Інтелектуальний ресурс глобального економічного поступу

Історично, в усі часи соціально-економічного розвитку цей фактор завжди, але в тій чи іншій мірі чіткості, в тій чи іншій мірі усвідомленості – враховувався як "людський чинник", навіть в максималістській формулі "кадри вирішують усе". Сьогодні ця формула трансформувалась в термін "інтелектуалізація". Тут слід сказати прямо: це в найбільшій мірі відповідає глибинному транс-психо-інформаційно-технологічному механізмові організації та функціонування, власне, глобального, тобто об’єктивно (методо- і праксеологічно) цілісного, по-сучасному ефективного економічного процесу. Із суто теоретичної точки зору ще раз, але більш чітко, зафіксуємо, що об’єктивно-природно єдиним (хоч і ідеальним) засобом формування економічної системи є мета трудової діяльності, а природно єдиним субстратом формування трудової мети є інформаційний ресурс як методо убстратом формування трудової мети є інформаційний ресурс як методо- і праксеологічний орієнтир та гарант реальності поставлених для досягнення в трудових системах цілей та як ідеальних моделей результатів, що задовольняють людські потреби. Але вирішити усі ці ідеально-інформаційні за своїм сутністним змістом проблеми здатна лише людина економічна, тобто людина інформаційно компетентна, людина психічно здорова та відповідально-вольова. Така людина і є глибинною сутністю людського чинника в системах соціально-економічної діяльності і розвитку. І сааме такі люди як суб’єкти, за своєю суттю творчо-доцільної, діяльності складуть інтелектуальну основу розвитку, який на потічному етапі так імперативне виявив відповідний вимогам нашого часу термін "інтелектуалізація".Отже, інтелектуальна основа як рушійний важіль ефективного економічного розвитку кожної країни щільно, і можна сказати, нерозривно пов’язана з феноменом інформації, з проблемами інформатизації індивідуальної і суспільної праці. Ці проблеми точніше треба було б назвати інформаційно-інтелектуалізаційними саме тому, що в дійсності існує природно закономірний взаємозв'язок психіки (в широкому розумінні в поняття психіки входить й інформаційно насичене мислення) та інформації.Таким чином, інтелектуальний процес – це власне єдність тонко-енергетичного (саморухомого) й ідеально-інформаційного (несаморухомого), тобто це психоінформаційний процес. І це, зрозуміло, непроста єдність. В цій процесуальній (динамічній) єдності саме і прихована таємнича сутність діалектичного переходу форми в зміст: об’єктивно дійсний процес як змістовна сутність явища переходить тут в специфічну форму, яка, строго кажучи, тільки в такому стані і може називатися інформацією. А в процесі цілепокладаючого мислення ідеальний феномен інформації вже виступає в ролі змісту. Тобто, – це своєрідний "міст" поміж, так би мовити, "матеріальним" та "ідеальним" берегами людського життя. Зрозуміло, що несаморухома інформація як "ідеальний вірус" принципово не може існувати, а тим більше соціальне й економічно функціонувати без матеріально-енергетичної першооснови. Адже феномен інформації, як ми вже усвідомили, сам по собі є суто відтінково-тимчасовим й умовно-функціональним. В безкінечності історичного, ідеально досконалого майбутнього, тобто за умов майже "абсолютної достовірності" людських знань про світові процеси, інформація мала б відійти як функціонально-цільовий феномен, але, будучи заміненою в епоху високорозвиненої ноосфери духовним (єдиним і живим) змістом сутнісного існування людської спільноти. Однак в умовах сучасності, в реальних суб’єкт-об’єктних відносинах про феномен інформації можна сказати, що це вияв духовної сутності людини, а сама людина – це вияв психічної сутності інформації. Принциповим, тобто методо- і праксеологічно важливим тут є те, що розглядати феномен інформації у відриві від людської психіки, від самого інтелекту аж ніяк не можна.Інтелект же функціонально, як рушійна сила ідеально-інформаційного мислення, забезпечує соціально-економічну ефективність цілеспрямованої творчості. Сутність сказаного може бути глибше з’ясована в аналізі процесу історичного зберігання інформаційного ресурсу: на умовно "мертвих" (тобто інертних щодо змісту) носіях та в "живих", активнотворчих особистостях. Останній, або суто психічно-людський канал зберігання – це, передусім безперервний процесс як "живий інтелектуальний" взаємозв'язок особистостей. При ефективному зберіганні інформації він принципово не може бути перерваний, тому що ніяка писана мова чи формальна (механічна) інформаційна система не можуть бути безперервною субстанцією як несаморухомі феномени Таким чином, мікропроцесуальна за своєю рушійною здатністю, активнотворча, початково-спонукальна (управлінська) функція свідомо-інформаційно розвиненого (компетентного) інтелекту забезпечує первинну гарантію всебічно ефективного, отже, безпечного розвитку. Відтак, як ми вже зафіксували, об’єктивно сутнісним змістом феномена ідеально сформованої психіки-інтелекту є інформаційно-цільова основа, тобто власне психоінформаційні імпульси людини діючої (суб’єкта), передусім людини інтелектуальної, але вони повинні мати деякий певний напрямок. Цей напрямок аксіоматичне, інформаційним чином формує віра, яка в процесуальному плані випереджає навіть думку. Феномен віри, як відомо, відноситься здебільшого до сфери моралі, та саме вона формує атмосферу взаємодовіри в міжсуб’єктних відносинах. І саме тому значення моральних норм, які своїм глобально-системним зв’язком забезпечують ефективне функціонування цивільних законів, що регулюють процеси інтелектуально-творчої праці в соціальному та економічному житті, взагалі неможливо переоцінити.