Морський бій під Лепанто (7 жовтня 1571 P. )

Католицький король Філіп II відправив свій флот у Мессіну під командою свого побічного брата дона Хуана Австрій­ського, до якого приєднався Джан Андреа Доріа, генуезець, із своїми галерами, які утримував той самий король. До них при­єднався і Марк Антоніо Колонна, папський адмірал, із своїми галерами і Себастіан Венієро, головнокомандуючий морськими силами Венеціанської республіки. На огляді виявилось, що об’єд­наний флот складався з дванадцяти галер папи, вісімдесяти однієї галери іспанського короля з дванадцятьма кораблями, і, можливо, трохи більшим числом вантажних суден; із ста восьми галер, шести галеасів і двох кораблів венеціанців; з трьох маль­тійських галер і трьох галер герцога Савойського. Крім них, були й інші дрібні судна у великій кількості.

Така сильна ескадра, крім звичайного суднового екіпажу, налічувала дванадцять тисяч італійців під командою своїх доблесних командирів, п’ять тисяч іспанців, три тисячі німців і три тисячі добровольців, які хотіли постояти за віру і жадали слави. Серед цих добровольців не можна не згадати Александра Фарнезе, герцога Пармського, і Франческо Марія де ля Роверне, герцога Урбіно.

Відважні бійці після кількох нарад підняли паруси 17 вересня, твердо вирішили йти на розшуки ворожої армади, щоб обламати роги оттоманській державі, яка стала тепер після здо­бутих перемог занадто зарозумілою і гордою.

Вранці 7 жовтня, в неділю, вони опинилися в полі зору двох сильних ворожих ескадр. Турецька ескадра вийшла з Лепанто під командою адмірала Алі, коменданта Туніса і Алжіра, та інших пашей і командирів і щодо кількості парусів значно переважала християнську ескадру. Адмірал Алі мав від султана наказ почати бій з ворогом. Тепер його флот був якраз навпроти християн на рівні острова Курцолярі. Тоді і та і друга сторони вистроїлись у бойовий порядок, по три загони кожна, розташовані півмісяцем. Генералісимус дон Хуан Австрійський, які?¹⁰ перебував на одному з фрегатів, рушив вперед, підбадьорюючи кожного і наказуючи хоробро битися, захищаючи віру і честь християнську, і запевняв усіх в тому, що Господь всемогутній подасть допомогу і покровительство воїнам і винагородить тих, хто віддасть життя за його святу віру. Розчулені його словами солдати, плачучи від зворушення, відповідали йому, голосно вигукуючи: «Перемога, перемога!» А в цей же час народи хри­стиянські безперервно молилися, щоб вимолити благословення боже на християнську зброю. З цією ж метою папа оголосив ювілейний рік: відбувалися численні благочестиві процесії.

Нарешті, обидві ескадри противників зійшлись, і скоро рука божа відзначила нас своєю прихильністю. З початку бою дув містраль, що сприяв туркам. Та ось море заспокоїлось, а потім піднявся вітер сироко, який ніс весь дим на турків і в такій же мірі гнав їх кораблі назад, в якій допомагав християнам насту­пати. Жахливий бій тривав уже чотири години, але перемога ще не схилялась ні на ту, ні на другу сторону. Важкі галери християн, що були в першій лінії, стали завдавати таких втрат ворогові своєю артилерією, що деякі з турецьких кораблів по­чали тонути. Тоді галери противників зчепилися на абордаж, і тут виявилось, хто з противників переважає другого силою. Велику мужність показав дон Хуан Австрійський, бо його ад­міральський корабель опинився у великій небезпеці, бо турки, напружуючи неймовірні зусилля, кинули проти нього свій го­ловний корабель, і вже триста чоловік біля нього були вбиті. Не менш за нього хоробрими були два інші адмірали: Колонна і Венієро. Нарешті, турецька ескадра почала в безладді відсту­пати, після того як адмірал Алі був убитий в перестрілці. Йому відтяли голову, і, будучи надіта на спис, вона остаточно позба­вила мужності тих, хто міг її помітити. В руки християн попала величезна кількість суден противника і полонених. Треба вва­жати, що принаймні п’ятнадцять тисяч невірних загинуло в цій страшній сутичці. Реляції, послані папі Пію V, і деякі письмен­ники говорять про тридцять тисяч загиблих турків, але, зви­чайно, ніхто їх не лічив. Поклали в цьому бою голови свої і понад п’ять тисяч християн, і особливо оплакувати доводиться смерть Агостіно Барберіго, головного інтенданта венеціанського флоту, досвідченість якого почасти сприяла перемозі. Понад дванадцять тисяч рабів-християн в результаті цієї поразки турків дістали волю. Більшість з них, бачачи, що турки зазнають по­разки, будучи скуті залізними кайданами, сприяли замішанню на своїх галерах. Так само і ті раби (веслярі), які перебували на християнських галерах, оскільки їм була обіцяна свобода після перемоги, взявши зброю, чимало допомогли своїм панам, що вели бій. Після бою поділили здобич і полонених, яких на­бралося близько п’яти тисяч. Папський адмірал дістав 17 галер і 4 галеаси, дон Хуан Австрійський – 57 галер і 8 галеасів, ве­неціанці – 43 галери і 6 галеасів. Між савойцями і мальтійцями поділили 18 галер. Розповідали, що близько 62 турецьких суден потонули, і напевно можна вважати, що потонуло 17 християн­ських галер.

Звістка про таку блискучу перемогу була надіслана дворам їх представниками через спеціальних кур’єрів, і важко описати радість і захоплення кожного католика, з якими вони, урочисто святкуючи, дякували богові. У Венеції радість була така велика, що цей народ втратив розум... З Венеції ця звістка через два дні прийшла в Рим, і невимовною втіхою було це для папи і народу римського... Загальна радість ще більш посилилась, коли в Рим прибув 16 грудня відважний генерал папської армії Марк Антоніо Колонна, який так багато зробив для благополучного закін­чення всього походу. Але скажу, що така нечувана перемога не супроводжувалась якими-небудь помітними плодами для християн­ського світу і була тільки поширенням свідомості, що турецька держава не є непереможною.