Заснування і діяльність університетів в під російській україні 7 страница

106. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).Члени братства здавали собі цілком справу з колоніальної залежності України, про що писав у своїх записках Василь Білозерський, стверджуючи, що в "жахливому положенні найшлося й наше світло — Україна. Прилучена до Росії на основі власних прав, вона терпить безліч кривд. її права позабуто й тепер вона, не як сестра спорідненого народу, але як рабиня мусить терпіти все, що тільки може бути нещасного в житті народу. Ні один зі слов'янських народів не повинен так дуже бажати незалежносте й підтримувати в тій думці інші слов'янські народи, як ми українці".Братство ставило собі за завдання втілювати християнські ідеали і за посередництвом різних реформ перебудувати суспільство на засадах християнського вчення про справедливість, свободу, рівність і братерство. І це було власне основою його філософії. Дуже тісно з тим пов'язана турбота братчиків про свою батьківщину. У програмі Кирило-Мефодіївці ставили вимогу, щоб "уряд і порядок і правление були на землі, але урядник і правитель повинні підлягати закону і сонмищу. Пани повинні освободити своїх невільних і зробитися їм братами, а багаті повинні наділити нижчих, щоб і вони розбагатіли". Отже, ідея законності всіх і зрівняння у правах з маленьким невиразним ухилом у бік економічної і соціальної рівності являлася головними точками програми. У політично-національному відношенні... висували вони ідею рівности слов'янських народів, рівних у вищому органі правління — сеймі, обороняли засади виборності, домагалися рівності, свободи, скасування станів і, щоб приймали депутатами й урядниками не по роду, не по багатству, а по розуму й освіті народним вибором.

107. Статутний і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства. Політична програма Кирило-Мефодіївського Братства викладена в основних його документах, у "Книзі битія українського народу" і в "Статуті Товариства св. Кирила й Мефодія" (в оригіналі "Устав Славянского Общества"), написаного російською мовою. У першому пункті статуту говорилося, що "слов'янські народи повинні в будуччині прилучитися до Росії і скласти з нею одну федерацію". У другому пункті говорилося, що кожне плем'я при "соєдінєнії" повинно мати свою самостійність, а за такі племена признавалося "южнорусів, сєвєрорусів із білорусами, поляків, чехів зі словаками, лужичан, іліро-сербів з хорватами й болгар1. Йшлося про те, що слов'янські народи повинні мати свої окремі "штати" зі своїми власними урядами і президентами на чолі. Кожний народ мав сам порядкувати всіма своїми справами самостійно і незалежно від інших, щоб мав свою мову, свою літературу і свій окремий громадсько-політичний лад,. Отже, під оглядом політичної програми Кирило-Мефодіївське Братство різнилося від ідеології де­кабристів, бо трактувало всі слов'янські народи однаково.Статут Кирило-Мефодіївського Братства говорить, що штати повинні разом творити слов'янську федерацію, з осідком у Києві, і нею повинна була правити спільна "Слов'янська Рада", складена із послів усіх слов'янських народів-республік, яка вирішувала б спільні справи цілої федерації. У Києві мав перебувати також і правитель Федерації, вибираний на чотири роки так само, як президенти поодиноких республік. Київ, як столиця федерації, не має належати до жодної республіки, але творити окрему адміністративну одиницю, щось на зразок як у США місто Вашінгтон.Тоді як члени Братства єдналися на базі спільних ідей, вони різнилися у своїх поглядах, як ті ідеї втілювати. Більшість із них уважала, що пропаганду їхніх ідей слід вести згідно з євангельськими правилами любові, лагідності й терпеливості.Крім Статуту, Братство видало також дві прокламації і в першій з них "До братів великоросів і поляків" члени Братства виступають просто від імені України "бідної, сестри вашої, яку ви розп'яли і розтерзали" і закликають росіян і поляків, щоб "ради загального спасіння занехати обопільну ворожнечу і ненависть, і збудувати слов'янську спілку на основі рівності, братерства й любові до людства. Другу прокламацію Братство звернуло до земляків, "братів українців по обох боках Дніпра" і, переказавши всі важливіші пункти Статуту, закликало, щоб вони над ними подумали.

108. Книга буття українського народу М. Костомаров написав також і програмову "Книгу буття українського народу", в якій, так само як і в Статуті Братства, помітні впливи "Історії Русів", а також західноєвропейських ідей, головним чином його сучасника, великого польського поста Адама Міцкевича з його "Книгами народу і паломництва польського", де він надає месіаністичну роль польському народові, а Костомаров — українському. Україна весь час боролася за волю, і хоч впала жертвою нікчемного російського підступу, то вона встане з неволі й визволить з неї всю Слов'янщину. "Тоді скажуть усі язики, показуючи на місце, де на карті буде намальована Україна: "От камінь відкинений будівничим, він став основою всього".У "Книзі Буття", як і в "Статуті Братства", йдеться про політичну рівноправність та національне визволення всіх слов'янських народів, а в тому числі українського народу. Костомаров підкреслював, що "українська нація творить собою особливу єдність пройняту духом рівності й братерства, що є її споконвічною властивістю". Члени Кирило-Мефодіївського Братства вимагали скасування будь-яких станових привілеїв і "ліквідації рабства та всякого приниження нижчих кляс", національної нерівності, поширення загальної освіти серед народу, запровадження всенародного виборчого права та виборність чиновників.

109. Товариство об’єднаних слов’ян. Його програмні ідеї. Товариство об'єднаних слов'ян — таємна революційна організація, заснована на поч. 1823 у Звягелі (Новограді-Волинському) офіцерами братами П. і А. Борисовими і польським революціонером Люблінським Юліаном Казимировичем. Товариство об'єднаних слов'ян гуртувало кількадесят членів (як вважає Нечкіна, загальна чисельність Товариство об'єднаних слов'ян досягла 51 людини)[1], переважно офіцерів молодших рангів частин, які були розташовані на Волині й Київщині, а також місцевих нижчих урядовців. У числі перших, прийнятих до Товариства з'єднаних слов'ян в 1823 році, були Бечаснов Володимир Олександрович і Горбачевський Іван Іванович, прапорщики 8 артилерійської бригади, і чиновник Іванов Ілля Іванович, згодом секретар Товариства об'єднаних слов'ян. [2]Більшість членів були українці: П. і А. Борисови, Горбачевський Іван Іванович, Андрієвич Яків Максимович, Громницький Петро Федорович, Драгоманов Яків Акимович, Лісовський Микола Федорович, Сухінов Іван Іванович, Шимков Іван Федорович, Тютчев Олексій Іванович та інші. Керівником Товариства був Петро Борисов, а ідеологами Люблінський Юліан Казимирович та Горбачевський Іван Іванович.Основним завданням Товариства об'єднаних слов'ян було визволення слов'ян з-під чужої влади, ліквідація монархічного устрою, примирення між словʼянськими народами і створення федеративного союзу словʼянських республік з дем. ладом, кожна з яких мала самостійно організувати свою законодавчу й виконавчу владу. До цього союзу мали входити росіяни (до них зараховувано також українців і білорусів), поляки, угорці (слов'яни на Угорщині), богемці, хорвати, дальматинці, серби і моравці. Соціальна програма Товариства об'єднаних слов'ян передбачала звільнення селян з кріпацтва, рівність усіх громадян, зменшення класових різниць тощо. Товариство об'єднаних слов'ян вважало за потрібне підготувати до революції весь народ, а не лише військо.Ідеологічні засади і політична програма Товариства об'єднаних слов'ян були зформульовані у присязі і катехизисі (17 правил). У вересні 1825 Товариство об'єднаних слов'ян об'єдналося з Півд. Товариством (декабристів), зберігаючи свою програму й окрему управу. Під час повстання Чернігівського полку в Трилісах на Київщині (10 — 15. 1. 1826) члени Товариства об'єднаних слов'ян були найактивнішими його учасниками. Більшість з них були заслані на каторгу в Сибір. Ідеї Товариства об'єднаних слов'ян мали вплив на Кирило-Мефодіївське Братство.

110. Діяльність на Україні "Співдружності польського народу". У лютому 1835 р. Ш.Конарський утворив таємну організацію «Співдружність польського народу», до складу якої увійшли відомі польські революціонери – С.Гощинський, Ф.Бобінський, Ф.Смолка та ін.

Керівний орган організації – «Головні збори» – знаходився у Львові. Ідеологічна програма товариства була визначена у Статуті. Товариство мало на меті: боротьбу за незалежну Польщу та проведення соціальних реформ. Статут організації проголошував: свободу усіх громадян, рівні виборчі права, республіку, рівність націй і релігій. Виголошувалися гасла «Через народ для народу», «Свобода, рівність, братерство». На відміну від інших учасників польського повстання Ш.Конарський та його однодумці усвідомлювали необхідність залучення до справи визволення Польщі селянства. Проте скасування підданства селян покладали на розуміння і свідомість їхніх власників – шляхти.У грудні 1835 р. Ш.Конарський нелегально прибув до Правобережної України, де почав роботу з об’єднання розрізнених конспіративних груп, що діяли на Волині, Київщині та в Одесі. Найбільш потужний Волинський гурток у 1836 р. приєднався до товариства «Співдружність польського народу». Місцева шляхта неохоче приєднувалася до товариства, побоюючись репресій з боку адміністрації краю.Члени товариства вели широку організаційно-пропагандистську роботу на Волині, де їм вдалося залучити навіть свідомих жінок, переважно дружин та сестер членів товариства. Член «Співдружності польського народу» Єва Фелінська уклала «Правила для жіночого товариства», де декларувалася програма християнської моралі та феміністські ідеї залучення жінок до суспільного життя.

Товариство зверталося до українського народу та обіцяло йому рівні права з поляками. Члени товариства випускали рукописний журнал, підготували посібник з методів партизанської боротьби «Про можливість і користь партизанської війни». Вони також вели пропаганду серед інтелігенції, студентства, гімназистів, військових, вчителів.Попри все, між членами товариства не було згоди: поміщики та шляхта не поділяли радикальних ідей. В 1838 р. Ш.Конарський був заарештований. Не вдалася і спроба учасників таємної організації, групи офіцерів під керівництвом підпоручика А.Кузьміна-Караваєва звільнити його з-під арешту. Таємна організація польських революціонерів була викрита урядовими властями, а лідер її Ш.Конарський за вироком слідства був розстріляний у 1839 р.

111. Основні програмні ідеї "Руської правди" П.І.Пестеля. Пестель был сторонником диктатуры Временного верховного правления во время революции, считал диктатуру решающим условием успеха. Диктатура, по его предположениям, должна была длиться 10-15 лет. Личная свобода.Аграрный вопрос. Освобождение крестьян без земли, то есть предоставление им только личной свободы, Пестель считал совершенно неприемлемым. Он полагал, например, что освобождение крестьян в Прибалтике, при котором они получили земли, есть лишь "мнимое" освобождение. Пестель стоял за освобождение крестьян с землей. Его аграрный проект подробно разработан в "Русской Правде" и представляет значительный интерес. Вся обрабатываемая земля в каждой волости "так предполагалось называть наиболее мелкое административное подразделение будущего революционного государства" по проекту Пестеля делится на две части: первая часть является общественной собственностью, ее нельзя ни продавать, ни покупать, она идет в общинный раздел между желающими заниматься земледелием и предназначена для производства "необходимого продукта"; вторая часть земли является частной собственностью, ее можно продавать и покупать, она предназначена для производства "изобилия". Часть общинная, предназначенная для производства необходимого продута, делится между волостными общинами.Каждый гражданин будущей республики обязательно должен быть приписан к одной из волостей и имеет право в любое время безвозмездно получить причитающийся ему земельный надел и обрабатывать его. Для осуществления своего аграрного проекта Пестель считал необходимым отчуждение помещичьей земли при частичной ее конфискации. "Если у помещика имеется 10000 десятин земли или более, тогда отбирается у него половина земли без всякого возмездия", - говорится в одном незаконченном отрывке "Русской Правды", озаглавленном "дележ земель". Если у помещика имелось менее 10000, но не более 5000 десятин, то тогда половина земли у него тоже отбиралась, но за нее давалось "возмездие" - или денежного характера, или земля где-нибудь в другой волости.Политический вопрос. Пестель доказывал антинародность самодержавия: "прежняя верховная власть (для Пестеля она в момент составления "Русской Правды" была теперешней!) довольно уже доказала враждебные свои чувства противу народа русского". Самодержавие в России по проекту Пестеля решительно уничтожалось. Уничтожался не только самый институт самодержавия, но и физически истреблялся весь царствующий дом: Пестель был сторонником цареубийства, казни всех без исключения членов царского дома в самом начале революции. "Русская Правда" провозглашала республику. Пестель - сторонник идей революционной верховной власти народа.Все сословия в государстве должны были быть решительно уничтожены и слиты "в единое сословие гражданское". Гражданского совершеннолетия россиянин по конституции Пестеля достигал в возрасте 20 лет. Все граждане мужского пола, достигшие этого возраста, получали избирательные права (женщины избирательных прав не имели). В конституции Пестеля отсутствовал какой бы то ни было имущественный ценз.Гос-венное устройство. Пестель был врагом всякого федерального устройства и сторонником единой и нераздельной республики с сильной централизованной властью. Республика Пестеля делилась на губернии или области, которые в свою очередь делились на уезды, а уезды - на волости. Ежегодно в каждой волости должно было собираться общее волостное собрание всех жителей, так называемое земское народное собрание, которое выбирало своих депутатов в различные "наместные собрания", т.е. местные органы власти.Народное вече являлось органом верховной законодательной власти в государстве, оно было однопалатным: принципа двухпалатной системы Пестель не признавал. Исполнительная власть в государстве вручалась Державной думе. Народное вече предполагалось составить из народных представителей, выбранных на пять лет. Каждый год переизбиралась одна пятая часть Народного веча. Председатель выбирался ежегодно вновь из членов, пребывающих в составе Народного веча последний год. Только Народное вече имело право издавать законы, объявлять войну и заключать мир. Никто не имел права роспуска Народного веча, так как оно представляло "волю" и "душу" народа в государстве. Державная дума состояла из пяти членов, избранных Народным вечем на пять лет. Ежегодно один из членов Державной думы выбывал из ее состава ввиду истечения своего срока и заменялся другим по выбору.

Центральным органом блюстительной власти был намечен по конституции Пестеля Верховный собор, который должен был состоять из 120 членов, вызывавшихся "боярами" и избиравшихся пожизненно. Верховный собор назначал, кроме того, главнокомандующего армией во время войны. Столицей Российской республики по "Русской Правде" должен был стать Нижний Новгород.

112. Народовська (українофільська) течія у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях. Народовство було різновидом народництва в Галичині. Самоназвами цієї течії були «русинство», «народовство», «народовецтво». Причини виникнення, еволюція народовства та характер діяльності його представників багато в чому відрізнялися від форм і шляхів розвитку народництва в Наддніпрянській Україні. Народовство в Галичині виникло як своєрідна реакція на москвофільство галицької інтелігенції. Основною причиною зародження народовства був процес соціального, політичного і культурного відродження Галичини та тісно пов’язане з ним формування національної свідомості, української ідентичності населення Західної України.Соціальну базу народовства на відміну від москвофільства, становила галицька світська інтелігенція – вчителі, студенти, лікарі, письменники, журналісти тощо. Народовство (русинство) оформлюється з початком 60-х рр.; вирішальний вплив на його виникнення мали твори Т.Шевченка, якими зачитувалися молоді галицькі інтелектуали. Ідеологічні положення народовської течії знайшли відбиток у програмовій брошурі під назвою «Письмо народовців руських до редактора політичної часописі «Русь» яко протест і меморіал», що була видана у Відні (1867). Засадничими принципами народовської українофільської ідеології були: визнання ідейного впливу Т.Шевченка; ідея єдності українського народу та українських земель, єдиної Русі-України; чітке відмежування від протилежних таборів – польського та російського; ідея єдності інтелігенції з народом.Особливості ідеології та організаційної діяльності народовців визначалися впливом наддніпрянських українофілів, позитивним ставленням народовців до греко-католицької церкви та успадкованою від галицького селянства династичною лояльністю до габсбурзького дому, відмовою від співпраці з москвофілами.Характер діяльності галицьких народовців був досить різноманітним. Як і українофіли Наддніпрянщини, вони носили козацьке вбрання, організовували таємні гуртки серед студентської та учнівської молоді, влаштовували літературні вечори, займалися освітньою справою.

113. Ісмаї́л Гаспри́нський нар. 21 (8) березня 1851, Улу-Сала — † 24 (11) вересня 1914, Бахчисарай) — кримськотатарський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. Ісмаїл Гаспринський був відомий як пропагандист сучасних ідей серед кримських татар, модернізатор їх традиційної ісламської культуриВидавнича діяльність. З 1879 р. І.Гаспринський розпочав неодноразові спроби створити власне видавництво для потреб одновірців Російської імперії. Відомі його пропозиції організувати випуск періодичних видань кримськотатарською мовою «Файдали еглєндже» (1879 — 1880), «Закон» (1881) тощо. Після тривалої боротьби, з 10.04.1883 р. І.Гаспринський почав видавати та редагувати першу національну газету кримськотатарською та російською мовами під назвою «Переводчик-Терджиман». В досить складних умовах видавництво розвивалося й намагалося стежити за новинками поліграфічної справи. Видання друкарні із провінційного міста Бахчисарая вигравало у конкурентній боротьбі з потужними поліграфічними підприємствами Великої Британії на Східному ринку розповсюдження Коранів різного формату. Газета «Терджиман» довгий час була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії, а на початок ХХ ст. найстарішою мусульманською газетою у світі. Газета «Терджиман», проіснувавши майже 35 років й була закрита 23.02.1918 р.Через газету його ідеї розповсюджувалися в багатьох країнах. Це насамперед стосується Росії (Татарстан, Башкортостан, Північний Кавказ, Сибір тощо), Білорусії, Казахстану, Киргізстану, Узбекистану, Туркменістану, Таджикистану, Азербайджану. Крім того, «Терджиман» був досить відомим у Персії, Китаї, Хівінському ханстві, Бухарському еміраті, Єгипті, Болгарії, Франції, Швейцарії, США. Сам І.Гаспринський вважав, що його газета більш популярна серед іноземців, ніж серед співвітчизників. Газета «Терджиман» була відомим джерелом неупередженої інформації про стан тюрко-мусульманських народів на теренах Російської імперії для вчених, просвітян, духівництва, промисловців, підприємців країн Європи та Азії. Матеріалами видання І.Гаспринського користувалася преса мусульманських країн: «Ікдам», «Сєбах», «Гайрет», «Ватан», «Діккат», «Хідмєт», «Агонк», «Заман», «Каїр», «Ніл», «Ахтєр», «Наасурі».На шпальтах газети «Терджиман» викристалізувався талант І.Гаспринського — редактора, публіциста, письменника. Видавець найпотужнішого кримськотатарського видавництва, він підтримував національний творчий потенціал, що народжувався. Серед талановитої молоді, що співпрацювала у редакції та видавництві «Терджиману» треба зазначити найвідоміших діячів кримськотатарської культури та просвіти, таких як Осман Акчокракли, Мємєт Нузєт, Якуп Шакір-Алі, Усеїн Шаміль Тохтаргази, Аблякім Ільмій, Асан Сабрі Айвазов, Ісмаїл Лятифзаде, Сеїт Абдулла Озенбашли та ін.У 1886 р. він налагодив видання рекламного додатку до газети «Терджиман» під назвою «Листок объявлений». Наприкінці 1905 р. І.Гаспринський почав видавати перший кримськотатарський часопис для жіноцтва «Алємі нісван» («Жіночій світ»). Це була третя спроба (перші дві невдалі він спробував реалізувати у 1887 р. — журнал «Тербіє» («Виховання»), а у 1891 р. додаток до газети «Терджиман» — «Кадин» («Жінка»)). Взимку 1906 р. І.Гаспринський домігся дозволу на видання першого гумористичного часопису рідною мовою під назвою «Ха-ха-ха». Пізніше він створив новий тижневик — друкований орган мусульманської фракції Державної Думи Російської імперії газету «Міллєт» («Народ»). У 1907 — 1908 р. у Єгипті І.Гаспринський випустив кілька чисел арабомовної газети «Аль Нахда» («Відродження»). За успішну видавничу діяльність він не одноразово відзначався на державних поліграфічних виставках. У 1908 р. до 25-річного ювілею «Терджиману» у казанському видавництві І.Харитонова був виготовлений іменний типографський шрифт на честь І.Гаспринського.]Просвітянська діяльністьЗ ім'ям І.Гаспринського пов'язано заснування та розвиток просвітянського руху народів ісламського Сходу — джадидизм (новий, звуковий спосіб навчання грамоті, у широкому розумінні — оновлення). Він радикально змінив сутність та структуру початкової освіти в багатьох мусульманських країнах. Навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. І.Гаспринським були розроблені основи реформування традиційної мусульманської етно-конфесійної системи народної просвіти. Його «нові методи навчання» з успіхом застосовувалися не тільки у Криму, а й у Татарстані, Казахстані, Башкортостані, Таджикістані, Туркменістані, Узбекистані, Азербайджані, Туреччині, Північній Персії та у Китайському Туркестані. І.Гаспринським була написана та видана серія навчальних посібників для національних новометодних шкіл. Найвідомішим серед них став підручник «Ходжа і суб'ян» («Вчитель дітей»), який вийшов друком у 4-х випусках. Вчителя новометодних шкіл, духовним проводирем та лідером яких був І.Гаспринський, стали пропагандистами його прогресивних ідей у широкі верства мусульманського населення. Тисячі джадидистських мектебе перетворилися на форпости реформування та оновлення всього духовного життя, повсякденного побуту багатьох тюркських народів Російської імперії межі ХІХ — ХХ ст. Багато з них добивалися присвоєння їм імені І.Гаспринського.ДжадидизмІ.Гаспринський — організатор просвітянського руху, відомого, як джадидизм. Від «усуль джедід» («новий метод») навчання. При новому методі навчання грамоті застосовувася «усуль саутія» («звуковий метод»), коли окремій літері відповідали конкретні звуки. У більш широкому розумінні джадидизм був громадсько-просвітянським рухом. Основні напрямки джадидизму: реформування та розповсюдження освіти; створення та розвиток національного друку; вирішення жіночого питання відповідно до розвитку сучасної цивілізації; створення єдиної тюркської мови, чи принаймні прийняття єдиної класичної; заснування політичних організацій; створення меценатських і філантропічних структур; зміцнення суспільних, культурних та економічних зв'язків між тюркськими народами; виховання прошарку національної інтелігенції; загальна модернізація мусульманського способу життя; налагодження співпраці з урядом держави, представниками культури, освіти, мистецтва тощо.З 1887 р. І.Гаспринський був членом науково-краєзнавчої організації Криму — Таврійської губернської вченої архівної комісії.Громадська діяльністьУ 1905 р. І.Гаспринський та його однодумці створили мусульманську ліберальну організацію «Іттіфак ель Муслімі» («Союз мусульман»). І.Гаспринський був членом ЦК та безпосередньо очолив Кримське відділення «Іттіфак ель муслімін». Восени 1905 р. він та очолюване ним відділення організації перейшли на позиції «Союза 17 октября». І.Гаспринський брав активну участь у всіх трьох з'їздах «Іттіфак ель муслімін» та головував на І установчому форумі. Серед кримськотатарських політичних однодумців І.Гаспринського треба зазначити відомих суспільних діячів таких як Мустафа Кіпчакський, Асан Сабрі Айвазов, Абдурахман Мємєт оглу, Асан Тарпієв, Сулейман Кримтаєв, Абдурєшит Мєдієв, Рустам Ахундов, Гурзуф Ібрагім, Алі Булгаков, Аббас Корбєк, Ісмаїл та Амєт Муфтізаде.Гаспринський стояв біля витоків Всеросійської професійної спілки поліграфічних працівників. Він розповсюджував ідеї організації численних регіональних «Громад сприяння бідним мусульманам», «Бібліотечних спілок» й брав активну участь у роботі багатьох з них. У 1907 р. І.Гаспринський запропонував скликати у Каїрі Всесвітній Мусульманський Конгрес, який мав об'єднати прогресивні сили Сходу на шляху реформування та перетворень. Він мав розглянути оптимальні напрямки розвитку просвіти, культури та питання економічного підйому народів, які сповідували іслам.Світогляд.Світоглядні принципи та ідеї І.Гаспринського базувалися на основі ліберальної ідеології, прогресивного розвитку суспільства, дружби слов'янських та тюркських народів, конфесійної терпимості та співпраці християн та мусульман, неприйняття вимог соціалістичних угруповань. Ідеї І.Гаспринського надихали багатьох мислителів Сходу. Його погляди за суспільною значущістю стоять у одному ряду з ідеями видатних ісламських філософів та просвітителів Джамалютдіна аль Афгані, Шигабутдіна Марджані, Мухаммеда Абдо, Гасанбека Меліка Задарбі, Махмудходжи Бехбуді та ін.Творчість.Гаспринський був визнаним класиком й автором кількох художніх творів: роман «Листи молли Аббаса Франсові», розвернутим варіантом якого є утопічна повість «Дар уль Рахат мусульманлари»; дистопічна повість «Африканські листи»; історичне оповідання «Арслан киз»; містична новела — «Горе Сходу»; політичні есе «Русское мусульманство», «Русско-восточное соглашение» тощо. Він став засновником багатьох літературних та публіцистичних жанрів не тільки у кримських татар, а й серед інших тюркомовних народів.Нагооди.За багаторічну й плідну просвітянську та громадську діяльність Гаспринського нагороджений кількома орденами й медаллю. Серед них треба зазначити: бухарський «Золотий орден Зірки, що Сходить» (ІІІ ступеню) — 1893 р.; турецький «Меджидіє» (IV ступеню) — 1894 р.; російська «Медаль Санкт-Петербурзького російського імператорського Технічного товариства» (бронзова) — 1897 р.; перський «Лева та Сонця» (IV й III ступеню) останній — у 1904 р. І.Гаспринський похований на території Зинджерлі медресе у Бахчисараї. Знищену могилу поновлено.

114.Джадидизм — общественно-политическое и интеллектуальное движение среди мусульманских (преимущественно тюркских) народов в Российской империи конца XIX — начала XX века.Противоположные джадидизму тенденции в мусульманской среде отражает кадимизм.В XIX веке среди российских мусульман — преимущественно среди поволжских и крымских татар, и других народов — развернулось общественно-политическое и интеллектуальное движение, которое получило название джадидизм. Немногочисленная группа мусульман-реформистов считала своим призванием работу на благо прогресса. Джадиды действовали путем воспитания и просвещения, пытаясь показать муллам и всем верующим преимущества современной цивилизации. Они подчеркивали необходимость открытия «врат иджтихада» для разрешения задач, которые ставила перед мусульманами европейская цивилизация.В более широком смысле джадидизм был движением за распространение просвещения, развитие тюркских языков и литературы, изучение светских дисциплин, использование достижений науки, равноправие женщин.Идеологами джадидизма были просветители (Шигабутдин Марджани, Хусаин Фаизханов, Исмаил Гаспринский, Муса Бигеев, Ризаэтдин Фахретдинов, Мифтахетдин Акмулла, Мухаметсалим Уметбаев, Зайнулла Расулев), прогрессивные представители татарской буржуазии (братья Хусаиновы и Рамеевы из Оренбурга, Яушевы из Троицка, С.Назиров и Г.Хакимов из Уфы) и мусульманского духовенства (З.Камалетдинов, К.Закир, А.Абубакиров).В Средней Азии известными представителями джадидизма были Мунавваркары Абдурашидханов, Махмудходжа Бехбуди, Файзулла Ходжаев, С.Мирджалилов и Джадиды находились под огромным влиянием европейской политической мысли, особенно конституционных идей, а также младотурецкого движения в Османской империи. По их мнению, ислам не противоречит парламентаризму, более того, его идеи лежат в основе шуры — коллективного принятия решений, — предписываемого Кораном и Сунной. Джадиды считали, что ислам не запрещает критически изучать историю мусульман, а поскольку исламу не удалось создать идеальную культуру, то мусульмане ни в коей мере не обязаны считать своих нынешних духовных наставников носителями совершенного знания и обязаны искать принципы социального устройства, наиболее подходящие тому или иному историческому периоду.Джадиды после революции 1905 года составили ядро партии «Иттифак аль-Муслимин» («Союз мусульман»), отстаивавшей идеи конституционной монархии, местного самоуправления, всеобщего избирательного права, демократических идей и т. д.Избранные в Государственную думу четырёх созывов (1907—1917) депутаты от мусульманских регионов, среди которых были и представители духовного сословия, составили мусульманскую фракцию.Революционно-демократическое крыло джадидов в Бухарском ханстве стало основой движения младобухарцев.Джадидизм и образование.Начало движения связано с введением в мектебах и медресе звукового метода обучения грамоте взамен буквослагательного, так называемого «усул-и джадид», то есть новый метод. Джадидисты критиковали религиозный фанатизм, требовали замены устаревших религиозных школ национальными светскими, ратовали за развитие науки и культуры, выступали за издание газет на родном языке, за открытие культурно-просветительских учреждений, что способствовало сплочению демократических сил общества. Первые татарские, башкирские и казахские преподаватели, последователи джадидизма, были выпускниками медресе братьев Хусаиновых «Хусаиния»[1], а также реформированных медресе Каира и Стамбула, педагогических курсов в городах Бахчисарай и Касимов. Со 2-й пол. 1890-х годов профессиональных учителей стали готовить медресе «Расулия», «Гусмания», «Галия», медресе в Стерлибаше и др. В Уфимской губернии новый метод обучения впервые был введен в медресе «Гусмания» (начало 1890-х), в Оренбуржской губернии — в медресе «Хусаиния». К началу XX в. звуковой метод обучения прочно утвердился в ведущих мектебах и медресе Башкирии. В старометодных школах ученики обучались грамоте за 3—5 лет, в джадидистских — за год. Преподавание перешло с арабского и османского языков на татарский язык, который обрел также статус учебного предмета; существенно расширилось изучение и других светских дисциплин. Был установлен твердый учебный год и осуществлен переход к классно-урочной системе преподавания. Кроме этого в новометодных школах вводились стандартные европейские способы обучения — парты, скамьи, доски, деление учеников на классы, а учебного времени на уроки. В 1897 в Оренбурге открылась первая в крае новометодная женская школа.