Новаторство А.П. Чехова у драматургії. П`єса «Вишневий сад»: особливості жанру, композиції, образної системи твору. Засоби вираження ліризму. Роль символіки

Новаторство Чехов-драматурга одухотворене відчуттям цілісної нероздільності мистецтва і життя, творчості людини і всієї його діяльності, у різних областях.
Сам Чехов ніколи не говорив про своє новаторство. Незмінно стриманої і скромний, він тільки часом дивувався чудності того, що виходить з-під його пера.

Вишневий сад – останній твір А. П. Чехова. Письменник був невиліковно хворий, коли писав цю п’єсу. Він усвідомлював, що скоро піде з життя, і, напевно, тому вся п’єса наповнена якоюсь тихим смутком і ніжністю. Це прощання великого письменника з усім, що йому було дорого: з народом, з Росією, доля якої хвилювала його до останньої хвилини. Напевно, в такий момент людина думає про все: про минуле – згадує все найважливіше і підводить підсумки, – а також про сьогодення і майбутнє тих, кого він залишає на цій землі. У п’єсі Вишневий сад начебто відбулася зустріч минулого, сьогодення і майбутнього. Створюється враження, що герої п’єси належать трьом різним епохам: одні живуть вчорашнім днем і поглинені спогадами про давно минулі часи, інші зайняті сьогохвилинними справами і прагнуть отримати користь з усього, що мають на даний момент, а треті звертають свої погляди далеко вперед, не беручи до уваги реальні події.
Таким чином, минуле, сьогодення і майбутнє не зливаються в одне ціле: вони існують по сдельності і з’ясовують між собою стосунки.

Образ вишневого саду є центральним образом у комедії Чехова, він представлений лейтмотивом різних часових планів, мимоволі з’єднуючи минуле з сьогоденням. Але вишневий сад - не просто фон подій, що відбуваються, він - символ садибної життя. Доля маєтку сюжетно організовує п’єсу. Вже в першій дії, відразу після зустрічі Раневської, починається обговорення порятунку закладеного маєтку від торгів. У третій дії маєток продано, у четвертому - прощання з садибою і минулим життям.

Вишневий сад уособлює не тільки садибу: він прекрасний витвір природи, яке має зберегти людина. Автор приділяє велику увагу цьому образу, що підтверджується розгорнутими ремарками і репліками героїв. Вся атмосфера, яка пов’язана в п’єсі з образом вишневого саду, слугує утвердженню його вічних естетичної цінності, втрата якої не може не збіднити духовного життя людей. Саме тому образ саду виноситься у заголовок. Вишневий сад виступає своєрідним моральним критерієм, по відношенню до нього визначаються не тільки дійові особи п’єси, але й ми.

104.Значення художньої спадщини В.Г. Короленка. Гуманістична спрямованість його творів. Поєднання романтичних та реалістичних тенденцій в оповіданнях та повістях письменника («У поганому товаристві», «Сліпий музикант», «Ріка грає», «Ліс шумить» та ін.)

Початком літературної діяльності В. Г. Короленка вважається 1879 р., коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились «Епізоди з життя шукача». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у Нижньому Новгороді. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань «Яшко», «Убивець», «Сон Макара», «Соколинець» та ін. На папір лягяють рядки про наболіле, пережите й вистраждане.

Нижегородське десятиліття (1885—1895) — час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника — справедливо назване сучасниками «епохою Короленка». У 1886 р. вийшла його перша книга «Нариси та оповідання», яка дістала захоплений відгук А. П. Чехова. Справжнім тріумфом став наступний твір — повість «Сліпий музикант» (1886). У ньому В.Короленко з великим знанням людської психології, по-філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму. Варто згадати оповідання цього періоду: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882—1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» (1899 — 2-га ред. 1903). У них читач зустрівся зі зрілим майстром, самобутнім художником, про талант якого вже заговорила вся Росія.