Туристичні ресурси історичної Волині

Велика Волинь — історико-географічний край у північно-західній частині України, що охоплює територію трьох областей: Волинської, Житомирської, Рівненської.

За уявленням Геродота, саме в цих краях береги Святого озера в селі Тур на Ратнівщині, Світязя, озер Веліхов і Пульма у III-II тис. до н.е. населяло войовниче жіноче плем'я — легендарні амазонки.

У IX ст. Західна Волинь перебувала під впливом Великої Моравії, в X ст. - під владою Києва. У 1018-1031 роках волинські землі були захоплені польським князем Болеславом Хоробрим, з дочкою якого був одружений київський князь Святополк Володимирович, що здобув київський престол завдяки військовій допомозі тестя. Київські князі змогли повернути Волинь лише після смерті Болеслава.

Східна Волинь — нинішня Житомирщина — була населена древлянами, підкореними наприкінці IX ст. київським князем Олегом. У період правління Ігоря вони намагалися відстояти свою незалежність. Центром древлянської землі був Іскоростень, знищений княгинею Ольгою, після чого древлянською столицею став Вручій — теперішній Овруч.

У середині XII ст., за Мстислава Ізяславича, Волинь вийшла з-під влади Києва, перетворившись на самостійне князівство. Воно ще більше зміцніло в період правління князя Романа (Бориса) Великого (бл. 1152-1205). Посаджений на князівство в Новгороді в 1168 p., після смерті батька Мстислава Ізяславича в 1170 р. він зайняв володимирсь-кий престол, де княжив до 1205 р. З 1199 р. Роман - князь галицький. У Візантії Романа іменували «igemon», тобто князь, тоді як його тестя київського князя Рюрика Ростиславича називали «diepon», тобто правитель.

Син Романа князь Данило-Іоанн (1202-1264) прославився передусім своєю впертою боротьбою з татаро-монголами. Протягом п'яти років він не визнавав влади Орди. І хоча в 1246 р. йому все ж довелось їхати до Орди за ярликом, він і після цього не припинив боротьби. В пошуку союзників він зав'язав стосунки з володимиро-суздальським князем Андрієм Ярославичем (братом Олександра Іжевського), закріплені в подальшому шлюбом Андрія Ярославича з дочкою князя Данила Дубравкою. Проводячи політику, спрямовану на організацію антимонгольської коаліції, він встановив зв'язки з римським папою, з рук якого одержав королівську корону. Коронація Данила Романовича відбулася в 1253 р. в Дорогочині.

У 1259 році монгольське військо на чолі з Бурундаєм здійснило новий похід на західноруські землі, примусивши Данила знищити укріплення всіх волинських і галицьких міст. Свою столицю Данило переніс у Холм, збудований ним у 1237 р. Тут він і був похований.

Один із синів Данила, Роман, у 1252 р. одружився з Гертрудою Бабенберг, племінницею австрійського герцога. Сестра герцога Маргарита Бабенберг вийшла заміж за короля Чехії Пшемисла II. Після смерті герцога і Роман, і Пшемисл заявили про свої претензії на австрійській престол. Волинський князь зазнав у цій боротьбі поразки і змушений був залишити Австрію.

Ще один син Данила Галицького, Шварн, одружений з дочкою литовського князя Міндовга, протягом 1264-1269 pp. був великим литовським князем. На честь іншого сина Данила, Лева, названо місто Львів.

На Волині, коли Данило Романович став на чолі знов об'єднаної Галицько-Волинської держави, безпосередньо правив його рідний брат Василько (бл. 1205-1269), якого замінив син Володимир (1269-1288). Літописи називають Володимира філософом, книжником, будівничим. Після смерті бездітного Володимира князівство перейшло до сина Данила Галицького Мстислава, потім до його онука — Юрія Львовича, короля Русі і князя Лодомерії, як було записано на його печатці. Після Юрія правили його сини Андрій І і Лев II. На жаль, ми не знаємо точних дат життя і князювання багатьох волинських князів. Як правили Юрійовичі, як і коли померли чи загинули, не з'ясовано. Після їх смерті закінчилася династія Рюриковичів в Галицько-Волинській землі. Престол посів їх племінник, син сестри Марії Юріївни і мазовецького князя Тройдена Болеслав — Юрій II. Але в 1340 р. він був отруєний, і волинський престол перейшов до князя Любарта-Дмитра Гедиміновича (1340-1386), одруженого з представницею галицько-волинського князівського роду. Його правління супроводжувалось безперервними війнами з польськими правителями. Врешті поляки таки захопили західні землі князівства — Холм, Белз (1377 p.).

У 1399 р. Волинь перейшла під владу князя Вітовта, який частину підвладних йому земель (Кременець, Стожок) передав у володіння князю Свидригайлу.

Після смерті Вітовта в 1431 р. поляки повторили спробу захопити Волинь. Вони оволоділи Володимиром, намагалися взяти Луцьк та інші волинські міста. Боротьбу з поляками очолив князь Свидригайло. Угода 1443 р. між польським королем Казимиром Ягайловичем і князем Свидригайлом закріплювала Волинь за Литвою.

Свидригайло був останнім волинським князем. Після його смерті в 1452 р. князівство було скасовано, здобувши статус Волинського воєводства з Володимирським, Луцьким, Кременецьким староствами у складі Литовсько-Русь-кого князівства. Східні волинські землі (Житомирське, Овруцьке староства) були включені до Київського князівства (з 1471 р. — воєводства).

Після Люблінської унії (1596 р.) уся Волинь опинилася під владою Польщі. В роки визвольної війни 1648-1654 pp. тут точилися жорстокі бої. Наприкінці 1648 р. загін Максима Кривоноса зайняв Збараж. У середині 1649 р. місто знову стало ареною військового протистояння. Бойові дії відбувалися під Зборовом. Але найбільша за масштабом битва відбулася в 1651 р. під Берестечком.

Напередодні першої світової війни на місці битви під Берестечком було споруджено величний храм-пам'ятник «Козацькі могили».

Національно-визвольна війна завершилась закріпленням над волинськими землями влади Польщі. Над краєм пройшла хвиля репресій. Українська шляхта втратила свою політичну роль.

Після другого поділу Польщі (1793) Східна Волинь увійшла до складу Росії як Ізяславське намісництво. Його центром був проголошений Ізяслав, проте адміністрація квартирувала в Житомирі за браком відповідних приміщень.

Після третього поділу Польщі (1795) до Росії була приєднана і Західна Волинь. Головним ЇЇ містом став давній Звягель (Возвягля), викуплений казною у його власників князів Любомирських і перейменований на Новоград-Волинський. Хоча адміністрація з тієї ж причини залишилась у Житомирі.

Після приєднання Волині Катерина II видала указ про скасування унії і литовських статутів. Після 1796 р. Павлом І була відновлена дія місцевих законів і легалізована релігія, що укорінилася в краї. Олександр І також не чинив утисків стосовно місцевих порядків. І лише Микола І після польського повстання 1830-1831 pp. остаточно скасував унію і литовські статути, започаткувавши процес русифікації краю. Були впроваджені російські закони, закриті польські школи. Після поразки Росії в Кримській війні 1853-1855 pp. сталися деякі послаблення, хоча після польського повстання 1863 р. русифікаційні тенденції посилились. Усе це вилучило Волинь із процесів українського національного відродження. Тут до 1911 р. не існувало навіть земств, які в інших губерніях підтримували український культурний і національний рух.

Після революційних подій 1917 р. окреслились перші прояви національного відродження: в краї з'явились українські школи, кооперативи, відділення товариства «Просвіта». В 1918 р. в Житомирі діяла Центральна Рада. Саме тут нею були затверджені державний герб, нова грошова одиниця (шаги, гривні, карбованці), впроваджено новий календар.

В 1920 р. Західна Волинь була окупована поляками і за Ризьким миром (1921 р.) відійшла до Польщі. В результаті цілеспрямованої деукраїнізації: з 443 українських народних шкіл у 1922 р. на 1939 р. їх залишилося всього 8 проти 1459 польських. Державних середніх українських шкіл не було взагалі (не рахуючи трьох приватних). Така політика польського уряду спричинилась до виникнення руху опору. В результаті у 1930-і роки на Волині почала діяти ОУН.

На підставі пакту Рібентропа-Молотова у вересні 1939 р. Західна Волинь була приєднана до радянської України.

З початком гітлерівської окупації Волині тут була зроблена спроба відновити дорадянські порядки: організувати цивільну владу, налагодити функціонування церкви. Але з початком німецького терору восени 1941 р. на Волині активізувався український опір. Після звільнення від німецької окупації навесні 1944 р. цей рух був спрямований проти радянської влади.

Східна Волинь (Житомирщина) увійшла до складу радянської України.

Західні волинські землі - Підляшшя і Холмщина — лежать за межами української держави, у Польщі. Це Берестейсько-Дорогочинська земля, як вона іменувалася в Середньовіччя, де відбувалась коронація князя Данила Галицького (місто Дорогочин). Місцеве українське населення зберегло мову, традиції, фольклор, віру предків.

Історико-етнографічні особливості Волинського краю завжди були предметом інтересу науковців і краєзнавців. Його досліджували В. Антонович, М. Грушевський, М. Костомаров, М. Максимович, О. Цинкаловський та ін. Центром краєзнавчого вивчення Східної Волині став у середині XIX ст. Житомир. Тут діяв створений при Волинському губернському статистичному комітеті краєзнавчий осередок, діяльність якого пов'язана з іменами відомих людей, у числі яких — П. Косач, батько Лесі Українки. На кінець XIX ст. вивчення краю зосередилось навколо Волинського єпархіального сховища старожитностей і Волинського церковно-археологічного товариства. В 1900 р. в Житомирі створено Товариство дослідників Волині, у складі природничої, етнографічної, економічної та історичної секцій. Його силами організовано видання наукових праць, яких вийшло 14 томів. Товариство підтримувало зв'язки із 104 науковими установами.

У відання товариства передано музей, що функціонував при публічній бібліотеці. Згодом Центральний волинський музей, колекція якого налічувала 8292 експонати, здобув статус самостійної установи.

Товариство припинило своє функціонування у 1920 р. і відновило його лише в 1949 р., на цей раз у Нью-Йорку. Його філії були створені у Клівленді, Буффало, Торонто, Вінніпегу. Найбільшою активністю відзначалась діяльність останньої. В цьому канадському місті в 1951 році було створено Інститут дослідження Волині і товариство «Волинь», видано перший науково-популярний збірник «Літопис». Через 50 років ці організації припинили свою діяльність, яку продовжили Волинський державний університет і Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині, створені в 1990 р. Це останнє регулярно організовує наукові всеукраїнські і міжнародні краєзнавчі конференції, видає наукові збірники.

У Луцьку з кінця 1920-х років дослідження Західної Волині проводилося членами Краєзнавчого товариства Волині, що мало свій друкований орган «Земля Волинська». За його сприяння відкрито музей Волині. Товариство функціонувало до його злиття в 1932 р. з аналогічним польським. Натомість у Луцьку створюється Товариство «Друзів музеїв». Діяло також Волинське товариство прихильників наук, яке видавало у Рівному «Волинський щорічник».

3.2.1. Волинська область

розташована на північному заході України, в лісовій і лісостеповій зонах. Площа — 20,2 тис. кв. км (3,3% території України). Ліси займають 649,1 тис. га —- третину території області. 130 річок, які протікають по Волині, належать до басейнів Дніпра (Прип'ять, Турія, Стохід, Стир) і Західного Бугу.

В області налічується 209 природно-заповідних територій і об'єктів. Природа краю, різноманітність його флори і фауни створюють умови для відпочинку і оздоровлення, розвитку індустрії туризму.

Особливою привабливістю для туристів відзначається південно-західна частина Волині — край лісів і озер. Різноманітністю ландшафтів характеризується створений у 1983 р. Шацький національний природний парк, територія якого простягається на 20 км з півночі на південь, і на 29 км — із заходу на схід. В межах парку розташовані 22 унікальних озера карстового походження, які мають здатність до самоочищення. В їх числі — найбільше і найглибше в Україні озеро Світязь, площею 24,4 км², середня глибина якого складає 7 м, а максимальна — 58,4 м. У парку 9 озер з однаковою назвою — Святе. Озерна фауна налічує 31 вид риб, серед яких найціннішим є європейський вугор.

Флора парку представлена 825 видами рослин, з них 28 занесено до Червоної книги.

У тваринному світі переважають типові поліські види: лось, дикий кабан, заєць, козуля, білка. З хижаків зустрічаються вовк, куниця, єнотовидний собака, лисиця. Видра, борсук, горностай занесені до Червоної книги.

Район Шацьких озер відзначається різноманітністю видів водоплавних птахів. Це «транзитний» пункт на шляху сезонних міграцій пернатих. Відомо, що у XV ст. перед Грюнвальдською битвою польський король відрядив спеціальні загони для заготівлі дичини і риби саме в ці краї.

Парк володіє унікальними ресурсами завдяки поєднанню лісових, лугових і озерних екосистем, які забезпечують необхідні умови для відпочинку. Сприятливим фактором є також віддаленість рекреаційних зон від джерел техногенного навантаження. Кліматичні умови краю дозволяють продовжити сезон літнього відпочинку до 120-140 днів. Крім того, в регіоні добре розвинена транспортна мережа.

У парку виділяється кілька функціональних зон: заповідна, господарська, регульованої і стаціонарної рекреації. До заповідної зони входять озера Кримне і Мошне з прилеглими лісами, а також лісові масиви навколо заплави Західного Бугу. Зона відкрита лише для наукових досліджень.

Зона регульованої рекреації призначена для нетривалого відпочинку (переважно у вихідні і святкові дні). Тут відведені стаціонарні ділянки під намети, прокладено дві туристські стежки — «Світязанка» та «Лісова пісня», створено рекреаційні пункти — «Перемут» і «Турист».

Зона стаціонарної рекреації в центральній частині парку і частково включає приозерну територію біля Світязя і Піщаного озера. Тут розташовані бази відпочинку, санаторій «Лісова пісня», спортивні та дитячі табори. Тут проводиться міжнародний пісенний фестиваль «На хвилях Світязя».

Сприятливі кліматичні умови, великі лісові масиви, чисельні водні об'єкти, мінеральні джерела, запаси лікувальних грязей є факторами, що стимулюють розвиток туристичної сфери.

Крім того, в регіоні перехрещуються важливі транспортні шляхи, що з'єднують Східну Європу з Центральною і Західною. Все це обумовлює активізацію міжнародного співробітництва, зокрема, в галузі туризму.

Область підтримує добросусідські зв'язки з прикордонними воєводствами Польщі. Тут діє транскордонне об'єднання «Єврорегіон «Буг».

В області діє 14 готелів. Кращі готелі — «Лучеськ», «Україна», «Світязь». найпопулярніші ресторани — «Старий замок», «Едем», «Версаль», «Золотий дракон», «Корона Вітов-та» та ін., розташовані в Луцьку.

Історія сучасної Волині сягає в глибоку давнину. Перші поселення навколо південних приток Прип'яті і у верхів'ях Західного Бугу виникли ще в період пізнього палеоліту. В ході розкопок виявлено понад 160 археологічних пам'яток епохи палеоліту і мезоліту. Науковий інтерес являють залишки давніх городищ VI—VII ст. у с Зимне, IX—XII ст. в м. Устилуг, X—XIII ст. в м. Володимир-Волинський, XI— ХНІ ст. в м. Любомль, с Білосток, Затурці, Старий Чарто-рийськ.

Область має значний історико-культурний потенціал: загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва складає 2,6 тис. До державного реєстру національного культурного надбання внесено 468 пам'яток архітектури.

В області діє 6 державних музеїв і заповідників. Краєзнавчий музей, зібрання якого налічує понад 120 тис експонатів функціонує з 1923 р. у приміщенні колишнього Волинського окружного земельного управління. У фондах музею — Качинський скарб срібних виробів IV—V ст., давньоруський скарб срібних прикрас XI—XII ст. з с Городище Луцького району, рукописи і стародруки XVI—XVII ст. Музей має багату етнографічну колекцію: ткацькі вироби, вишивки, зразки волинських народних костюмів, плетені вироби з соломки, коріння і лози, гончарні вироби, писанки.

На території Луцького замку в Шляхетському будинку (XVIII ст.) розміщена картинна галерея. Найбільшу цінність у її зібранні мають колекції Радзивілів з Олицько-го замку. В експозиції — твори живопису, графіки, скульптури вітчизняних і зарубіжних майстрів XVIII—XX ст.

У 1993 р. в Луцьку на основі колекції сакрального мистецтва краєзнавчого музею було відкрито музей волинської ікони. Експозиція дає уявлення про розвиток і специфічні особливості іконопису Волині XVI—XVIII ст. Найдавнішою в ряду цих пам'яток є ікона «Спас у славі», що відноситься до першої половини XVI ст. Колекція музею налічує понад 500 ікон і поповнюється новими експонатами.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки відкритий у 1949 р. в садибі родини Косачів у с. Колодяжне, де в період з 1882 по 1907 р. з перервами жила поетеса. Основна експозиція розміщена в двох меморіальних будинках: так званому «сірому», батьківському, і «білому», її власному. Крім того, у приміщенні літературного музею представлені документальні матеріали про життя і творчість членів родини Косачів. В фондах музею налічується близько 6 тис експонатів, у тому числі особисті речі Лесі. Музейний комплекс включає лісопарк, закладений на честь 100-річчя від дня народження Лесі Українки.

З ім'ям поетеси пов'язують також мальовниче урочище Нечимне в лісовому масиві, що належить до Скулинського лісництва, яке нібито надихнуло її на створення «Лісової пісні». На березі й досі стоїть дуб дядька Лева, тільки тепер його називають Лесиним дубом.

У старовинному місті Устилуг, перша згадка про яке підноситься до 1150 p., виявлено давнє городище XI—XII ст.

З ним пов'язані також життя і творчість видатного композитора І.Ф. Стравінського, на честь якого тут відкрито мемориальний музей. Його дядько мав у цих краях маєток, а в 1906 р. композитор спорудив новий будинок на березі Луги, де бував щоліта упродовж кількох років — аж до 1914 р. Саме тут він приступив до створення балету «Весна священна», поставленого в 1913 р. в Парижі. Лібрето написане композитором у співавторстві з Миколою Реріхом.

На території області чимало міст і сіл, що мають давню історію.

Перша літописна згадка про Луцьк (Лучеськ) датується 1085 р. Незважаючи на численні археологічні знахідки, досі немає однозначної відповіді на запитання про час виникнення укріпленого поселення на території нинішнього Луцька. Його історичним ядром був острів на річці Стир. На місці найдавнішого поселення, що дало початок Луцьку, стоїть луцький замок.

Давня легенда пов'язує назву Луцька з ім'ям вождя східнослов'янського племені дулібів Луки, який нібито поставив на пагорбі над Стиром свої курені.

З 1097 р. Луцьк — центр удільного князівства, де правив правнук Ярослава Мудрого, онук Святослава Чернігівського Святослав Давидович. Після вигнання його з міста Давидом Ігоревичем він став ченцем Києво-Печерської Лаври, відомим під ім'ям Миколи Святоші.

З Луцьком пов'язано ім'я Андрія Боголюбського, який у період з 1150 по 1152 р. був удільним князем пересопниць-ким, дорогобузьким, туровським, пінським. Він допомагав своєму батькові, суздальському князю Юрію Долгорукому, в його боротьбі з волинським князем Ізяславом II за київський престол. В одній із битв Андрій врятувався лише завдяки коню, який виніс його з поля бою і тут же загинув від ран. Вдячний князь звів над Стиром пам'ятник своєму коню. Саме на цьому місці був споруджений Луцький замок. Розквіт Луцька припадає на другу половину XII ст. -період правління сина Данила Галицького Мстислава, коли місто називали Лучеськом Великим. За князювання Мстислава розпочато будівництво кафедрального собору Іоанна Богослова.

При князі Вітовті Луцьк був по суті другою, після Вільно, столицею Князівства Литовсько-Руського. Саме тут у 1429 р. за ініціативою Вітовта відбулась велика рада за участю імператора «Священної Римської імперії» Сигізмунда І, впливових німецьких князів, польського короля Ягайла, данського короля, московського князя Василія II Темного, посланця Папи Римського, гросмейстера Прусії, волоського воєводи, посланця візантійського імператора, хана Пере-копської орди. Це зібрання було присвячене узгодженню колективних дій проти спільного ворога — турецького війська.

В 1439 р. Луцьку було надано Магдебурзьке право.

Після Люблінської унії (1569) Луцьк був перетворений на центр Волинського воєводства.

В 1428 р. в місті заснована католицька єпископська кафедра.

В XVI—XVII ст. більшість міського населення складали польські міщани, другою за чисельністю була українська громада. Значну частку городян становили євреї і вірмени, а також караїми, переселені Вітовтом із Криму і розосереджені в різних регіонах литовсько-руської держави.

Луцьк пов'язаний з подіями Північної війни (1700-1721), в якій протистояли, з одного боку Росія в союзі з Польщею, Саксонією, Данією, а з другого — Швеція: в 1706 р. протягом кількох місяців місто було зайняте шведами.

З 1795 р. Луцьк перебував у складі Росії як повітовий центр Волинської губернії і був типовим провінційним містечком, у якому в 1838 р. налічувалося 32 кам'яних і 413 дерев'яних будинків.

Під час війни з наполеонівським військом у 1812 р. в Луцьку містився штаб другої російської армії на чолі з П. Багратіоном, пізніше - штаб третьої армії на чолі з О. Тормасовим. Влітку того ж року в місто увійшли наполеонівські війська.

В роки Першої світової війни Луцьк був прифронтовим містом. У 1915 р. він був захоплений австрійською армією. Окупація тривала майже рік, після чого його зайняли російські війська.

У місті народився відомий письменник Г. Мачтет. У 1840-і роки в луцькій гімназії працював П. Куліш. У 1879-1881 pp. тут жила Леся Українка, тут нею був написаний перший дитячий вірш — «Надія».

Серед архітектурних пам'яток Луцька — споруди верхнього і залишки стін нижнього луцького замку (XIV ст.); Оборонна вежа князів Чарторийських (XV ст.); синагога (XIV— XV ст.); Покровська церква (XV ст.), єзуїтський монастир (XVI—XVII ст.); Хрестовоздвиженська церква (1619 p.); монастир бригідок (1624 p.); Василіанський монастир (1647 p.); домініканський монастир — дерев'яна споруда 1390 p., перебудована у XVIII ст., зведено кам'яні стіни; Святотроїцький кафедральний собор (споруджений у 1752-1755 pp. як монастир бернардинців, після перебудови в 1877-1879 pp. функціонує як собор); монастирі шариток (XV—XVII ст.) і тринітаріїв (1729 p.); житлові будинки XVI—XVII ст. Усі ці будівлі входять до складу Луцького державного історико-архітектурного заповідника, створеного в 1985 р.

Одне з найстаріших міст краю — Володимир (з 1795 р. Володимир-Волинський) —уперше згадується в літописі «Повість временних літ» під 988 р. як місто-фортеця, передане київським князем Володимиром у володіння його сину Всеволоду. З того часу — центр удільного Володимирського князівства.

Істориками встановлено, що це місто існувало ще в IX ст. під назвою Лодомира, Лодомерія. Воно було приєднане до Києва в 883-885 pp. князем Олегом.

Після смерті Володимира в боротьбі за владу між його синами польський князь Болеслав Хоробрий, допомагав старшому з них Святополку, одруженому з його дочкою, і захопив у 1018 р. волинські землі, серед яких був і Володимир. Лише в 1031 р. Ярославу вдалося повернути ці території під владу Києва.

В XI — на початку XII ст. місто, яке було важливим центром літописання (саме тут у XIII—XIV ст. створений Галицько-Волинський літопис), відвідав знаменитий давньоруський літописець Нестор.

За Данила Галицького Володимир став одним із найкращих і найбільш впорядкованих руських міст. 1231 р. угорський король Андраш був вражений його красою. «Такого града не бачив я і в німецьких країнах».

В місті виявлено давнє городище X ст. Зберігся Успенський собор, споруджений за Мстислава Ізяславича (1157-1160 pp.).

Видатною пам'яткою кінця ХНІ ст. є Василівська церк-ва-ротонда, яка вважається фахівцями унікальним явищем у світовій архітектурі.

Серед архітектурних пам'яток міста — будинок із дзвіницею (1494 p.), міські мури з воротами (XVII ст.), костьол Іоакима і Анни (1752 p.), костьол єзуїтів (1766 p.), Миколаївська церква (1780 p.).

Володимир був одним із центрів розвитку освіти: з 1577 р. тут існували школи, у XVIII ст. діяв один із найбільших в Україні колегіум.

Неподалік від Володимира, в с Зимне, розташований Святогірський монастир, заснований в XI ст. Ансамбль включає Успенську церкву (1495 р.) з печерами (перебудована в 1898-1900 pp.), Троїцьку церкву (1567 р.) і церкву Різдва Богородиці (1723 р.) у стилі бароко, оборонні мури (XV ст.). У храмах збереглися настінні розписи XVII—XVIII ст.

Жидичинський монастир відомий із XIII ст. За літописним свідченням від 1277 p., сюди приїздив на молитву Данило Галицький. У 1662 р. в монастирі під іменем Гедеона жив Ю. Хмельницький. До ансамблю входять Миколаївська церква (1723 p.), дзвіниця (XVIII ст.) і будинок єпископа (1723 p.).

Берестечко в документах XV ст. згадується як село. В 1547 р. воно здобуло статус міста, якому було надано Магдебурзьке право. У другій чверті XVII ст., увійшовши до володінь луцького старости О. Пронського, який сповідував кальвінізм, місто перетворилось на головний центр реформаторства на Волині.

У Берестечку збереглася каплиця Св. Текли, споруджена над Дівочою греблею — високою могилою, в якій, за переказами, в 1658 р. поховано 500 замордованих татарами дівчат.

Ще однією пам'яткою Берестечка є костьол, побудований у 1765 р. в стилі бароко.

З XV ст. відомий Ковель - спочатку як село Ковля, назву якого пов'язують із ремеслом першого його поселенця, що нібито був ковалем. Ковель згадується як місце народження польського короля Казимира НІ (1310-1370). З початку XVI ст. Ковель одержав право на самоврядування. В 1564 р. місто разом із прилеглими селами було передано польським королем Сигізмундом II Августом у володіння князя А. Курбського, що втік від гніву Івана Грозного. Новий володар фактично скасував міське самоврядування, доручивши управління міськими справами і судом своєму ставленику І. Келемету. Після смерті А. Курбського в 1583 р. ці землі знову перейшли у власність польської держави, в 1611 р. Сигізмундом III тут було відновлено Магдебурзьке право.

В Любомлі збереглися Георгіївська церква (1264 p.), палац Браницьких (XVIII ст.), частково - торгові ряди (XVIII ст.).

Серед пам'яток Олиці - Петропавлівський костьол (1450 p.; перебудований у 1612 p.), що є найдавнішим римо-католицьким храмом Волині; замок (1564 p.); Луцька брама (1630 p.); костьол ко-легіатів (1640 p.), дзвіниця (1650 p.), міські мури з вежами і воротами (1650).

У селі Низкиничі в Успенській церкві знаходиться саркофаг і мармуровий бюст А.Киселя (1599-1653).

У містечку Глоби збереглася садиба XVIII ст. і в'їзна арка.

В'їзні ворота поміщицької садиби і будівля, в якій у XVIII ст. містилась монастирська школа, збереглись у селищі Любешів. У цій школі навчався Т.Костюшко (1746-1817) - керівник польського повстання 1793 р.

Житомирська область

розташована на півночі Правобережної України. За своєю площею (29,9 тис. кв. км — 4,9% території країни) вона є однією з найбільших областей України. На території області виділяються дві природні зони: Полісся (перше місце в Україні за обсягом лісових ресурсів) і лісостеп.

Річки, яких налічується 221, належать до басейну Дніпра. Найбільші з них — є Тетерів, Случ, Ірша, Ірпінь, Здвиж.

Кількість природно-заповідних, територій і об'єктів області — 102, в тому числі 5 парків (пам'яток садово-паркового мистецтва), ботанічний сад Житомирського сільськогосподарського інституту, скеля «Кам'яний гриб» (валун льодовикового походження, що зберігся на південній межі поширення льодовиків під час максимального зледеніння). Область володіє багатими природними ресурсами. Тут виявлено понад 250 родовищ корисних копалин: мармуру, самоцвітів та ін. На території області видобувається напів-дорогоцінне каміння - берил, топаз, кварц.

Сприятливий клімат, значні лісові масиви, чисельні водні об'єкти, джерела мінеральних вод (радонові - в районі Житомира і с Денишів), запаси лікувальних грязей (поблизу сіл Зарічани і Вілька) — все це створює умови для розвитку курортів і туризму. В області діють 27 готелів. Серед кращих — «Житомир», «Михайловград», «Ялинка». Функціонує турбаза «Лісовий берег».

В області налічується 5 музеїв з 8 відділами. В Житомирі функціонують краєзнавчий музей, літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка, музей космонавтики ім. СП. Корольова, літературний музей Житомирщини, музей історії пожежної охорони.

Краєзнавчий музей заснований у жовтні 1865 р. Найбільш цінною в його експозиції є природнича колекція -одна з найбільших в Україні. Вона включає також етнографічні експонати, зібрані на житомирському Поліссі, і колекцію живопису. Основою музейного зібрання стали колекції, подаровані волинським губернатором М. Чертковим, житомирським предводителем дворянства К. Симоничем, а також колекції волинського єпархіального давньосховища і музею Товариства дослідників Волині, націоналізовані колекції баронів де Шодуар (м. Житомир), графів Ілльїнських (м. Романів; з 1933 р. — смт Дзержинськ).

На Житомирщині в давньому місті Новоград-Волинський (до 1725 р. — Звягель) народилась Леся Українка, на честь якої в 1971 р. тут відкрито літературно-меморіальний музей. У будинку, де жили Косачі, відтворені вітальня і дитяча кімната. Серед експонатів — особисті речі поетеси.

Музей космонавтики ім. С. Корольова складається з двох відділів: меморіального будинку-музею С. Корольова та експозиції «Космос». Меморіальний музей відкрито в 1970 р. в будинку, де народився видатний конструктор космічних кораблів. Основу експозиції складають особисті речі вченого і членів його сім'ї, рідкісні книги і документи, фотографії.

В експозиції «Космос», відкритій у 1991 p., представлені зразки космічної техніки і обладнання.

В смт Баранівка функціонує музей порцелянового посуду. В цій місцевості в 1802 р. на лівому березі р. Случ було відкрито родовище каоліну. Француз М. Мезер, придбавши у поміщиці Гагаріної ділянку землі, заснував фарфоровий завод. У 1815 р. власник підприємства здобув від російського уряду право ставити на своїх на виробах клеймо з державним гербом, а також одержав грошову допомогу для розвитку виробництва.

Поселення на території області існували ще в епоху пізнього палеоліту. Серед зареєстрованих археологічних пам'яток - городище другої половини І тис. до н. е. в Житомирі, давньоруське місто Волохів (1150 р.) залишки замку Любарта в Любарі.

Житомир є одним із давніх міст, заснованим бл. 884 р. Перша документальна згадка про місто відноситься до 1305 р.

Майже з усіх сторін Житомир оточений лісовими масивами. Його територію пересікають річки Тетерів, Кам'янка Лісова, Кам'янка

Польова, Крошенка, Путятинка. В місті багато парків і скверів. На берегах Тетерівського водоймища облаштований гідропарк. У приміській лісопарковій зоні функціонують санаторні установи.

Старовинна частина Житомира — «городище» — лежить на трьох високих скелястих пагорбах над річкою Кам'янкою: Охрімовій, Замковій і Петровській горах. На місці давнього городища (VIII—IX ст.) у другій половині XIV ст. зведено замок, навколо якого виросло місто.

В 1444 р. Житомиру було надано Магдебурзьке право.

З 1668 р. Житомир — центр Київського воєводства. Після приєднання Волині до Росії він став адміністративним центром Волинської губернії.

Наприкінці XIX ст. в місті з'явились комунальні зручності. З 1897 р. тут введено в дію водопровід. Функціонував громадський транспорт. Так, у 1899 р. Житомир третім серед російських міст одержав трамвайну лінію, що з'єднувала центр із залізничним вокзалом.

Житомир був театральним містом. Не маючи власної стаціонарної театральної трупи, він уже на початку XIX ст. володів приміщенням театру.

З 1843 р. у Житомирі діяв один з чотирьох в Україні інститутів шляхетних дівчат.

Житомир — батьківщина відомого письменника В. Короленка, поета О. Ольжича-Кандиби, конструктора перших космічних кораблів С Корольова. Тут також народився командуючий збройними силами Паризької комуни Я. Домбровський.

Протягом 1802-1809 pp. у місті неодноразово бував російський полководець М. Кутузов. У 1811-1812 pp. тут жив відомий полководець П. Багратіон.

З містом пов'язані імена відомих письменників М. Коцюбинського, О. Купріна, Г. Мачтета, які на початку XX ст. працювали в газеті «Волинь».

У Житомирі збереглись архітектурні споруди різних історичних періодів: церква Пресвятої Богородиці, кафедральний костьол Св. Софії (XVIII ст.), будинок магістрату (XVIII ст.), семінарський костьол (1838 p.), Михайлівський собор, комплекс поштової станції (XIX ст.), Прєображенський собор (XIX ст.). Найдавнішою з міських споруд є будинок колишньої колегії єзуїтського монастиря (1724 p.).

Одним із найдавніших міст Східної Європи є Овруч, який у 997 р. вперше згадується під назвою Вручій. У давнину місто було могутньою фортецею. Після знищення київською княгинею Ольгою в 945 р. Іскоростеня саме Вручій став політико-економічним центром древлянської землі. В місті збереглася церква Св. Василія (1190 p.), спорудження якої пов'язують з ім'ям Петра Мілонєга. В 1908-1912 pp. вона була відреставрована О. Щусєвим.

Серед архітектурних пам'яток Бердичева — ансамбль монастиря кармелітів (XVI—XVIII ст.) і костьол Св. Варвари (1826 p.). Перша документальна згадка про місто відноситься до XVI ст. У 1593 р. тут було споруджено замок. Заснований у 1627 р. монастир босих кармелітів одержав його в дар від власника цих земель, київського воєводи Я. Тишкевича. В 1634 р. на території монастиря збудовано підземний Марийський костьол. У 1740-х pp. розпочато спорудження над печерним храмом кам'яного костьолу у стилі бароко. Монастир став одним із центрів паломництва завдяки чудотворній іконі Божої Матері. Паломництво сприяло розвитку міста. В 1756 р. князем Радзівілом одержано право на проведення в місті десяти щорічних ярмарків європейського значення.

Архівні документи підтверджують факт перебування в місті у 1820-х pp. Фредерика Шопена, який жив у замку Антона Радзівіла.

З Бердичевом пов'язане ім'я Оноре де Бальзака, який у 1850 р. вінчався в костьолі Св. Варвари з Евеліною Ганською. З ім'ям видатного французського письменника пов'язане також с Верхівня, що було володінням графині Ганської. В її маєток він приїздив двічі — в 1847 і 1850 pp. У Верхівні збереглись палац (XVIII—XIX ст.) і костьол (1810 p.).

Поміщицькі особняки XIX ст. збереглись також у селах Андрушівка, Нова Чортория і Турчинівка.

Неподалік від міста Малин знайдені залишки давнього городища. Деякі історики схильні думати, що саме тут було місто древлянського князя Мала.

В Малині бував видатний етнограф, антрополог, мандрівник М.М. Міклухо-Маклай. У 1874 р. його мати придбала маєток у Малині, де в 1876 р. гостював учений. Протягом двох місяців він вивчав побут, звичаї, традиції місцевого населення, цікавився історією цих країв. Об'єктом його наукового інтересу стала також давня рослина «азалія понтійська», що збереглася з дольодовикового періоду лише на Поліссі, в околицях Малина. Свій другий приїзд до Малина вчений здійснив у 1888 році.

В с Тригір'я зберігся Троїцький монастир (XV ст.), комплекс якого включає Преображенську церкву (1873 р.) і келії ченців (1782 p.).

210 пам'яток архітектури Житомирщини внесено до Державного реєстру національного культурного надбання.

Із Житомирщиною пов'язані імена багатьох видатних громадських і культуних діячів. У с Брусилів народився І. Огієнко. У с Романівка пройшли дитячі та юнацькі роки М. Рильського. С. Туровець — батьківщина Г. Пустовойто-вої, що брала участь у польському повстанні 1863 p., боролася в рядах гарібальдійців, була ад'ютантом командуючого збройними силами Паризької комуни. В с. Терехове народився англійський письменник Дж. Конрад (1857—1924), поляк за походженням (його справжнє ім'я — Юзеф Теодор Конрад Коженьовський).

Рівненська область

розташована на північному заході України, на Поліссі і в лісостеповій зоні. її площа -20,1 тис. кв. км, що становить 3,3% території країни.

Область включає 227 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі 2 парки - Гощанський і Рівненський, що є пам'ятками садово-паркового мистецтва.

Сприятливі кліматичні умови, значні лісові масиви, чисельні річки (171), озера (понад 500), лікувальні грязі і мінеральні води (радонові і хлоридно-натрієві) є складовими рекреаційних ресурсів області. В Сарненському районі функціонує курорт Горинь. В області функціонує 19 готелів, в тому числі «Мир», «Турист».

В області діє 7 державних музеїв (березнівський, дубнівський, млинівський, рівненський і сарненський краєзнавчі, корецький історичний, літературно-меморіальний музей М. Островського у с Вілія, на батьківщині письменника). На Рівненщині налічується близько 3 тис історико-культурних, пам'яток. 338 нерухомих пам'яток області внесено до Державного реєстру національного культурного надбання.

Державні історико-культурні заповідники створені в Дубні і Острозі. З 1991 р. функціонує меморіал, що включає заповідник «Поле Берестецької битви» в с. Пляшева і музей-заповідник «Козацькі могили», куди перенесена з с Острів дерев'яна Михайлівська церква. Ця остання знаменита тим, що в ній митрополит Іосаф відправив молебень на честь перемоги і підперезав Б.Хмельницького мечем, освяченим на гробі господньому в Єрусалимі. До комплексу входить також Георгіївська церква — храм-мавзолей (1914), у якому поховані останки загиблих під час битви козаків. Церква з'єднана з храмом сімсотметровим тунелем. Автор проекту храму-мавзолею - відомий архітектор О.В. Щусєв.

В області кілька міст, які мають давню історію — Дубно (1100), Острог (1100), Корець (1150).

Дубно з 1498 р. володіло Магдебурзьким правом і дозволом на проведення щотижневих базарів і щорічного ярмарку.

Місто пов'язане з подіями визвольної війни: в 1660 р. армія польського коронного гетьмана, розквартирована в Дубно, була взята в облогу російсько-українським військом під командуванням В. Шереметьева.

Дія повісті М.В. Гоголя «Тарас Бульба» відбувається саме в Дубно. В період її створення письменник неодноразово бував у цих місцях. Пізніше місто відвідав М.В. Лисенко з метою збирання матеріалу для опери «Тарас Бульба».

Перебування в м. Дубно І. Мазепи в 1704-1705 pp. пов'язане з подіями Північної війни. За взяття міста він був удостоєний титула князя Римської імперії (у зв'язку з претензією Москви на роль «третього Риму»). Мазепа провів зиму у Дубно, часто навідуючись до Анни Дольської в Біло-криницю. Княгиня була рідною тіткою польського короля Станіслава Лещинського, якого підтримував шведський король Карл. Можливо, саме це поклало початок зближенню Мазепи із шведським королем.

У 1772 p., після включення Львова до складу Австрії, в Дубно був перенесений великий контрактовий ярмарок. Він супроводжувався пишними балами, театральними виставами, концертами, які влаштовували князі Любомирські. З 1797 р. ярмарок почав проводитись в Новоград-Волинсько-му, а пізніше він став функціонувати в Києві.

У зв'язку з подіями Першої світової війни в Дубно побували всесвітньо відомий льотчик П.М. Нестеров і письменник О. Толстой, що був військовим кореспондентом.

Комплекс архітектурних споруд Дубно є основою істо-рикокультурного заповідника, до якого входять: замок XVI—XVII ст., перебудований у XVIII ст., що стоїть на місці давньоруського городища; Луцькі ворота (залишки укріплень XV—XVI ст.); Спасо-Преображенська (XVII ст.) і Георгіївська дерев'яна (1709 р.) церкви; бернардинський монастир (XVII ст.), від якого збереглись костьол (1620 р.) і корпус келій; монастир кармеліток (1630-1686 pp.); палац (кінець XVIII ст.).

Серед архітектурних пам'яток міста - Хрестовоздвиженський і Преображенський, або Спаський, чоловічі оборонні монастири. До оборонних споруд належать також двір князя Заславського (1631 р.) і синагога (XVI ст.).

Новою дубнівською фортецею називають форт Тараканів (за назвою села), споруджений напередодні Першої світової війни. Фортеця, розташована над р. Іквою, має числені тунелі, переходи, сховища, казарми, конюшні. До комплексу входить також церква.

Перша літописна згадка про місто Острог з'явилася до 1100 р. Хоча деякі вчені відносять його виникнення до XI чи навіть IX ст.

Наступна згадка про Острог, що з'являється в 1341 p., пов'язана з князями Острозькими. Є кілька версій щодо походження княжого роду. Так, М. Костомаров виводив його від сина Данила Галицького Романа, претендента на австрійський престол. Інша ймовірна родова гілка — князі Туровські чи Пінські. Історично перша документальна згадка, що стосується цього роду, пов'язана з ім'ям Данила Острозького. Відомо, що його син Федір, луцький староста, в 1410 р. брав участь у Грюнвальдській битві на чолі бойового загону. В 1438 (1441) р. він прийняв постриг у Києво-Печерській Лаврі, де одержав ім'я Феодосія. Прилучений до лику святих.

У 1570-і роки в Острозі діяла греко-слов'янська академія, першим ректором якої був Герасим Смотрицький. Серед її вихованців — Мелетій Смотрицький і П.Конашевич-Сагайдачний.

У 1577 р. Іван Федоров на кошти князя К. Острозького заснував друкарню, четверту після московської, заблудовської і львівської. В ній у 1581 р. було видано «Острозьку біблію» з передмовами Г. Смотрицького і К. Острозького і післямовою І. Федорова, а також виданий «Буквар», один примірник якого зберігається в Королівській бібліотеці в Копенгагені, а другий — у крайовій бібліотеці міста Готи в Німеччині. Після від'їзду І. Федорова до Львова друкарська справа в Острозі перейшла до рук Дем'яна Наливайка. В 1603 р. в Острозі працювали вже три друкарі: Іван, Тишко і Федір. Ними видано більше 20 книг. У місті також діяла мануфактура, що виробляла папір (1580-1630-і pp.).

Історико-культурний заповідник у Острозі включає територію Замкової гори з відреставрованими залишками княжого замку. До ансамблю входять житлово-оборонна

башта — так звана «Вежа мурована» (XV ст.), Нова (або Кругла) башта (XVI ст.), Богоявленська церква (XV ст.) і надбрамна дзвіниця.

У трьох міських музеях - історії книги і друкарства, краєзнавчому, художньому — зібрано 48 тис. експонатів.

Неподалік від Острога — мальовниче старовинне село Дермань, «королева волинських сіл». Перша документальна згадка про нього відноситься до 1497 р. і пов'язане із спорудженням там К. Острозьким кам'яного замку. В 1499 р. вперше згадується дерманський Свято-Троїцький монастир, де в 1575-1576 pp. І. Федоров був управителем маєтками. В 1627-1633 pp. тут служив у сані архімандрита Мелетій Смотрицький. Дермань була значним культурним центром: у місцевому монастирі діяли друкарня і духовна школа. З монастирських споруд збереглися Троїцька церква, надвірна вежа-дзвіниця, корпус келій, а також залишки оборонного муру.

Старовинне місто Корець уперше згадується в Іпа-тіївському літописі під 1150 р. як Корчеськ. З 1380 р. містом володів князь Ф. Острозький, який у 1386 р. спорудив великий замок, що неодноразово перебудовувався протягом XV—XVIII ст. Руїни замку — найважливіша історико-архітектурна пам'ятка міста. Збереглися залишки зовнішніх цегляних стін і кам'яний арочний міст, що з'єднував замок з містом. За мостом височіє трьох'ярусна надвратна башта із в'їзною брамою.

У 1571 р. заснований (за іншим припущенням — відновлений більш давній, споруджений ще у XII ст.) жіночий монастир Воскресіння Господня. В 1620 р. тут засновується ще один, Троїцький, жіночий монастир, споруди якого частково збереглися. На території монастиря похована Анна Оленіна, якій О. Пушкін присвятив цикл віршів. Вона провела останні роки свого життя у Корці разом з дітьми та онуками.

На лівому березі р. Корчик підносяться костьол Св. Антонія (1533 p.; перебудовувався в 1706, 1916 pp.), де збереглися розписи XVIII ст., і Миколаївська церква (1834 p.).

До найдавніших міст відноситься також Рівне, яке вперше згадується в 1282 р. у зв'язку з битвою між краківським князем Лешком Чорним і литовським князем Вітенєм.

У місті збереглися два храми: Успенська дерев'яна церква (1756 р.) і Воскресенський собор,(1895 p.). У 1839 р. в Рівному була відкрита гімназія, де викладав історію М. Костомаров (1844-1845 pp.) і навчався В. Короленко (1866-1871 pp.). Нині в цій будівлі міститься краєзнавчий музей.

Під час Великої Вітчизняної війни Рівне було центром Рейхскомісаріату України.

Давню історію має селище Гоща. Наприкінці XIV ст. тут був споруджений замок.

З кінця XVI до середини XVII ст., за Романа Гойського, Гоща була одним з центрів протестантства. Сестра правителя, Раїна Соломирецька, була прихильницею православ'я і сприяла заснуванню в 1638 р. православного монастиря і монастирської школи, ректором якої був Іно-кентій Гізель (пізніше — ректор Києво-Могилянської академії), а опікуном — Петро Могила. З монастирських споруд збереглася Михайлівська церква (1639 р.). У 1994 р. тут було відновлено функціонування жіночого монастиря.

В Гощі зберігся також англійський парк, закладений на початку XVIII ст.

Значні архітектурні пам'ятки збереглися в селищах Клепань (Благовіщенський костьол (1630 p.), синагога (XVII ст.), церква Різдва (1777 p.), залишки замку (XV— XVIII ст.) і Млинків (залишки поселення III—II тис. до н.е.; палац (1780 р.), у селі Межиріч (поселення і могильник кінця III — початку II тис. до н.е., давньоруське городище X—XIII ст., замок-фортеця, костьол Св. Антонія (1725 p.), палац (1789 p.).

Залишки фортифікаційних споруд XIV—XVII ст. збереглись у селах Губків, Новомалин, Тайкури.

Село Пересопниця відоме тим, що тут було створено Пересопницьке євангеліє — визначна історико-культурна пам'ятка. В 1556-1561 pp. M. Василевичем і архімандритом

Пересопницького монастиря Григорієм євангеліє було перекладене мовою, близькою до народної. Рукопис, прикрашений орнаментикою, художніми заставками, мініатюрами, зберігається в інституті рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. Вернадського НАН України. Саме на ньому присягав на вірність народові перший президент незалежної України Л. Кравчук.

Пересопниця, що стоїть на правому березі р. Стубла, вперше згадується в історичних документах 1149 р. У XII— XIII ст. це — резиденція удільних князів. Від тих часів збереглося городище.

Архітектурні пам'ятки наявні в селищах історичної Волині Вишнівці (палац); Кременці (архітектурний комплекс Кременецького колегіуму, Богоявленський монастир, францісканський монастир (1760 p.), залишки замку (IX— XVI ст.); Почаєві (ансамбль Свято-Успенської Лаври), що нині включені до складу Тернопільської області.

До історичної Волині належить старовинний Ізяслав, де збереглися руїни замку (1539 p.), монастир бернардинців (початок XVII ст.), костьол Св. Іоанна Хрестителя (1599; перебудований у XVIII ст.), костьол Св. Іосифа (1760 p.), руїни палацу (XVIII ст.), а також Старокостянтинів із старовинним замком (1516 p.), костьолом Іоанна Хрестителя (1754 p.), руїнами костьолу (1612 p.). Адміністративно ці міста належать до Хмельницької області.

Контрольні питання

Які території охоплює історична Волинь?

Де розташований Шацький природний національний парк?

Де знаходиться найбільше озеро в Україні?

В якому районі Волині розташований Святогірський монастир?

Хто з синів Данила Галицького був великим литовським князем?

Який син Данила Галицького відомий як претендент на австрійський престол?

Де похований Данило Галицький?

Яка історична подія сталася в Луцьку в 1429 p.?

Хто з волинських князів був обраний у 1669 р. польським королем?

До якого волинського міста М.В. Гоголь відносив події, зображені ним у повісті «Тарас Бульба»?

Яка роль належить місту Острог у розвитку культури в Україні?

Де народився англійський письменник Дж. Конрад?

Які населені пункти на Волині пов'язані з ім'ям О. Бальзака?

Де розташований музей-садиба композитора І. Стравінського?

В якій місцевості розташований музей-заповідник «Козацькі могили»?

Де знаходиться «Білий будиночок» - літературно-меморіальний музей Л. Українки?

В яких населених пунктах Рівненської області збереглися середньовічні замки?

Де знаходиться музей космонавтики ім. С. Корольова?

Теми рефератів

Історико-архітектурна спадщина Волині як основа розвитку пізнавального туризму.

Природно-рекреаційний потенціал розвитку туризму на Волині.

Оноре де Бальзак і Волинь.