Дайте правовий аналіз наведеного розпорядження

Павлів була прийнята на посаду бухгалтера строком на три роки замість Котляр, яка перебувала у відпустці з догляду за дитиною до досяг­нення нею трирічного віку. Після спливу двох років Котляр вирішила повернутися на роботу і вимагала надати їй місце бухгалтера. Начальник відділу кадрів вважав, що Котляр не вправі претендувати на надання їй попередньої роботи, оскільки термін її відпустки ще не закінчився і до того ж посада зайнята Павлів, термін роботи якої було визначено на три роки, які просила надати їй для відпустки Котляр. Була спроба звільнити Павлів за п. 6 ст. 40 КЗпП, але з'ясувалося, що остання є вагітною. Тому Котляр запропонували тимчасово роботу касира на один рік. Не погодившись з такою пропозицією, Котляр звернулася до прокурора району. Виступіть у ролі прокурора.

 

Питання надання відпусток по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку регулюється серед інших, зокрема, стст. 179, 181 КЗпП України, стст. 18, 20 ЗУ «Про відпустки». Відповідно до ст. 179 КЗпП України, за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Аналогічні за змістом норми містить ЗУ «Про відпустки».

Відповідно це право жінки іти в таку відпустку чи не іти. Проте закон, ні КЗпП України, ні ЗУ «Про відпустки» не передбачає права жінки у випадку дострокового повернення з відпустки вимагати надання їй попе­реднього місця праці до закінчення строку на який було надано відпустку.

Тому вважаємо, що позиція начальника відділу кадрів була такою, що відповідала чинному законодавству, стосовно того, що Котляр не вправі претен­дувати на надання їй попередньої роботи, оскільки термін її відпустки ще не закінчився.

Звільнення Павлів за п. 6 ст. 40 КЗпП не могло бути правомірним не тільки тому, що вона вагітна, але і тому, що Котляр не була поновлена на роботі, а вийшла з відпустки (п. 6 ст. 40 КЗпП – поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу).

Відносно пропозиції Котляр зайняти посаду касира, то це питання повинно вирішуватися сторонами на загальних підставах (по домовленості).

Прокурор, вважаємо, ніяких заходів реагування по зверненню Котляр не повинен вчиняти, оскільки її права не були порушені.

 

2. Власник приватного підприємства «Глобус» видав розпо­рядження, яким передбачив:

- для керівників структурних підрозділів запроваджується контрактна форма трудового договору;

- усіх керівників підрозділів попередити у двотижневий термін і укласти з ними контракти;

- при відмові укладати контракт звільнення проводити за п. 1 ст. 41 КЗпП;

- передбачати в контрактах підвищену матеріальну відпо­відальність працівників;

- трудові спори сторін контракту вирішуються у позасудовому порядку;

- строк контракту не може перевищувати одного року.

Дайте правовий аналіз наведеного розпорядження.

 

Відповідно до норм ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудо­вого договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Тому контракт є обов’язковим для укладання у випадках встановлених законом. На сьогодні є цілий ряд законів, які передбачають обов’язковим укладання контракту з певними категоріями працівників.

Наприклад, керівники навчальних закладів, педагогічні та науково-педагогічні працівники (ст. 20, ст. 54 Закону «Про освіту»), працівники пожежної охорони (ст. 19 Закону «Про пожежну безпеку»).

Проте не існує закону, який би встановлював обов’язок укладення контракту з керівників структурних підрозділів приватного підприємства.

Відповідно в цій частині розпорядження власника приватного підприємства не є законним.

Пункт 1 ст. 41 КЗпП України передбачає звільнення через одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Враховуючи, що вимога власника приватного підприємства була незаконною, то не можна говорити про пору­шення трудових обов’язків осіб, які відмовилися підписати конт­ракт. Звіль­нення буде незаконним в цьому випадку.

До Переліку посад і робіт, котрі заміщуються чи вико­ну­ються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією мо­жуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на схов, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 вказані в задачі посади не входять. Тому укладати договори про повну матеріальну відпові­даль­ність з цими працівниками власник підприємства не має. Це найбільш обтяжливий для працівника вид матеріальної відповідальності.

Відповідно до норм ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність лише в межах і порядку, передбачених законодавством. Цей порядок передбачений КЗпП України. Підвищена матеріальна відповідальність – це відповідальність поза межами встанов­леними КЗпП України. Тому намагання власника приватного підприємства її встановити в підвищеному розмірі в розглядуваному нами випадку не є законним.

Те, що судові спори вирішуються в позасудовому порядку є незаконним не тільки з позиції КЗпП України, Цивільного процесуального кодексу України, але і з позиції Конституції України, ст. 124, якої вста­нов­лює правило, що юрисдикція судів поширюється на всі право­відно­сини, що виникають у державі.

Відповідно до Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. N 170, «у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту...».

Відповідно до закону, яким регулюється питання укладення контракту і встановлюється його строк. Встановити строк 1 рік само по собі не вважаємо неправомірним. У нашому випадку укладення контракту не є обов’язковим. Тому розгляд питання про строк (правомірність саме такого строку) не є доречним.

 

Студент денного відділення державного університету, Колесник одночасно працював на півставки лаборантом кафедри філософії. За академічну заборгованість він був відрахований з університету й одно­часно звільнений з посади лаборанта. Колесник звернувся до місце­вого суду з позовом про поновлення в університеті на посаду лаборанта. Місцевий суд, вважаючи, що позивач працював за суміс­ництвом і звільнений у зв'язку з припиненням навчання, визнав звільнення законним. Колесник оскаржив таке рішення до апеляційного суду.