину цю територію населяли гети, бастарни, бесси, даки. Через Бу­ковину пройшли готи, гуни, авари, угорці. У VI ст. тут осе­лилися слов'янські племена тиверців.

У X ст. територія входила до складу Київської держа­ви, у XII—XIII ст. — до Галицько-Волинського князівства.

На середину XIV ст. північна Буковина перебувала під владою Угорщини, а в 1359 р. адміністративно включена до Молдавського воєводства, що з 1387 по 1497 р. було про­текторатом Польщі. В 1514-1774 pp. Буковина у складі Молдови входила до турецьких володінь.

У 1774 р. північна частина Молдови, включаючи Буко­вину, була приєднана до Австрії. На цей момент 69% насе­лення Буковини складали українці, 26% - румуни, 5% -представники інших національностей (євреї, вірмени, греки, угорці, німці, поляки). Після анексії цих земель Австрією з Семигорода (Трансільванії) почався інтенсивний відтік ру­мунського населення в напрямку Буковини. Наслідком цьо­го процесу стало впровадження в буковинських школах ру­мунської мови, призначення румунів на адміністративні посади.

У 1786 р. Буковину приєднали до Галичини і з того ча­су розпочалась полонізація і латинізація краю.

В 1849 р. Буковина була перетворена на окрему про­вінцію, а в 1861 р. визнана «коронним краєм» Австрії, що здобув статус воєводства. Серед чиновників адміністративних установ практично не було українців: вони признача­лись переважно з числа румунів і німців. Надання Буковині автономії сприяло національному відродженню краю. З 1870-х років тут посилюється боротьба проти румунізації та германізації.

З березня 1917 р. посади губернаторів, комісарів повітів перебирає до своїх рук українська громада. Відновлюється сільське і міське самоврядування, створюються українські інколи, кооперативи. Створений у Чернівцях Український Крайовий комітет 6 листопада 1918 р. проголосив свою вла­ду на українській частині Буковини. Вже 11 листопада пів­нічна Буковина була окупована румунськими військами, а через два тижні румунський Генеральний конгрес оголосив про приєднання цих земель до Румунії. Цей акт був визна­ний правомочним учасниками Сен-Жерменської конфе­ренції 1918 р.

У період румунського правління (1918-1940) були ска­совані автономні права території, і Буковина перетворилась на румунську провінцію.

В 1940 р. північна Буковина увійшла до складу ра­дянської України.

Чернівецька область охоп­лює історичну територію Північ­ної Буковини і Хотинського повіту Бесарабії. Вона розташо­вана в межах Передкарпаття і східної частини Карпат. На півдні область межує з Румунією, її площа — 8,1 тис. кв. км (1,3% території країни).

Область має густу річкову мережу. Тут налічується близько 4,5 тис. річок, які належать до басейнів Дунаю і Дністра.

Розвитку рекреаційної сфери сприяє м'який клімат, ма­льовничі ландшафти, наявність джерел мінеральних вод.

Курортними зонами є Вижницький і Путильський райо­ни, де наявні значні лісові масиви і джерела мінеральних вод: гідрокарбонатні (Путильський, Сторожинецький, Глибоцький райони), хлоридні (Путильський, Вижницький, Сторожинецький, Глибоцький, Сокирянський райони), сульфатні (Новоселицький, Заставнівський райони), залізисті (Виж­ницький, Хотинський, Сокирянський райони), сірководневі (с. Щербинці Новоселицького району, Брусниця Кіцмансь-кого, Путильський район).

Родовища лікувальних грязей відомі у Глибоцькому, Сторожинецькому, Вижницькому районах.

На території області в районі сіл Нагоряни, Грушівці і Бабин зводиться мальовниче скелясте Товтрове пасмо, що простяглося від Львівської області через західне Поділля аж до кордону між Молдовою і Румунією.

В області налічується 243 території та об'єкти природ­но-заповідного фонду, в тому числі національний природ­ний парк «Вижницький», 8 пам'яток природи (в їх числі — печери Буковинка, Піонерка, Попелюшка, Баламутівська; Сторожинецький дендропарк).

Карстова печера Попелюшка розташована на межі Ук­раїни і Молдови. Вхід до неї знаходиться з боку с Подвірно­го в Чернівецькій області. Довжина підземних ходів — 80 км.

В Чернівецькій області є 19 готелів.

На державному обліку перебуває 738 пам'яток.

В області є 5 музеів і 4 відділи і філіали. Чернівецький краєзнавчий музей - один з найстаріших в Україні. В 1877 р. його колекція була передана Чернівецькому університету. З 1893 р. до початку Першої світової війни він функціону­вав як крайовий музей. Нині в його фондах налічується 83 тис. експонатів.

Музей має два відділи — історичний музей у м. Хотин і краєзнавчий музей у м. Кіцмань, а також філії — літературно-меморіальні музеї Ю. Федьковича та О. Кобилянської.

В Чернівцях діють музей народної архітек­тури і побуту, картинна галерея, виставковий зал. Цікавим є музей майстра української народ­ної творчості Г. Тараса у м. Вашківцях.

Літописне місто Чернівці стояло на високому лівому березі Пруту, біля села Леньківець. Існує припущення, що Леньківське городище — це залишки його укріплень. Ви­никло місто дуже давно, бо вже з XII—XIII ст. воно відоме як значний торговельно-ремісничий центр. У 1240 р. внас­лідок татаро-монгольського нашестя воно було зруйноване і відродилося вже на новому місці.

Найдавнішими пам'ятками, що збереглися сьогодні в Чернівцях, є чотири дерев'яні храми в передмістях Рош, Ка-личанка, Клокучка і в центрі міста. Остання — церква Св. Миколая (1607) — належить до храмів «хатнього типу», які за своїм зовнішнім виглядом та інтер'єром майже нічим не відрізняються від звичайної хати. Класичними зразками цього типу церков є також Миколаївська церква в селі По­ляни (1648) і Троїцька (1774) в Чернівцях.

Комплекс резиденції буковинських митрополитів розта­шований на високому пагорбі в історичному центрі Чернівців. Висотні акценти ансамблю — семінарська церква і дзвіниця монастирського корпусу — є головними місто­будівними домінантами. Споруди зведені на місці давньої резиденції архієпископа, яка поступово занепала і в 1794 р. була розібрана. Нова резиденція споруджена за проектом чеського архітектора Й. Главки в 1864-1882 pp. Комплекс включає три двоповерхові корпуси і ландшафтний парк, за­кладений у 1876-1878 pp. У 1944 р. в резиденції розмісти­лись музей та філологічний факультет Чернівецького університету, а в 1956 р. весь комплекс переданий у розпо­рядження університету.

Головна споруда комплексу — палац митрополита з па­радним Мармуровим залом.

У семінарському корпусі розміщувалась духовна семінарія, а згодом — теологічний факультет Чернівецького університету, відкритого в 1875 р.

Монастирський корпус початково призначався для ченців, згодом у ньому стали діяти школа псаломщиків, бурса і цех, який виробляв свічки.

На східній околиці Чернівців, що має назву Гореча, на ішсокому пагорбі серед лісу зведена церква Різдва Богоро­диці (Георгіївська), що входила до комплексу місцевого пра­вославного монастиря, заснованого на початку XVIII ст.В 1730 р. тут було збудовано невелику дерев'яну церкву, а в 1767 р. на пожертвування російської імператриці Катерини II зведено кам'яний храм. Велику мистецьку цінність має роз­пис в інтер'єрі храму. Горечанський монастир ліквідовано австрійською владою в 1786 році, а церква стала функціону­вати як парафіяльна.

Неподалік від Чернівців є село Лужани, в якому зберіг­ся кам'яний Успенський храм середини XV ст. — найстарі­ший з уцілілих на Буковині.

На Буковині набуло значного поширення дерев'яне культове зодчество. Серед його зразків — церква Св. Іоан-на Сучавського із дзвіницею (с. Виженка, 1792), церква Успіння Богородиці із дзвіницею (с. Дубівці, 1775), церква Св. Миколая (смт. Пугала, 1885), церква Різдва Богородиці із дзвіницею (с. Селятин, XVII—XVIII ст.), церква Св. Іллі із дзвіницею (с. Шепіт, 1898).

В області уцілів грандіозний комплекс Хотинської фортеці. Його ядром є замок, на­вколо якого пізніше були споруджені укріплен­ня бастіонного типу.

Замок зведений у 1230 р. на місці більш давніх дерев'яних укріплень. У другій половині XV ст., за молдавського господаря Стефана Великого, замок був суттє­во перебудований і розширений, споруджені надбрамна і наріжні башти, збудовані два палаци з глибокими підвалами. Територія замку була ще більше розширена і укріплена в XVI ст. До наших днів дійшли могутні оборонні мури і п'ять башт, західний (комендантський) палац, замкова каплиця і казарми.

В 1700-1711 pp. турецькі правителі збудували спроекто­ваний французькими інженерами Бастіонний замок (Нову фортецю), яка складається із земляних валів і семи бастіонів. На території фортеці були розміщені казарми, ме­четь, майстерні і господарські будівлі.

На Буковині збереглись хасидські святині. В Чернівцях і був цілий єврейський квартал. Садгора поблизу Чернівців — колишня резиденція цадиків, місце знаходження равінату. Центром хасидизму була також Вижниця.

 

6.3. Туристичні ресурси Закарпаття

Закарпаття розташоване за головним Карпатським хребтом, на стику кордонів України і чо­тирьох сусідніх держав -Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини. Поблизу Рахова встановлено пам'ятний знак, що символізує географічний центр Європи.

Населення області — 1258,1 тис. чол. (2,4% населення країни). В його національному складі переважають українці (77,6%), які представлені етнічними групами лемків (на північному заході) і гуцулів (на сході). Тут живуть також угорці (13%), росіяни (3%), румуни, словаки, німці, євреї, цигани та ін.

Закарпаття лежить у межах Українських Карпат. Це гірська область: 4/5 її території займають гори. В Закар­патті знаходиться найвища вершина України — Говерла (2061 м). Майже половина території області вкрита лісами.

В Закарпатті 152 річки, що належать до басейну Тиси — притоки Дунаю: Боржава, Латориця, Уж та ін. Майже всі во­ни беруть початок у горах. На території області 137 озер.

В області 415 територій і об'єктів природно-заповідно­го фонду, в тому числі Карпатський заповідник і природ­ний національний парк Синевир.

Територію Карпатського заповідника складають три розрізнені масиви, на висоті від 200 до 2061 м над рівнем моря. Найбільший з них — Угольсько-Широколужанський, розташований у центральній частині Українських Карпат, на південних схилах Полонинського хребта. Тут зосередже­ний найбільший у Європі масив букових пралісів.

Чорногірський масив займає південний схил Чорногірського хребта. В ньому виділяються лісовий, субальпій­ський і альпійський висотні пояси.

Третій масив — Хустський, або Долина нарцисів, де у великій кількості в природних умовах росте ця квітка по­руч з іншими рідкісними рослинами: орхідеями, ірисами сибірськими та ін.

Природний національний парк Синевир, створений у 1989 p., розташований у центральній частині Українських Карпат, у верхів'ях Тереблі та Ріки, в Міжгірському районі.

Заказник Зачарована долина - мальовниче міжгір'я у верхів'ях Смерекового потоку, відоме химерними скельни­ми утвореннями.

В області є мальовничі водоспади: Манявський у вузькій ущелині на р. Манява; Скакало в долині р. Синявки; Шипіт, однойменний з назвою річки, який падає з висоти 24 м двома потоками; в Міжгірському районі на потоці Пилипець — каскад водоспаду Шипот.

Різноманітний тваринний світ краю. В річках і озерах водяться цінні види риб — форель і харіус, які також роз­водяться у спеціальних рибних господарствах.

Закарпаття багате на корисні копалини. Тут великі поклади кам'яної солі, що розроблялися ще в період Римсь­кої імперії, але інтенсивно експлуатуватися стали лише у XVIII ст. Значні також запаси високоякісних каолінів, що використовувалися для виготовлення відомої віденської порцеляни.

М'який клімат, мальовничі гірські ландшафти, численні мінеральні джерела, історичні пам'ятки сприяють розвитку рекреації.

Джерела мінеральних вод (Ужоцьке, Міжгірське, Драгівське, Плосківське, Полянське, Новополянське, Сойминське, Квасівське та ін.) зосереджені переважно в гірських рай­онах. Із рівнинних найбільш відомі Ужгородське, Шаянське.

У Солотвині у вироблених соляних шахтах розмістив­ся комплекс, що спеціалізується на лікуванні алергічних за­хворювань.

Закарпаття є одним із провідних туристичних районів. Тут діють турбази «Світанок» (Ужгород) із філіалом «Дубо­вий гай» (с. Кострина), «Невицьке» (с. Кам'яниця), «Нар­цис» (м. Хуст), «Полонина» (с. Лумшори), «Форель» (смт. Жденеве), «Плай» (смт. Воловець) із філіалом «Пікуй» (с. Біласовиця), «Карпати» (смт. Міжгір'я) з філіалом «Си-невирське озеро» (с. Синевирська Поляна), «Трембіта» (смт. Кобилецька Поляна), «Ялинка» (смт. Усть-Чорна), «Тиса» (м. Рахів), «Едельвейс» (смт. Ясиня), а також туристський готель «Латориця» (м. Мукачево). На багатьох турбазах і в деяких туристських притулках функціонують підйомники. В Закарпатті є 28 готелів, 2 мотелі.

Закарпаття було заселене з доби пізнього палеоліту (бл. 4 тис. р. до н.е.). Цією територією пройшли племена фракій­ців, даків, кельтів, скіфів, сарматів, гунів, аварів, в епоху «ве­ликого переселення народів» — вандали, готи та ін. Близько II ст. тут з'явилися білі хорвати. На рубежі IX—X ст. цією територією мігрували угорські племена.

З кінця X ст. на Закарпаття поширилася влада київського князя Володимира Святославича, після смерті якого (1015 р.) Іштван І приєднав Закарпаття до Угорсько­го королівства. Його син Імре, що мав титул князя русинів, загинув у 1031 p., і ці землі успадкував племінник Іштвана І Вазул (Ладислав Лисий, одружений із дочкою київського князя Володимира). Але невдовзі Іштван передав цю тери­торію Петеру Орсеоло, який пізніше (в 1038 р.) став угорсь­ким королем. У 1046 p., після скинення Петера угорською знаттю, на престол був запрошений син Вазула Андрій, онук київського князя Володимира, одружений з дочкою Ярослава Мудрого.

Протягом XIII ст. Мукачівською домінією володіли зяті угорського короля Бели IV — спочатку князь Ростислав Михайлович Чернігівський, а пізніше Лев Данилович Га­лицький, дружиною якого була угорська королівна Констанція. У 1393-1414 pp. ця територія перейшла під владу Федора Коріятовича.

Закарпаття у складі Угорської держави не мало права на самоврядування. Українське населення території не асимі­лювалося завдяки своїй конфесійній належності. Тут діяли православні монастирі, найбільшими з яких були Мико­лаївський на Чернечій горі, в околицях Мукачева, і Ми­хайлівський у Грушові.

В 1646 р. Мукачівське єпископство поділилось на уніатів і православних, між якими постійно точилася боротьба.

На Закарпатті поширювались антиугорські настрої, наслідком яких стало звернення до австрійського цісаря з проханням про відокремлення краю від Угорщини і приєд­нання його до Галичини.

Після придушення революції австрійський уряд, врахо­вуючи побажання місцевого населення, виділив в окрему адміністративну одиницю «Руський дистрикт», який управлявся з Ужгорода. Намісником був призначений А. Добрянський, зусиллями якого українці зайняли високі посади, в школах і місцевих установах впроваджена українська мова.

Паралельно з цим військова могутність Росії стала при­чиною поширення москвофільських тенденцій. Виникло навіть так зване «язичіє» — штучна книжна мова, що являла собою своєрідну суміш російської і церковнослов'янської мов.

У 1867 р. Австрія, розбита Прусією, визнала право Угорщини на самоврядування. Закарпаття знову увійшло до складу Угорщини. В 1868 р. угорським парламентом підтверджено переважні права угорців порівняно з іншими народами, на які поширювалася влада Угорщини: українця­ми, словаками, сербами, хорватами, румунами. Припинили своє функціонування українські школи, українські газети. На 1914 р. у краї не залишилось жодної школи з україн­ською мовою викладання.

На кінець XIX ст. Закарпатська Україна була найбільш занедбаною з усіх українських земель. З 1830-х років поча­лась масова еміграція місцевого населення за океан.

Після падіння Австро-Угорщини народні з'їзди в Лю­бовні, Сваляві, Хусті, що пройшли в листопаді 1918 — січні 1919 p., висловились за приєднання Закарпаття до України.

В 1919 р. східна частина Закарпаття була окупована ру­мунськими військами, західна перебувала під владою Чехії. Березький комітет залишався під Угорщиною.

8 травня 1919 р. представники ужгородської, пряшівської і хустської рад утворили Центральну Руську Раду і проголосили об'єднання цих територій із Чехо-Словаччиною. Мирною конференцією в Парижі 10 вересня 1919 р. закріплено договір про включення Закарпаття до складу Чехо-Словаччини на правах автономії в статусі окремого регіону, що дістав назву Підкарпатської Русі. На практиці ж права автономної території грубо порушувались, існуючи лише номінально: фактична влада належала віце-губернато­ру, що за походженням був чехом, адміністрація також складалась переважно з чехів. У 1925-1927 pp. Підкарпатська Русь за своїм адміністративним устроєм і характером уп­равління вже нічим не відрізнялась від інших провінцій Чехії. І лише в 1937 р. тут були здійснені перші кроки до реальної автономії.

2 листопада 1938 р. частина Закарпаття, що включала Ужгород, Мукачево, Берегове, була приєднана до Угорщини.

15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України проголо­сив державну незалежність території. В той самий день Угорщина окупувала все Закарпаття, щойно призначений уряд Карпатської України емігрував за кордон.

Прихід радянських військ у 1944 р. більшість населен­ня розглядала як визволення. З'їзд народних комітетів За­карпатської України 26 листопада 1944 в Мукачевому вис­ловився за приєднання до радянської України. 26 червня 1945 р. між Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом було укладено угоду про вихід Закарпаття зі складу Чехо-Сло­ваччини. В 1946 р. створено Закарпатську область, до якої увійшла територія Закарпаття за винятком Пряшівщини, яка відійшла до Словаччини. До Закарпатської області було також включено смугу угорської етнічної території уз­довж залізничного шляху Чоп-Хуст-Рахів.

В Закарпатській області на державному обліку перебу­ває 152 пам'ятки архітектури.

В передмісті Ужгорода Горяни зберігся найдавнішій на Закарпатті храм — ротонда, який датується XII—XIII ст. і відомий під назвою костьолу Св. Анни або церкви Св. Миколая. Значну історико-художню цінність мають фрески XIV ст. в інтер'єрі ротонди.

Ужгород відомий з X ст. Міський замок споруджений у XVI ст., а в XVII добудований. Його внутрішній дворик оточений триповерхо­вими житловими приміщеннями з чотирма ку­товими баштами.

В Ужгородському замку з 1947 р. відкритий Закарпатський краєзнавчий музей, колекція якого налічує понад 80 тис. експонатів. Його філіал — За­карпатський художній музей, експозиція якого включає ро­боти майстрів України, Угорщини, Словаччини, Чехії.

Серед фортифікаційних споруд вирізняється Мука­чівський замок, споруджений на вершині гори вулканічного походження. Цей комплекс складався упродовж тривалого історичного періоду і являє собою надзвичайно складну оборонну систему, що дозволяє простежити всі етапи роз­витку фортифікаційного будівництва в Центральній і Се­редній Європі. Історики висловлюють припущення, що в IX—XI ст. на цій горі існувало невелике прикордонне укріплення Київської Русі, зруйноване татаро-монголами в 1242 р. Ядро фортеці датують кінцем XIV ст., пов'язуючи його спорудження з ім'ям Ф. Коріатовича, якому Мукачеве дісталося в дарунок від угорського короля Сигізмунда.

В 1663 р. оборонна система замку була суттєво вдоско­налена, споруджені нові кам'яні бастіони, що збереглися до наших днів, система підйомних мостів.

У тому вигляді, в якому ми бачимо фортецю сьогодні, вона склалася в 1688 р. Сьогодні це один із найбільших оборонних комплексів на території України.

В Мукачівському замку міститься історичний музей.

Ще один давній комплекс оборонних споруд уцілів у с. Невицьке. Його ядро (виникло в кінці XIII — на почат­ку XIV ст.) наближається до овалу, по периметру якого усе­редині розташоване приміщення, яке на рубежі XIV—XV ст. було додатково укріплене кам'яним оборонним муром із чотирма баштами. Ще через століття на під'їзді до замку споруджено південну в'їзну башту з довгим дерев'яним мос­том на високих кам'яних опорах. Зруйнований у 1644 р. З 1879 р. замок стає туристичним об'єктом. З 1968 р. тут ведуться реставраційні роботи.

Над містом Хуст височить замок, — заснований у XIV ст., він неодноразово піддавався перебудові. В 1766 р. в резуль­таті удару блискавки, який припав на пороховий льох, замок злетів у повітря і після цього вже не відбудовувався.

В місті Берегове, що лежить у долині Тиси, знаходить­ся пам'ятка архітектури XVII ст. — графське подвір'я.

В селищі Чинадієве в Мукачівському районі збереглися парк, закладений у 1848 p., замок XIV—XVI ст. і палац 1890-1895 pp. (нині - головний корпус санаторію «Карпати»).

В області діють 3 музеї з 6 філіалами і відділами. За­карпатський музей народної архітектури і побуту відкрито в Ужгороді у 1970 р. на схилах Замкової гори. В ньому представлені споруди всіх районів області, характерні для українських, румунських і угорських поселень Закарпаття. Будівлі побутового і господарського призначення з хатнім начинням, предметами повсякденного вжитку, знаряддями праці репрезентують матеріальну і духовну культуру насе­лення Закарпаття на історичному відрізку від XVII ст. по 40-і pp. XX ст.

Контрольні питання

Яка з пам'яток Галичини визнана ЮНЕСКО пам'яткою світового значення?

Які відомі курорти знаходяться у Львівській області?

Скільки кам'яних будівель розташовано на площі Ринок у Львові?

Ким споруджено львівський костьол Марії Сніжної в XIV ст.?

На стіні якої споруди у Львові висять пам'яткові кулі?

Чому Олеський замок дістав назву «колиски польських королів»?

Який замок є найстарішим в Україні?

Який вчений із світовим ім'ям народився у Дрогобичі?

Яке місто в Галичині називали «малим Краковом»?

Де і ким був заснований Гуцульський театр?

Де знаходиться музей народного мистецтва Гуцуль-щини?

Які об'єкти релігійного паломництва відомі в Черні­вецькій області?

Які важливі природно-рекреаційні об'єкти розташовані на території Закарпатської області?

Де знаходиться печера «Попелюшка»?

Теми рефератів

Курортне господарство Львівської області.

Історико-культурна спадщина як основа розвитку пізна­вального туризму на Львівщині.

Музей народного мистецтва Гуцульщини є екскурсій­ний об'єкт.

Курортні ресурси Закарпаття.

Об'єкти релігійного паломництва в Чернівецькій області.