Як Нікколо та Маттеo вирушили із Константинополя мандрувати світом

ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

СЕМІНАР 18. КИТАЙ ПІД ВЛАДОЮ МОНГОЛІВ

1. Характеристика джерел.

2. Суспільно-політичнийустрій Монголо-Китайської імперії: організація та принципи державного управління, соціальна стратифікація, політика в галузі міжетнічних і міжрелігійних стосунків.

3. Господарське і побутове життя. Матеріальне становище китайців.

4. Фінансова політика. Причини фінансових проблем.

5. Стабілізаційні можливості династії Юань. Причини соціальних негараздів.

Література

Вернадский Г. В. Монголы и Русь / Пер. с англ. Тверь; М., 1997. С. 66—143.

История Востока: В 6 т. М., 1995. Т. 2: Восток в средние века. С. 384—398.

История Монгольской Народной Республики. М., 1983. С. 146—168.

Конрад Н. И. Избранные труды. История. М., 1974. С. 411—431.

Крюков М. В., Малявин В. В., Софронов М. В. Этническая история китайцев на рубеже средневековья и нового времени. М., 1987. С. 18—22, 43—52.

Очерки истории Китая с древности до «опиумных» войн / Пер. с кит. М., 1959. С. 364—377.

У Хань. Жизнеописание Чжу Юаньчжана / Пер. с кит. М., 1980. С. 30—42.

Chen Luan. Western and Central Asians in China under the Mongols: Their Transformation into Chinese. Los Angeles, 1966.

Pelliot P. Notes on Marco Polo. Paris, 1959.

Rachnevsky P. Un Code des Yuan: 2 v. Paris, 1957—1972.

Schurmann H. F. The Economic Structure of the Yuan Dynasty. Cambridge (Mass.), 1956.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У XIII ст. після кількох десятиліть перманентних воєн Китай потрапив під владу монгольських ханів, і спершу наслідки іноземного завоювання виявилися справді трагічними для країни. Китайці втратили свою державність, перетворившись на людей другого-третього сорту на власній землі. Традиційне господарство було підірване масованими воєнними руйнуваннями, мільйони – загинули або стали рабами. Країну заполонили біженці, а голод поставив народ на межу виживання. Проте завойовники досить швидко зрозуміли, що стабільний і процвітаючий економічно Китай може дати їм значно більше, ніж розорена країна з розлютованим, голодним і ворожим населенням. Отож джерела дають змогу неупереджено розглянути життя середньовічних китайців під владою монгольських правителів, розкривши при цьому також об’єктивну невідворотність поступового занепаду й майбутнього краху окупаційного режиму степовиків на південь від Великого Китайського муру (що і відбулося в 1368 р. з утворенням в Китаї імперії Мін).

Аналізуючи джерельне забезпечення теми, варто, перш за все зазначити, що на підміну від документів попередньої теми, ці джерела є текстами переважно немісцевого походження, а отже, являють собою погляд іно­земця на події. Отож методологія роботи з таким джерелом (насамперед це стосується «Книги Марко Поло») повинна враховувати специфіку його походження, тим більше, що писемна фіксація «Книги...» належить Рустічано з Пізи, кот­рий взагалі не бачив нічого із того, що описував зі слів свого однокамерника Марко.

Досліджуючи суспільно-політичний устрій Монголо-Китайської імперії, бажано проаналізувати походження й ево­люцію політичної системи окупаційного режиму, з’ясувати мету, критерії та сутність соціальної й міжетнічної страти­фікації в імперії Юань, окреслити методи монгольського па­нування в завойованих областях і визначити роль і спе­цифіку виваженої політики монгольських володарів у царині «свободи совісті». Окремої уваги потребує також вплив суб’єктивного фактора на формування суспільно-державної структури Великої Монгольської імперії.

Певні ускладнення можуть виникнути у студента під час вивчення господарсько-побутового життя китайців під мон­гольським ярмом, оскільки принцип об’єктивності вимага­тиме від нього відмовитися від цілої низки сталих стерео­типів, які здаються майже непорушними. Зокрема, це стосується масштабів і темпів розвитку багатогалузевого гос­подарського комплексу юаньської імперії, особливостей до­волі своєрідної для завойовників-іноземців податкової полі­тики монгольських ханів, а також рівня матеріального до­бробуту більшості імперських підданих. У тому ж руслі може розглядатися фінансова активність юаньських володарів, хоча фінальні її результати виявилися значно скромнішими від аналогічних акцій у галузі фіскальної політики.

Аналіз стабілізаційних можливостей імперії Юань по­винен стати логічним підсумком результатів, отриманих сту­дентом під час дослідження всіх попередніх питань даної семінарської теми, оскільки він може спиратися тільки на узагальнене осмислення життєздатності соціально-еконо­мічних та етнополітичних інституцій імперії Юань. Вивчаючи цю проблему, бажано ще раз проглянути документальні свідчення про життя Китаю під владою монголів, визначити стабілізуючі й деструктивні фактори юаньського державно-господарського організму, а також, використавши систем­ний метод історичного дослідження, подати сценарій (сце­нарії) можливих напрямків подальшої еволюції Монголо-Китайської імперської структури. Особливої уваги потребують при цьому питання співвідношення юаньських реалій із спе­цифікою традиційного природно-господарського комплексу в долинах Хуанхе та Янцзи, ментальністю аборигенного на­селення, культурно-історичними можливостями до злиття, взаємопроникнення та синтезу цивілізаційних систем Великого Степу і Китаю взагалі.

 

 

KНИГА МАРКО ПОЛО

передмова

Глава 1

Тут починається передмова до книги, яку іменують «Про розмаїтість світу»

Государі та імператори, королі, герцоги й маркізи, гра­фи, рицарі і громадяни, і всі, кому бажано дізнатися про різні народи, про розмаїтість світу, візьміть цю книгу й заставте себе її прочитати:...як Марко Поло, розумний та шляхетний і громадянин Венеції, говорив про те, що бачив своїми очима, і про те, чого сам не бачив, але чув від людей небрехливих і правильних... Скажу вам ще: 26 років збирав він свідоцтва у різних частинах світу, і, сидячи 1298 р. від РХ у в’язниці в Генуї, примусив він ув’яз­неного разом і ним Рустічано Пізанського все це за­писати.

 

Глава 2

Як Нікколо та Маттеo вирушили із Константинополя мандрувати світом

В ті часи, коли Балдуїн (1) був імператором у Константинополі, тобто в 1250 р., два браги – Нікколо Поло, батько Марко, і Маттео Поло перебували там же; прийшли вони туди з товарами з Венеції; були вони з хорошого роду, розумні й кмітливі. Порадилися вони між собою і вирішили йти у Велике море за наживою та за прибутком.

 

Як брати пройшли через пустелю і прибули до Бухари

Пройшовши через пустелю, прийшли вони в Бухару... І коли вони там жили, прийшло посольство від Алау (Хулагу), східного царя, до Кублая (Хубілая)², великого царя всіх татар. Здивувався чимало посланник, побачив­ши Нікколо й Маттео; в тій країні ніколи не доводилося йому зустрічати латинян...

«Панове, — казав їм посланник, — великий цар усіх татар ніколи не бачив латинян, а бачити він дуже бажає. Якщо ви зі мною підете, запевняю вас, з радістю й поша­ною прийме вас великий цар і буде щедрим та милос­тивим. Зі мною ж пройдете без перешкод і в безпеці»...

 

Глава6

Як два брати прийшли до великого хана

Прийшли Нікколо й Маттео до великого хана, і прийняв він їх з пошаною, з веселощами та з учтами; був він дуже задоволений їхнім приходом. Багато про що він їх розпитував...

 

Глава 7

Як великий хан розпитує братів про справи християн

...Говорили йому Нікколо й Маттео про все правду, як слід і розумно; люди вони були розумні й татарську знали.

 

Г л а в а 8

Як великий хан відправляє братів пос­лами до римського апостола (папи)

Почув великий государ Кублай-хан (Хубілай), володар усіх татар у світі, усіх країн, царств і областей цієї без­межної частини світу, все, що йому брати докладно і як слід розповісти про латинян, дуже йому все це сподобалось, і вирішив він відрядити посла до апостола. Почав він просити братів йти в цьому посольстві з одним із своїх князів. Брати відповідали, що Наказ його виконають, як веління свого государя.

Покликав великий хан Когатала, одного із своїх кня­зів, і оголосив йому свою волю, аби йшов він з братами до апостола...

 

Глава 9

Як великий хан дав братам золоту до­щечку з наказами

Великий хан, сказавши братам і своєму князеві все, що треба було передати на словах апостолові, вручив їм золоту дощечку; було на ній написано, аби в усіх країнах, куди прийдуть три посли, давали їм усе необхідне, і ко­ней, і проводирів від місця до місця. Приготували все необхідне Нікколо з Маттео і третій посланець, попро­щалися з великим ханом, сіли на коней та вирушили в дорогу.

Проїхали вони чи мало, чи багато, і захворів тут та­тарин, який ішов з ними... Побачили Нікколо й Маттео, що захворів татарин, залишили його, а самі пішли далі. Скажу вам, скрізь, куди б вони не приходили, приймали іх з повагою та служили їм; все, що б вони не наказували, "ш давали...

Глава 10

Як брати прийшли в місто Акру (Акка)

...вирушили вони до Акри. Прийшли вони туди у квіт­ні 1269 р. від Р. X. та почули, що помер апостол (рим­ський папа). Дізналися Нікколо й Маттео, що помер апостол (Климент IV), і пішли до однієї розумної духов­ної особи, легата³ від римської церкви в усьому Єгипті. Був він людиною шанованою, і звали його Теобальдом із П’яченци. Розповіли йому брати про доручення, з яким «послав великий хан до апостола. Вислухав легат роз­повідь братів і дуже здивувався...

«Панове, — казав він братам, — апостол, як ви знає­те, помер, потрібно вам виждати обрання нового; а коли оберуть нового папу, тоді ви й виконуйте те, що вам доки ооеруть нового папу, сходити у Венецію, подиви­тися на своїх.

...Дома дізнався Нікколо, що дружина його померла і залишила йому 12-річного сина Марко; і був це той са­мий Марко, про якого говориться в цій книзі.

У Венеції Нікколо й Маттео прожили два роки, очі­куючи обрання апостола.

 

Глава 11

Як брати разом з Марко, сином Нік­коло, вирушили з Венеції до великого хана

Чекали брати,...а апостола все не обирали; вирішили вони тоді, що нема чого зволікати, треба повертатися до великого хана, і, взявши із собою Марко, вирушили з Венеції прямо до Акри, а там вони знову знайшли того самого легата...

Саном своїм легат був в усій римській церкві великою людиною.

«Тому, - сказав він братам, - що ви прагнете повер­нутися до великого хана, я радію».

Наказав він приготувати листи для відправки до ве­ликого хана й засвідчив там, що Нікколо й Маттео ви­конати його доручення приходили, але не було апостола, і справу його вони залагодити не могли.

 

Глава 12

Як брати пішли до римського апосто­ла

Отримавши від легата лист, брати вирушили з Акри, дорогою до великого хана, у Лаяс (Аяс), і тільки-но вони туди прийшли, той самий легат був обраний апостолом і став називатися Григорієм П’яченцьким. Зраділи брати, а тут же невдовзі прийшов у Лаяс від легата, обраного папою, гонець по Нікколо й Маттео. Наказано їм було, якщо вони ще не пішли звідти, повертатися. Зраділи бра­ти дуже і сказали, що охоче виконають наказ...

Як брати прийшли в Клеменфу (Кай-пінфу, Шанду?), де перебував великий хан

В Акрі брати прибули до апостола й били йому чолом, апостол прийняв їх з честю, благословив їх, і було це для братів радістю та святом.

Відрядив апостол разом з Нікколо й Маттео ще двох ченців-проповідників, найрозумніших у своїй галузі... Да­рував їм вірчі грамоти й листи, та словесні доручення до великого хана.

Нікколо з Маттео й два ченця, отримавши все це, випросили в апостола благословіння й поїхали всі разом, Марко, син Нікколо, з ними. Пішли вони прямо на Лаяс; і тільки-но прийшли туди, як султан вавилонський (єгипетський) Бандокдер (Бейбарс Бундукдарі)⁴ з вели­кими полчищами напав на Вірменію; багато зла наробив він країні; та й посланцям загрожувала смерть; побачили це ченці й побоялися йти вперед; вирішили вони далі не йти, віддали Нікколо з Маттео вірчі грамоти, листи, поп­рощалися й пішли назад до глави ордену.

 

Глава 14

Як два брати й Марко подорожують

Пішли Нікколо з Маттео та Марко, син Нікколо, далі; їхали вони до великого хана і влітку, і взимку. Великий хан жив у той час у чималому й багатому місті Клемен-фу

...Три з половиною роки, знайте, подорожували вони через погані шляхи, дощі й великі ріки, та тому ще, що взимку не могли вони їхати так само, як улітку...

 

Глава 15

Як брати, виїхавши з Акри, знайшли великого хана в палаці

...Прийшли Нікколо з Маттео в те багате місто й ру­шили до головного палацу, де перебував великий хан, а з ким численне зібрання князів. Стали брати перед ним на коліна і, як уміли, поклонилися йому; а великий хан одразу їй підняв; прийняв їх шанобливо, з веселощами та учтами. Запитав їх про здоров’я, і про те, як вони поживали; відповідали брати, що жили добре й радіють то­му, що великий хан здоровий і веселий. Подали вони йому потім і повноваження, і ті листи, які апостол по­силав. Великий хан залишився дуже задоволеним...

 

Глава 16

Як великий хай посилає Марко своїм послом

Марко, син Нікколо, дуже швидко придивився до та­тарських звичаїв і навчився їхній мові та письму....на­вчився він їхній мові й чотирьом азбукам, і письму в надзвичайно стислий термін, невдовзі після прибуття до двору великого хана. Був він розумним і кмітливим. За все добре в ньому та за здібність великий хан був до нього милостивим.

Як побачив великий хан, що Марко людина розумна, послав він його гінцем до такої країни, куди шість місяців ходу; а молодець справу зробив добре й доладно. Бачив він і чув неодноразово, як до великого хана поверталися гінці, яких він посилав у різні частини світу; про справу, за якою ходили, доповісти, а новин про ті країни, куди ходили, не вміли розповідати великому ханові; а великий хан називав їх за це дурнями й незнайками та казав, що хотів би почути не лише про те, для чого гінця посилали, а й вісті про звичаї та традиції іноземні. Марко все це знав, а коли вирушив у посольство, примічав усі звичаї та диковини й зумів тому переповісти про все великому ханові.

 

Глава 17

Як Марко повернувся з посольства й доповідає великому ханові

Прийшов Марко з посольства, прибув до великого хана й доповів йому про все, навіщо ходив і як доладно виконав, а потім почав розповідати про всі новини та про все, що бачив дорогою; розповідав дотепно, розумно. Ди­вувався й великий хан, і всі, хто його слухав; молодець, казали вони між собою, тямовитий не по літах; обо­в’язково бути йому мудрецем і людиною шанованою.

...З того самого посольства почали його звати моло­дим паном Марко Поло, так і ми його називатимемо в нашій книзі, бо воістину, був він і розумним і кмітливим… прожив Марко у великого хана 17 років, упродовж цього часу частенько ходив у посольствах.

...Подобалася великому ханові діловитість Марко; лю­бив він його, шанував його, до себе наблизив, і почали йому заздрити інші князі. Ось чому Марко знав про справи тієї країни більше, ніж будь-хто, і про диковини розвідував більше за всякого, і тільки й думав, як би про щось довідатися...

 

Глава 19

Тут описано, як Нікколо, Маттео й Марко покинули великого хана

Дізнався великий хан, що Нікколо з Маттео й Марко збираються виїздити, покликав усіх трьох до себе і дав їм дві дощечки з повеліннями, щоб по всій його землі їм затримок не чинили та скрізь їм разом із супутниками давали б харчі. Дав він їм також доручення до апостола, до французького та іспанського королів і до інших хрис­тиянських володарів. Наказав він потім спорядити 14 су­ден; на кожному судні було по чотири щогли, і часто вони ходили під дванадцятьма вітрилами...

...плили три місяці і пристали до острова Ява, на півдні. Багато на тому острові диковин... Від того остро­ва... плили вони Індійським океаном 18 місяців і багато різних диковин надивилися...

...коли сіли вони на судна, не рахуючи корабельників, було їх 600 чоловік; померло багато, лише 18 залишилося живих...

...щодня їхали, доки не дісталися до Трепізонда (Тра­пезунд), звідти в Константинополь, потім у Негропонт і, нарешті, у Венецію, і було це 1295 р. від Р. X.

Розповів вам у передмові все, що ви чули, тепер почну книгу.

 

КНИГА ПЕРША

Глава 64

Тут описано місто Каракорон (Кара­корум)⁶

Місто Каракорон три милі в окрузі, ним першим ово­лоділи татари, коли вийшли із своєї країни. Розповім вам про їхні діла, про те, як вони стали володарювати й по­ширилися по світу. Татари, треба сказати, жили на пів­ночі, у Чіорчії (Баргу); в тій країні великі рівнини, і немає там житла, ані міст, ані замків, але славетні там пасовиська, великі ріки, і води там вдосталь. Не було в них князів, платили вони великому цареві й звали його по-своєму Унекан (Ван-хан), а французькою це означає піп Іван; це той самий піп Іван, про велику могутність якого говорить весь світ. Татари платили йому данину, з десяти худобин одну худобину.

Сталося так, що татари дуже розмножилися; побачив піп Іван, що багато їх, і почав він думати, не наробили б вони йому зла; вирішив він розселити їх по різних країнах і послав воєвод своїх виконати це діло. Як почули татари, що піп Іван замислює, засмутилися вони, та всі разом вирушили на північ у степ, аби піп Іван не міг їм зашкодити. Збунтувалися вони проти нього і припинили йому данину сплачувати. Так вони прожили деякий час.

 

Глава 65

Як Чінгіз (Чінгіс-хан) став першим ханом татар

Трапилося, що в 1187 р. татари обрали собі царя, І звався він по-їхньому Чінгіс-хан, був людиною хороб­рою, розумною та удатною; коли, скажу вам, вибрали його царем, татари з усього світу, які були розсіяні по чужих країнах, прийшли до нього і визнали його своїм государем...

Побачив Чінгіс-хан, що багато в нього народу, озброїв його луками та іншою їхньою зброєю та пішов воювати чужі країни..

Глава 69

Тут говориться про ханів, що царю­вали після Чінгіс-хана

Після Чінгіс-хана государем був Куї-хан (Гуюк), тре­тім ханом Бакуї-хан (Бату), четвертим Алтон-хан (Хулагу), п’ятим Монгу-хан (Мунке), шостим Кублай-хан (Хубілай)⁷, найвеличніший і найсильніший з усіх; в усіх п’я­ти разом не було стільки сил, скільки в цього Кублая; та скажу вам ще, що в усіх імператорів разом і в усіх християнських та сарацинських царів немає тієї сили, і не можуть вони зробити того, що цей Кублай, великий хан, може зробити...

Усіх Великих государів, нащадків Чінгіс-хана, знайте, ховають у великій горі Алтай; і де б не помер великий государ татар, хоча б за сто днів дороги від тієї гори, його привозять туди ховати. І ось ще яка диковина: коли тіла великих ханів несуть до тої гори, усякого, кого зустрінуть, днів за сорок, більшого чи меншого, вбивають мечем провожаті при тілі та примовляють: «Іди на той світ служити нашому государеві!» Вони воістину вірять, що вбитий піде на той світ служити їхньому государеві. З кіньми вони роблять те ж саме. Коли государ помирає, усіх його кращих коней вони вбивають, на той випадок, аби були вони в нього на тому світі. Коли помер Монгу-хан, то, знайте, більше двадцяти тисяч людей, яких зуст­ріли дорогою, де несли його тіло ховати, було вбито...

Взимку татари живуть на рівнинах, у теплих місцях, де е трава, пасовиська для худоби, а влітку – в місцях прохолодних, у горах і рівнинах, де вода, діброви та є пасовиська. Дома в них дерев’яні, і покривають вони їх мотузками; вони круглі; скрізь із собою їх переносять; переносити їх легко, перев’язані вони лозинами добре й міцно, а коли дома розставляють і встановлюють, вхід завжди припадає на південь.

Вози в них покриті чорною повстю, та так добре, що хоча б цілий день ішов дощ, вода нічого не підмочить у возі; впрягають у них волів і верблюдів та перевозять жінок і дітей. Жінки, скажу вам, і продають, і купують усе, що чоловікові потрібне, і домашнє господарство ве­дуть. Чоловіки ані про що не дбають; воюють та із соко­лами полюють на звіра й пташину.

Їдять вони м’ясо, молоко й дичину; їдять вони фарао­нових пацюків⁸; багато їх по рівнині й скрізь. Їдять вони коняче м’ясо й собаче та п’ють кобиляче молоко (кумис).

Із чужою дружиною ні за що не ляжуть і вважають це за справу недобру і підлу. Жінки в них славні і чоловікам вірні, домашнім господарством займаються добре. А од­ружуються вони ось як: кожен бере стільки жінок, скіль­ки забажає, хоча б сотню, якщо зможе їх утримувати. Посаг віддається матері жінки, а дружина чоловікові ні­чого не приносить. Першу дружину вони, знайте, вважа­ють за старшу й наймилішу; а жінок у них, як я казав, багато. Одружуються вони з двоюрідними сестрами, по­мре батько, старший син одружується з батьковою дру­жиною, якщо вона йому не мати; після смерті брата – з його дружиною. На весіллях учта буває велика.

 

Глава 70

Тут описуються татарський бог і та­тарська віра

А віра в них ось яка: є у них бог, звуть вони його Начігай і говорять, що то бог земний; береже він їхніх синів та їхні худобу й хліб.

Шанують його й моляться йому багато; в кожного він у домі. Вироблюють його із чорної повсті й сукна і три­мають під своїм домом; роблять вони ще дружину того бога й синів. Дружину (бога) ставлять ліворуч, а синів перед ним; і їм також моляться. Під час їди візьмуть і помажуть жирним куском рот богові, дружині й синам, а сік виливають потім за домовими дверими й говорять, це зробивши, що бог із своїми поїв, та починають самі їсти й пити. П’ють вони, знайте, кобиляче молоко; п’ють його, скажу вам, таким, немов би біле вино, і дуже воно смач­не, зветься шеміус.

Одяг у них ось який: заможні одягаються в золоті й шовкові тканини, обшивають їх пір’ям, хутром – со­болиним, горностаєм, лисячим. Упряж у них красива, коштовна.

Озброєння в них – лук, меч і палиця; найчастіше вони пускають в діло лук, тому що влучні стрільці; а на спині в них панцир з буйволової або якої іншої шкіри, вареної та не дуже міцної. Б’ються відмінно й дуже хо­робро.

Мандрують більше ніж інші, і ось чому: як виникне необхідність, татарин часто-густо піде на цілий місяць, без будь-якої їжі; харчується кобилячим молоком і тією дичиною, яку сам наловить, а кінь пасеться на траві, яка знайдеться, і не потрібно йому брати із собою ані ячмінь, ані солому. Государеві своєму дуже покірні, в разі потреби всю ніч простоїть на коні озброєним; а кінь пасеть­ся завжди на траві. У праці й злигоднях вони терплячі більше ніж хтось, витрат у них мало, підкоряти землю й царства найздібніший народ...

Коли рать іде за якоюсь справою рівнинами чи го­рами, за два дні перед тим відряджаються вперед 200 роз­відників, стільки ж назад і по стільки ж з обох боків, тобто на всі чотири боки, і робиться це для того, щоб раптом хтось не напав. Коли вирушають у довгу дорогу, на війну, збрую із собою не беруть, а візьмуть два шкі­ряних міхи з молоком для пиття і глиняний горщик для варіння м’яса. Везуть також маленьку палатку, щоб хо­ватися від дощу. Виникне потреба, так скачуть, скажу вам, днів десять без їжі, не розпалюючи вогню, і харчуються кров’ю своїх коней; проштрикне жилу коня та й п’є кров. Є в них ще сухе молоко, густе, немов тісто; возять його із собою; покладуть у воду й розмішують, поки не розчиниться, тоді й п’ють.

...готують його так: кип’ятять молоко, знімають жир, що спливає догори, і зливають його до спеціальної посудини; з нього виробляють масло; доки цей жир у молоці, молоко не може бути висушеним; виставдяють молоко потім на сонце, щоб воно висихло. У похід кожен бере із собою близько десяти фунтів; щоранку кладуть з півфунта в шкіряну фляжку, на зразок бурдюка, і за бажанням наливають води; під час їзди молоко збивається в кашку, це вони їдять замість обіду.

У битвах з ворогом беруть гору ось як: тікати від ворога не соромляться, тікаючи, повертаються та стріляють. Коней своїх привчили, як собак, повертатися на всі боки. Коли їх женуть, на бігу б’ються славно, та так сильно, ніби стоять віч-на-віч з ворогом; і тікає й назад обертається, стріляє влучно, б’є і ворожих коней, і лю­дей; а ворог думає, що вони розстроєні й переможені, і сам програє, бо коні в нього перестріляні, та й людей чимало перебито. Татари, як побачать, що перебили й ворожих коней, і людей чимало, повертають назад і б’ються славно, хоробро, розоряють і перемагають ворога. В такий спосіб перемагали вони в багатьох битвах і поневолювали багато народів.

Ось таке життя й такі звичаї, як вам розповідав, у справжніх татар; нині, скажу вам, сильно вони зіпсу­валися; у Катаї (Китаї) живуть, як ідолошанувальники, за їхніми звичаями, свій закон полишивши, а левантійські татари тримаються сарацинських звичаїв.

Суд чинять ось як: хто вкраде, хоча б і трохи, - тому за це 7 ударів палицею, чи 17, чи 27, чи 37, чи 47, і так доходять до трьохсот семи, збільшуючи на десять, залежно від того, що вони вкрали.

Від цих ударів багато хто вмирає. Хто вкраде коня чи щось інше, - тому за це смерть; мечем розрубують його; а хто може дати викуп, заплатити вдесятеро проти украденого, того не вбивають.

Кожен старшина чи в кого багато худоби мітить своїм знаком жеребців і кобилиць, верблюдів, биків і корів та всяку велику худобу; з міткою пускає їх пастися без будь-якої варти на рівнини й у гори; якщо худобина перемішається, віддають її тому, чия мітка; овець, баранів, козлів пасуть люди. Худоба в них крупна, жирна, гарна.

Є в них дивний звичай, забув про нього записати. Якщо у двох людей помруть, в одного син років чотирьох чи близько того, а в іншого дочка, вони їх одружують; мертву дівчину віддають заміж за померлого хлопця, по­тім пишуть угоду і спалюють її, а коли дим піднімається в повітря, говорять, що угоду понесло на той світ, до їхніх дітей, аби ті шанували один одного як чоловіка й жінку. Грають весілля, розкидають їжу там і тут та говорять, що це дітям на той світ. Ось ще що роблять: намалюють на папері на себе схожих людей, коней, тканини, бізанти⁹, збрую, а потім усе це спалюють і говорять — усе, що малювали й спалили, буде у їхніх дітей на тому світі. А як усе це скінчать, вважають себе рідними й родинності цієї дотримуються так, ніби їхні діти живі...

 

Глава 75