Внесок Л. Толстого у розвиток жанру роману «Війна і мир» як роман - епопея. Значення сімейної проблематики в романі «Анна Кареніна»

«Війна і мир»

У 1856—1863 Толстой працював над романом про декабристів. Коріння подій 14 грудня 1825 він побачив в подіях війни 1812 року — часу духовного пробудження народу, єднання дворянства й простих людей в боротьбі з іноземцями. Так виник задум романа «Війна і мир». Роман писався впродовж 1863—1869 рр. (виданий у 1865—1869 рр., у виданнях 1873 і 1886 до тексту внесені деякі зміни).

«Війна і мир» мало схожий на класичний роман. У нім немає традиційного любовного трикутника, любовного або соціального конфлікту як основи сюжету. Традиційно ключовими елементами романа — кульмінацією або розв'язкою — в той час, як правило, були дуель, одруження або смерть персонажів. Тим часом, одруження одного з головних героїв, П'єра Безухова на пустій і аморальній світській красуні Елен Курагіній мало впливає на наступні події його життя. Дуель П'єра з коханцем Елен, Долоховим, не є пружиною дії. Вмирає інший коханий толстовський герой, князь Андрій Болконський, а оповідь триває. П'єр одружується на Наташі Ростовій. Але роман закінчується не описом їхнього весілля, а, здавалося б, випадковою сценою — зображенням сну Ніколеньки, сина князя Андрія. У цьому сні з'єдналися в одне два головні герої — князь Андрій і П'єр Безухов, і сон провіщає лиха П'єра — майбутнього декабриста.

Цей дивний, незвичайний роман має відкритий фінал — майбутнє сім'ї П'єра і Наташі невідоме і лише смутно вгадується. Не зовнішні зміни в долях героїв, а їхна духовна еволюція, їхні етичні пошуки складають справжній зміст «Війни і миру».

Дві основні лінії «Війни і миру» — історія двох друзів, П'єра Безухова і Андрія Болконського. Їх об'єднує образ юної графині Наташі Ростової — наречені князя Андрія, пізніше, після його смерті — дружини П'єра. П'єр і особливо князь Андрій проходять через захоплення Наполеоном. Князь Андрій мріє про велику славу. Під час битви з армією Наполеона при Аустерліці, підхопивши падаючий прапор, він спрямувався назустріч ворогові, бажаючи захопити за собою солдатів. Раптово його важко ранить. Він падає на землю і бачить високо над собою блакитне небо. Це небо для князя Андрія стає символом вищої божественної гармонії і справжньої величі життя. Він прозріває, звільняється від духовної сліпоти: «Як тихо, спокійно і урочисто, зовсім не так, як я біг… зовсім не так повзуть хмари по цьому високому нескінченному небу. Як же я не бачив раніше цього високого неба? І як я щасливий, що дізнався це нарешті. Так! все порожнє, все обман, окрім цього нескінченного неба». Андрій Болконський осягає в цю хвилину всю брехню наполеонівської величі і його пихатих устремлінь. Образи природи у «Війні і мирі» — символи вищої гармонії, одкровення про правду світу. Вони протиставлені суєті, егоїстичності, низького помилкового життя людей (перш за все — людей вищого світу), чужих духовних прагнень. Відродження спустошеного князя Андрія, що втратив смисл існування, що втратив дружину, символізує старий усохлий дуб, який навесні пускає свіжі молоді паростки. Схоплений французами, випробувавши жах розстрілу П'єр Безухов осягає в полоні, що головна, непідвладна нікому його головна цінність — безсмертна душа. Це звільняюче відчуття приходить до П'єра, коли він споглядає нічне зоряне небо. Краса буття втілена для героїв «Війни і миру» — П'єра і князя Андрія — і в образі дійсної поетичної і душевної Наташі Ростової. Випадково почутий місячною ніччю в маєтку Отрадне розмова захопленої Наташі з двоюрідною сестрою Сонею повертає щастя молодості і безпосередність відчуттів князеві Андрію.

Риса улюблених героїв Толстого — здібність до духовного зростання. І П'єр, і князь Андрій звільняються від помилкових ідей завдяки спілкуванню з простими російськими людьми. Для князя Андрія це капітан Тушин і підлеглі йому солдати-артилеристи, з якими він познайомився в битві з Наполеоном при Шенграбені. П'єру вищу цінність простоти відкривають солдати, яких він бачить на Бородинському полі. Солдат Платон Каратаєв допомагає зрозуміти П'єру, що смисл життя — в ньому самому, в його простих і природних радощах, в інтуїтивній довірі до життя, в покірливому прийнятті зустрічних людині бід і радощів.

Природність в романі протиставила помилковому, поверхневому життю. Проста і природна Наташа Ростова — юна «графінечка», самозабутньо виконує російський народний танець. Прості, позбавлені акторства і фальші російські солдати, що здійснюють подвиги по-буднічному, без помислів про славу. Простий російський полководець Кутузов, що втілює, як і Платон Каратаєв, повноту знайденого смислу життя. До звільнення від дрібних і егоїстичних відчуттів рухаються і Андрій, і П'єр. Андрій, смертельно поранений при Бородині, знаходить нескінченну любов до всіх людей, а потім, напередодні кончини, — повну відчуженість від всіх земних турбот і хвилювань, вищу утихомиреність. П'єр знаходить спокій і щастя в тихому сімейному житті з Наташею.

Цим персонажам протиставлений позер Наполеон, що захоплено грає роль «великої людини». Його нагадують численні «наполеони» і «наполеончики» — російський імператор Олександр I, сановник Сперанський, фрейліна Анна Шерер, сімейство Курагіних, граючий любов кар'єрист Борис Друбецькой і обачлива Жюлі Карагіна і багато інших. Ці персонажі наділені перебільшеним уявленням про власне значення, вони внутрішньо порожні і бездушні, випробовують спрагу слави, чисто плотську пристрасть, піклуються про кар'єру, люблять красиво і багато говорити. Але вони не знають любові до ближнього, не відчувають вищого смислу буття.

У романі зрівняні в своєму значенні історичні сцени і сцени приватного, сімейного життя. Толстой однаково детально описує Аустерліцьку битву, битву при Бородині, військову раду штабу російської армії у Філях і перший бал Наташі Ростової, полювання старого графа Ростова і розмови П'єра і Наташі про здоров'я дітей. «Історичні» розділи у «Війні і мирі» чергуються з «сімейними». Толстой сприймає те, що відбувається саме з погляду приватної, «сторонньої» людини, а не з погляду полководця або державного діяча. Так, Бородинська битва побачена очима штатської людини — П'єра Безухова, який нічого не розуміє у військовій науці. В уявленні Толстого приватне, сімейне життя звичайних людей — така ж історична подія, гідна уваги історика і письменника не менше, ніж переговори царів і дипломатів або військові перемоги.

З'єднання «сімейних» глав з розгорненим описом історичних подій, сполучення кількох сюжетних ліній, включення в його текст багатьох десятків персонажів стали рисами, абсолютно новими для сучасного Толстому романа. Пізніші дослідники назвали «Війну і мир» романом-епопеєю.

У історико-філософських главах «Війни і миру» Толстой розкриває своє розуміння смислу і законів історії. На його думку, історичні події визначаються збігом безлічі причин, і тому люди не можуть зрозуміти закономірностей історії. Толстой запекло і уїдливо полемізує з думкою про вирішальну роль великих людей — царів, полководців, дипломатів — в історії. Чим вище місце людини в суспільстві і в державі, тим з більшим числом обставин він повинен рахуватися, — помічає він. Достовірно велика людина не втручається в таємничий, не зрозумілий розумом хід історії. Він тільки відчуває серцем її закони і прагне сприяти ходу подій. Саме такий в зображенні Толстого Кутузов, що не піклується про військові плани, веде себе нібито пасивно і неуважно напередодні вирішальних битв. Саме тому, переконує письменник, переможець — Кутузов, а не Наполеон, що ретельно розробляв військові плани, але не відчуває прихованого ходу подій, забув, що етична правота у війні 1812 року — на стороні росіян. Толстой відкидав історичну науку, вважаючи її шарлатанством. Він допускав, що рух історії визначається не волею людей, а Провидінням, Долею.

 

 

«Анна Кареніна» — другий роман Льва Толстого, завершений 1877 року (опубліковано в 1876—1877 роках).

Сюжет

Основний конфлікт роману розвивається на прикладі кількох сімейних пар: Анна − Каренін, Доллі − Облонський, Кіті − Левін. У всіх випадках автор так і не знаходить відповіді на хвилюючі його питання: як живе людина в сім'ї і в суспільстві, чи можна обмежитися тільки рамками сім'ї? У чому секрет людського щастя?

Головна героїня роману, Анна Кареніна—людина розумна та чесна, але її образ пов'язаний з обманом і зрадою. Сенс її життя—власне щастя. Обранцем Анни стає Олексій Вронський-представник петербурзької інтелігенції. Чоловік Анни, високопоставлений чиновник,який на перший погляд видається бездушним і черствим, але насправді здатний до високих почуттів.

Три сюжетні лінії, які складають канву роману мають схожі та відмінні риси. Анна обирає кохання, руйнуючи родину. Дар'я, дружина її брата Степана Облонського, чинить навпаки. Заради щастя і благополуччя дітей пробачає зраду чоловіку. Костянтин Льовін, одружившись з молодшою сестрою Дар'ї, Кіті Щербацькою, прагне духовного й чистого шлюбу. Історія одруження Костянтина і Кіті, духовні пошуки Левіна є автобіографічними, оскільки відтворюють епізоди одруження і сімейного життя Льва Миколайовича й Софії Андріївни.

Лев Толстой створює умови, які реабілітують Анну. Вона відкрита, не приховує своїх стосунків з Вронським, прагне добитися розлучення у чоловіка. Проте письменник засуджує її. Розплатою за зраду чоловікові стає самогубство героїні,яке за задумом автора, — вияв Божого суду.

Кохання Анни до Вронського, на думку Льва Толстого, — є виявом не високого почуття,а згубної пристрасті. Її символ — люта завірюха, під час якої відбувається освідчення Вронського Анні. Усіх героїв Толстой вводить без попереднього опису і характеристик, в гострих життєвих ситуацій. Анну − в момент її зустрічі з Вронським, Стіву Облонського і Доллі в ситуації, коли обом здається, що їхня сім'я руйнується, Костянтина Левіна − в той день, коли він намагається зробити пропозицію Кіті.

Художні особливості

Характерними художніми особливостями роману є повтори ситуацій та образів, які прогнозують розвиток подій. В епізоді знайомства Анни та Олексія Вронського на залізничному вокзалі гине зчіплювач вагонів. На залізничній станції відбувається й освічення Вронського до Анни. Образ залізниці співвідноситься в романі з мотивами пристрасті, смертельної загрози. Смерть Кареніної і провина Вронського провіщуються на перегонах, де Олексій через незграбність ламає хребет своїй кобилі. Символічного значення набуває й сон Анни, в якому вона бачить чоловіка,що працює з залізом, він нагадує з образ залізничних службовців та овіяний загрозою і смертю.

В «Анні Кареніній» Толстой неодноразово використовує прийом внутрішнього монологу, хаотичних спостережень, вражень від навколишнього світу та думок героїні. У «Анні Кареніній» сюжет і фабула не збігаються. Принцип концентричного розташування сюжетних кіл − характерна для Толстого форма виявлення внутрішньої єдності «широкого і вільного роману». Глави роману розташовані циклами, між якими існує тісний зв'язок і в тематичному, і в сюжетному планах. Кожна частина роману має свій «вузол ідеї». Опорними пунктами композиції є сюжетно-тематичні центри, які послідовно змінюють один одного...