Концепція «нової економіки»

Поняття «нова економіка» введене в економічну науку порівняно недавно, і його ідеологам поки не вдалося знайти тлумачення, прийнятне для всіх. Проте у західних країнах цю проблематику сприйняли не тільки як чергову наукову концепцію, а й як новітній напрям вироблення економічної політики для всіх сфер і рівнів народного господарства. Плідно вивчають феномен нової економіки в Росії, особливо з позицій готовності країни до її побудови. В Україні з цього приводу панує повна мовчанка — ні представники наукової сфери, ні політики ще не задумалися над тим, що народилася справжня (не з народної казки) «курочка ряба», що несе золоті яйця скрізь, де для цього є відповідні умови.

Нова економіка поки що дає про себе знати лише в окремих сферах. На зламі століть, наприклад, усіх здивувало, що Yahoo! — пошукову інтернет-машину з приблизно 1000 співробітників оцінювали на біржі вище від таких підприємств, як Boeing або Daimler-Chrysler, кількість працівників у яких відповідно в 200 і 500 разів більша. Проте висновок із цього міг бути зроблений тільки один: Dot.coms нової економіки прогнозує масовому споживачеві швидший шлях до багатства, ніж розрекламовані концепції світових лідерів промисловості. Справжній крах уявлень про пріоритети і закономірності гри на біржі!

Сьогодні ми є свідками протилежних ситуацій. Франкфуртські біржові гравці на ринку нових технологій прозвали минулий рік роком втрат. Він позначився гучними скандалами, непередбачуваними банкрутствами, обвальними втратами на курсах, балансами, що не задовольняють власників. NEMAX 50 (біржовий індекс ринку нових технологій, який розраховують на базі 50 провідних компаній), маючи у 2010 році стартовий рівень 2869,01 пункта при найвищому значенні торік 9694,07, опустився до 1200 пунктів. Такого роду події ставлять багато питань, і головне — чи має право на існування ринок нових технологій як такий, що виокремився у величний електронний торговий майданчик під назвою «нова економіка»?

Було б великою помилкою звичайні для світової економіки злети та падіння не визнавати революційних змін, що відбуваються у сучасній економіці. Тим більше, що біржові курси часто залежать не від реальних можливостей певного сектора економіки, а від успіхів лідерів ринку, які з часом починають задихатися від довгої гонки і втрачають здатність конкурувати з тими її учасниками, які підключилися до забігу пізніше. Адже хто відкриває двері у незнаний світ, зазнає значних ризиків. Він пірнає у чудовий океан, який переповнює чуття, втрачає почуття реальності і не завжди здатен усвідомлювати, що у цьому океані є й вири, зустрічаються акули, бувають шторми. Такий стан для багатьох може мати трагічні наслідки, і це сьогодні спостерігаємо на ринку високих технологій та Інтернет-бізнесу. Але від цього чарівність «океану» не зменшується. Треба просто краще готувати себе до випробувань. Саме тому українським економістам необхідно краще з’ясувати таке явище як нова економіка, щоб скористатися його перевагами без втрат або з найменшими втратами.

Не встигнули економісти більш-менш звикнути до терміну «постіндустріальне суспільство», як у наукову термінологію увійшло практично альтернативне поняття — «нова економіка». Власне кажучи, «постіндустріальне суспільство» як наукове поняття використовували для позначення сучасної стадії економічного розвитку західних країн більше завдяки роботам американського соціолога Даніела Белла, ніж тому, що воно фіксувало сутність нових економічних явищ. Над цим терміном завжди «висіло», як дамоклів меч, питання: якщо він проголошує кінець індустрії, то що є її наступником? І коли щось у сучасному суспільстві здатне замінити індустрію, то як воно називається? Нарешті, якщо відомий замінник індустрії, то чому нове суспільство не назвати іменем цього замінника?

У наш час стає зрозумілим, що світ справді вступає в нову еру, в якій превалюючим чинником є глобалізація. В останнє десятиліття ми стаємо свідками поширення явищ, коли національна приналежність економіки не є визначальною. Мультинаціональні компанії здатні впливати на політичні та соціальні процеси більше, ніж президенти й уряди. Звичайні методи ведення господарства спрацьовують з перебоями або зовсім не діють. Можна спостерігати і чималі негативні ефекти, особливо при необгрунтованому централізованому регулюванні економіки, спробах стримування міжнародного руху товарів, робочої сили і капіталу.

Термін «нова економіка» значною мірою пов’язаний із поширенням Інтернету. Він виник у середині 1990-х, коли на ринок вийшли перші Інтернет-компанії (Yahoo!, AOL, Amazon.com). Поява нової економіки символізувала небувале зростання біржових індикаторів — акції Інтернет-компаній при первинному розміщенні виростали за день на сотню і навіть тисячу відсотків. До того ж значного поширення почав набувати бізнес в Інтернеті, і для багатьох нова економіка стала асоціюватися саме з ним.

Але це зовсім не так. Хоча Інтернету й справді належить пріоритетна роль, нова економіка не зводиться до його використання. Істотною її рисою є вироблення і використання нових знань. Ідеться не тільки і навіть не стільки про інноваційні розробки, а в першу чергу про фундаментальні дослідження та їхнє прикладне втілення. Тому позитивно можуть бути сприйняті визначення нової економіки, що представляють її як «економіку знань», «знання—інтенсивну економіку», «засновану на знаннях економіку», «невагому економіку». Одночасно варто усвідомлювати, що ці терміни дещо звужують суть нової економіки, тому що залишають поза сферою економічних процесів виробництво нових знань. А подібна теоретична нечіткість має своїм наслідком недооцінку того, що виробництво знань переміщується зі сфери послуг у сферу безпосереднього виробництва.

Формування нової економіки є результатом розвитку нових знань. Оцінки показують, що нині подвоєння знань відбувається кожне десятиліття. Знання завжди були умовою розвитку виробництва. Однак до початку XXI століття людство нагромадило їх у такій кількості, що вони перейшли в новий якісний стан і стали самостійним чинником виробництва, таким, як земля, капітал і робоча сила. Це робить нову економіку якісно іншою порівняно з усім попереднім розвитком людства, тому що раніше, незалежно від типу суспільно економічної формації, економіка функціонувала на основі однієї і тієї ж групи чинників.

У новій економіці знання стали не тільки самостійним чинником виробництва, а й головними в усій системі чинників. Це пов’язано з тим, що саме вони у вигляді інформації як систематизованих даних зростаючими темпами змінюють вигляд сучасного світу. В економічній науці вважали, що в аграрному суспільстві земля була порівняно дефіцитним, а робоча сила — достатнім чинником. Потім земля втрачає своє значення, і в промисловому суспільстві економічне багатство переміщується від великих землевласників до королів фабричних труб.

У новій економіці багатство визначається володінням гуманним капіталом, хоча капітал, вкладений у матеріальні ресурси, не зникає. Як промислові суспільства не могли цілком відмовитися від фактора землі, так і в новій економіці необхідні матеріальні ресурси (так званий речовинний капітал), хоча їхнє відносне значення зменшується. Це виявляється в тому, що вартість тієї або іншої компанії дедалі менше визначається «відчутними» цінностями — будинками, машинами, технікою і т. д. Дедалі в більшій мірі її ціну формують «нематеріальні» ресурси — ідеї, кваліфікація персоналу, стратегічне поєднання ключових процесів з обробки інформації. Особливо характерне це для великих компаній, що працюють на інформаційному ринку — вони постійно б’ють рекорди з капіталізації. Так, вартість компанії Yahoo! виросла за останніх два роки з 400 млн. дол. до 5 млрд. Це, по суті справи, ринкова оцінка виняткового обсягу знань, які нагромадила компанія і які стають основою величезних прибутків.

У новій економіці змінюється традиційна роль часу. Вона визначає економічну цінність знань. Найбільший розмір вони мають на початковому етапі виробничого використання, знижуючись при тиражуванні. Часова сутність знань лежить в основі біржових спекуляцій, інвестиційної привабливості наукових розробок, рекламних прибутків ЗМІ і т. д. Найбільшу цінність мають розробка та підготовка до виробництва масового товару. Затягування ж із виробничим використанням знань призводить до їх старіння й економічної непридатності, тому що виникають нові знання, що мають велику перспективу «життя» у виробництві.

Багато українських менеджерів і керівників високого рангу, особливо тих, які розробляють економічну політику, не усвідомили реальної ролі знань у виробництві. Вони не бачать, що в новій економіці виробництво обходиться дуже дешево. Головним, на що витрачається дедалі більше зусиль, є генерація нових ідей, пошук та обробка інформації, що багато в чому визначає цінність товару для споживача. У зв’язку з цим слід також мати на увазі, що знання впливають не тільки на виробництво, а й на споживання. Це вимагає глибоких досліджень ринку, пошуку методів переконання покупця в тому, що він повинен зробити вибір із безлічі виробників на користь даного.

Помиляються ті науковці, що зводять нову економіку до старого бізнесу, але в нових умовах, визначених інформаційними та іншими високими технологіями. В таких тлумаченнях незрозумілим є тільки одне, але головне: чому не було і не могло бути мови про нову економіку колись. Адже революційні технічні зміни відбуваються не вперше.

Якщо порівнювати роль комп’ютера в сучасній економіці з іншими найбільшими винаходами і досягненнями кінця XIX — початку XX століття: електрикою, двигуном внутрішнього згоряння, хімією полімерів та індустрією розваг — то вона анітрошки не більша. Кожен з них мав також революційний вплив на виробництво, організацію побуту і дозвілля людей. Саме ці винаходи уможливили винахід портативних машин та інструментів, пральних машин, холодильників, кондиціонерів, автомобілів, літаків, полімерів, пластмас, численних лікарських засобів, телефону, радіо, кіно, телебачення, звукозапису, масових газет і журналів. Як стверджує Роберт Гордон (США), комп’ютери мають обмежений вплив на економіку у фундаментальному розумінні, тому що нездатні збільшувати багатофакторну продуктивність. Це не дозволяє розглядати їхнє поширення як нову індустріальну революцію.

Сказане не повинне применшувати епохальної ролі комп’ютерів в економіці. По-перше, їхнє виникнення і розвиток привели до формування нових галузей економіки: економіки виробництва комп’ютерів, Інтернет-економіки, електронної комерції, електронного бенкінгу. Ці галузі істотно впливають на традиційні і значною мірою змінюють їхнє обличчя. По-друге, комп’ютери стали технічною основою становлення нової економіки як економіки знань.

Визнання ери нової економіки ставить на порядок денний питання про економічні закони, що управляють нею. Теоретики люблять цитувати вислів Шапіро і Варіано про те, що технологія змінює економіку, але не змінює її законів («Technology changes. Economic laws do not»). На наш погляд, це дещо спрощений підхід, якщо не відхід від пошуку відповіді. Якби натураліста запитали, чи зміняться закони фізики або біології при переході з повітряного в безповітряний простір, то відповідь була б однозначно позитивною. Дивно, але економісти поки допускають, що життя в новій економіці може існувати за «старих» законів.

Звичайно, «старі» економічні закони не зникнуть. Але можна прогнозувати зміну характеру їхньої дії і проявів. Водночас з’являться (швидше за все, вони вже діють) нові економічні закони, які наука може передбачити або ж відкрити в процесі функціонування нової економіки. Уже зараз фахівці широко обговорюють питання про парадокси продуктивності праці («парадокс Солоу») і цикли Кондратьєва, що їх не вдалося поки повною мірою пояснити, виходячи з відомих законів. Деякі дослідники стверджують: правила, які стосувалися, приміром, грошової й антимонопольної політики, що працювали в епоху сталі та легкових автомобілів, у нинішню епоху панування комп’ютерів і мереж непридатні. На думку інших, економічна циклічність насправді не усувається; якщо економіка зростає занадто швидко, то інфляція буде збільшуватися; ціни на акції, як і раніше, залежать від прибутку; і урядам, як і раніше, доведеться пильнувати, щоб перешкоджати зловживанням з боку монополій.

Не можна вважати, що й успіхи в новій економіці пояснені досить переконливо. Так, у складі сфери послуг — основної, коли йдеться про поширення і використання інформації, — 63% послуг віднесено до інтелектуальних. Більше 50% ВНП країн Організації економічного співробітництва і розвитку створюється у таких знаннєінтенсивних галузях, як освіта і комунікації. Майже в усіх країнах з високим рівнем прибутків збільшується частка високотехнологічних галузей (виробництво комп’ютерів і електроніки, аерокосмічна індустрія і т. п.) у загальному обсязі умовно-чистої продукції та експорту. Небувалий розвиток спостерігається насамперед у технічній сфері. Перший програмований комп’ютер з пам’яттю на 20 слів був сконструйований у 1946 році. З 60-х років почалася революція в комп’ютерній техніці. Спочатку вона характеризувалася поширенням комп’ютерів — «мейнфремів», а потім винаходом у 1971 році мікропроцесора. Гордон Мур, один із засновників Intel, у 1965 році передбачив темпи технічного прогресу в галузі комп’ютерної техніки, що цілком підтвердилися наступною практикою. Відповідно до закону Мура, процесингова потужність кремнієвого чіпа подвоюється кожних 18 місяців. За оцінками вчених, закон Мура залишиться в силі принаймні ще десять років. У 2010 році процесингова потужність комп’ютера в 19 мільйонів разів перевищувати потужність комп’ютера 1975 року, а коштує в реальних цінах менше. Такі високі показники економічного зростання можна пояснити просто — високою ефективністю нової техніки і попитом на неї. Але правомірно припустити, що в розвиток економіки «втрутилися» нові закони, яких не знала стара економіка. Вони чекають своїх дослідників і першовідкривачів. Не виключено, як це колись неодноразово було, що нові закони стануть очевидними у результаті більш-менш руйнівних криз світової економіки. А ознаки таких вже спостерігаються. Прикладами може бути і спад ролі долара у світовій економіці, і зниження цін на нафту при загостренні міжнародного становища, й антитерористичні компанії, і надходження біржових індикаторів вартості провідних компаній порівняно з компаніями, що роблять бізнес на знаннях, і гуманітарні катастрофи в країнах колишньої Югославії, у Чечні, Афганістані.

Нова економіка веде насамперед до ліквідації географічних і національних кордонів економічного простору. Весь світ є реальним або потенційним клієнтом фірми, й одночасно будь-яка фірма світової економіки є реальним або потенційним конкурентом. З цих передумов бере початок стратегія управління і маркетингу: боротьбу за клієнта потрібно вести на всьому світовому ринковому просторі й з орієнтацією на цей же простір варто будувати стратегію конкуренції. Це приводить до небаченого в історії розширення можливостей для досягнення успіху, з одного боку, і збільшення ризику, — з іншого. Прикладом може бути компанія Amazon.com, що протягом останніх трьох років продала книги майже двом мільйонам людей із 160 країн зі свого офісу в Сіетлі.

Нівелювання географічного і національного чинника нині знаходить вияв у збільшенні радіуса впливу окремих людей та неурядових організацій. У світі створюється велике число віртуальних коаліцій, у яких об’єднуються однодумці з метою надання допомоги одне одному в обміні інформацією, розробці та впровадженні своїх стратегій. Нині неурядових організацій приблизно 30 тис., їхньому становленню значною мірою сприяє Інтернет, а відтак ця кількість має стійку тенденцію до зростання. Наприклад, 600 абсолютно різних неурядових організацій 70 країн світу в 1998 році, координуючись через Інтернет і створивши всесвітню коаліцію, домоглися від керівництва країн OECР відмови від планів регулювання міжнародних інвестицій. Аналіз таких акцій дає підстави стверджувати, що Інтернет формує якісно нове глобальне громадянське суспільство. Це об’єднання людей, які живуть і мислять поза національними, адміністративними та географічними рамками. Особливо ефективним засобом розвитку таких тенденцій є використання цифрового простору для тиску міжнародної громадськості на уряди з метою прийняття відповідних політичних рішень.

В оцінках взаємовпливу нової економіки і держави домінує точка зору, що Інтернет не замінив ні національну державу на її центральній позиції у світовій політиці, ні класичну політику влади. Однак він зміцнив існуючі обмеження національної дієздатності й сприяє створенню глобального громадянського суспільства. І одне, й інше в перспективі зачіпає позиції та поведінку національної держави. Однак вона не зникне, а тільки зміниться. Поряд із системою територіальних держав створюється мережа відносин, у якій уряди, міжнародні та неурядові організації, суб’єкти економіки й окремі індивіди співіснують, сперечаються і співробітничають. Таку позицію можна прийняти лише з певними застереженнями. Потреба в національній державі залишиться тільки в сфері культурно-історичних інтересів і правових відносин. Регулююча роль держави у сфері економіки стане непотрібною, тому що вона поступово переходитиме до транснаціональних компаній і великих господарюючих суб’єктів, які діють на мікроекономічному рівні. Рамки економічної діяльності держави обмежуватимуться умовами Всесвітньої торгової організації і податковим законодавством. Навіть соціальні функції набудуть глобального характеру. Так склалося історично.

Знання як чинник виробництва ведуть до виникнення нових форм бізнесу, що перебувають у постійній взаємодії суб’єктів ринку у реальному часі. Збір інформації, вивчення й адаптація до змінного середовища відбуваються безпрецедентно швидко. Ті компанії, що зуміли пристосуватися до нової культури співробітництва з клієнтами і партнерами по бізнесу, стають або залишаються лідерами. Вони виробляють імідж постійних змін, прагнуть до безупинної реконструкції своїх процесів і модернізації продуктів. Так, компанія Dell Computer зробила, по суті, революцію в галузі продажу персональних комп’ютерів, пропонуючи їх безпосередньо покупцям. Вона перейшла до надшвидкісного виробничого циклу, чим шокувала конкурентів. У кінцевому рахунку, всі виробники комп’ютерів були змушені значно поглибити аналіз замовлень своїх споживачів для того, щоб не відстати від змін у тенденціях на ринку.

Нова роль простору і часу зробила необхідним використання Інтернету як інструменту підприємництва для перебудови зв’язків між трьома ключовими постатями бізнесу — постачальником, самою компанією і споживачем. Виник і розвивається єдиний електронний ланцюжок поставок, у якому споживач може управляти складом свого постачальника, формуючи замовлення на виробництво і навіть конфігурацію продукту. На цій стадії, власне кажучи, починається використання інтернет-технологій у взаємодії між господарюючими одиницями. У новій економіці Інтернет став свого роду всесвітньою торговельною платформою, де відпадає потреба в посереднику. З цієї причини його називають «убивцею посередника». Найістотнішим у цих умовах є поява і розвиток моделей онлайнової торгівлі: В2В (business-to-business — взаємодія компаній одна з одною); В2С (business-to-customer — взаємодія компанії з кінцевими споживачами). Відповідно до прогнозу консалтингової компанії The Gartner Group, глобальна торгівля В2В до 2003 року досягне обсягу в 4 трлн. дол. порівняно з 400 млн. наприкінці століття.

Нова економіка вперше створює умови для практичної реалізації моделі досконалої конкуренції, тому що формує достаток інформації, необмежену кількість покупців та продавців, зводить до нуля операційні витрати і ліквідує всі бар’єри для нових учасників ринку. Різновид торгових майданчиків відповідає потребам галузі або учасників ринку. Для взаємодії на них створюють каталоги і проводять аукціони, що дає змогу зводити велику кількість покупців та продавців з усього світу і вчасно ліквідувати надлишки продукції. Торгівлю стандартизованим товаром однієї галузі здійснюють на електронних біржах. При цьому Інтернет забезпечує велику прозорість, що фахівці UBS Warburg образно назвали «оголеною економікою».

Нині стає очевидним, що в усіх галузях виникають біржі В2В для забезпечення ефективнішого ринку обміну товарами між покупцями і продавцями. GM, Ford, Daimler Chrysler і Renault-Nissan планують цілком переміститися на спільну електронну біржу з обігом у 200 млрд. дол. і з 60 тис. постачальників. Передбачають, що перехід на онлайновий режим роботи дасть змогу скоротити вартість виготовлення автомобілів на 14%. Одним із першочергових завдань формування механізмів нової економіки є створення міжнародної системи емісії і використання електронних грошей (digital money). Цим поняттям позначають номіновані у визначеній валюті або товарі розрахункові одиниці, що існують у формі електронних записів в електронних пристроях (device), інформацію про які можна передавати з одного приладу на інший, даючи можливість користувачам здійснювати розрахунки за господарськими договорами. Відтак зменшується не тільки попит на гроші, емітовані центральними банками, — відбувається своєрідна узурпація організаторами таких систем права на прибуток від емісії, тобто сеньйораж.

Перетворення знань у внутрішній процес економічного росту дає підстави по-новому підійти до оцінки його результатів. Нагадаємо стародавню притчу, коли хтось, маючи яблуко, поділився ним з будь-ким, то кожен із них володіє половиною яблука. Якщо ж він має ідею і ділиться нею, то кожний має по ідеї. Отже, в економіці знань будь-яке зростання національної економіки досягається світовим науково-технічним прогресом. Потенціал його досить високий — біля 90% усіх вчених, які коли-небудь існували на планеті, живуть у наші дні. Нова роль знань вимагає створення такого світового економічного порядку, за якого можна буде забезпечувати оптимальне зростання світової економіки, вирівнювати рівні розвитку різних країн та регіонів і забезпечувати справедливу систему розподілу і перерозподілу світового продукту.

У деякій мірі новий світовий економічний порядок уже створюється. Він представлений такими органами, як ООН, Світовий банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, СОТ, Європейський парламент і т.п. Однак він не має ще чіткої логічно завершеної структури. Відсутня також система ієрархічної підпорядкованості національних, реґіональних і загальнонаціональних органів.

Дослідники нової економіки часто цитують припущення німецького соціолога Гельмута Шельскі, висловлене ним у 50-х роках XX століття: у результаті застосування електронних обчислювальних машин виникне проблема тоталітарної держави. Ця думка обгрунтовувалася тим, що адміністративна машина буде вимагати безумовної слухняності в умовах досконалого і прогнозованого планування. Зараз реальнішими видаються висловлювання іншого роду. Як пише член Ганзейської наукової колегії Ніко Штер, «незважаючи на всі прогнози, нині ми, мабуть, переживаємо, швидше за все, кінець царювання таких великих інституцій, як держава, церква й армія».

Відмирання національної держави в її сучасному значенні, хоч як це дивно може здатися на перший погляд, найбільш вигідне для країн, що розвиваються. У новій економіці їхні народи одержують безпосередній доступ до знань і можливість реалізувати себе незалежно від ступеня успішності політики, розробленої і проведеної власним урядом. Саме тому країни, що розвиваються, мають бути зацікавленіші в новому економічному порядку, ніж розвинені, і відповідно виявляти більше ініціативи.