Умови, що сприяли появі феномену античної філософії

Семінарське заняття

Становлення класичної проблематики в Античній філософії.

1. Класична доба: Демокріт і Сократ.

2. Класична доба: Платон і Арістотель.

3. Еллінізм. Антична філософія Риму.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

ФІЗИС (або ФЮЗИС) (з давньогрец. - природа)- у вихідному значенні те. що становить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає, розширюється, породжує свої різноманітні прояви.

АРХЕ (з давньогрец. – початок; перший, вихідний, головний пункт: засада) – у давньогрецькій філософії – універсальний початок усього сущого.

АТОМ – дослівно: неподільний, неруйнівний: найменша частинка речовини, яка не підлягає ніякий змінам; за Демокрітом. наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.

КОСМОС (з давньогрец. – порядок, краса, влаштування, оздоблення) – розуміння Всесвіту як розумно та закономірно впорядкованого.

ІДЕЯ (або ЕЙДОС) – дослівно: вид. вигляд; основне поняття філософії П латом а. що позначає внутрішню неподільну цілісність будь-чого, завершену, одвічну його сутність; за дещо модернізованим тлумаченням – сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого явища або його конструктивний принцип.

ПЛЕМОРФІ'ІМ (з давньогрец.- гіле та морфе) - за Арістотелем вихідні складові будь-якого сущого; матерія – невизначений пасивний матеріал: форма – активне впорядкування матерії.

НООС (або ИУС) (з давньогрец. - розсудок, розум, мудрість) – у давньогрецькій філософії – Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.

АТАРАКСІЯ – незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу античної філософії – душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдосконалення прихильник мудрості.

 

Загальна характеристика античної філософії

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI ст.. н. е. Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків.

Основні характерні риси цього періоду:

· Наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;

· Присутність елементів антропоморфізму;

· Наївний пантеїзм, тобто ототожнення богів з силами природи;

Пов’язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливість», «блага».

В цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.

Періоди античної філософії:

I. Досократівський (VII-VIст до н.е.) В центрі уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.

II. Класичний (V-IV ст.. до н.е.) Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських пізнавальних можливостей. Цей період є вершиною розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.

III. Елліністичний (кін. IV ст.. до н. е.- VI ст.. н. е.). Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес в філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.

Умови, що сприяли появі феномену античної філософії

· географічно-кліматичні – розміщення Волконського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювало ефект своєрідної «природної лабораторії» для випробовування людської кмітливості, розумності та активності

· культурно-історичні – Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була «цивілізацією другого порядку»

· соціальн і – високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, різноманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргументації та доведенню (у демократичних полісах найважливіші державні рішення приймалися на загальних зборах, де всі законні громадяни мали право висловити свою позицію)

· талановитість, активність та рухливість стародавніх греків