Види та способи зрошення в розсадниках 6 страница

9.Охарактеризуйте вимоги до приміщень і тари, придатних для
зберігання насіння.

10.Як проконтролювати стан насіння, яке зберігається в прозорій
і непрозорій герметично закритій тарі?

5. Охарактеризуйте особливості зберігання насіння хвойних
порід.

6. Які особливості зберігання насіння вільхи, в'язів, берези,
кісточкових порід?

7. Способи зберігання жолудів дуба звичайного та їх особливості?

8..Як відбувається процес пакування і транспортування насіння?
Яка тара при цьому використовується?

9..Які Ви знаєте типи спокою насіння? В чому їхня сутність?

10.. На які групи поділяється органічний спокій? Чим зумовлені ці
групи спокою насіння деревних рослин?

11..Охарактеризуйте сутність екзогенного органічного спокою.
Які умови його подолання?

12. Охарактеризуйте сутність ендогенного органічного спокою.
Які умови його подолання?

13. Охарактеризуйте сутність комбінованого органічного спокою.
Які умови його подолання?

14. Які Ви знаєте способи підготовки насіння до сівби? В чому їх
сутність?

15. Що таке стратифікація?В чому вона полягає?Як проводиться?

16. В чому полягає підготовка насіння до висіву способом
скарифікації; імпакції; примусового насичення водою у вакуумі?

6.2. Виробництво сіянців у відкритому ґрунті посівного відділення

6.2.1.Біоекологічні основи вирощування сіянців

Вирощування сіянців є одним з найбільш відповідальних і складних етапів у роботі розсадників. Сіянці деревних та чагарникових порід у деревних розсадниках вирощують як у відкритому (у посівному відділенні), так і закритому (теплицях, оранжереях) ґрунті. У посівному відділенні, як правило, вирощують переважно сіянці з відкритою кореневою системою, а у теплицях та оранжереях як із закритою, так і з відкритою кореневою системою.

Головним завданням вирощування сіянців є одержання високоякісного маломірного садивного матеріалу для лісорозведення, штучного лісовідновлення, створення лісопарків та пересаджування в шкілки розсадника для дорощування і виробництва саджанців. Високоякісний садивний матеріал повинен мати певні розміри, гармонійно розвинені органи і оптимальне для кожного виду співвідношення маси коренів та маси надземної частини. Одержання такого садивного матеріалу можливе за дотримання відповідної для певних грунтово-кліматичних умов агротехніки вирощування сіянців. Вона має враховувати:

· еколого-біологічні особливості деревних порід;

· закономірності їх розвитку і росту та потребу в елементах мінерального живлення;

· особливості формування оптимальних режимів для проростання висіяного насіння, появи дружних сходів і розвитку молодих рослин.

На відміну від екологічних особливостей деревних рослин, які добре вивченні та описані в спеціальній літературі, біологічні закономірності їх розвитку і росту, формування вегетативних органів, динаміки накопичення сухої речовини, сезонної потреби в елементах мінерального живлення, особливо на початкових етапах органогенезу, висвітленні недостатньо.

Як відомо, етапи розвитку молодих деревних рослин визначаються певними якісними змінами, які пов’язанні з утворенням окремих елементів структури їх організму (вегетативних органів: несправжніх і справжніх листочків, пагонів, коренів тощо). Результати досліджень С.М. Зепалова, П.Г. Кального, С.І. Слухая, Г. Я. Маттиса, А.Р. Родіна дозволяють виділити у перебігу розвитку сіянців деревних рослин, починаючи від проростання насіння і до їх здерев’яніння, два етапи: перший – гетеротрофного і другий - автотрофного живлення.

Упродовж гетеротрофного живлення розвиток рослин можна розділити на дві фази:

· проростання насіння;

· формування проростка або сходу.

Фаза проростання насіння починається з бубнявіння і збільшення його маси за рахунок всмоктування води, яке завершується розривом насіннєвої оболонки і завершується появою корінчика. Тривалість цієї фази

коливається в межах 1 – 2 інколи 3 тижнів. В насінині у цей період відбуваються складні біохімічні перебудови, в процесі яких крохмаль та жири перетворюються у вуглеводні, у точках росту накопичуються ростові стимулятори, різко збільшується інтенсивність дихання. Насіння розвивається за рахунок поживних речовин накопичених в ендоспермі сім’ядолей. У цій фазі необхідними чинниками для проростання насіння є тепло, волога і належна аерація. Оптимальна температура для проростання насіння знаходиться в межах 15 -25 С⁰, мінімальна – 6 – 8 С⁰, а максимальна – 37 – 38 С⁰. Оптимальна вологість відповідно: 60 – 90 %, 30 – 35 і понад 90 %.

Фаза формування проростка характеризується збільшенням довжини корінця (початок фази) і появою на поверхні ґрунту насіннєвого ковпачка з наступним подовженням стебельця – гіпокотиля та розгортанням пучечка сім’ядоль і звільненням їх від насіннєвої оболонки (завершення фази). При чому, по довжині гіпокотиля, який виносить на поверхню грунту сім’ядолі, можна судити про максимальну для даних ґрунтових умов глибину загортання насіння. Формування проростка триває 20 – 30 днів. У цій фазі бокових коренів і справжніх листочків ще не має, але вже починається активне поглинання води та зростає інтенсивність транспірації наземної частини (стебельця і сім’ядоль). В надземній частині утворюється хлорофіл і починається фотосинтез, початок якого свідчить про перехід проростка ві гетеротрофного до автотрофного живлення і завершення другої фази розвитку.

Оптимум вологості для розвитку проростка знаходиться в межах 50 – 60 % максимальної вологоємності субстрату. Проростки насіння багатьох порід надзвичайно чутливі до легких заморозків. Світло не є провідним чинником росту і розвитку проростка. Проте його нестача призводить до зниження інтенсивності фотосинтезу та утворенню етіолірованих рослин.

У другому етапі, при автотрофному живленні, сіянці проходять такі фази розвитку:

· утворення фотосинтезуючого апарату (листків і шпильок);

· формування вегетативних органів (пагону, коріння, бруньок);

· завершення росту та здерев’яніння.

Особливістю фази утворення листків і шпильок є переважання у сходів активного процесу приросту маси фотосинтезуючого апарату, необхідного для синтезу органічних речовин, без яких неможливий подальший ріст і накопичення деревини у стовбурці сіянця. У цій фазі характерним є короткочасне сповільнення росту стебельця, подальше прискорення розвитку сходу і швидкий ріст в глибину корінця. Вона триває близько місяця і завершується утворенням коренів другого порядку.

Фаза формування вегетативних органів розпочинається інтенсивним, часто нерівномірним у багатьох порід приростом стебельця (у сосни та швидкорослих листяних порід) або коренів (у ялини та повільно рослих порід) за рахунок фотосинтезу і активного поглинання з грунту елементів мінерального живлення. Тривалість цієї фази складає 1 – 1,5 місяця. За цей час сходи стають більш засухостійкими і повністю переходять на автотрофне живлення.

Фаза завершення росту і здерев’яніння однорічних сіянців характеризується формуванням верхівкових і бокових бруньок. Вона триває біля одного місяця – приблизно з середини серпня до середини жовтня, залежно від кліматичних умов. У цей час сіянці завершують свою вегетацію, проходять загартування і вступають в пору відносного спокою. В кінці фази спостерігається зміщення рН клітинного соку в лугову сторону, відтік поживних речовин з надземної частини у кореневу систему, перетворення вуглеводнів у крохмаль і жири та завершення ростових процесів.

Фази другого етапу розвитку повторюються у сіянців другого і наступних років та, в значній мірі, визначають ритми росту і живлення молодих рослин.

Відомо, що багаторічні рослини, якими є і дерева та чагарники, упродовж вегетаційного періоду ростуть з різною інтенсивністю і не безперервно. У різних дерев буває від одного до шести – семи періодів інтенсивного росту надземної частини. Коренева частина деревних рослин росте протягом всього вегетаційного періоду, проте більше половини її приростає навесні – до появи листя та восени – після їх опадання.

Не заперечуючи впливу зовнішніх умов на ритмічність росту, більшість вчених її головну причину вбачають у внутрішніх фізіологічних змінах. Періоди сповільненого росту необхідні для відновлення у меристемних тканинах рослин сприятливого для їх росту співвідношення між вмістом нуклеопротеідів і решти речовин.

Зовнішні умови відіграють роль синхронізаторів ендогенних ритмів росту.

З ритмами росту пов’язані і ритми живлення дерев та чагарників. Накопичення сухої речовини у вегетативних органах деревних рослин відбувається також ритмічно і не одночасно. Існує ритмічність і в засвоєнні окремих елементів живлення. При цьому максимальне засвоєння елементів мінерального живлення не завжди співпадає з відчутнім накопиченням сухої речовини рослинами.

Особливо значним є засвоєння фосфору в фазах проростання насіння і формування сходів. Засвоєння фосфору активізується рослинами і в кінці вегетаційного періоду. Азот максимально засвоюється рослинами у фазі формування листків і шпильок. Дослідженнями встановлені особливості добової ритмічності засвоєння рослинами елементів мінерального живлення. Для деревних рослин характерним також є фізіологічно врівноваженні співвідношення основних елементів живлення в грунті. Для листяних порід, зокрема, оптимальним співвідношення доступних для рослин сполук азоту, фосфору і калію в грунті (N: P: K) є пропорція 2: 2,11: 1,12, а для шпилькових - 1: 0,85: 1,12.

Періодичність накопичення поживних речовин у деревних рослин має два максимуми: у сосни – в шпильках в червні та серпні, а в стовбурцях і корінні – у серпні та жовтні; у дуба – липень, серпень і жовтень; у ялини – в серпні та вересні; у модрини - в липні та серпні.

Багатьом деревним рослинам властива специфічна для них потреба в окремих елементах мінерального живлення – одних засвоюють більше, а інших менше. Так, сосна вважається калійофільною породою, ялина – кальційофільною, модрина – кальціє – і магнійофільною, тополі – азотофосфорофільними, а ясен – азотофільним.

Знання біологічних ритмів розвитку і росту та мінерального живлення деревних рослин є надзвичайно важливим з точки зору проектування і проведення комплексу агротехнічних робіт з розмноження та вирощування садивного матеріалу: строків висіву насіння, укорінення живців і щеплення, термінів садіння та пересаджування рослин, їх підживлення і внесення основних доз добрив, викопування сіянців та саджанців.

6.2.2. Передпосівний обробіток ґрунту

Агротехніка вирощування сіянців у відкритому ґрунті передбачає проведення таких робіт:

· основний та передпосівний обробітки ґрунту;

· підготовку насіння до посіву;

· висів насіння дерев і чагарників;

· догляд за посівами до появи сходів;

· догляд за посівами після появи сходів (догляд за сіянцями);

· інвентаризацію сіянців;

· викопування та зберігання садивного матеріалу.

Основний обробіток ґрунту та особливості його проведення в розсадниках різних лісорослинних зон висвітлена в розділі 3.

Головними завданнями передпосівного обробітку ґрунту є:

· створення умов для якісного висіву насіння та виконання подальших робіт щодо вирощування садивного матеріалу;

· формування оптимального (водного, повітряного, поживного і теплового) режиму ґрунту для дружного і швидкого проростання висіяного насіння;

· знищення бур’янів.

Система передпосівного обробітку грунту залежить від:

· грунтово-кліматичних умов;

· сезону висіву;

· глибини загортання насіння.

Вона може включати: весняне переорювання грунту плугами без полиць, культивацію, боронування, шлейфування, коткування, фрезерування, нарізку грядок та ряд інших прийомів.

Важкі, дуже ущільнені ґрунти розпушують на велику глибину або переорюють плугами без полиць з подальшою культивацією та боронуванням. Легкі, добре зорані ґрунти боронують легкими боронами. Кількість боронувань залежить від стану грунту. Ці роботи виконують одразу після достигання грунту. Основною метою їх є закриття та збереження вологи. Для вирівнювання поверхні грунту та подрібнення великих брил застосовують фрезеруваннягрунту фрезами ФПШ-200 та ФПШ-1,3. Шлейфуванням грунту шлейф-боронами ШБ-2,5 та іншими знаряддями досягають ретельного вирівнювання його поверхні для висіву дрібного насіння з невеликою глибиною загортання. Для ущільнення грунту та вирівнювання його поверхні перед посівом застосовують котки ЗКВГ- 1,4, ЗККШ - 6 та ін.

Посівні стрічки та невисокі гряди готують фрезою ФПШ - 1,3, а високі гряди на перезволожених ґрунтах — грядкоутворювачами УГН - 4К, ГН - 2. Перед сіянням насіння для знищення бур’янів і створення пухкого шару грунту проводять культивацію з одночасним боронуванням на глибину загортання насіння. У цьому разі насіння висівається на шар з непорушеною капілярністю грунту, який добре зволожується висхідною вологою. Для створення сприятливих умов зволоження висіяного насіння капілярною вологою у степових розсадниках перед посівом грунт злегка ущільнюють легкими котками.

При пізньовесняних та літніх строках висіву насіння для знищення бур’янів та руйнування кірки ґрунт культивують та боронують кілька разів. Першу культивацію проводять на глибину 7 - 8 см, а останню – на глибину загортання насіння.

6.2.3. Способи, види і схеми посіву

Залежно від розташування насіння на ділянці розрізняють такі способи посіву:

· висів насіння рівномірним розкиданням його по поверхні грунту;

· висів насіння у посівні борозенки (рядки).

Висів розкиданням практикують при вирощуванні сіянців у закритому ґрунті (теплицях, оранжереях) та для видів рослин, насіння яких висівають у відкритий грунт без загортання (тополя, верба, береза, вільха та ін.).

У відкритому грунті посівних відділень розсадників більш поширений висів насіння у посівні борозенки. Для висіву дрібного насіння з невеликою глибиною загортання, посівні борозенки готують маркерами-котками шляхом втискування грунту, що сприяє підняттю вологи по капілярах до насіння і тим самим створює сприятливі умови для його проростання. Середнє та велике за розмірами насіння висівають у посівні борозенки, які утворюють сошниками сівалок або вручну з застосуванням спеціальних знарядь. Залежно від ширини посівної борозенки розрізняють вузькоборозенкові (3 - 5 см) та широкоборозенкові (5 - 20 см) посіви. В розсадниках застосовують переважно вузькоборозенкові посіви, які проводять за допомогою сівалок «Литва - 25», СЛП - М та ін.

Широкоборозенкові посіви доцільно використовувати лише у зрошуваних розсадниках, а також на полях з родючими грунтами і достатнім природним зволоженням. Застосування широкоборозенкових посівів дозволяє значно, у порівняні з вузькоборозенковими, збільшити вихід стандартних сіянців та зменшити витрати на їх вирощування. Широкоборозенкові посіви виконують сівалкою СЛП - М, яка пристосована для висіву насіння з крилатками і в суміші з субстратом. Для висіву жолудів використовують сівалки СЖН - 1 і СЖУ - 1.

Вид посіву в розсадниках встановлюють в залежності від:

· ґрунтово – кліматичних умов;

· біологічних властивостей культивованих порід;

· способу обробітку грунту;

· обсягів робіт.

Посіви бувають грядкові та безгрядкові (рис.6.20).

Рис 6.20. Види посіву насіння в розсадниках

Грядкові посіви практикують переважно в розсадниках лісової зони на погано дренованих перезволожених і охолоджених ґрунтах. Грядки готують шириною 0,8 - 1,0м і висотою 10 - 25 см (плюсові) з відстанню між ними 30-40 см. Застосовують грядкові посіви також у посушливій зоні, де глибина грядки досягає 10 - 25 см (мінусові), і в закритому грунті (нульові). У грядкових посівах насіння висівають у поперечні і поздовжні посівні борозенки. Висів насіння у поперечні борозенки зустрічається дуже рідко. У постійних розсадниках при вирощуванні сіянців на грядках насіння висівають у повздовжні борозенки, що дозволяє механізувати усі процеси вирощування садивного матеріалу.

У постійних лісових розсадниках найбільш поширені безгрядкові посіви. Вони бувають рядкові (рис. 6.21) та стрічкові (рис. 6.22). У рядкових посівах відстань між борозенками однакова. Їх застосовують у

Рис. 6.21. Посівне відділення лісового розсадника з рядковими посівами

Рис. 6.22. Посівне відділення лісового розсадника з стрічковими посівами

невеликих розсадниках, де більшість робіт з вирощування сіянців виконують вручну або з використанням кінної тяги.

На відміну від рядкових, у стрічкових посівах насіння висівають у дві або кілька зближених борозенок, які утворюють стрічку з 2 - 6 рядків. Між посівними стрічками залишають проміжок для проходу коліс трактора. Ширина стрічки і міжстрічкового проміжку, як правило, дорівнює 1,3 - 1,8 м і залежить від марки трактора та ширини захвату робочих органів ґрунтообробних знарядь. Відстань між зближеними посівними борозенками визначається особливостями росту сіянців окремих видів рослин.

Широкого застосування при вирощуванні шпилькових і деяких листяних порід з дрібним насінням набула стрічкова 6-рядкова схема посіву

з шириною борозенки 3-5 см і попарно зближеними рядками 10-30-10-30-10-60 см (мал. 6.11). Перспективними є такі схеми посіву: для шпилькових 5-рядні (20-25) – (20-25) – (20-25) – (20-25) – (70-50 см), а для листяних 3-4-рядні (25-25-25-70 см, 25-45-25-55 см, 40-40-70 см). Такі схеми з рівномірно розташованими рядками дозволяють максимально механізувати усі виробничі операції з вирощування садивного матеріалу (рис.6.23).

Мал. 6.23. Схеми стрічкових посівів: 1, 2 і 5 – вузькоборозенкові; 3, 4 і 6 – широкоборозенкові; (1 – стрічковий 6 – борезенковий 3-х ланковий посів, 2 - стрічковий 4 – борезенковий 2 –х ланковий, 3, 4, 5 і 6 – стрічкові 2 (3 і 4) борезенкові посіви

Довжину посівних борозенок (рядків) стрічкових посівів визначають за формулою:

де: [11]

Пр — довжина посівних борозенок, м/га;

К — кількість посівних борозенок у стрічці;

В— ширина стрічки з міжстрічковим проміжком, м;

S – площа посіву, га.

6.2.3. Строки сіяння, норми висіву та глибина загортання насіння

Строки сіяння насіння дерев та чагарників залежать від:

· біологічних особливостей виду (часу дозрівання насіння, тривалості насіннєвого спокою, стійкості сходів до несприятливих метеорологічних факторів);

· грунтово-кліматичних умов (вологості та механічного складу ґрунту, часу наступу пізно – весняних заморозків);

· особливостей агротехніки вирощування сіянців (прийнятої сівозміни, системи основного обробітку ґрунту тощо).

У розсадниках найчастіше дотримуються осінніх і весняних строків сіяння. Насіння деяких порід можна висівати влітку і взимку.

У лісостепових і степових незрошуваних розсадниках перевагу слід віддавати осіннім посівам. Висіяне восени насіння не потребує стратифікації і зберігання, дає більш ранні та дружні сходи, які встигають зміцніти до наступу засух. Осінні строки посіву більш розтягнуті, ніж весняні. Однак, незважаючи на переваги, осінні посіви мають і ряд недоліків. Насіння деяких порід можуть поїдати гризуни або воно може вимерзати у малосніжні суворі зими. Ранні сходи окремих порід (ялини, акації білої, шовковиці та ін.) пошкоджуються весняними заморозками. Осінні посіви потребують покриття, мульчування, а іноді й поливу, такі посіви можливі на парових полях.

Осінні посіви найбільш ефективні для видів, насіння яких не потребує тривалої стратифікації (до 3 - 4 міс). Насіння рослин з тривалим періодом стратифікації (ясен звичайний, глід, липа серцелиста, ліщина та ін.) висівають після літньої стратифікації, протягом 3 міс.

Весною можна висівати насіння усіх видів деревних рослин. Весняні посіви ефективні, якщо проведені у стислі агротехнічні строки. При запізненні з висівом сходи з’являються пізно і недружно, знижується вихід стандартних сіянців. Практика свідчить, що для весняних посівів краще використовувати насіння, що проростає. Весняні посіви більш ефективні, ніж осінні, на важких мало структурних, легко запливаючих грунтах.

Пізньої весни або раннього літа (травень-червень) висівають насіння видів, яке дозріває в першій половині літа (верби, осики, тополі, в’язові), що дозволяє отримати стандартні сіянці того ж року. Літнє сіяння свіжозібраного насіння для вирощування сіянців протягом 1.5 року практикують для берези, жимолості татарської, акації жовтої та шовковиці. При достатньому зволоженні влітку можна висівати насіння кісточкових, липи, ясена звичайного та деяких інших порід, які мають глибокий насіннєвий спокій.

Взимку висівають насіння смереки, вільхи чорної, берези, бузку. В періоди відлиги висівають бук. Висівання насіння проводять при товщині снігового покриву не більше 10 см.

Норма висіву насіння – це мінімальна кількість насіння у вагових одиницях, яку необхідно висіяти на 1 м посівної борозенки чи на одиницю площі, щоб одержати максимальну кількість стандартних сіянців. Вона залежить від маси насіння, класу якості, виду і схеми посіву.

При завищеній нормі висіву збільшується загальний (валовий) вихід сіянців, але через загущеність частина сіянців розвивається погано і не досягає стандартних розмірів(табл. 6.26, рис. 6.24).

При заниженій нормі висіву – одержують розріджені сходи. При цьому неефективно використовується продуктивна площа розсадника і збільшуються витрати на вирощування садивного матеріалу. У проміжку від мінімального за масою висіву насіння до оптимальної норми, збільшення виходу сіянців практично прямо пропорційне висіяній кількості насінин. Із

Таблиця 6.26

Вихід сіянців сосни при різних нормах висіву насіння

Норма висіву насіння на 1 пог. м., г	0.5	1,0	1,5	2,0	2,5	3,0
Вихід сіянців, млн. шт. /га	Валовий	0,40	0,95	1,60	1,80	1,95	2,05
в т.ч. стан-дартних	0,35	0,85	1,40	1,50	1,45	1,30

збільшенням маси насіння, що висівається понад норму, валовий вихід сіянців зростає менш інтенсивно ніж на попередньому відрізку, а вихід стандартних сіянців взагалі зменшується.

Норма висіву насіння деревних рослин залежить від ряду чинників. В найбільшій мірі вона залежить маси від 1000 насінин. Із зростанням маси 1000 насінин норма висіву збільшується і, навпаки.

Орієнтовні норми висіву насіння І класу якості та маса 1000 штук насінин наведені в таблиці 6.27.

Таблиця 6.27

Норми висіву, глибина загортання та маса 1000 насінин основних деревних та чагарникових порід

Порода Маса 1000 насі-нин, г Норма висіву, г/м, для зони Глибина загортання насіння, см, для зони

лісової лісосте-пової та степової лісової лісосте-пової та степової

Листяні деревні породи

Абрикос звичайний - 3-4 4-7

Акація біла - 2-3 3-4

Береза повисла 0,17 2,5 3,5 Мульчуваня

Вишня звичайна 3-4 4-5

В’яз перистогіллястий - 0,5-1,5 1-2

Гледичія колюча - 3-4 4-5

Горіх волоський - 6-8 8-12

Горобина звичайна 3,6 0,8-1 1-2 0,5-1,5 1-2

Граб звичайний 4-5 5-6 3-4 4-6

Груша звичайна 1,8 2-3 3-4

Дуб звичайний 5-7 7-10

Дуб червоний 6-8 8-10

Гіркокаштан звичайний 6-10 10-12

Клен гостролистий 3-4 4-5

Клен польовий 3-4 4-5

Клен татарський 3-4 4-5

Липа серцелиста 1,5-2 2-3

Тополя біла 0,4 0,5 0,6 Притрушування

Черешня - 3-4 4-5

Шовковиця біла 1,5 1,5 0,5-1,5 1,5-2,5

Яблуня лісова 1,8 2-3 3-4

Ясен звичайний 3-4 4-5

Чагарникові породи

Акація жовта 3,5 2-3 3-4

Алича (слива розлога) - 3-4 5-6

Бирючина звичайна 1-2 2-3

Бруслина бородавчаста 1-2 2-3

Бузина чорна 2,3 1,5 0,5-1,5 1-2

Глід одноматочковий 2-3 3-4

Жимолость татарська 3,1 1,2 1,5 0,5-1,5 1-2,5

Дерен справжній - 3-4 4-5

Ліщина звичайна 4-5 5-6

Обліпиха крушиновидна 3,5 1-2 2-3

Скумпія звичайна - 1,5-2 2-3

Смородина золотиста 2,5 0,4 0,5 0,5-1,5 1-2

Терен колючий 3-4 4-6

Шипшина собача 1-2 2-3

Шпилькові деревні породи

Кедр сибірський 2-4 2-4

корейський 3-4 3-4

Модрина сибірська 3,5 0,5-1,0 1-2

європейська 3,5 0,5-1,5 -

Сосна звичайна 1,5 0,5-1,5 1-2

кримська - 0,5-1,5 1-2

веймутова 1-2 1,5-2

Туя західна 1,3 2,5 0,5-1,5 1-2

східна - 1-2 2-2,5

Ялина звичайна 5,1 1,8 1,8 0,5-1,5 -

колюча 4,2 2,0 2,5 0,5-1,5 1-2

Ялиця білокора 0,5-1,5 -

кавказька - - 2-3

цільнолиста 0,5-1,5 -

Ялівець віргінський 1-2 2-3