Поняття страхування та хеджування

Страхування, як найпоширеніший метод зниження рівня ризику, виражається в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини прибутків, тільки б уникнути ризику.

Як економічна категорія страхування - це система економічних перерозподільчих відносин, то характеризує утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів та його використання для відшкодування майнових збитків внаслідок стихійних лих та інших випадкових явиш, а також для надання громадянам допомоги у різних ситуаціях в їх житті.

У ринковій економіці страхування виступає: з одного боку засобом захисту бізнесу та добробуту людей, з другого боку видом підприємницької діяльності, що приносить прибуток.

Основними суб'єктами страхування виступають: - страховик - юридична особа - страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку; - страхувальник - юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на від­шкодування збитків у разі настання страхового випадку;

Сутність страхування проявляється через його функції, якими є:ризикова (проведення попереджувальних робіт, щоб подія, яка турбує страхувальника, не наступила та не спричинила збитків); інвестиційна (вільні кошти інвестуються в різні привабливі об’єкти чи напрями діяльності); попереджувальна (пов’язана із використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику); нагромаджувальна (збереження та примноження коштів страхувальників, яка особливо проявляється при страхування на дожиття); контрольна (здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій (проведення виплат страховиками)).

Широко використовується метод страхування цінового ризику, який отримав назву хеджування і проводиться шляхом проведення протилежних операцій із різними видами біржових контрактів. На фондовому ринку хеджування - це купівля і/або продаж похідних цінних паперів (опціонів або ф'ючерсів) для того, щоб знизити ризик можливих втрат від майбутніх біржових угод. На валютному ринку - хеджування розглядають як систему укладання термінових контрактів і угод, що враховує ймовірні в майбутньому зміни обмінних валютних курсів і ставить за мету уникнення несприятливих наслідків цих змін. Контракт, що служить для страхування від ризиків зміни курсів (цін), має назву хедж. Суб'єкт господарювання, який здійснює хеджування, називається хеджер. Існують дві операції хеджування: хеджування на підвищення, хеджування на зниження.

Хеджування на підвищення, або хеджування купівлею, - це біржова операція з купівлі термінових контрактів чи опціонів. Хедж на підвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватися від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Він дає змогу встановити купівельну ціну набагато раніше, ніж був придбаний реальний товар.

Хеджування на зниження, або хеджування продажем, - це біржова операція з продажу термінового контракту. Хеджер, який здійснює хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж товару, і тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опціон, страхує себе від можливого зниження цін у майбутньому.

21.Структура ринку капіталів

Ринок капіталів — це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо- і довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього. Позиковий капітал – це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтво­рення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.

З функціональної точки зору ринок капіталів — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної — сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Таким чином, ринок капіталів — це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ри­нок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Основні учасники цього ринку: первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресурсів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал; спеціалізовані посередники - кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, пере­творення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків; позичальники — юридичні і фізичні особи, а також держа­ва, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові запла­тити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними.

Особливість цього ринку сьогодні в Україні — централізо­ване регулювання кредитних відносин в економіці з боку дер­жави через НБУ. Це сприяє формуванню повноцінної системи безготівкового грошового обігу, а також розширенню переліку послуг і операцій комерційних банків.

2 2. Поняття та економічна роль банківського кредиту

Банківський кредит - це економічні відносини, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення. Ці відносини передбачають рух вартості (позикового капіталу) від банку (кредитора) до позичальника (дебітора) і навпаки. Позичальниками виступають комерційні та промислові підприємства, дрібні підприємці, фізичні особи, уряд і місцеві органи влади.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. 1) За термінами користування банківські кредити поділяють на: - середньострокові, короткострокові, довгострокові;- до запитання;- прострочені, термін користування якими минув;- відстрочені, для яких на прохання позичальника був перенесений термін погашення. 2) Залежно від забезпечення: забезпечені та бланкові (незабезпечені). 3) За забезпеченням виділяють: - забезпечені заставою;- гарантовані;- з іншим забезпеченням. 4) За методами надання: - у разовому порядку;- відповідно до відкритої кредитної лінії;- гарантований - коли комерційний банк бере на себе зобов'язання надати кредит відразу, коли клієнтові це буде необхідно. 5) За методами погашення: - негайно;- на виплат;- достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);- з регресом платежів;- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). 6) За характером і способом сплати відсотків: - з фіксованою ставкою відсотка;- зі ставкою відсотка, що коливається;- зі сплатою відсотків одночасно з одержанням кредиту (дисконтний). 7) Залежно від кількості кредиторів: - виданий одним банком;- консорціумний;- рівнобіжний. 8) Залежно від якісної характеристики: - найвищої якості;- задовільний;- маржинальний;- критичний;- збитковий, який підлягає списанню.

23. Суть, функції, принципи та види кредиту

Кредитні відносини — це частина економічних відносин, яка пов'язана з наданням коштів у позику і по­верненням її разом із певним відсотком. Кредит є формою вияву кредитних відносин. Він виражає економічні відносини між кредитором та позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредит поєднує у собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних коштів; 2) вкладення або розміщення цих коштів.

Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється в разі дотримання таких принципів: забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання. Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту подає банку в заставу вартість наявного в нього майна, матеріальних цінностей, цінних паперів тощо. Основна мета цього забезпечення — захистити банк від можливих збитків у разі неповернення позичальником взятої позики через неплатоспроможність. Забезпеченість є надійною гарантією повернення кредиту. Принцип повернення кредиту означає, що одержані суб'єктом господарювання позичені кошти мають бути повернені банку у строк, встановлений у кредитному договорі. Джерелом повернення позики є грошові кошти, одержані підприємством за продану продукцію і надані послуги. Принцип строковості кредиту полягає в тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений у договорі строк, після завершення якого вони мають бути повернуті. Принцип платності кредиту полягає в тому, що позики установи банків видають суб'єктам господарювання за певну плату, яка називається відсотком. Принцип цільового використання кредиту передбачає надання позикових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Організація кредитування передбачає різні форми видачі позик. Залежно від позичальників та цілей використання кредити підрозділяються на споживчі, промислові, інвестиційні, кредити на операції із цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні кредити. Залежно від цих критеріїв банківські кредити діляться за призначенням і характером використання позикових коштів: позики торгово-промисловим підприємствам; позики під нерухомість; споживчі кредити; сільськогосподарські позики; контокорентний кредит; кредит під цінні папери; кредити, пов'язані з вексельним обігом; міжбанківські кредити; кредити небанківським фінансовим установам; кредити органам влади. За характером і способом сплати процентів виділяють позики з: фіксованою процентною ставкою; плаваючою процентною ставкою;сплатою процентів у міру використання позичених коштів (звичайні позики); сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний кредит). За строками використання (терміновості) кредити підрозділяються на: строкові; безстрокові (до вимоги); прострочені; відстрочені. Основними видами кредиту є: фірмовий кредит; вексельний кредит; факторинг.

24. Банки - основні учасники ринку капіталів

Банк є однією із сторін відносин, яка в певній угоді на рин­ку капіталів виступає або як кредитор, або як позичальник. Банк є головною ланкою кредитної системи і забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських послуг. Ця кре­дитна установа приймає і розміщує грошові внески громадян та юридичних осіб, надає різні види позик, здійснює розра­хунки за дорученням клієнтів та їхнє касове обслуговування; випускає чеки, акредитиви, акції, облігації тощо; купує, збері­гає та продає цінні папери; здійснює валютні операції; надає консультаційні послуги. Залежно від економічного змісту всі види діяльності комер­ційних банків поділяють на дві групи: Пасивні операції - забезпечують формування ре­сурсів банку, необхідних йому, крім власного капіталу, для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності й одержання запланованого доходу. До пасивних операцій належать: залучення коштів на депозитні рахунки (поточні, строкові, ощадні та інші); недепозитне залучення коштів (одержання позик на міжбанківському ринку, позик Центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов 'язань).

Активні операції - пов'язані з розміщенням бан­ком власних та залучених коштів для одержання до­ходу і забезпечення своєї ліквідності. До активних операцій належать: операції з надання кредитів (кредитні операції); вкладення у цінні папери; формування касових залишків та резервів; формування інших активів (формування основних засобів — будівель, обладнання тощо).

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою кошти надаються в позику банками. Банківський кредит має комерційний характер. Мета діяль­ності банку в процесі кредитування — отримання максималь­ного прибутку.

На фінансовому ринку банки ще й надають банківські по­слуги, які є надзвичайно дохідними, майже безризиковим ви­дом діяльності. До групи банківських послуг належать: га­рантійні, посередницькі, консультаційні, інформаційні, ауди­торські, трастові послуги.

Таким чином, банки - найактивніші суб'єкти фінан­сового ринку. Виконуючи свої функції та здійснюючи опе­рації, банк забезпечує функціонування фінансового рин­ку і його сегментів - грошового, валютного ринку, ринку позикових капіталів.

25. Особливості формування банківської системи у незалежній Україні

Банківська система – це сукупність фінансово-кредитних установ у визначений історичний період часу.

Розпад Радянського Союзу, прийняття Верховною Радою України у липні 1991 року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про банки та банківську діяльність», за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

У процесі формування сучасної банківської системи України можна виділити чотири етапи.

Перший етап - 1991 - 1992 pp. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. Другий етап - 1992 - 1993pp. - виникнення банків «нової хвилі». На цьому етапі з різних бюджетних і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як «Аваль», «Інко», «Відродження», «Трансбанк» та інші. Третій етап - 1994 - 1996pp. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Четвертий етап - 1996 - 1998pp. - стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено нову банківську систему: створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків;уведено у дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу;розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

Основними сьогодні є такі напрями реформування банківської системи України: 1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.2. Удосконалення системи нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків.3. Встановлення клімату довіри до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб.4. Створення умов для підтримання стабільності національної грошової одиниці - гривні.5. Посилення мобілізації заощаджень населення та підприємницьких структур за рахунок створення ефективної системи страхування вкладів. 6. Ефективне використання фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за рахунок директивного розподілу кредитів.7. Розв'язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.8. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи.

26. Ринок похідних фінансових інструментів

Похідні фінансові інструменти або деривативи - особлива група, яка має встановлені законодавством реквізити і засвідчує зобов'язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів - це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами.

Похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу, і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо. Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів. Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами.

Отже, в сучасних умовах деривативи виконують в економічній системі дві важливі функції: створюють механізм для проведення операцій хеджування цінових ризиків;дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці в цінах.

Для ефективної роботи строкових ринків необхідні і хеджери, і спекулянти. Хеджер - це учасник ринку, який проводить операції з деривативами з метою зниження (уникнення) цінового ризику, пов'язаного з володінням базовими інструментами; спекулянти формують певні очікування на основі прогнозування майбутнього та використання їх для одержання прибутку від різниці в ціні купівлі-продажу фінансових інструментів чи товарів і цим самим забезпечують ринку високу ліквідність, створюючи хеджерам умови для вільної купівлі чи продажу деривативів у великій кількості у будь-який час.

27. Визначення і суть строкових угод

Похідні фінансові інструменти, або деривативи, – це інструмен­ти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінан­сові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покла­дено в їх основу і називаються базовими активами. Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'я­зані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строкови­ми контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специ­фікаціями – юридичними документами, в яких обумовлюється об­сяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки гро­шовими коштами) та інші характеристики. Основною причиною появи та розвитку ринку строкових угод було бажання виробників та покупців продукції зменшити вплив неба­жаних цінових змін на результати проведення майбутніх операцій з купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реаль­ному ринку.

Фінансовий ф’ючерс — це контракти на купівлю чи продаж певного фінансового інструменту за завчасно узгодженою ціною протягом визначеного місяця в майбутньому (у певний день цього місяця). Основна економічна функція ринку ф'ючерсів полягає в наданні учасникам ринку ефективного механізму управління ціновим ри­зиком та у визначенні форвардних цін, які суттєво впливають на формування поточних ринкових цін на відповідні активи.

Учасниками ф'ючерсного ринку можуть бути будь-які юридичні чи фізичні особи.

Види фінансових ф’ючерсів: 1. За суб’єктами: угоди хеджерів;угоди спекулянтів;арбітражні;торгівля спредами;відкриття позицій. 2. За об’єктами: процентні ф’ючерси;короткострокові;довгострокові;валютні ф’ючерси.

Хеджування за допомогою будь-яких строкових угод полягає в частковій або повній нейтралізації несприятливих коливань ринкової кон'юнктури як для покупців, так і для продавців фінансових чи матеріальних активів. Метою хеджування є перенесення цінового ризику з того, хто здійснює хеджування, на іншу особу, частіше на фінансового посередника.

Хеджування зменшує вплив небажаних цінових змін, зменшує вплив цінових ризиків, водночас зменшує і можливі прибутки чи збитки від проведення операцій на ринку. Хеджування допомагає хеджеру уникнути великих збитків, проте не дає змоги отримати значні прибутки від сприятливих змін у ринковій кон'юнктурі.

28. Визначення і види форвардних угод

Форвардна угода – це угода між двома сторонами про майбут­ню поставку предмета контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржею й обов'язкова до виконання для обох сторін угоди. Форвардні угоди укладаються на купівлю або на продаж ви­значеної кількості певного фінансового чи матеріального активу. Один із учасників угоди зобов'язується здійснити поставку, а інший – її прийняти. Предметом контракту (базовим активом) можуть виступати акції, облігації, валюта, товари та ін. Формальне визначення форвардного контракту дуже подібне до визначення ф'ючерсу. Відмінність поля­гає в тому, що форвард укладається поза біржею. Форвардна валютна угода — це: негайний нерозривний та обов’язковий контракт між банком і його клієнтом (або іншим банком); на купівлю або продаж визначеної кількості зазначеної іноземної валюти за курсом обміну, зафіксованим під час укладання угоди, для виконання (тобто поставки валюти та її оплати) в майбутньому часі, зазначеному в контракті. Цей час являє собою конкретну дату чи період між двома конкретними датами.

Мета застосування: страхування від зміни курсів валют; одержання спекулятивного прибутку.

Основні відмінності між ф'ючерсними та форвардними контрактами такі:

1.Ф'ючерси є біржовими угодами. Насамперед це означає, що вони євисоколіквідними фінансовими інструментами. Форварди — позабіржові угоди, тому їх ліквідність значно нижча.2. Менше ніж 2% ф'ючерсних угод закінчуються поставкою, форварди,навпаки, орієнтовані на реальну поставку активу.3. У результаті щоденного котирування ф'ючерсних контрактів на біржііснують тимчасові грошові потоки, пов'язані з нарахуванням або зняттямкоштів із рахунків учасників ринку. У форвардах подібний режим можевстановлюватись за домовленістю партнерів, але частіше режим поточнихрозрахунків не встановлюється, а отже, не виникають тимчасові грошовіпотоки, як на ф'ючерсному ринку.4. У торгівлі ф'ючерсними контрактами значну роль відіграють кліринговіпалати. Вони виступають для кожного учасника угоди як протилежна сторонаугоди, а також є гарантами виконання умов угоди.У функціонуванні форвадного ринку не беруть участі клірингові палати. Учасниками форвардної угоди виступають два учасники, один з яких зобов'язується поставити базовий актив, а інший — прийняти поставкуцього активу.

29. Визначення та види опціонів

Опціон – один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на опціони PUT – "на продаж" та CALL – "на купівлю".

Опціон PUT (на продаж) дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною пев­ного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону.

Опціон CALL (на купівлю) дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Стилі опціонів: європейський — опціони можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту; американський — опціони дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту.

Опціонні угоди укладаються як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Біржовий опціонний контракт — це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов'язання, купити (у разі CALL-опціону) чи продати (у разі PUT-опціону) фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). Друга сторона контракту (продавець опціону) зобов'язується продати чи купити фіксовану кількість відповідних базових активів за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на ку-півлю-продаж базового активу.

На позабіржовому ринку велике значення мають брокерські контори, які виступають посередниками при укладанні опціонних угод.

30. Суть і види свопів

Своп-контракти — це угода між двома учасниками про обмін відсотковими платежами на визначену суму протягом певного періоду часу або обмін однієї валюти на іншу за умови, що через деякий час буде проведено обернену операцію. Розрізняють два види угод — валютний своп і своп відсоткових ставок.

Угодами своп називають угоди між двома учасниками ринку про обмін у майбутньому платежами відповідно до умов угоди. Учасниками своп-контрактів можуть бути банки, компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, довірчі товариства тощо. Основною особливістю свопів є взаємовигідність, коли завдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досягають тієї мети, яку вони перед собою ставили. Угоди своп укладаються тоді, коли потенційні учасники мають намір скористатися такими можливостями іншої сторони, яких самі вони не мають. Отже, від своп-контракту переваги отримують обидва учасники, жодний з них не програє і не виграє. Саме завдяки цьому вдається знизити вартість операції своп.

Існують різні види свопів. Стандартний своп, укладений між двома партнерами, який не містить ніяких додаткових умов, називають простим. Своп, укладений між двома партнерами, передбачувана сума якого рівномірно зменшується з наближенням терміну закінчення угоди, називають амортизуючим. Своп, передбачувана сума якого рівномірно збільшується, називається наростаючим свопом. Своп, в якому беруть участь кілька сторін і, як правило, кілька валют, є складним, або структурованим. Своп, який змінює тип процентної ставки активу, називають активним, а який змінює тип процентної ставки пасиву — пасивним. Своп, укладений сьогодні, але який почнеться через певний проміжок часу, називають форвардним. Опціон на своп отримав назву свопціон. Існують також інші види свопів, проте вони трапляються не часто. Основну роль на ринку свопів відіграють процентні та валютні свопи.

Процентним свопом називають угоду між двома партнерами щодо обміну процентними зобов'язаннями протягом певного періоду часу.

Розрізняють два види процентних свопів: чистий та базисний. Чистим процентним свопом називають угоду між партнерами про обмін процентного зобов'язання з фіксованою ставкою на зобов'язання з плаваючою ставкою. Базисним свопом називають угоду між учасниками про обмін плаваючої процентної ставки по боргу, розрахованої на одній основі на плаваючу процентну ставку, обчислену на іншій основі. Валютний своп, або своп з крос-курсами валют, полягає в обміні процентних платежів та номіналу в одній валюті на процентні платежі та номінал в іншій валюті.

31. Структура і суть грошового ринку. Об'єкти й суб'єкти

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Кон'юнктура грошового ринку залежить передусім від таких факторів: циклічних змін в економіці; темпів інфляції; особливостей національної кредитно-грошової політики. попит на гроші як засоби обігу; попит на гроші як засоби збереження вартості. Усі види інструментів грошового ринку можна виділити у такі три групи: позичкові угоди - відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів; цінні папери - прямі відносини між продавцями і покупцями грошей; валютні цінності – відносини між власниками двох різних валют. Структурувати грошовий ринок можна за такими критеріями:1) За видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. 2) За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредит­них установ. 3) За економічним призначенням купівлі грошей — грошовий ринок поділяють на два сектори: ринок грошей; ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). Класичними операціями грошово­го ринку є операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов’язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям тощо. На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами — акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо. Безперечно, його головні учасники — комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати як продавці, покупці або посередники. Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого агента — центральний банк. Центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання — надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки, в свою чергу, позичали гроші іншим економічним агентам. На ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть за комісійні, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові доми, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток на різниці процентних ставок.

32. Характеристика облікового ринку та його особливості

Обліковий ринок - частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-прода­жу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року. До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи: центральний банк; комерційні банки; спеціальні кредитні інститути. Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити. Онкольний кредит (on-call credit) - короткостроко­вий кредит, який погашається на першу вимогу. Він видається під забезпечення комерційними, казначейсь­кими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; по­гашається позичальником звичайно з попередженням за 2—7 днів. Вексельний кредит - це банківська операція з ура­хування (дисконту) векселів і видачі позик до запи­тання під забезпечення векселів. Основними інструментами на обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань. Банківський вексель - це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов'язання векселе­давця сплатити при настанні обумовленого терміну визна­чену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку. Казначейський вексель - один із видів державних цін­них паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксова­ного доходу протягом строку володіння цими паперами. Комерційний вексель — це вексель, який видається позичальником під заставу товару. Депозитний сертифікат — письмове свідоцтво ко­мерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання де­позиту (внеску). Банківський акцепт - згода банку на оплату платі­жних документів, форма гарантії їх оплати; оформ­люється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису. Чек - складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чеко-тримачу. Чеки бувають ордерні — виписані на певну особу з обов'язковим попередженням про наказ заплатити; чеки на пред'явника — без найменування отримувача; іменні — на пев­ну особу.

33.Організація та особливості функціонування депозитного ринку

Вклад (депозит) - це грошові кошти (у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті) передані в банк їх власником для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними. Для банків вклади - головний вид їх пасивних операцій і, відповідно, основний ресурс для проведення активних кредитних операцій. Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної особи та фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може «утворити» депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти цього депозиту. Депозити до запитання дають можливість вкладнику отримувати готівку за першою вимогою та здійснювати платежі за допомогою чеків. Особливості депозитного рахунку до запитання: вклад та вилучення коштів здійснюється як частинами, так і повністю в будь-який час без обмежень; гроші можуть вилучатися з рахунку як у вигляді готівки, так і за допомогою чека; власник рахунку платить банку комісію за використання рахунку у вигляді постійної місячної ставки або за кожний ви­писаний чек; за депозитами до запитання банк повинен зберігати мі­німальний резерв у центральному банку в більшому відношенні, ніж за строковими вкладами. Термінові вклади (рахунки) - це грошові кошти, що зараховуються на депозитні рахунки на жорстке обумовлений термін з виплатою процента. Різновидом термінового вкладу є депозитн ий сертифікат - це письмове свідоцтво про депонування в банку певної досить великої суми грошей, у якому вказуються термін його обов'язкового зворотного викупу банком і розмір виплаченої надбавки. Ощадні депозити - це нечекові вклади, що приносять від­соток і які можна терміново вилучати. Існують наступні їх типи: рахунки на ощадних книжках; рахунки з випискою стану ощадного вкладу; депозитні рахунки грошового ринку.

34. Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків

Готівкові розрахунки: готівково-грошові розрахунки гривнями (українською валютою); розрахунки за допомогою кредитних та дебетних карток. Кредитна картка - платіжно-розрахунковий документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів та послуг. Це пластикова картка із вказівкою імені власника, присвоєного йому номеру чи шифру, містять зразок його підпису та строк дії. Дебетна картка - це платіжно-розрахунковий документ, що видається банками своїм вкладникам для оплати товарів, послуг чи для отримання готівки в банківських автоматах. Головна особливість безготівкового обороту полягає у використанні спеціальної організаційної форми здійснення самого акту платежу. У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків України використовують п'ять основних форм розрахунків, які відрізня­ються за формою розрахункових документів та порядком документообороту: розрахунки платіжними вимогами; розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки чеками; акредитивна форма розрахунків; розрахунки вимогами -дорученнями. Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної в дорученні суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача. Платіжні вимоги-доручення - розрахункові документи, що містять вимогу продавця до покупця оплатити згідно з направле­ними йому (поза банком) розрахунковими документами та доку­ментами на відвантаження вартість поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг). Грошовий чек – це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунку (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкретній особі або пред’явникові чека. Розрахунковий чек – це документ стандартної форму з доручення чекодавця (платника) своєму банкові(банкові-емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів). Акредитив – розрахунковий документ, за чким одна кредитна установа (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред’явникові акредитива певну суму коштів.

35. Характеристика міжбанківського ринку. Операції на міжбанківському ринку

Міжбанківський ринок — частина фінансового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних ус­танов залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни. Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Міжбанківські кредити — одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кре­дитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі — купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту: 1) овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня; 2) кредити овернайт, які надані (отримані) іншим банком: вони надаються банкам на термін не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня; 3) кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями РЕПО. Ці операції пов 'язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів. В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при пе­рерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому рин­ку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбард­них кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аук­ціонів. Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ре­сурсів з інших джерел.

36. Державні фінансові інститути на грошовому ринку.

Важливу роль у формуванні грошового ринку відіграє вся банківська система, що складається із двох рівнів: 1-й рівень – Центральний банк; 2-й рівень – комерційні банки. Центральний банк – емісійний, є агентом уряду при обслуговуванні держбюджету, слугує підтримкою зовнішньої і внутрішньої стабільності національної грошової одиниці. Для забезпечення органiзацiї готiвкового грошового обiгу Нацiональний банк здiйснює: виготовлення та зберiгання банкнот i монет; створення резервних фондiв банкнот i монет; встановлення номiналiв, систем захисту, платiжних ознак та дизайну грошових знакiв; встановлення порядку замiни пошкоджених банкнот i монет; встановлення правил випуску в обiг, зберiгання, перевезення, вилучення та iнкасацiї готiвки; визначення порядку ведення касових операцiй для банкiв, iнших фiнансово-кредитних установ, пiдприємств та органiзацiй; визначення вимог стосовно технiчного стану та органiзацiї охорони примiщень банкiвських установ.Комплекс заходiв у сферi грошового обiгу та кредиту, направлених на регулювання економiчного зростання, стримування iнфляцiї та забезпечення стабiльностi грошової одиницi України, забезпечення зайнятостi населення та вирiвнювання платiжного балансу, називається грошово-кредитною полiтикою. Основними економiчними засобами та методами грошово-кредитної полiтики є регулювання обсягу грошової маси через: визначення й регулювання норм обов’язкових резервiв для комерцiйних банкiв та фiнансово-кредитних установ; процентну полiтику;рефiнансування комерцiйних банкiв; управлiння золотовалютними резервами; операцiї із цiнними паперами на вiдкритому ринку; регулювання iмпорту та експорту капiталу.Ставка рефінансування Національного банку України – виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки. Облікова ставка Національного банку України – виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефiнансування комерцiйних банкiв шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними та утримується з номінальної суми векселя. Облiкова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування i є орiєнтиром цiни на грошi.

37.Поняття і структура валютного ринку

Валютний ринок — це система економічних та правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою. Функції валютного ринку: здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків; регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів;регулювання економічних і соціальних процесів в державі.

Класифікація валютних ринків: - за сферою діяльності виділяють: міжнародний валютний ринок, регіональні валютні ринки, національний валютний ринок або внутрішній валютний ринок. - по організації: біржовий валютний ринок, позабіржовий валютний ринок. Для кращого розуміння структури валютного ринку доцільно класифікувати його за такими основними ознаками: 1) за територією: світовий ринок; регіональний ринок; національний (валютний) ринок; 2) за засобами регулювання (режимом) ринку: ринки вільного курсоутворення; ринки з валютними обмеженнями та валютним регулюванням; 3) за типами угод відповідно до строків: ринок поточних (негайних) операцій; ринок строкових операцій; 4) за функціями: обслуговування міжнародної торгівлі; суто фінансові трансфери (спекуляція, хеджування, інвестиції); 5) за застосуванням валютних курсів: з одним режимом; з кількома режимами. Валюта України — це грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, а також у внесках у банківських та інших кредитно-фінан­сових установах на території України. Іноземна валюта — це іноземні грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. Суб'єктів ринку, що проводять операції з валютою, поділяють на дві основні категорії: резидентів та нерезидентів. У системі валютного ринку можна виділити: міжнародний валютний ринок; національний валютний ринок.

38. Валютний курс і основні види котирування валюти

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для об­міну валют при здійсненні валютних та інших еконо­мічних операцій. Валютний курс представляє собою ціну грошової одиниці даної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції. Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій: подолання національних обмежень грошової одиниці; локальна цінність грошової одиниці перетворюється в міжнародну; виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин; сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.

Котирування — це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і за­конодавчими нормами. У світовій практиці існує два методи котирування: 1) Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти. 2) Побічне котирування, коли одиниця національної валю­ти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти.

Конвертованість - це здатність валюти обмінюва­тися на інші валюти. За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи: вільно конвертована; частково конвертована; неконвертована; клірингова. Вільно конвертована валюта (ВКВ) — валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосо­вується у всіх видах міжнародного обігу. Резервними називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Централь­ними банками інших країн. Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обме­ження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання. Клірингова валюта — розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських за­писів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

39. Види валютних курсів

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для об­міну валют при здійсненні валютних та інших еконо­мічних операцій. У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу застосовуються наступні два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі або гнучкі. Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Гнучкі (плаваючі) курси - це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети. Розрізняють такі види валютних курсів: 1) за способом регулювання: фіксований валютний курс; мінливий валютний курс, такий що коливається в межах коридору; плаваючий курс, який змінюється залежно від ринкового попиту та пропозиції; 2) за видами ринку: поточний курс SPOT (TOD i TOM); форвардний курс; ф’ючерсний курс; ринковий та розрахунковий (фіксінг центрального банку) середньозважений курс по торгах. 3) Спосіб розрахунку: Паритетний; Фактичний. 4 ) Спосіб установлення: Офіційний; Неофіційний. 5) Відношення до учасників угоди: Курс покупки; Курс продажу; Середній курс. 6) По обліку інфляції: Реальний; Номінальний. 7) По способу продажу: Курс наявного продажу; Курс безготівкового продажу; Оптовий курс обміну валют; Банкнотний.

40. Валютні операції

Валю́тні операції: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей;

До поточних операцій належать: перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та ім­порт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів;перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов 'язаними з рухом капіталу;перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.

До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать: прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством; портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін.

При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовуються такі види курсів:

Крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Спот-курс — ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами на другий робочий день із моменту укладан­ня угоди. Форвард (терміновий курс) — ціна, за якою дана валюта продається або купується за умови передачі її на певну дату в майбутньому. Ф'ючерс — курс у майбутньому, тобто ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду. Вона визначається в момент укладання контракту. Угода "своп" - це продаж валюти на умовах спот-курсу, але з одночасним укладанням оберненої форвардної угоди Валютний арбітраж — одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках.

41. Завдання щодо вдосконалння валютної системи в Україні

Валютна система - це сукупність форм грошових розрахунків і фінансово-кредитних інструментів організації валютних