Параміксовіруси,респіраторно-синцитіальний вірус, вл, патологія,діагностика

Віріони мають сферичну ф-му, розміри 120-200нм. Геном – 1-ниткова лінійна нефрагментована РНК(-), що кодує синтез 10білків. До складу нуклеокапсиду вх.білок N та білки полімеразного комплексу P і L. Вн пов суперкапсидної оболонки вкрита білками М і К. суперкапсидна ліпопротеїнова оболонка вкрита остями, що утворені глюкопротеїдами – G і F. Білок G забезпечує адсорбцію вірусу на клітині, а білок F сприяє злиттю суперкапсидної оболонки вірусу з кл мембр та мембранами лізосом, проникненню та роздяганню вірусу. Не має гемолітичної, нейрамінідазної та гемаглютинуючої активності. Із поверхневими білками вірусу пов’язані його аг вл, на осн яких встановлено 3 серотипи вірусу. Діагностика: здійснюється за допомогою РІФ у прямому або не прямому варіанті. Специфічна флуоресценція кл епітелію ВДШ характеризується поліморфними включеннями в цитоплазмі або світінням всієї цитоплазми кл. для виділення вірусу використ перещеплювані к-ри кл людини HeLa, HEp-2, KB та мавп – VERO. Матеріал: слиз, аспірований з ділянки голосової щілини, мазкиз глотки та порожнини носа, носоглоткові змиви. ЦПД- утв синцитію за умов відсутньої гемадсорбції. Ідентифікують виділені штами в РН,РЗК,ІФА. Серодіагностика здійснюється в парних сироватках крові у РН,РЗК,РНГА,ІФА,РІА. Патогенез: інтенсивно розмножується у кл епітелію слизової оболонки ВДШ і НДШ, у значних консистенціях вірус накопичується у носовому секреті,що створ сприятливі умови для поширення збудника від хворого до здорового.

82. Пікорнавіруси. аг будова,біологічні вл, патогенез. До родини входять понад 230 невеликих за розмірами РНК-вмісних вірусів простої будови. Родина склад з 9 видів: ентеровірус, риновірус, гепатовірус, афтовірус, парековірус, арбовірус, кобавірус і тесковірус. Структура: маленькі, сферичної форми, діаметр = 30нм, не мають суперкапсидниї обол. У серцевині віріона знаходиться геномна РНК(+), оточена білковим капсидом, який має кубочний тип симетрії і склад з 12 пятикутників (пентаметрів), кожен з яких в свою чергу склад з 5 протомерів (всього 60 білкових субодиниць). Протомери сформовані 4 вірусними білками, які позначаються відповідно як: VP1, VP2, VP3,VP4. Особливість геному - відсутність структури шапочки («сар») і заміщення її білком VPg, що ковалентно пришитий до 5’кінця молекули РНК(+).

83. Вірус поліомієліту, класифікація. Патогенез,діагностика профілактика. Структура: типовий представник. АГ властивості: відомо 3 серологічних варіанти вірусу, які позначаються як 1,2,3. Патогенез: це госте інфекційне захворювання, яке при тяжких формах характеризується ураженням сірої р-ни спинного мозку та ін. відділів ЦНС з розвитком атрофічного паралічу та парезу кінцівок і тулуба. Має здатність розмножуватись у кл слизової оболонки ВДШ, епітелію травного каналу, інших екстраневральних тк і нейронах ЦНС. Входить вірус ч-з слизову оболонку ВДШ і травного каналу. у слизовій оболонці носоглотки (навкологлоткового лімфатичного кільця) первинно розмножується. Осн маса збудника потрапляє у кишечник і розмножується у пейєрових бляшках і мезентеріальних лімфатичних вузлах потім вірус проникає у лімфатичні шляхи і у кров, розноситься кровю і проникає до ЦНС, ін. орг і с-м. Також вони уражають вестибулярний апарат, мозочок, ін. відділи ЦНС і не рідко проводить до розвитку менінгеальних та кульбачних симптомів. Інкубаційний період 7-14 діб. Захворювання починається з високої Т, слабкості, головного болю, блювання, болю в горлі. Діагностика: Матеріал: фекалії та парні сироватки крові. Віруси виділяють у 2 лініях перещеплюваних кл – RD (походження від рабдоміосаркоми людини) та L20B(лінія мишачих кл, яким генно-інженерним шляхом надана експресу вати на своїй поверхні поліовірусу рецептор). Ідентифікація: в РН мікрометодом із типоспецифічними стандартними сироватками до 3 типів вірусу.