Система і структура мови. Основні одиниці мови та їх функції

Мовознавство як наука.

Мовознавство, або лінгвістика (від лат.lingua “мова”), - наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників.

Мова –це система фонетичних, лексичних, граматичних засобів, яка розвивається і забезпечує потреби людини у спілкуванні та пізнанні

Мовознавство поділяють на систему дисциплін, розрізняють:

Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови, як засобу людського спілкування: природу, сутність мови, структуру, походження та розвиток, виникнення і розвиток письма, класифікація мов світу за походженням і будовою.Іноді назив. Теоретичним. теоретичному мов. протиставляється –прикладне, яка вивчає заст.. мово знав. Теорії на практиці. Викладання мови, алфавіт для безписемних мов, практика перекладу.

Конкретне мовознавство вивчає окремі (конкретні) мови або групу споріднених мов.

2. Зв’язки мовознавства з іншими науками обопільні. Мовознавство передусім пов’язане з такими суспільними науками як історія, археологія, етнографія, соціологія, психологія, літературознавство та ін. Із природничих наук мовознавство пов’язане з фізіологією людини, антропологією, медициною, фізикою, кібернетикою, математикою, семіотикою, філософією та ін.

Історія-мова фіксує історичні факти життя народу його контакти з іншими етносами, розвиток культури. Археологія-віднайдення при розкопкахПАМЯТКИ ПИСЕМНОСТІ, ЯКІ РОЗШИФ. ЛІНГВІСТИ. Етнографія –побут і кільтура народу, дослідження говірок. Соціологія – наука про суспільство, мова ф-к в суспільстві і суспільствол впливає на розвиток мови. Психологія – в мові відображаються психологічні склад, менталітет народу. Логіка – закон мислення –мова найважливіший засіб мислення. Літературознавство – спвльний об’єкт вивчення слово. Природничі науки Фізіологія – пояснення артикуляції звуків, антропологія - походження мовм, фізика – акустична характеристика звуків. Медицина-психіатрія, логопеддія.кібернетика- моває складно. кібернетичною тобто екеруючою і керованою системою. Математика – в мово знав. Викладені мат. Методи. Географія- мовні явища наносять на карту. Філософія-системний підхід до вивчення мовних явищ, принцип історизму в поясненні мовних фактів.

 

Методи лінгвістичних досліджень.

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний.

Описовий метод

Мета описового методу — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць.На його основі створено описові граматики різних мов, тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.

Порівняльно-історичний метод

Об'єктом дослідження порівняльно-історичного методу є генетично споріднені мови. Головне його завдання — розкриття закономірностей і законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення.

На основі порівняльно-історичного методу створені історичні і порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники.

Зіставний метод

Мета зіставного методу — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники.

Структурний метод

Дослідження структури мови, а його метою є пізнання мови, як цілісної функціональної системи. Реалізується в 4 методах:

- дистрибутивний аналіз(різні елементи мають різне оточення, машинний переклад)

- аналіз за безпосередніми складниками (поступове членування мовної одиниці на складники, яке продовжується доти поки не залишиється нерозкладні елементи)

- трансформаційний аналіз (не здатність мовних одиниць перетворюватись на інші, прикладна лінгвістика)

- компонентний аналіз (описує значеня слів)

- соціолінгвістичні –анкетування і інтерв’ю мовців з метою вивчення мов. Ситуац.

- Психолінгвістичні- для мовні асоціації

- Математичні- для виявлення статистичних характеристик мовних одиниць.

 

 

Природа і сутність мови.

3 погляди на природу мови

Мова біологічне явище, мова –психічне явище, мова-соціальне або суспільне явище. Мова- це явище суспільне, соціальне. Виникає в суспільстві обслуговує його, є однією з інформ. Сусп.., поза сусп.. існувати не може.Визначаючи ссусп. Х-к слід заначити що в мові є багато такого, що повязує її з біологічними і фізичними явищами. Навідмінно від приатів тільки людина має мовний ген, схильна до вичення мов. У мові окремих людей відображені їх психологічні особливості, а в загальнонац. психічний склад нації її менталітет.

 

Основні функції мови.

Мисле творча –формування думки Пізнвальна Фнформативна Номінативна(назиана-імена) Емотивна (емоційна-вираження емоцій, жести, міміка, вигуки, емоційні слова) Експресиана (презентує себе, представлення) Естетична (прекрасне в мистецтві)

 

Мова і суспільство.

Будь яке суспільство неоднорідне за своїм складом. Ввоно поділяється на групи, які люди поєднують за певними ознаками(вік, освіта) відбувається умовно в тих чи інших соціально зумовлених систем (діалектне, професійне, просторічі) Суспільство впливає на розвиток мов.Соціальні инники, які впливають на розвиток мов.

1. Зміна кола носіїв мови

2. Поширення освіти

3. Розвиток науки

4. Переміщення народних мас Піджин-спрощена мова

5. Ств. Нової держави

6. Зміна форми законодавства

Мовна політика-свідомий цілеспрямований вплив держави на мову.

 

Знаковий характер мови

Не безпідставним є твердження, що ми живемо в світі знаків. + - -мат, фіз., хім., дорож. Знаки Кольори-флористика, психологія. Одніє. Зі знакових систем є мов.-наука яка вивчає ф-к різних знакових систем назив. СЕМІОТИКА. Зародилась на початку 20 ст. Пірс, Морріс. Зародження лінгвісти семіотики повязують з працями Соссюра. Знак- це матеріальний чуттєво сприйнятий об’єкт, який у процесі пізнавання і спілкування виступає у ролі замінника іншого предмета і використовується для одержання і зберігання інфо. Влстивості знака: Матеріальність, Позначення чогось, двохстороння одиниця-має план вираження і план змісту, не повязанясть із позначенним природнім зв’язком, інформативність, системність. Дискусійним є питання щодо знака в мовленні. Умовно повноцінним знак назив. Морфемою- двохстороння одиниця притаманні всі знакові ф-к. речення не є знаком, бо сама з них скл. І належать до рівня структур.

 

Мова і мислення.

Мислення - узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах, мисленн. властивітакі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розвязення, висунення гіпотез тощо.

Три невербальних способа мислення:

1) чуттево-образне.

2) технічне (практично-дійове) мислення

3) поняттеве мислення - здійснюєтся за допомогою мови

Оскільки мова є засобом оформлення людської думки, то цілком природно постає питання про співвідношення між мовою і мисленням. Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять діалектичну єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка. Саме вираження думки, як і розчленування відповідного змісту думки на певні елементи, здійснюється за допомогою слів і мови. Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існувати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним.

Мова і мислення хоча й перебувають у діалектичній єдності, проте не є тотожними.

Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки,почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. Їм відповідають елементи мови: поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття (наприклад, службові слова, займенники, що не виражають поняття) і не кожне речення виражає судження (наприклад, питальні речення).

Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне. Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне,воно не має властивостей матерії.

І мова, і мислення характеризуються специфічними ознаками. Ці ознаки досить істотні, на них неможна не зважати при докладній характеристиці як мови, так і мислення, бо саме врахування їх вказує, що мова й мислення не є тотожними, хоча й перебувають у діалектичній єдності, в нерозривному зв’язку. Розуміння специфіки мови і мислення не суперечить положенню про їх єдність і взаємозумовленість, жодною мірою не свідчить про відрив мови від мислення. Єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт.

 

 

9. Мова і мовлення.

Теоретичні засади граматики й типологія граматичних функцій можуть бути переконливо з'ясовані тільки за умов попереднього визначення статусу граматичного ладу у загальній системі мови й ролі граматичних операцій у процесах мовленнєвої діяльності. Уособлення понять мови як системи й мовлення як форми вияву елементів мови визначило як першопочаткову проблему співвідношення мови й мовлення. Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Ф. де Соссюр характеризував мовлення як «комбінації, за допомогою яких суб'єкт, що говорить, користується мовним кодексом з метою вираження своєї особистої думки». Разом з тим, визначаючи відношення мовлення до мови, він бачив у ньому реалізацію мовної потенції, свого роду «виконання» мови.

 

В.Гумбольдт уперше розглядав сутність мовленнєвої діяльності як взаємозумовленої кореляції двох процесів, що доповнюють один одного, з яких один розпадається на фази формування мовлення — думки та його звукової зашифровки, а інший — протилежний за своїм напрямом процес — складається з дешифровки і наступного відтворення думки, спираючись на знання мови і свій особистий досвід.

Система і структура мови. Основні одиниці мови та їх функції.

Структура мови — будова мови в її ієрархічній співвіднесеності, за якою одиниці нижчих рівнів використовуються для будови одиниць вищого рівня. Конкретно ця співвіднесеність виявляється у мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються частини слова — префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у свою чергу складаються слова, а з них — речення.

Виділяють 4 структурні рівні мови:

- Фонетичний

- Морфологічний

- Лексичний

- Синтаксичний

Типи відношень у структурі мови

Між структурними одиницями мови існують відношення:

- парадигматичні

- асигмантичні

- асоціативні

Парадигматичні відношення — це ті відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії.

Асигмантичні відношення — лінійні відношення в системі мови, об'єднують одиниці мови в їх одночасній послідовності.

Асоціатичні відношення виникають на основі збігів у часі уявлень (образів) і явищ дійсності. Розрізняють 3 типи асоціацій:

- за суміжністю

- за подібністю

- за контрастом